Суспільство
як жити за покликом серця — УСИ Online
Як жити за покликом серця, обрати свободу та відмовитися від того, що начебто потрібно, Анастасія Клюфас розповіла в інтерв’ю журналісту Украинської Служби Информації Валерії Шаповаловій.
Анастасія родом із Одещини – Подільського району (село Борщі). Після школи поступила до Львівського національного університету імені Івана Франка, де закінчила факультет культури і мистецтв. П’ять років дівчина з великим запалом працювала в театрі ім. Марії Заньковецької та була впевнена, що театр — це її покликання. Але з часом світосприйняття змінилося.
Театр вимагав багато часу – 24 години 7 днів на тиждень. Один вихідний – понеділок. Однак і в цей день ти вчиш текст чи думаєш над роллю. Проте мені це дуже подобалось і я цим насолоджувалась. Але в якийсь момент зрозуміла, що мені тісно в межах фантазій, одного приміщення. Мені бракувало власної реалізації не просто в плані творення персонажів. Мені хотілося відчути, як особисто я взаємодію зі світом. Тому після вистави я купувала квиток на нічний потяг і в єдиний свій вихідний їхала байдуже куди. Я прагнула відкривати для себе нові місця, знайомитись з людьми і досліджувати життя.
У 2018-му році у Анастасії закінчився робочий контракт і саме тоді її чоловік запропонував мандрувати Азією без обмежень.
Спочатку я відмовила. Але в той же час розуміла, що театр мене гнітить. Коли я зловила себе на думці про те, коли вже вистава закінчиться, то зрозуміла, що не маю права більше знаходитися в театрі. Морально та фінансово до подорожі готувалися десь рік. Чоловік, можливо, більше (в той час, як у нього зрів план, я лише потайки мріяла про таку подорож)
В мандрівку подружжя відправилося в 2019-му році. Додому повернулися в грудні 2020 року. Подорожували 435 днів. Відвідали 6 країн.
Якщо є сильне бажання в серці, то знайдеться відгук в реальності. Ми не знали, скільки точно триватиме подорож, ми вилетіли у свободу, – каже Анастасія.
Далі – її розповідь від першої особи.
Непал: Эверест та дикі джунглі
Ми не планували конкретний маршрут, але напередодні дослідили країни Азії, бо саме туди відправлялися. Квиток у нас був лише в одну сторону – в Катманду (Непал).
Почали з Непалу, бо я мріяла побачити Еверест. Я захоплювалася альпіністами. Наприклад, альпініст із Непалу Нірмал Пуржа побив світовий рекорд, піднявшись на 14 найвищих вершин світу за сім місяців. Для мене це просто шок. До нього підкорив всі «вісьмитисячники» альпініст із Південної Кореї Кіму Чан Хо, який піднявся на всі вершини за сім років. Такі історії надихають. Така подорож – не тільки свобода, але й випробування, бо ти зіштовхуєшся з собою. Це той момент, коли ти не можеш перекласти відповідальність на іншу людину, бо сам вирішуєш, як і що тобі робити.
Пам’ятаю, як на другий день трекінгу, коли ми підіймалися до базового табору Евересту, я розкисла – сиділа і плакала, хотіла просто лежати. Чоловік тоді говорив, що це ж моя мрія, я сама цього хотіла. І дійсно, це була внутрішня слабинка. Я зрозуміла, що мені просто треба відпочити і я зможу піти далі.
Мандри – це велика школа життя
У нас був дуже захоплюючий одноденний трек дикими джунглями – 7 годин з двома гідами (обидва на ім’я Ом). Ми переховувалися на дереві від носорога, який був в 30 метрах від нас. Коли ти бачиш носорога, то відразу треба лізти на дерево – так гід говорив. Також ми таїлися від тигра і плавали у човні по річці, де навколо були крокодили. Це був скажений досвід. Мені здавалося, що я не повернуся з того лісу – страшно було.
Лаос: простота і сонячні люди
До мандрівки я взагалі не знала про цю країну. Оскільки я обрала Непал, то вибір наступної країни був за чоловіком. Він обрав Лаос. То була середина грудня – якраз ідеальний час для подорожі Лаосом, не надто спекотно і немає дощів. Там ми пробули з середини грудня до середини січня.
