Торік в Україні, за офіційними даними, щодо дітей було скоєно майже п’ять тисяч злочинів, а справ щодо розбещення та зґвалтувань неповнолітніх надійшло до суду 427. Та ця статистика аж ніяк не розкриває того, що відбувається в країні.

За оціночними даними Ради Європи, із сексуальним насильством у різних формах у нас стикається кожна п’ята дитина. А це майже мільйон 300 тисяч неповнолітніх, яких потрібно захищати. Водночас законопроект № 6607, який пропонує зробити більш жорстким покарання, запровадити реєстр педофілів та їхню хімічну кастрацію, уже кілька років поспіль ніяк не може потрапити на розгляд до зали Верховної Ради.

Що не день, то кілька нових повідомлень про сексуальну наругу над дітьми. Причому одне жахливіше за інше. Так, у лютому в одному із сіл 14-річний підліток зґвалтував шестикласника, знімаючи злочин на камеру смартфона. Коли стали з’ясовувати, дізналися, що так само, але п’ять років тому, цього хлопця зґвалтував його рідний батько, який зараз сидить у в’язниці.

Коментуючи цей випадок, перший заступник голови Нацполіції України В’ячеслав Аброськінназвав статеві злочини щодо дітей подвійною трагедію. Тож Україні, переконаний він, потрібен закон, який би «жорстоко карав за статеві злочини щодо малолітніх дітей, а також реєстр ґвалтівників, інакше ми продовжуватимемо знищення самих себе». За словами ж експерта у сфері захисту прав дитини Людмили Волинець, ця конкретна історія набагато трагічніша за інші. Тому що дитина-кривдник, котра свого часу була жертвою, саме як жертва допомоги не отримала. Отже, вважає вона, покарання кривдника, але без допомоги жертві, цей жах не зупинить.

Ґвалтують коханці, вітчими, співмешканці й навіть… батьки

У березні на Рівненщині педофіл, якого раніше випустили за «законом Савченко», напав на 11-річну дівчинку й намагався її зґвалтувати. На щастя, на крик дитини вибігла мати, і зловмисник втік. Ним виявився 32-річний місцевий житель, який раніше був судимий за розбещення й зґвалтування неповнолітніх. Тоді правоохоронці під час обшуку знайшли в його квартирі комп’ютер, де були порновідео за участі дітей.

Теж березень, середина місяця, Житомир. В одному з міських гуртожитків 59-річний чоловік ґвалтує семирічну сусідську дівчинку. Про злочин у поліцію повідомив сусід, який випадково побачив це. Тож тепер зловмисникові загрожує від 5 до 10 років позбавлення волі. А дівчинку, окрім медиків, після пережитого знущання і стресу рятували ще й психологи. Проте слід, кажуть вони, у душі залишиться надовго.

24 березня. Столичні поліцейські шукають педофіла, який за допомогою шокера познущався над 10-річною дівчинкою на масиві Троєщина. Початок квітня, Київ. Правоохоронці затримали вітчима, який зґвалтував 12-річну падчерку. Що прикметно, дитина до того не раз скаржилася матері, що вітчим її домагається. Та замість того, щоб розібратися зі своїм сексуальним партнером, жінка водила дитину на огляд до лікаря, щоб з’ясувати, чи то правда. І аж коли, за порадою адвоката, встановила в квартирі відеокамери, у всьому «переконалася» – 41-річний чоловік таки зґвалтував малу, поки мати не бачила. Правоохоронці його затримали, із дівчинкою працюють психологи.

Знову квітень. 34-річний чоловік спочатку грабує, забравши телефон і золотий ланцюжок, а потім ґвалтує 14-річну дівчинку в електричці «Київ – Гребінка». Кількома днями пізніше поліцейські на Полтавщині ловлять затятого педофіла-іноземця, який перебуває в міжнародному розшуку за вчинення злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством. Ще через кілька днів 32-річний педофіл на Житомирщині, раніше судимий за крадіжки, завів у сарай і зґвалтував трирічну дівчинку, де їх знайшла мати дитини.

18 травня, повідомлення з Вінниччини: 54-річна мати заявила в поліцію про зґвалтування її малолітньої дитини 2007 року народження 55-річним чоловіком. На кілька днів пізніше на Полтавщині поліцейські затримали 30-річного чоловіка, який підозрюється у зґвалтуванні 16-річної дівчини в лісосмузі, неподалік від одного із сіл Гребінківського району. Потім схоже сталося у Миколаївській області, де біля одного з селищ Веселинівського району, теж у лісосмузі, на 14-річну дівчину напав чоловік.

