Об этом сообщает корреспондент Украинскій Службі Информацшї розповів Генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка Дмитро Стус.

Ви вперше в Одесі за довгий час?

Так, на жаль, я в Одесі вже шість–сім років не був. Приїхав на виставку, але заодно завітав до двох музеїв, бо ми робимо зараз великий проєкт з моїм приятелем Юрісом Пісковим, присвячений Чистихівському – товаришу Шевченка, за підтримки влади Кіровоградщини та нової Праги, бо Чистихівський — уродженець цього місця. Це людина, яка була ініціатором прижиттєвих фотографій Шевченка, його товариш, та один з тих людей, хто дав гроші на перепоховання Шевченка. Коли займаєлися оцифровкою, вдалося поєднати відомості про Чистихівського – копіїста робіт, який для графа Румянцева робив копії видатних робіт, та Чистихівського з національної культури. Це дуже цікаво.

Це частина культурного коду нашої країни

Якщо хочемо, щоб наша культура була сучасною, маємо вчитися подавати її сучасними технічними засобами. Поки Шевченка не буде в гаджетах, молоді він буде не цікавий, не престижний, і ніякі слова нічого не змінять.

Сьогодні про Шевченка говорять не тільки у день народження 9 березня, не тільки в школах, а створюють інший його портрет, демонструють загалу, як надзвичайно талановиту, але просту живу людину.

Ми намагаємось своєю роботою спонукати людей не вживати таких слів, як «видатний», «великий»… а показувати це на прикладах. Пошук цих прикладів, а в біографії Шевченка їх багато, займає велике місце. Коли ми говоримо про Шевченка, мені здається важливо казати про те, що людина подолала шлях від самого низу, до самого верху – без сприяння, без якоїсь допомоги, хоча у нього було тисячу причин опустити руки.  Ми в нашому суспільстві бачимо, як люди після першої, другої невдачі опускають руки, але якщо людина щось хоче, вона змінює себе та змінює світ навколо себе. І може кращого прикладу, ніж Шевченко, тут не знайти.

Картина Т.Г. Шевченка «Катерина»

Тобто, він такий собі селф-мейд чоловік?

Це те, що сьогодні актуально. Людина має вірити, що вона може повернути, якщо не світ, то принаймні свою долю. Те, чого, на мій погляд, дуже бракує.

Впевненості чи таланту?

Віри в себе. В те, що можеш тут стати успішним, що можеш подолати обставини, яких дуже багато. У Шевченка доля була дуже непроста, дуже складна, але він не просто зреалізувався, але після солдатчини, коли його на сім років вирвали з професії, він не просто повернувся, а приніс Російській імперії технологію ліногравюри. Сам розробляв інструменти, якими робив… Бо бачив у гравюрі майбутнє. Мислив він, випереджаючи свій час.

Шкільна література нам демонструє іншого Шевченка

Коли він помер, у нього було багато епігонів. Вони паразитували на знахідках, робили це не дуже вдало, якщо ми говоримо про поезію. Але вдумайтесь – успішна людина, живе в Пітері, заробляє дуже добре, бо професія копіїста та улюблений учень Рєпіна — то багато, але він не їде в Рим, як Гоголь на царську стипендію, а їде в Україну, робити живописну Україну. Видає Кобзар з восьми віршів, мовою, яка не просто не має типографського шрифту, яка не має абетки. Абетка з’являється вже після Кобзаря. Тут тисяча питань, але він вірив, що це треба зробити. Про це треба говорити.

Але ж про це в школі не розповідають

Аби перевести це на рівень школи, то треба виховати нових професорів, вони мають виховати людей, які бачать це інакше. Треба перевчити вчителів та переписати підручники. Ми працювали над реконструкцією голосу Тараса Шевченка. Ми від цієї роботи йшли більше трьох років, збирали описи – фізіології, манеру говорити, тембр голосу, як він співав. По тим технологіям, якими світ реконструює, актори видадуть фінальний результат. Ми ніколи не дізнаємося, влучили чи не влучили, але шукати емоційний шлях до того, щоб побачити, що представники твоєї культури круті, важливо.

Ранее на  USIonline.com — «В День Независимости мы услышим голос Тараса Шевченко» – Дмитрий Стус.

Читайте нас в Facebook, Telegram и Instagram, смотрите на Youtube.