Інфраструктура українського війська, не без складнощів і проблем, однак розвивається-розбудовується небаченими за всі роки незалежності темпами. Міністерство оборони береться дедалі сміливіше за масштабніші проекти. Про те, як саме це відбувається в окремо взятому регіоні, я вирішив пересвідчитися, з’їздивши до Одеси.

ЗМІНЮЮТЬСЯ НЕ ЛИШЕ СТАНДАРТИ ХАРЧУВАННЯ, А Й УМОВИ ПРАЦІ ЛЮДЕЙ

У серпні цього року має завершитися розпочата торік реконструкція їдальні у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону в Одесі. Саме таким чином відбудеться остаточний перехід закладу на нову систему харчування та сучасні підходи до обслуговування пацієнтів. Роботи, вартість яких становить 8,5 млн гривень, проводить будівельна компанія «Дакс», що виграла тендерні торги, надавши найкращу пропозицію через майданчик «ProZorro». На підрядника особливих скарг немає, щоправда інколи у ході робіт доводиться вносити проектні вдосконалення. Приміром, у системи підведення води чи каналізаційних мереж. Всі проблеми вирішують, як запевнив заступник начальника-Головний інженер Південного ТерКЕУ полковник Юрій Підгаєцький, завдяки налагодженій комунікації із будівельниками й виробниками обладнання.

Представник будівельної компанії В’ячеслав Юров зауважує: складність цього об’єкту в тім, що це дуже стара будівля, яку кілька разів перебудовували. Лише будівельного сміття звідси вивезено 450 кубометрів. І стільки ж завезено різноманітних будматеріалів. Довелося повністю змінити конструктив споруди під сучасні стандарти виготовлення їжі. Для будівельників дуже важливо, що держава вкладає ресурс у розвиток війська саме в сенсі будівництва. Такі проекти сприяють піднесенню національної економіки. Лише на цьому об’єкті працює 40 фахівців «Даксу».

— Ми готові до співпраці із Міноборони. Замовник буде задоволений тут якістю наших робіт, як і на об’єкті в Миколаєві, — наголошує пан Юров.

— Утілення цього проекту дозволить нам повністю змінити як стандарти харчування, так і умови праці наших фахівців, що потрібно було зробити ще давно, — не приховуючи радісних емоцій мовить завідуюча їдальнею Любов Пономаренко. — Ви би знали, як ми цього капремонту чекали, а про нове обладнання скажу коротко — це просто мрія! Приміром, на конвектоматі за 15 хвилин можна приготувати практично будь-яку страву. Тепер у нас є модерні плити, шафи для смаження, а в окремому цеху ми виготовлятимемо випічку, коли повністю перейдемо у нову їдальню. Щодня нашим пацієнтам відтоді даватимуть свіжі булочки і пиріжки. Якість будівельних робіт вважаю хорошою.

Тим часом працівниці у цехах неабияк чекають на час, коли запрацює потужна система вентиляції й кондиціонування, адже умови, в яких вони нині перебувають, не надто сприятливі для здоров’я. Що ж, дівчата, скоро звикатимете до нормальних умов!

РЕКОНСТРУКЦІЯ ТРИВАЄ, АЛЕ ПОТРІБНЕ ФІНАНСУВАННЯ

Вдалося мені побувати і на реконструкції казарм у одеській Військовій академії. Ці споруди поволі перетворювалися на розвалини, бо не експлуатувалися від часу скорочення Одеського інституту Сухопутних військ.

Торік тут виконали значний обсяг робіт. Уже повністю готові два поверхи, де створено хороші умови для проживання курсантів, що позитивно впливає як на результати навчання, так і на морально-психологічний стан майбутніх офіцерів. Тут працюють душові кімнати із гарячою водою, є сучасні санвузли, око із приємністю сприймає пастельну колористику стін. Словом, зроблено по людськи. Навіть декотрі контрактники, які вступили до вишу з військ, не знімають житло, хоча мають на те право, а мешкають у цих казармах — їх усе тут задовольняє.

— Взвод перебуває разом в одній групі зі своїм командиром. Це виховує товариськість у взаєминах і порозуміння, — каже заступник начальника факультету підготовки спеціалістів військової розвідки та спеціального призначення підполковник Іван Калетник. — Із підрядником ми детально відпрацювали проект реконструкції — аж до місць встановлення електророзеток й кольорової гами стін. Сподіваюся, незабаром завершиться реконструкція і сусіднього під’їзду цієї споруди, де заплановано гуртожиток із кімнатами поліпшеного типу для старшокурсників. У перспективі обладнаємо кімнати дозвілля і традицій, де врахуємо запити молоді на сучасні види відпочинку.

Дехто каже, що великі спальні казармені приміщення є рудиментом радянського минулого, але економічно Україна ще не готова так швидко перейти на нові стандарти. Навіть те, що ми бачимо у одеській Військовій академії, можна назвати зрушеннями, яких у війську не бачили чверть століття. Тим паче вони тут назріли, бо за 4 роки помітно зросла кількість курсантів.

— Територія академії і будівлі, які лишилися після відомої «оптимізації», не були розраховані на збільшення курсантської когорти. От і вирішили розконсервувати казарми для реконструкції, яка почалася з тотального демонтажу, — оповідає Іван Вікторович. — Перші успіхи проекту одразу поліпшили логістику навчального процесу. Колись я теж був курсантом, але в той час умови були значно гірші — поняття про бойлер із гарячою водою чи нормальні туалети з унітазами, вікна, які не треба кожного сезону фарбувати й утеплювати, ми не мали. Сподіваюся, наші вихованці це цінуватимуть.