«Що можна сказати про дорослу людину, яка ґвалтує неповнолітніх? Або взагалі малечу, що не може зрозуміти характер і значення вчинених щодо неї ганебних дій? Яке для нього потрібне покарання? – розмірковує В’ячеслав Аброськін. – На моє особисте переконання, спочатку ми маємо знати всіх покидьків, які були раніше засуджені за статеві злочини щодо малолітніх дітей та які проживають поряд із нашими дітьми. Відкритий реєстр цих покидьків є у всіх розвинених демократичних країнах світу. Це практика, яка дозволяє робити ефективну профілактику проти статевих злочинів відносно дітей».

Проте законопроект № 6607 про внесення змін до деяких законів України (щодо впровадження Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої чи малолітнього, та посилення відповідальності за злочини, вчинені проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої чи малолітнього), який було подано в парламент ще влітку 2017 року, досі не просунувся далі засідань Комітету ВР із питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

Один із головних розробників цього законопроекту юрист-кримінолог Анна Маляр сказала в коментарі Opinion, що головним каменем спотикання тривалий час була саме норма про створення відкритого реєстру педофілів. Проте, навіть тоді, коли автори замінили цю вимогу на створення напівзакритого реєстру, коли допуск до нього може бути тільки в певного кола людей чи організацій, справа з місця не зрушила.

Днями в парламентському Комітеті з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин відбувся «круглий стіл» на тему «Сексуальне насильство над дітьми та пошук правових механізмів боротьби із цим явищем». Його учасники наголошували на тому, що ситуація зі статевими злочинами проти дітей ускладнюється.

«Натомість законодавство й державні органи влади не готові до протидії сексуальному насильству над дітьми. В Україні на державному рівні не проводяться заміри й дослідження, які б показували реальні масштаби цієї проблеми, – пояснює Opinion Анна Маляр. – Ми оперуємо виключно інформацією правоохоронних органів, яка є лише верхівкою айсбергу, адже сексуальне насильство над дітьми має високий ступінь латентності, тобто прихованості. Бо найчастіше вчиняється в середині сім’ї, а мами воліють приховувати від правоохоронців такі факти, покриваючи своїх чоловіків і коханців. Натомість таке дослідження провела Ради Європи півтора роки тому – і виявилося, що майже 20 % дітей повідомили, що ставали жертвою сексуального насильства».

Тож учасники «круглого столу» акцентували увагу на необхідності змін до кримінального законодавства, а саме на потребі ухвалення законопроекту № 6607, який спрямований на захист дітей від сексуального насильства. Відбулася дискусія щодо ключових положень законопроекту: запровадження реєстру осіб, які вчинили статеві злочини проти дітей, посилення відповідальності за такі злочини й запровадження хімічної кастрації.

Хімічна кастрація як запобіжник для педофіла

Як пояснюють автори законопроекту, злочини проти статевої свободи й статевої недоторканості малолітніх особливо небезпечні, оскільки «завдають серйозної шкоди життю й здоров’ю постраждалих. Адаптація таких дітей до нормального життя стає дуже складною, тривалою та не завжди успішною справою для цілої низки фахівців: медиків, психологів, психіатрів тощо». Останніми роками, зазначають народні депутати, кількість таких злочинів зростає, а педофілія, або, як уточнюють медики, розлад сексуальної переваги, поширюється все більше. Найбільш логічно в такому разі – створити запобіжники, за допомогою яких можна стримувати зростання кількості таких злочинів.

«Саме через ускладнення ситуації, пов’язаної зі статевим насильством над дітьми, ми ще два роки тому розпочали роботу над цим законопроектом, – зазначає Анна Маляр. – З ініціативи тодішнього керівника поліції Донецької області В’ячеслава Аброськіна було зібрано групу експертів, які почали працювати над законопроектом. Окрім мене, до неї увійшло багато інших фахівців: народні депутати, психіатри, адвокати тощо.

До ідеї створення такого реєстру, яка належить В’ячеславу Аброськіну, кожен додав щось своє, тому що сама проблема – це те, що по-справжньому болить усьому суспільству. Як кримінолог додала ідею щодо посилення відповідальності – із 20 років ув’язнення аж, у разі вчинення повторного злочину, до довічного. І третя ідея, яка лягла в основу законопроекту, – про потребу хімічної кастрації педофілів. І нехай нікого не лякає це слово, бо йдеться про спосіб медикаментозного лікування таких хворих, який пригнічує сексуальний потяг. Він зараз дуже шириться світом як єдино можливий варіант якось тримати цих людей у певних рамках».

