Про це у коментарі Укрінформу сказав речник Державної прикордонної служби України Андрій Демченко.

«Станом на зараз Білорусь надає активну допомогу Росії щодо обстрілів території України. В тому числі і ретрансляторами, які вмикаються на території Білорусі, підживлюють сигнал для російських «Шахедів» та «Гербер», які, власне, заходячи з території Росії, далі тримаються близько кордону з Білоруссю для того, щоб отримувати такий сигнал і мати можливість більш глибоко зайти на територію України, зокрема на західні області: Рівненщину, Волинь, Львівщину. І атака, до прикладу, по напрямку пункту пропуску «Ягодин» також здійснювалася за підтримки Білорусі», – зазначив Демченко.

Він зауважив, що раніше, коли Білорусь отримала попередження від Президента України про неприпустимість дій щодо підтримки Росії саме функціонуючими ретрансляторами, які підживляють сигнал, білоруси їх вимикали.

«Зараз вони знову їх увімкнули», – сказав речник ДПСУ.

Він поінформував, що попри те, що білоруський напрямок залишається загрозливим, «зараз нарощення якогось ударного угруповання, яке б було поряд нашого кордону і було б готове здійснити вторгнення, немає».

Як повідомляв Укрінформ, Президент Володимир Зеленський повідомив, що з 22 червня ретранслятори на території Білорусі, які використовувалися для коригування російських ударів по українській території, припинили свою роботу.

19 червня Президент України дав Білорусі тиждень, щоб самостійно демонтувати ці засоби, а якщо цього не буде зроблено, Україна може вдатися до відповідних дій.

У ніч на 13 вересня на Волині внаслідок атаки РФ пошкоджено АЗС біля ПП «Ягодин» на кордоні з Польщею, а також локомотив неподалік кордону з Польщею.

Про Донбас часто говорять так, ніби це насамперед територіальне питання: ділянка карти, яку можна обміняти, віддати чи розділити в рамках мирних переговорів. Такий підхід ігнорує фундаментальну військову реальність. Рельєф і місцевість не є взаємозамінними. Деякі території надають стороні, яка їх контролює, таку перевагу, що у військових фахівців для цього є спеціальний термін: ключова місцевість (key terrain).

Ця концепція є однією з основ військового мистецтва, якому навчають молодих офіцерів.

Пагорб, гірський хребет, річкова переправа чи укріплене місто можуть мати значення, що значно перевищує їхні фізичні розміри, адже контроль над ними визначає, що армія може спостерігати, оборонятися, атакувати чи захищатися. Сполучені Штати неодноразово засвоювали цей урок у власній військовій історії – від Ґеттісберґа до Нормандії та Іво Джіми. Американцям, які розглядають варіанти майбутнього України, варто згадати ці уроки, перш ніж ставитися до Донбасу як до ще однієї лінії на карті.

Під час битви при Ґеттісберґу у громадянській війні в Америці пагорб Літтл-Раунд-Топ був відносно невеликою ділянкою землі на крайньому лівому фланзі армії Півночі (союзників). У другій половині дня 2 липня 1863 року бригадний генерал Ґувернер К. Воррен зрозумів, що пагорб залишається небезпечно незахищеним під час висунення військ Конфедерації проти флангу сил Півночі. Війська союзників були терміново направлені на позицію, включаючи бригаду полковника Стронґа Вінсента, крайній лівий фланг якої зайняв 20-й Менський полк під командуванням полковника Джошуа Лоуренса Чамберлена. Служба національних парків США описує Літтл-Раунд-Топ як ідеально пристосований для спостереження, артилерії та оборони; у підсумку сили Півночі відбили неодноразові атаки конфедератів і утримали контроль над ним.

Чамберлен і 20-й Менський полк стали відомими завдяки обороні флангу та своїй штиковій контратаці вниз зі схилу після того, як у них закінчилися боєприпаси. Їхній подвиг залишився в американській військовій культурі не тому, що Літтл-Раунд-Топ становив цінність як ділянка землі, а тому, що втрата цієї позиції могла відкрити фланг армії Півночі та змінити тактичну ситуацію на всьому полі бою. Значення цієї землі полягало в тому, що саме її утримання дозволяло одній армії робити з іншою.

Та сама логіка була очевидною 6 червня 1944 року, коли рейнджери армії США штурмували Пуент-дю-Ок під час висадки в Нормандії. Рейнджери піднялися на схили заввишки близько 100 футів (30 метрів), щоб атакувати німецьку артилерійську позицію, яка панувала над плацдармом висадки. Вони ризикували життям не заради внутрішньої цінності кількох акрів нормандського узбережжя. Вони атакували місцевість, з якої німецькі сили могли загрожувати всій масштабній операції союзників.

Морські піхотинці, які воювали на Іво Джімі, також розуміли цей принцип. Гора Сурібачі панувала над південною частиною острова та відкритою місцевістю під нею. Історичні хроніки Корпусу морської піхоти описують гору як головну тактичну перешкоду, захоплення якої було необхідним для безпечного просування на північ. Підняття американського прапора на її вершині стало одним із найвідоміших символів Другої світової війни, але битва за Сурібачі почалася як суто військове завдання: панівна висота під контролем ворога, з якої проглядалися американські сили.

Ґеттісберґ, Нормандія та Іво Джіма були різними битвами у різних війнах, і історичні аналогії неможливо перебільшити.

Донбас – це не Літтл-Раунд-Топ, а Краматорськ – це не Пуент-дю-Ок. Проте головний і незмінний урок є простішим: військово важлива місцевість має цінність через ті можливості, які вона надає.