Олег Корчмар, директор ТОВ «Центр реконструкції та будівництва», яке, змагаючись із восьми претендентами, виграло конкурс на проведення капремонту казарм вишу, зауважує: вони переважно використовують антивандальні матеріали й рішення. Надто багато вже тут молодих активних людей. А в санвузлах стелю виконали із елементів, що не піддаються дії вологи і які можна замінювати.

— Чи є цей проект для вас викликом? — запитую в Олега Борисовича.

— Це не перший наш військовий об’єкт — ми добре знаємося на їхній специфіці, — відповідає очільник ТОВ. — Виклик був у тім сенсі, аби показати, що за невеликий бюджетний кошт можна виконати якісну роботу та ще й, застосовуючи вітчизняні матеріали, мінімізувати витрати. Звісно, це перевірка, чи здатні давати ту якість, яку очікує замовник. Ми задоволені візуальним та економічним ефектом нашої роботи. Почали її торік у серпні, а в листопаді другий поверх уже заселили, а згодом — і третій здали. На цей рік маємо великі плани. Щоправда, вирішення питання фінансування дещо пригальмувало темп будівництва, але ми не спиняємося, використовуємо власні оборотні кошти.

У другому під’їзді споруди ситуація дещо важча. Тут треба докласти більше зусиль для боротьби з корозійними процесами і грибком. Підрядник збирається залучити спецлабораторію, яка перевірить несучі властивості залізобетонних плит та стін, щоб мати уявлення про масштаб і глибину переробки. Олег Корчмар запевняє: цьогоріч вони здатні завершити та здати об’єкт. Проте каже, що поки на нього заплановано 1 мільйон гривень, а потрібно 19 мільйонів.

ВІЙСЬКОВЕ БУДІВНИЦТВО — РЕСУРС РОЗВИТКУ ГРОМАД

Цікаво, що із 184 казарм поліпшеного планування, які цьогоріч збудують в Україні, майже щочетверта з’явиться у Південному регіоні. Саме зараз тривають торги, проводять проектні роботи, вносять зауваження у вже розроблену документацію. Формують із числа фахівців волонтерів, які зголосяться брати участь у технагляді за таким будівництвом.

— У плані капітального будівництва для нас знаковим є спорудження військового містечка для ВМС у селі Дачному, — каже начальник Південного ТерКЕУ полковник Ігор Литвинюк. — Підрядники там працювали не зважаючи на примхи погоди і досі жоден з об’єктів не зупинився. Загальна вартість виконаних там за минулий рік робіт становить 117 мільйонів гривень. Плануємо 2018-го закінчити це містечко і вийти на загальну суму фінансування 260 мільйонів гривень. Наразі проводимо на різних стадіях роботи у 13 їдальнях. На жаль, всі вони потребують капітального втручання будівельників, адже потрібно дуже багато змін зробити, які не виконували майже чверть віку. Уже втілені проекти доводять: за нормального підходу можна застосовувати сучасні матеріали і економити кошти, задовольняючи замовників. Приміром, як це вдається робити в одеській Військовій академії.

Ігор Петрович вважає: в цій роботі важлива конструктивна взаємодія із місцевою владою. Так, Вінницька ОДА постійно надає ресурсну допомогу в розвитку військової інфраструктури. А от у Херсоні та Кропивницькому все зведено до рівня дрібних субвенцій. Так само і в Миколаєві, хоча місто має суттєві надходження. Торік одеська влада у рамках програми «Безпечне місто» надала військовим 6,5 мільйона гривень, які використали на початок ремонту пральні-лазні 137-го батальйону морської піхоти.

— Ми зверталися в одеську міськадміністрацію, щоб нам надали кошти на добудову двох споруд для батальйону морської піхоти, — розповідає Ігор Литвинюк. — Боремося за 20 мільйонів гривень. Спробуємо на наступній сесії, що відбудеться 25 квітня, винести це питання на обговорення. Також як позитив слід розглядати і те, що облдержадміністрація нарешті перейнялася проблематикою земель оборони. Так, у кінці 2017-го отримано дозволи на виготовлення проектної землевпорядної документації на всі військові містечка, розташовані за межами Одеси. А мер міста таки наважився і його підтримали депутати, аби надати дозвіл на виготовлення землевпорядної документації на 24 військові містечка! Це четверта частина від того, що є. Зокрема, це такі знакові об’єкти, як аеродром «Шкільний».

Об’єднані громади шукають ресурс для розвитку, а військо може бути замовником чи ініціатором певних будівничих проектів. Ці два процеси здатні підсилювати одне одного. Як приклад — Дачнинська селищна рада. Із уведенням в експлуатацію там військового містечка, розрахованого на перебування понад 1 тисячі осіб, воно стане хорошим ресурсом місцевої громади. Це обслуговуючі структури, робочі місця, надходження до бюджету селища. От і дороги там уже відновлюють. Але є і приклади бюрократизації таких стосунків. Наприклад, в Арцизі ніяк не вирішують питання відновлення військового містечка при місцевому аеродромі. Щоб його реалізувати, треба повернути землю, колись віддану Міноборони у використання. Сподіваємося, і тут вдасться дійти компромісної згоди.