Лаос – це природа, простота і дуже сонячні люди. Так, це бідна країна, але там є стан спокою, якого ми всі прагнемо, принаймні я точно (у мені присутній деякий поспіх, «заяче серце», бажання все встигнути). Люди живуть в ритмі сонця, нікуди не поспішають. Вони розуміють, що прийде час і станеться те, що має статися. В Лаосі я нарешті видихнула, все відпустила і стала жити в теперішньому дні.
Камбоджа: дослідження через призму страху
Після Лаосу ми відправилися в Камбоджу, бо це було близько. Читаючи про цю країну, я ознайомилася з історією про Пол Пота та червоних кхмерів (маоїстсько-націоналістичний партизанський комуністичний рух у Камбоджі, що захопив та утримував владу у країні в 1975—1979 роках).
Коли приїхала туди, мені здалося, що земля просочена страхом. Так, я накрутила себе та сприймала цю країну крізь призму інформації про жорстоку політику червоних кхмерів. Але, насправді, я зустрічала веселих, усміхнених, експресивних людей. Проте іноді мені здавалося, що за посмішкою стоїть біль.
Цікаво, що у місцевих ресторанах дуже мало столиків для двох, камбоджійці їдять великими компаніями. Вони дуже гуртуються. Під час правління червоних кхмерів сім’ї роз’єднували, тому я думаю, що в теперішньому це загострило цінність часопроведення з сім’єю.
Індонезія – рай після виснаженої землі
Країни Азії дещо схожі між собою культурою, архітектурою, традиціями, але коли ми вилетіли за экватор, то все змінилось. Наш перший острів – Балі. Там багато зелені – саме цього хотілося після випаленої, сухої землі Лаоса та Камбоджі. Індонезія – це країна тисячі островів, і всі вони різні.
Балі – це казка. На цьому острові – своя релігія, свій вид індуїзму. Місцеві жителі розповідали нам, що в океані живуть злі духи, а добрі – на горі. Кожного ранку балійка прокидається та робить ритуал – виносить до жертовників плетений з пальмового листя кошик, залишає там пожертви та запалює ароматичні палички.
Балійці живуть в сильній взаємодії з духами природи. У них дуже багато фестивалів, традицій – це неймовірно самобутня “країна”.
М’янма: морські люди, піца з капустою та карантин на 8 мясяців
Коронавірус поглинав світ. Це дуже обмежувало подорожі. На той момент М’янма залишилася єдиною країною, де не було жодного випадку захворювання. Тому ми вирішили відправитися туди.
Взагалі, М’янма – найекзотичніша з країн, де ми були. Вона відносно недавно відкрилася для іноземців. Саме тому там дуже добре збереглося різнобарв’я місцевих традицій.
М’янма поділена на штати – об’єднання великої кількості племен, які дещо відрізняються кухнею, зовнішнім виглядом, атрибутикою.
Там є Selung, «люди моря». А в штаті Шан люди живуть прямо на озері Інле – побудували собі будинки, провели електрику. У них навіть є городи – грядки на основі водорослів з озера, фіксовані бамбуковими палками. Люди вирощують помідори на всю країну (на смак дещо віддавали рибою).
Країна бідна. Там дуже спекотно. В штаті Шан будинки із лози. Із каменю будують лише готелі. Ввечері місцеві жителі їдуть до річки і там миються. У них немає звичних для нас ванни чи душу. Проте люди дуже відкриті, щирі та усміхнені. Мабуть, це через призму буддизму.
Не всюди є електрика (подекуди генератори працюють лише при готелях). Проте приїжджаєш до села – світла немає, а піцу готують – в печі. Начинка – капуста. Сир – рідкість. Там є корови, але вони не дають багато молока.
У М’янмі дуже цікава кухня. Наприклад, листя зеленого чаю використовують як салат. Активно використовують арахіс як додаток до соусів. Я любила салат з помідорами, цибулею, тофу та арахісом.
В цій країні ми пробули 8 місяців. У нас була можливість повернутися додому, однак ми сподівалися, що відкриють інші кордони. Ми дуже хотіли у В’єтнам.