Як свідчить міжнародна практика, застосування цієї процедури законодавчо врегульовано у більшості країн світу. Скажімо, в Америці до нього в різний час вдавалися у 48 штатах із 50-ти. Така медикаментозна профілактика статевих злочинів застосовується у Великобританії, Франції, Німеччині, Данії, Швеції, Польщі, Норвегії, Естонії, а також у Канаді й Ізраїлі. Про її ефективність свідчать дані, оприлюднені англійцями й німцями: дія урядової програми щодо надання засудженим особам (педофілам) препаратів, які пригнічують лібідо та сексуальну активність, у Великобританії скоротила рецидиви статевих злочинів із 40 % до 5 %, у Німеччині – із 80 до 3 %.

Натомість у нас ухвалення цього закону наштовхнулося на низку перешкод. За словами Анни Маляр, не сприйняли її пропозицію про 20 років ув’язнення для педофілів. Мовляв, максимальний термін покарання у Кримінальному кодексі України, якщо не йдеться про довічне ув’язнення, – 15 років. Розкритикували й ідею створення відкритого реєстру педофілів: мовляв, якщо сусіди будуть знати, що поряд живе педофіл, то в разі чого тут і до самосуду недалеко, навіть якщо того поряд із черговим злочином і близько не було. А коли почули про хімічну кастрацію, то відразу заговорили про права педофілів та жорстоке поводження з ними, чомусь забуваючи при цьому про жорстоке поводження цієї людини зі своїми малолітніми жертвами, які, окрім фізичних пошкоджень, отримують і серйозні психічні травми, і нерідко на все життя.

«Наш законопроект багато разів повертали на доопрацювання. Ми врахували всі зауваження. Приміром, ідеться вже не про відкритий, а про напівзакритий реєстр, який вестиме Міністерство юстиції, а доступ до нього буде тільки у правоохоронців. А вже вони, на вимогу, скажімо, керівників різноманітних дитячих закладів, надаватимуть таку інформацію. Тому зрозуміти, чому цей документ наштовхнувся на такий прихований спротив, дуже важко, – каже юрист, – оскільки політики в ньому й на гріш немає.

Але його тримають чисто технічними методами. Скажімо, під час засідання профільного комітету, уже коли повинні були розглядати наш законопроект, один із народних депутатів просто пішов собі геть. І щоб його розглянути, не вистачило голосів для кворуму. Але людину, яка вже одного разу вдалася до статевого насильства над дитиною, виправити у в’язниці не можна – чоловік вийде, і хвороба дасть рецидив. Тобто, особи, які розбещують і ґвалтують дітей, суттєво відрізняються від усіх інших – вони, на відміну від грабіжника, не підлягають виправленню. Це означає, що покарання мусить бути іншим. Або довічна ізоляція, або електронний спосіб контролювати її пересування. Але це те, чого Україна, на відміну від того ж Ізраїлю, зараз забезпечити ще не може. Або це мусить бути хімічна кастрація, що і пропонується нашим законопроектом».

Головна причина того, що проект закону ніяк не може потрапити в сесійну залу, «у тому, що наші колеги, народні депутати, і, на жаль, більшість населення, читаючи цей документ, звертають увагу на гучні слова, не розуміючи, що за ними стоїть», вважає народний депутат Мустафа Найєм. На його думку, багатьох обурює сам термін «хімічна кастрація», тому що люди не розуміють, про що йдеться.

«Та хімічна кастрація – це не покарання, а добровільний захід медичного характеру, – зазначає народний депутат. – Тобто, у разі ухвалення цього закону засуджена людина – після того, як пройде дев’ять років її покарання у місцях позбавлення волі, – сама зможе обирати: залишатися у в’язниці на весь термін чи вийти на свободу, добровільно погодившись на хімічну кастрацію. Якщо погоджується, то такий засуджений повинен буде передусім звернутися до експертів. Експерти – визначити, що в нього справді є розлад сексуального характеру, тобто педофілія. Після цього він реєструється як хвора людина та з експертним висновком іде до суду, подаючи клопотання про призначення добровільного лікування. І тільки тоді, коли суд прийме рішення про це, таке лікування можна буде почати».