Саме через цю призму слід розглядати дебати щодо Донбасу. Росія продовжує тиснути в напрямку Слов’янська та Краматорська, які знаходяться в центрі останніх рубежів оборони України в Донецькій області. Агентство Reuters нещодавно описало контроль над Донеччиною як критично важливий для обох сторін, оскільки російські війська продовжують свій наступ, а Україна зосереджує там основні оборонні зусилля. Тому територіальні поступки на переговорах у такому регіоні не можна оцінювати просто підрахунком того, скільки квадратних кілометрів перейде з рук у руки. Головне питання полягає в тому, які військові позиції займе кожна зі сторін після цього.

Фортифікації, міська забудова, транспортні мережі, системи спостереження, коридори для маневру та географія за оборонною лінією – усе це впливає на відповідь. Оборонну позицію, яка будувалася та вдосконалювалася роками, не обов’язково вдасться відтворити, просто провівши іншу лінію далі на захід.

Поступка ключовою місцевістю може надати противнику через переговори таку оперативну перевагу, якої він не зміг здобути у бою.

Ця відмінність стає особливо важливою, коли в переговорах починають використовувати термінологію угод із нерухомістю чи комерційного торгу.

Війни – це не комерційні угоди, а територія під час війни не є взаємозамінним майном. Компанія, яка веде переговори про продаж активу, часто може замінити право власності грошима. Але армія, яка віддає панівну місцевість, не зможе просто “придбати” аналогічну географію в іншому місці.

Існує також людський вимір, який робить аналогію з угодою щодо нерухомості особливо некоректною. Організація Об’єднаних Націй задокументувала зростаючий тиск на жителів окупованих Росією українських територій щодо отримання російського громадянства, обмеження для тих, хто його не має, покарання за прояви української культурної ідентичності, а також триваючу експропріацію приватної власності.

Таким чином, доля окупованих територій визначає не лише те, де стоятимуть армії, а й політичні та правові умови, в яких житимуть цивільні.

Усе це не означає, що військова історія диктує конкретну дипломатичну формулу. Політичні лідери повинні зважувати військові реалії разом із людськими втратами, економічними обмеженнями, союзницькими зобов’язаннями та перспективами тривалого миру. Але будь-які переговори, що передбачають територіальні поступки, мають починатися з чіткого розуміння того, чим саме поступаються і яку перевагу це може надати.

Американська військова історія дає чудовий спосіб пояснити цю різницю американській публіці. Літтл-Раунд-Топ був важливим не тому, що Авраам Лінкольн прагнув володіти пагорбом у Пенсільванії. Пуент-дю-Ок був важливим не тому, що Франклін Рузвельт хотів отримати скелі у Франції. Гора Сурібачі була важливою не тому, що США хотіли мати у володінні вулканічну вершину. У кожному з цих випадків американці воювали за місцевість через військові наслідки, які виникли б, якби ворог контролював її.

Саме про цей урок варто пам’ятати політикам, коли вони обговорюють Донбас. Перш ніж запитувати, чи має Україна віддати шматок території в обмін на дипломатичну угоду, вони повинні спочатку поставити запитання, яке поставив би будь-який офіцер, вивчаючи поле бою: які можливості надає контроль над цією землею?

Відповідь на це запитання може визначити не лише те, де закінчиться ця війна, а й умови, за яких може розпочатися наступна.

Ден Райс, президент Американського університету в Києві (American University Kyiv), співпрезидент Thayer Leadership

Президент Володимир Зеленський провів Ставку Верховного головнокомандувача, ключовими темами якої стали контракти на виробництво систем захисту для критичної інфраструктури та логістики, аналіз потреб Укрзалізниці, АЗС та критичних підприємств.

Про це глава держави повідомив у Фейсбуці, передає Укрінформ.

«Провів Ставку. Серед ключових питань – контракти на виробництво систем захисту для критичної інфраструктури та логістики. Детально проаналізували потреби Укрзалізниці, мереж автозаправних станцій і визначених критичних підприємств, які є особливо значимими мішенями для російських ударів», – зазначив Зеленський.

Він поінформував, що були доповіді розвідок, за підсумками яких зафіксували, на що найбільше направлена російська терористична увага у затверджених планах ворога. «Є рішення для захисту. Зокрема, відчутно посилимо складову РЕБ та збільшимо обсяг закупівель – контракти підтверджені. Буде також переформатована робота визначених мобільних вогневих груп і рубежів протиповітряного захисту», – наголосив Президент.

Він доручив Міністерству фінансів забезпечити додаткові ресурси для потреб логістики й подякував усім партнерам, які працюють для гарантування безперебійної роботи залізниці. «Обговорили виклики та можливі спільні кроки з партнерами для безпеки логістики у прикордонних районах із країнами Євросоюзу та Молдовою», – додав глава держави.

Читайте також: Зеленський підтвердив удари по НПЗ у Сизрані та підприємству з виробництва дронів у Таганрозі

За його словами, на Ставці також був звіт щодо спроможностей Укрзалізниці проводити ремонти рухомого складу та постачання обладнання. Як зауважив Зеленський, важливо, щоб підтримка партнерів для УЗ зберігалась і щоб державні банки підтримали УЗ.

«Уряд України готує рішення щодо резервних шляхів логістики у прифронтових областях, і прораховані алгоритми комбінування маршрутів залізниці та автобусів», – зазначив він.

Як повідомлялося, раніше Президент заявив про ще одне успішне випробування перехоплювача проти російських реактивних дронів, зауваживши водночас, що є необхідність доопрацювати деякі аспекти керування ним.

Фото: ОП