Коли почався перший спалах вірусу, то в одному із будиночків ми просиділи 3 місяці – можна було виходити тільки в магазин чи аптеку – гуляти містом заборонялося. Там був сильний спалах, навіть в університетах ставили ліжка для хворих. Через те, що країна бідна, єдине, що можна зробити для боротьби з вірусом – посилити карантинні обмеження, бо медицина слабка.
Під час другої хвилі подорожувати між штатами не можна було, однак в межах одного дозволялося, тому ми не поспішали від’їжджати. Однак вже на 9-й місяць зрозуміли, що інші країни не відкриють кордонів для іноземців, тому вирішили повернутися додому через Туреччину.
Туреччина
Раніше вже бували в цій країні – Стамбулі, Анталії. З чоловіком проходили стежку Святого Павла – трекінговий маршрут протяжністю 300 км. Це був цікавий досвід – занурення в автентику Туреччини.
Цього разу ми дослідили Кападокію, після чого відправилися на Лікійську стежку. Пройшли не весь маршрут, так як у нас не було з собою намету і спорядження. А оскільки був кінець сезону (грудень), то житло для туристів було досить важко знайти, особливо у віддалених селах на маршруті.
Чому повернулися додому?
Згасла надія на відкриття кордонів. Не бачили сенсу на довше залишатися в Туреччинні. За рідними скучили. Вирішили, краще перечекати в Україні.
Як ви шукали житло протягом мандрівки?
Там працює Booking.
Як місцеві сприймають туристів?
Місцеві люди дуже відкриті, усміхнені і завжди готові допомогти навіть не розуміючи мови. Спілкувалися переважно англійською, якщо хтось не знав, то жестами. Якщо для когось незнання англійської мови є перепоною для подорожей, то нехай вас це не зупиняє, повірте, можна порозумітися і без знання мови.
Як подорож вплинула на стосунки з чоловіком?
Я раджу всім, хто в стосунках, відправлятися в мандри, в гори. Ви побачите сутність людини, бо там нема де сховатися. В критичній ситуації ви зрозумієте, чи зможете взаємодіяти з цією людиною, чи не підходите один одному. Ці мандри дуже з’єднали нас с чоловіком. Ми вчилися знаходити рішення, які б задовільняли обох. Всі критичні ситуації нас зближували і поглиблювати взаєморозуміння. Ці мандри стали фундаментом нашої сім’ї.
Скільки коштів знадобилося для мандрівки?
У нас були заощадження: 30-40 доларів на день. В середньому ми витрачали одну тисячу доларів в місяць на двох (житло, квитки, їжа). Страва в середньому там коштує 1,5-2 долари. Думаю, що це небагато, оскільки життя в Україні виходить не дешевше. В М’янмі, наприклад, ми проживали в готелі – 10 доларів за кімнату на двох зі сніданком. Азія – порівняно бюджетна частина світу для подорожей.
Порада тим, хто хоче мандрувати, але не наважується:
Питання в тому, наскільки ви хочете. Варто йти через любов, а не через страх, вірити у свою мрію, навіть якщо ти не знаєш, як її втілити у життя. Варто слухати намір та робити маленькі кроки сьогодні, не потім.
Стежка під назвою “потім” веде в країну “ніколи”.
Спитайте себе – що ви можете сьогодні реально зробити для своєї мрії. Якщо ви не можете купити собі квиток, ви можете дослідити країну, послухати людей, які там побували. В такому випадку у вас буде енергія запалу, під яку знайдуться ресурси.
Практичні поради:
Віза: за допомогою спеціальних сайтів можна дізнатися, чи потрібно її завчасно робити, чи видається по прибуттю. В Непалі, Лаосі і Камбоджі візу можна отримати в аеропорту. В Індонезію українцям віза не потрібна – 30 днів можна перебувати. З Туреччиною у нас безвізовий режим на 3 місяці.
Вакцинація (не від коронавірусу): для подорожуючих Азією хтось радить зробити щеплення від небезпечних хвороб, але ми не робили. З нами все було гаразд.
