Зернову угоду підписали 22 липня 2022 року. З того часу ні дня не проходить без хліба та видовищ. Очевидні дії із штучного затягування інспекцій суден від росіян досі супроводжують кожен караван, який прямує з чи до портів Великої Одеси («Одеса», «Чорноморськ» та «Південний»). В інтерв’ю із заступником Голови по взаємодії з органами влади ДП «Адміністрація морських портів України» Дмитром Баріновим обговорили: шалену активність Дунайського портового кластера, експорт/імпорт України, махінації сусідів та збитки української інфраструктури.

До повномасштабної війни 80-85% аграрної продукції експортувалося портами Чорного та Азовського морів. Решта припадала на річкові порти Дунаю. Уряд був змушений повністю закрити чотири порти, які лишились на окупованих територіях: в Бердянську, Маріуполі, Скадовську і Херсоні. Нині порти українського Придунав’я — Ізмаїльський, Усть-Дунайський, Ренійський залишаються єдиним шляхом вітчизняного експорту. Ряд портів зазначили про збільшення свої перевалювальних потужностей у рази, яка загальна ситуація?

 – Рік тому, коли Чорноморські порти були заблоковані, а деякі Азовські — частково окуповані, вся напруга і вантажопотік пішов на Дунай. Це величезні об’єми та номенклатура вантажів з якими ці порти не працювали.  Раніше просто не було потреби, бо Одеський та Миколаївський регіон мали достатню потужність.

АМПУ, Міністерство інфраструктури України та бізнес переорієнтувались, щоб система працювала. У березні минулого року було перевантажено 23,5 тисяч тонн, але вже у квітні — 400 тисяч тонн, у травні — 800. Зараз тримаємо ланку, більш ніж 2 мільйони тонн перевантаженої продукції щомісячно, а взагалі на меті — 3 мільйони тонн.

Під час візиту заступниці Генерального директора Генерального директорату Європейської Комісії з питань мобільності і транспорту (ГД ЄК MOVE) Майї Бакран поставили питання: як працюватиме “план б” (робота через Дунайський портовий кластер) після Перемоги з відкриттям заблокованих нині портів? На що вона відповіла, що це залишиться нашим “планом а”, адже це близькість з кордоном до ЄС та наша інтеграція. Я згоден, думаю, що формат перевалення через порти Дунайського регіону не зміниться і після завершення воєнних дій. Бо це надпотужний фактор для експорту та імпорту товарів.

Це вже приносить покращення для регіону: велика кількість вантажівок спонукала розвиток транспортної інфраструктури, створення майданчиків для очікування. Загалом, це збільшення кількості терміналів та робочих місць. Протягом 2014-2017 років я очолював Українське Дунайське пароплавство, тому бачу та можу оцінити значущі зміни. Порт Усть-Дунайськ перевалює майже у 10 разів більше, Ренійський відвантажує у 5-6, а Ізмаїльський — у 2-3. І це важливо не лише для регіону, а й для країни.

Але перевалювальні можливості загалом у країні зменшились?

– У 2021 році ми, усі порти України, обробили 153 мільйони тонн вантажів, з яких лише близько 50 мільйонів тонн становили аграрні вантажі. Наразі зменшились можливості по імпорту та експорту і за цими направленнями працюють лише порти Дунайського регіону. Порти ж Великої Одеси функціонують лише в рамках «Зернової ініціативи», тому можуть експортувати тільки агропродукцію. Усі інші порти або не можуть перевалювати, або знаходяться на тимчасово окупованих територіях.

Переорієнтувався і Білгород-Дністровський порт, який не має змоги перевалювати взагалі? Працює у режимі сухого порту, що навіть дозволило їм виплатити частину боргу по зарплатні.

– Цей порт став хабом або майданчиком для зберігання та перевалювання на внутрішніх напрямках. Тут є усі інфраструктурні можливості: поруч залізна дорога, зручне автомобільне сполучення, є кран. Можливо є сенс продовжити його так використовувати, але він був приватизований і подальші дії залежить від бачення власника.  

Останнє подовження угоди по «Зерновій ініціативі» викликає питання. Міністр інфраструктури Кубраков повідомив 18 березня, що угоду подовжили на 120 днів, росіяни потім випустили заяву про 60 днів, висуваючи нові умови. Що та як відбуватиметься? 

– Наразі я можу поділитись лише власними думками: якщо подовження, то це відбувається на тих же вимогах, як і під час підписання 22 липня та першої домовленості. Адже це питання вже поставало і такою була позиція росіян. Україна та росія підписали однакові зернові домовленості з генсеком ООН та турецьким керівництвом окремо. Там зазначено, якщо коротко, що три порти: «Одеса», «Чорноморськ» та «Південний», завантажують агропродукцію протягом 120 днів. Коли у листопаді наша сторона ініціювала додання портів Миколаївського регіону — росіяни відмовили, бо подовження, за їхніми словами, може відбуватись лише за умовами перших домовленостей. Якщо вони говорять про 60 днів, то має відбуватись перепідписання з новими критеріями і якась сторона мала це ініціювати. Такого не було. Це звичайна їхня модель поведінки, щось змінювати, вимагати. 

Враховуєте саботування росіянами як певну похибку? Адже тенденція за лютий свідчить про реалізацію лише половини запланованого із наших можливостей.

– Слушне питання, яке виникло з першого дня роботи ініціативи. Бо тактика шантажу та вигадок виникала відразу і вже звичайна для нас. Потім про це писатимуть мемуари, як на перевірках досліджують якісь судові запаси чи обладнання. Під час перевірок йдеться ж не про це. Щоденна важка праця та комунікація з іноземними партнерами, ООН направлена на подовження дня перевірок (російська сторона системно зупиняє інспектування після 15:30, хоча офіційний робочий день інспекторів триває протягом світлового дня), збільшення кількості працівників та інспекцій. Всі сторони згодні, а росіян нічого не влаштовує.

