Віктор народився 10 травня 1986 року в Болграді на Одещині. Його батько був військовим, учасником війни в Афганістані та ліквідатором наслідків Чорнобильської катастрофи. Брат Віктора Олексій – також професійний військовий. 

Тому після школи хопець також мріяв про військову кар’єру, і у 2004 році пішов на строкову службу, де з простого солдата дослужився до старшини, що було рідкістю серед строковиків. 

Після служби Віктор працював інспектором-кінологом у складі Держприкордонслужби. Про цей період він не любив згадувати, окрім своєї вівчарки Сандри, яку любив усім серцем. 

У 22 роки чоловік познайомився з Ольгою, яка за пів року стала його дружиною. Контракт з ДПСУ закінчився і подружжя перебралось до Кривого Рогу. Тут чоловік влаштувався на шахту «Батьківщина» ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат». Спершу був учнем прохідника дільниці, згодом сам став прохідником. Паралельно з роботою на шахті навчався у Криворізькому національному університеті. 

У 2015-2016 роках Віктор служив у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний яр» на Донеччині. Брав участь у боях за Піски. З того періоду в нього залишилися шрами на плечах від фосфорних снарядів.

«Воно так гарно було. Бачу – падає красиве, наче тихий салют. А коли потрапило на мене, то пропалило форму і попекло шкіру. Мене врятував бронік, а то були б сильніші опіки», – розповідав згодом Віктор.

Після демобілізації у 2016 році він завершив навчання в університеті і вирішив повернутись на військову службу, підписавши контракт з 54-ю окремою механізованою бригадою, з якою брав участь у боях на Світлодарській дузі. 

Певний час служив під командування брата – Олексія «Купола» Оцерклевича, через що Віктора називали «Купол-молодший». Згодом брат перейшов служити в інше місце, а Віктор став командиром роти. Підлеглі згадують з повагою про «Крєпиша», як про людяного командира. Одного разу він відпустив у відпустку бійця, в якого от-от мала народити дружина, прямо посеред навчань. «Це ж дитина народжується. То святе. Як можна не відпустити? Нічого, потім відпрацює», – пояснював чоловік.

Щоб бути ближче до родини, Віктор перевівся до 17-ї окремої танкової бригади імені Костя Пестушка. Головним для нього були доньки Віка та Іра і дружина Ольга.

«Вітя – найкращий чоловік і батько. Найбільшим бажанням у нього було відвести Ірочку в перший клас. Він дуже засмучувався, що у нього не виходило приїхати та відвести Віку 1 вересня, тому він завжди казав, що де б не був, але Ірочку з бантиками відведе до школи», – розповідає Ольга. 

Повномасштабне вторгнення РФ Віктор зустрів на посаді заступника командира батальйону. Підрозділ відбивав атаки ворога в районі Новотошківки на Луганщині. Кілька разів росіяни брали їх у напівкільце, однак, попри втрати, українські танкісти давали відсіч. 

«Ситуація була критичною: ворог накривав позиції важкою артилерією, неодноразово заходив у напівкільце. Підрозділ капітана Оцерклевича тримався до останнього. Через щільність вогню евакуація поранених і загиблих була неможливою, а невдовзі територія опинилася під окупацією», – розповів побратим Богдан Крупський.

На початку квітня 2022 року Віктор вивів підлеглих із ворожого оточення в Луганській області. Він сів за кермо БМП і виїхав на захоплений ворогом спостережний пост, де ціною власного життя знищив російських окупантів. Завдяки цьому весь особовий склад вийшов із кільця. Віктор загинув 6 квітня внаслідок артилерійського обстрілу. Довгий час його тіло було на окупованій території. Поховати героїчного капітана змогли лише 22 травня 2025 року в Києві. 

28 червня 2023 року капітан Віктор Оцерклевич посмертно нагороджений званням Героя України. 

Вічна пам’ять Герою!

За матеріалами: Новинарня, Суспільне Одеса

Фото: Новинарня

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

На Слов’янському напрямку армія Російської Федерації застосовує важкі гексокоптери для мінування доріг.

Про це заявив в інтерв’ю Укрінформу президент Федеральної академії політики безпеки ФРН (BAKS), генерал-майор Бундесверу Вольф-Юрґен Шталь.

“Я переконаний, що ця війна змінила пріоритети безпекової політики в Німеччині. Яскравий приклад: вперше було прийнято рішення про постачання озброєнь в зону активних бойових дій – Україні. Це можна вважати конкретним проявом зміни стратегічної культури”, – зауважив Шталь.

Він також зазначив, що у 2023 році Федеративна Республіка Німеччина вперше в історії сформулювала в письмовій формі Національну стратегію безпеки, у якій запровадила концепцію “інтегрованої безпеки”.

“Це означає, що безпеку слід розуміти комплексно, і забезпечувати її треба на рівні всієї держави та всього суспільства. Йдеться не лише про військовий вимір, а й про економіку, розвиток, внутрішню і зовнішню безпеку, економічний, цифровий і навіть духовний виміри”, – пояснив він.

Шталь додав, що Німеччина тепер розглядає безпеку в межах континууму “мир – криза – війна”: “Відповідні заходи мають готуватися ще в мирний час, щоб витримати кризу та бути готовими до війни”.

Генерал-майор Бундесверу також високо оцінив здатність українського суспільства чинити спротив російській агресії.

“Вражає, з якою рішучістю Україна спроможна підтримувати опір свого суспільства. Те, що український народ понад чотири роки витримує цей агресивний напад, який суперечить міжнародному праву та нехтує людською гідністю, заслуговує на найвищу повагу”, – наголосив він.

Президент BAKS підкреслив, що Україна захищає не лише себе, а й безпеку Європи. “І важливо підкреслити: Україна цим самим бореться і за нашу безпеку”, – підсумував він.

Як повідомляв Укрінформ, влітку минулого року канцлер Німеччини Фрідріх Мерц та міністр оборони Борис Пісторіус оголосили про створення нового органу – Ради національної безпеки Німеччини (РНБ), яка спростить консультації високого рівня з питань оборони та безпеки.

Фото: BAKS/Stollberg та M. Hurek für FOCUS