Страхівка: рекомендую зробити страхівку в Україні. Вона дуже окупилася. Через жаркий клімат та кондиціонери я багато хворіла, а страхівка покрила усе лікування.
Варто мати при собі базову аптечку, рушники, засоби гігієни, сонцезахисний крем, крем від комарів. Класно, коли рюкзак не перевантажений. У нас було 4-5 кг.
Про що ви ще мрієте та що плануєте робити?
Планую повернутися до Азії – дуже хочу потрапити у Тибет, В’єтнам. У нас було багато планів, але вірус все скоригував. На сьогодні конкретних планів не має, бо ми зосереджені над своєю книгою – це наша супер ціль.
Якою книгою?
Книга називається “Подих мандрів”. Моменти мандрівного досвіду забуваються, тому під час подорожі я вирішила вести щоденник, записувати свої відкриття та переживання. Коли я його перечитала, то зрозуміла, що це може бути цінним для інших. Так народилася ідея видати книгу «Подих мандрів»
Перша місія книги – зафіксувати момент мандрівки, занурення у свободу, життя без “потрібно”, друга – зафіксувати трансформацію себе “до” і “після”. Ну і третя – надихнути читачів.
Найбільше відкриття після мандрівки – розуміння того, що мені вже неважливо, як я виглядаю, як мене будуть сприймати інші. Це зникло. Я зрозуміла, що по-справжньому щаслива людина не шукає підтвердження свого щастя у словах оточуючих. Вона просто робить людей щасливими.
Раніше я дуже була зациклена на професії. Думала, що якщо в людини є дар, то вона мусить присвятити своє життя лише певній діяльності, в моєму випадку це було акторство. З часом я зрозуміла, що можу проявляти себе в різних сферах (я спробувала себе в ролі викладачки, режисерки, сценаристки і тепер вже письменниці). Я до того, що нам не вартує зациклюватись лише на одному (особливо, якщо це вже не приносить задоволення), а варто робити те, що подобається, постійно досліджувати, вдосконалювати і розширювати власні можливості.
Я завжди питаю себе – чи щаслива я – це найважливіше. Коли я щаслива, я більше даю. Внутрішній критик зникає – залишається лише любов.
Ранее на USIonline.com —Молодая мама из Одессы первой пробежала ультрамарафон в Киеве.
Читайте нас в Facebook, Telegram и Instagram, смотрите на Уoutube.
В Україні протезування безкоштовне. Але постраждалі внаслідок бойових дій не завжди поінформовані, або не вірять у можливості української медицини, тому часто шукають можливості протезування за кордоном. Так, для отримання якісного протеза в Україні потрібно пройти певні бюрократичні процедури. В Україні та Одесі встановлюють сучасні протези і роблять це безоплатно та якісно. “Дайджест Одеси” поспілкувався із військовослужбовцем, який переніс травматичну ампутацію та центром протезування, ортезування та реабілітації “Без обмежень” в Одесі.
Можна навчитись ходити та бігати, треба лише захотіти
Роман родом із Тернополя, а в Одесі живе близько 9 років. Минулого червня під час виконання бойового завдання в Херсонській області отримав уламкове поранення, що призвело до травматичної ампутації. Розповідає, що коли лежав у госпіталі у Вінницькій області, то щодня відчувався сильний фантомний біль, зараз вже рідше, але інколи ніби б’є струмом у нозі. У госпіталі було багато військовослужбовців зі схожими пораненнями і всі самостійно обирали центри для протезування.
“В перший день на протезі вже зміг піти, але не довго, бо розболілась нога. Це було у вересні. До протеза треба звикнути, адже нижче коліна нічого не відчуваєш. Тому не все відразу, а потрошки. Чим більше ходиш, тим більше навчаєшся. Наприклад, ходити сходами у переході. Зараз нормально себе відчуваю. Краще, коли нога своя, але можна навчитись ходити, бігати, треба лише захотіти. А до центру приходжу лише тоді, коли щось болить чи заважає, таке все ж трапляється. Тут перевіряють, замінюють необхідне”, — поділився військовослужбовець.