Лікарі, які досліджують проблему, зазначають: якщо людина має такий психічний розлад як педофілія, його, які й будь-яку іншу хворобу, потрібно лікувати, з огляду на засади доказової медицини. «Ізоляція не допомагає виліковувати психічні розлади. Навіть примусові заходи медичного характеру за мету мають лікування, а не ізоляцію, – пояснює директор Центру психічного здоров’я та моніторингу наркотиків і алкоголю МОЗ Сергій Шум. – Педофілію намагалися лікувати за допомогою психотерапії, а також інших препаратів, які мають вплив на психічну діяльність людини. Ізольовано від методу хімічної кастрації вони потрібного ефекту не дають».

Проте, підкреслює Сергій Шум, добровільність тут дуже важлива, бо препарат, який використовують для хімічної кастрації, як і будь-які інші серйозні ліки, має не менш серйозні побічні дії: від порушень функції печінки й нирок – аж до депресії, яка супроводжується суїцидальними спробами, що можуть закінчитися смертю педофіла. «Ніхто нікого змушувати не збирається, як це роблять в окремих країнах, – додає Сергій Шум, – проте потрібно розуміти, що на сьогодні це єдиний ефективний спосіб лікування, і будь-яке лікування певною мірою має побічні ефекти». Зниження ж кількості таких злочинів, вважає лікар, призведе зокрема й до покращення психічного здоров’я дітей загалом. Бо ми говоримо дуже часто про жорстоке поводження щодо злочинців, але при цьому забуваємо про психічне здоров’я жертв насильницьких злочинів.

Навіщо потрібен такий реєстр

Отже, як бачимо, законопроект пропонує три серйозні новації – і всі три викликають не менш серйозний, але певною мірою прихований опір. Важливо, щоб усі чітко розуміли, навіщо потрібен такий реєстр. За словами одного з авторів законопроекту народного депутата Олега Недави, це очевидна річ. «Нещодавно трапився випадок, – пояснює він, – коли ми відправляли дітей зі Сходу на відпочинок у західні області країни. І колега побачив серед супроводжуючих людину, яку раніше було засуджено за розбещення малолітніх. Цей чоловік був із фотоапаратом. І навіть з’ясувалося, що він працював у закладі, який відправляв дітей відпочивати. Повідомляємо керівникові, а той у відповідь: мовляв, я ж нічого не знав – він щойно приїхав з Горлівки і влаштувався до нас на роботу. Тому й потрібен реєстр, щоб людину, яка вже отримала вирок за такі злочини, було занесено до реєстру».

Багато списів ламалося довкола того, зазначає Олег Недава, яким він має бути: закритим чи відкритим. Найоптимальніший варіант – закритий для широкого загалу, щоб не було самосудів і певного тиску на людей, які були засуджені за розбещення чи зґвалтування малолітніх. Але до нього повинні мати доступ правоохоронці й ті люди, які працюють із дітьми.

Днями на сайті Верховної Ради також було зареєстровано петицію на підтримку цього законопроекту. «На жаль, збільшення випадків сексуального насильства над дітьми – це світова тенденція, – ідеться в ній. – Дітей дедалі частіше втягують у порно- та секс-індустрію. Поширення інтернету робить їх легкою здобиччю педофілів. Як показує практика, ризик стати жертвою педофіла не пов’язаний із соціальним статусом та рівнем статку родини. Загроза сексуального насильства однакова для всіх дітей». А для протидії «епідемії» сексуального насильства над дітьми в Україні необхідні зміни до законодавства, спрямовані на реальний захист дітей від сексуальної наруги. Та автори законопроекту, ідеться в петиції, тривалий час шукають оту «золоту середину», яка влаштує всіх, причому кожен наступний варіант – це компроміс між правами дітей і правами злочинців.

«За два роки жодна людина, яка висловлювала зауваження чи критику щодо законопроекту, не згадала про права дітей-жертв, – наголошує авторка цієї петиції Анна Маляр. – Будь-яка дискусія виникає виключно щодо прав ґвалтівників, збоченців та педофілів». Ця петиція, аби на неї бодай звернули увагу ті, кому вона адресована, повинна набрати 15 тис. голосів.

Як бачимо, проблема є, і вона дуже серйозна. Та щоб її вирішити, давно слід припинити оце переливання з пустого в порожнє, яке ми спостерігаємо принаймні кілька останніх років, упродовж яких Верховна Рада ніяк не спроможеться ухвалити цей важливий для українців закон. І чесно, принаймні собі, відповісти на питання, що для суспільства важливіше: психічне здоров’я дітей чи уявна турбота про педофілів. Тоді зникне багато питань, на які сьогодні не можуть знайти відповідей.

03.06.2019
08:31
Источник