У репертуарі Одеського академічного українського музично-драматичного театру імені В. Василька є вистава “Чуваки не святкують, або Ukrainian”. Історія про наше сьогодення як наслідків програшу сторічної давнини, розказана завдяки десятку добре впізнаваних мінісюжетів.

“Чуваки не святкують, або Ukrainian” — театрально-музична, динамічна та правдива вистава про війну з Росією і про те, як ми жили ДО. Сюжет вистави — це вервиця житейських історій українця зі славного міста Конотоп, який щиро ділиться своїми історіями про зростання, любов, дружбу і зраду коханої. Тут, як і в житті, переплетуться історії про наше «миле» спільне радянське минуле й жахливо бурхливе сьогодення» — зазначено в афіші.

Вистава режисера Максима Голенка за творами Руслана Горового — українського журналіста, режисера, письменника та волонтера. Півтори години за форматом “глядач на сцені” розгортаються історії, які знайомі до страху та сміху. Всього два актори —  Олександр Самусенко, Дмитро Усов, мінімум декорацій, а побувати встигли в Конотопі, Америці, на Майдані, в Донецьку та навіть біля кремля у вогні. У кожного актора понад 10 образів, а також багато пісень під гітару, жива мова та добірна лайка. 

За сюжетом конотопець у краях Статуї Свободи зустрічає американського колишнього спецназівця, який втратив ноги. Під час знайомства американець ділиться асоціаціями про українців: борщ, Кличко, «Шахтар» та війну “with fucking russians”. Українець — розповість йому про наше минуле. В ньому Аня йде від чоловіка десь під час Майдану, бо: “и вообще папа сказал, что надо ехать в Донбасс, где больше своих”. Ліда ледве розум не втрачає, бо приїде з концертом її улюблений співак Олександр Сєров, алкаш зі стажем, що вона і побачить. Конотопський хлопець, якого вчили жити “по-панятиям” навідається до мурманського коментатора в Одноклассниках, щоб навчити відповідати за свої слова. Загине молодий хлопець на позивний “Миротворець” та багато іншого.

Є й анонс з майбутнього: путіна в образі щура виміняють за банку яловичини. Головний герой розповість, як буде після цього, коли росіяни битимуть себе в груди з криками, що вони не могли нічого зробити та знову кликатимуть братами. Це та “мирова”, яку не можна пити, через тих, хто втратив своє життя, майбутнє — все. Час пристосуванців, які вижили, минув і, щоб знову не потрапити в цю пастку, потрібно вчити історію. У виставі трагічні чи фарсові події, інколи безглузді рішення, тому вона і про життя, переживання зради, війну, любов. Варто подивитись, адже це ті історії, які надалі вивчатимуть у підручниках, з іншими іменами та з цією ж суттю. 

Підсумовуючи, скажемо, що електроенергії використано мінімум, сховище є, спектр емоцій — найрізноманітніший.