Ірина, представник центру “Без обмежень” в Одесі зазначає, що кожному дуже хочеться допомогти: “Наші герої заслуговують найкращого. Поки ми працюємо, то стаємо ніби сім’єю. Після ампутації людина психологічно почувається неповноцінною, ніби життя минуло. Ми ж намагаємось пояснити, що це не окрема річ, а нога. Важливо мати бажання ходити, я бачу людей, котрі горять бажанням та хочуть стати на протез. У них це вдається. Військові між собою тісно спілкуються, коли бачать позитивний досвід, то отримують більше прагнення. Адже вставати на протезі — страшно. Ми намагаємося показати, що все буде добре, і людина не залишиться з проблемою сам на сам”.
Хто та як може отримати протез коштом держави
Протези — це технічні засоби реабілітації, які можна безоплатно отримати від держави й водночас пройти реабілітаційний курс з користування ними. На них можуть претендувати:
- особи з інвалідністю;
- діти з порушеннями опорно-рухового апарату;
- військовослужбовці;
- мирні громадяни, які дістали поранення внаслідок військової агресії російської федерації проти України;
- ті, на кого поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Щоб отримати безоплатний протез або інший технічний засіб реабілітації слід пройти кілька кроків процедури:
- Подати заяву та повний пакет документів або до ЦНАП, або до органу соціального захисту населення, або через електронний кабінет особи з інвалідністю;
- Ознайомитися з інформацією про технічні засоби реабілітації та переліком підприємств, які забезпечують протезами в рамках державної підтримки;
- Отримати від Фонду соціального захисту інвалідів повідомлення про ухвалене рішення та сформоване електронне направлення;
- Звернутися до обраного вами підприємства із заявою. Пам’ятайте, ви маєте право поміняти підприємство на інше протягом 14 календарних днів з моменту звернення;
- На підприємстві вам підберуть протез та сформують замовлення для індивідуального засобу реабілітації або анкету для серійного засобу реабілітації.
- Вам потрібно перевірити та підписати замовлення або анкету;
- Після примірки протеза, якщо він вам підійшов, підпишіть замовлення або анкету повторно та акт приймання-передачі робіт;
- Отримайте протез, настанову щодо експлуатації та гарантійний талон.
Етапи протезування
Важливо, що пацієнт самостійно обирає центр у якому протезуватиметься. Жодна з організацій, яка займається документами чи лікарі не мають направляти. Людина ознайомлюється із переліком сертифікованих закладів, може поспілкуватись з працівниками та пацієнтами, прийняти рішення. Надалі у цьому ж підприємстві потрібно буде обслуговувати протез.
Після ампутації є можливості повернення до активного життя та соціального статусу. Початкові етапи складні та болючі, але для протезування потрібна правильно сформована кукса.
Пацієнт має рекомендації по догляду за раною, формуванню кукси, підтримці суглобів, техніці бинтування. Спочатку кінцівка набрякла, а для протезування потрібно, щоб щонайменше протягом 4 днів, вона не змінювалась у розмірі. Тоді протезисти роблять гіпсовий зліпок, куксоприймач та замовляють комплектувальні протезу. Далі приміряють, пробують, роблять приймач максимально комфортним. Це індивідуальний вибір, тому потрібно працювати безпосередньо з людиною. Неможливо точно сказати за який час людина зможе ходити, комусь і 30 хвилин достатньо, аби зрозуміти процес, комусь важче. Але тут взнаки дається вік, тяжкість поранень, бажання.
Перший час може траплятись підвищене потовиділення, але кукса адаптується. Також у 5-7% може виникнути індивідуальна непереносимість до матеріалів, тоді змінять метод фіксації. Ставши на протез, зменшується навантаження на хребет і тіло повертається до свого анатомічного положення. Протягом півроку-року кукса зменшується, зникає набряк і використовується спеціальна панчоха, аби заповнити втрачений об’єм.
Протези: мобільність, вартість, експлуатація
Важливу роль грає мобільність протеза, яка має чотири ступені. Українські військовослужбовці отримують протези із найвищою мобільністю, що за функціями та можливостям відповідає здоровій кінцівці.