Будемо далі працювати, наша задача — продовжувати воювати з ними. 

А як при домовленості обговорювались перевірки, яка в них необхідність та порядок дій? 

– Ініціатива — більш політичний, декларативний документ, де не вказані такі деталі. Там зазначені порти, які можуть працювати та номенклатура вантажу, тобто аграрна продукція. А деталі, місце очікування судном інспекції, перелік документів опрацьовували вже з моменту підписання. Наша задача АМПУ — структури, яка опікується прозорістю, комфортом для бізнесу — зробити, щоб для учасників процесу все було зрозуміло. Тобто для бізнесу, судновласників, терміналів, вантажовласників. Як це відбувається: є вантаж і власник, який хоче його відправити, домовляється із судновласником — фрахтує судно. Потім дає заявку на філію, тобто порт, а після узагальнення інформації в Одесі, вона відправляється до Спільного координаційного центру в Стамбулі. Там вже формується черга, яка публікується у нас на сайті, аби кожен міг слідкувати за своїм судном та вантажем. І ось готові всі документи, можна відвантажувати балкер і трапляється затримка на інспекції. Ми готові та запланували, наприклад, по 7 суден до кожного з трьох портів, а по факту не заходить навіть три. Все це через те, що росіяни не інспектують. А потім балкери, які чекали довго та нудно, відправляються на іншу роботу. 

І щоб ми не робили, якби ми не влаштовували та налаштовували процес — все руйнується підходом з їхнього боку. 

Як міжнародні перевізники реагували на потребу перебувати у країні, яка воює? Наприклад, «Maersk» нещодавно відновив пряме бронювання вантажів в Україну через Ренійський порт, хто ще виказав підтримку? 

– Навіть з першого дня війни є інвестори, наприклад, британська компанія, які продовжували створювати нам потужності. Усі вірять в Україну. З часом, інші перевізники теж побачили, що працювати можна. АМПУ зі свого боку робить днопоглиблення, щоб судна безпечно могли пришвартуватись та виконувати вантажні операції. Зазначимо про повернення більш системних компаній, як «Maersk» — контейнери. Таких вантажів також раніше не було в портах Рені чи Ізмаїлу, але зараз в них вже працюють фідерні лінії. Тобто порт стає базовим, до якого приходить велике контейнерне судно і вже звідси товар розвозитимуть меншими суднами до менших портів. Наприклад, з Рені до Констанци. Ось так працює фідер. 

Щоб зрозуміти наскільки це важливо, зазначу, що 95% імпортованих товарів з поличок наших магазинів приходить по морю. Без цього ми не можемо, тому створюємо умови та сприяємо поверненню системних великих компаній.

Моя думка, що судноплавство вільне, згідно з усіма міжнародними конвенціями. А нам хтось щось блокує. Ми можемо торгувати, отримувати та відправляти вантажі і ніхто не повинен в цьому перешкоджати. І це важливо для нашої та світової економіки. Україна по експорту агропродукції в першій п’ятірці постачальників. Наша країна забезпечує продовольством 400 мільйонів людей у різних куточках світу, деякі з країн потерпають від голоду. Вся ця наша праця розрахована на те, щоб Україна не страждала, постачала на світові ринки та мала спроможність отримувати все необхідне. 

Яких збитків завдали воєнні дії росіян портовій інфраструктурі, рахували? Якщо є розрахунки скільки коштуватиме відновлення? 

– Повністю ще не рахували, бо як обчислити збитки у Маріуполі чи Бердянську. Ми побачимо це, коли відвоюємо територію. Як вже відвойований, завдяки ЗСУ, Херсон. Але дуже ризиковано надсилати туди спеціалістів через щоденні обстріли. Цей аналіз немає коштувати їхнього життя. Дійсно сильно постраждав Миколаїв, там були прильоти по терміналах, збудованим іноземними компаніями. Наш ПРРС (пункт регулювання руху суден) в Очакові зруйнований вщент. Підрахунки ми відтермінували, це мільярди, але цифри нічого не скажуть. 

Але зміни по Дунайським портам вже йдуть? 

– Так. Зараз «Нібулон» вже будує свій термінал в Ізмаїлі, «Kernel Holding» реконструює свій у Рені — це великі українські інвестори. Міжнародні компанії теж зацікавлені, створено багато нових терміналів. Там таке життя вирує і моя думка, що надовго. Це чудово.

Трохи додамо про важливість ініціативи. Підписавши угоду Україна точно не здала свої національні інтереси. Просто не було іншого варіанту крім як домовитись про розблокування портів і морських шляхів для відправлення свого зерна. Тому що залізничні перевезення забезпечують досить скромні обсяги. Ми ризикували залишитися з новим урожаєм у переповнених сховищах без можливості зберігати продовольство. При цьому ракети окупантів могли “випадково” падати по елеваторах та інших об’єктах, де зберігається українське зерно та олія. Що і відбувалось. А зерно треба переміщати, бо це не лише годує країни Африки та Азії, але й впливає на нашу економіку.

Той факт, що генсек ООН підписав ці домовленості не означає, що Організація несе будь-які юридичні зобов’язання перед Україною чи росією. Генеральний секретар — посередник, завдяки якому вдалося досягти цього прогресу.  Проте цей документ — політична домовленість, а не документ в якому прописані якісь зобов’язання. І з’ясувати суперечки, наприклад, в Міжнародному суді не вийде.

Зазначимо, що з 1 серпня 2022 року по 20 березня 2023 року з портів Великої Одеси вийшло 828 суден, які експортували 25,1 млн тонн українського продовольства до країн Азії, Європи та Африки.