На кожен протез є гранична ціна, яка для військових збільшена утричі. Тому комплектуючі дорожчі. Більшість колінних вузлів — механічні пристрої, що забезпечують зворотний зв’язок з пацієнтом, амортизацію при ходьбі і автоматичне розгинання.
Здебільшого деталі протеза замовляють у Великій Британії, Німеччині, Америці та Японії. “Без обмежень” має власне виробництво саме вузлів, опираючись на досвід іноземних колег, створили конкурентні вироби. І хоч цей засіб є дорогим, відсутність потреби у транспортуванні та розмитненні позитивно впливає на вартість.
“Одновісні вузли, які зображені на фото, виконані нашим підприємством, мають додаткову зону буфера для пом’якшення режиму ходьби. Усі вироби є гідравлічними та можуть застосовуватись із механічним кріпленням куксоприймача. Це потрібно для додаткової фіксації, якщо на кінцівці залишається мало м’яких тканин, аби людина не вислизнула із протеза”, — розповідає протезист центру “Без обмежень” Сергій.
Виготовлення протеза залежить від особливостей пацієнта, але при вторинному протезуванні займає близько 2-3 тижнів. Оптимальний час виготовлення протеза гомілки — 15 днів, а стегна — 20 днів.
Пацієнт отримує один основний протез та один гігієнічний для купання. Перший є більш функціональним, а другий — можна мочити. Основний протез експлуатується три роки, а гігієнічний — п’ять років. Після чого знову за державні кошти відбувається заміна протезів. На період використання передбачено і ремонт, проте його вартість не має перевищувати 70% від граничної вартості.
Є і спортивні протези, тут треба додати документи, які свідчать про потребу через заняття певними видами спорту. Українські ветерани беруть участь у спортивних змаганнях і перемагають. Нагадаємо, як маленька Саша Паскаль, яка у травні минулого року втратила ногу через ракетний удар по селищу Затока, вперше після трагедії виступила на змаганнях з художньої гімнастики. І перемогла.
Первинне протезування в Україні піднялось на багато щаблів вперед наразі, дуже високою ціною. Проте сьогодні ми можемо забезпечити наше населення якісними виробами і допомогти їм повернутись до соціального та активного життя. До того ж на початку потрібен нагляд протезиста, контроль ходьби, зміна куксоприймачів, обслуговування самого засобу. Із повномасштабною війною відзначили складність ампутацій, тяжкі поранення, проте нас це стимулює розробляти нове, аби українські захисники мали повноцінне майбутнє, яке нам і дарують!
Фото: «Без обмежень»
За период с 1 августа по сегодня, 14 сентября, из портов Большой Одессы вышло более 130 судов с продовольствием. Экспортировано 3,1 млн тонн агропродукции.
В Министерстве инфраструктуры Украины отметили, что всего из портов «Одесса», «Черноморск» и «Южный» вышли уже 134 судна, в Азию — 71, в Европу — 44, а в Африку — 19.
Среди этих судов были и зафрахтованы Всемирной продовольственной программой ООН, противодействующей голоду в мире. Так украинская пшеница попала в Йемен и Эфиопию, где продовольственная катастрофа.
В планах экспортировать всеми видами транспорта не менее 8 млн тонн. Пока что самый большой караван, отправленный из портов Большой Одессы по этой инициативе составил 13 судов, которые перевозили 282,5 тыс. тонн украинской агропродукции.
В течение двух дней, 15-16 сентября, в Консультативно-диагностическом центре №6 пройдут Дни проверки слуха. Каждый желающий до 60 лет может бесплатно пройти аудиометрию и проконсультироваться с врачом.
Проверить слух можно с 09:00 до 17:00 в поликлинике №6, расположенной на ул. Маршала Говорова, 26а. Чтобы не было очередей, есть предварительная запись по номеру: (048) 797 28 88.
Аудиометрия позволяет оценить остроту слуха. Эту диагностику рекомендовано проводить раз в 5 лет, но если работаете или часто находитесь в шумных условиях – нужно проверять чаще. Обычно понижение слуха происходит постепенно, поэтому самостоятельно оценить себя невозможно. Имея аудиограмму, врач сможет предоставить рекомендации и профилактические мероприятия.