Восьмого листопада відзначаємо день Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Підготовка майбутнього десантника розпочинається в навчальному центрі, де він отримує універсальний набір умінь та навичок, щоб стати ефективним воїном.

Кореспондентка Укрінформу поспілкувалася з начальником 199 навчального центру ДШВ ЗСУ полковником Олександром Купінським про те, хто і як готує еліту української армії, що змінилося в базовій загальновійськовій підготовці за роки повномасштабної війни.

«НЕ ЗАБУВАЄМО ПРО ПОВІТРЯНОДЕСАНТНУ ПІДГОТОВКУ»

– Які основні навички тепер роблять воїна десантником?

– Головні риси сучасного десантника – хоробрість, стійкість, професіоналізм.

До того ж це розуміння, що він завжди буде навчений, усім забезпечений, належно оцінений, перебуватиме під мудрим керівництвом і його ніхто ніколи не підставить, не скерує виконувати завдання непідготовленим.

Звісно, вкладаємо десантникам, що ми – найкращі, еліта й завжди перші. Щоденно вони проговорюють присягу десантника, запам’ятовують її.

– Назвіть три речі, яких ви принципово інакше навчаєте десантників сьогодні, ніж, умовно, два роки тому. Що саме змінилося і чому?

– У підготовку постійно вносимо корективи. За чотири роки війни перше, що змінилося, – це строк базової загальновійськової підготовки (БЗВП): збільшився до 51 дня, хоча все починалося з декількох тижнів.

З огляду на те, що сучасна війна технологічна, під час навчання багато уваги приділяється використанню різних безпілотних систем – як літальних авіаційних, так і наземних роботизованих комплексів. Ми ознайомлюємо курсантів з керуванням цими засобами. Звісно, не всі будуть операторами, але даємо базові знання. Дуже багато занять стосується саме протидії БПЛА, на що відведено достатню кількість годин, і цей напрям перетинається з іншими навчальними предметами.

Окрім того, під час БЗВП намагаємося виділити людей, які мають схильності до тієї чи тієї спеціальності, бо не всі будуть стрільцями. Хтось стане оператором БПЛА, бойовим медиком, водитиме техніку, стрілятиме з неї.

Ми також багато уваги приділяємо тим, хто проявляє себе як командир малої штурмової групи чи відділення, тобто за ким потягнуться інші.

Наступна зміна – минулого року в ЗСУ ввели адаптаційний період перед початком БЗВП. Він призначений для того, щоб заспокоїти військовослужбовця і допомогти йому зрозуміти, що він потрапив у інше середовище, яке не є для нього шкідливим. Із військовим проводять роз’яснювальну роботу представники психологічної підтримки персоналу, юристи, фінансисти, капелан. Ми також запрошуємо викладачів цивільних навчальних закладів, які доносять інформацію про історичну необхідність боротьби за нашу незалежність, волю, свободу.

Такі два адаптаційні дні допомагають вивести людину зі стресового стану.

Серед змін є й те, що після завершення навчання проводимо комплексне тактичне заняття, де кожен солдат показує, чого навчився. Здебільшого оцінюємо індивідуально, але й звертаємо увагу на спільну роботу в складі колективу відділення, взводу чи навчальної роти.

Не забуваємо й про повітрянодесантну підготовку. Раніше цей процес був призупинений, але ми його відновили і під час занять із тактичної підготовки приділяємо увагу десантно-штурмовим діям. Вони потрібні, щоб наші солдати розуміли, що вони – десантники, і за сприятливих умов матимуть завдання як повітряний десант. Це не означає, що вони стрибатимуть із парашутом на територію ворога, але повітряними суднами їх можуть перевозити ближче до лінії бойового зіткнення, що було актуально в 2022 році. Такі завдання виконували ДШВ, зокрема – військовослужбовці нашого навчального центру. Тоді вертольотами перевозили підрозділи на складні напрямки, наприклад у Херсонську область, Гостомель.

«МИ ОДНІ З ПЕРШИХ ПОЧАЛИ НАВЧАТИ КУРСАНТІВ ПРОТИДІЇ БПЛА»

– Що в умовах сучасної війни найшвидше «старіє» у військовій підготовці: тактика, нормативи чи саме уявлення, як воюватиме підрозділ?

– Щодо нормативів – це доволі розмите поняття. Тепер не потрібно, щоб солдат повністю розбирав чи збирав зброю за визначений час. Він має це робити впевнено та правильно. В окопі ніхто не буде зі секундоміром його контролювати і ставити оцінку. Там його вже перевірятиме бій. Для нас важлива повторюваність дій задля хорошої м’язової пам’яті та стабільних навичок. Тому від нормативів треба відходити і не фокусуватися на часі та оцінці.

Некоректно говорити і про старіння програми підготовки. Те, що сьогодні, можливо, неактуальне, може стати таким завтра, за тиждень або через місяць. Ми даємо базову підготовку, щоб військовослужбовець у всіх видах бою та за будь-яких умов мав сталі навички й розумів, як йому діяти.

– Як швидко досвід конкретного бою потрапляє в програму БЗВП? Скільки на це потрібно часу – дні, тижні чи місяці?

– Ми з вами говорили про зміни в підготовці. Так от, одна з них стосується запровадження такої категорії, як фідбек. Усі бригади ДШВ тримають із нами зворотний зв’язок щодо якості підготовки кожного солдата. Підрозділи оцінюють, наскільки він готовий до виконання завдань, чи тактично правильно діє, як взаємодіє зі зброєю, виконує вправи зі стрільби, також його спроможність під час поранення надати самодопомогу чи допомогу товаришу.

Вивчаючи таку інформацію, ми бачимо, на чому потрібно додатково акцентувати, що започаткувати.

У нас є пряма комунікація з командирами бригад та їхніми заступниками. Управління підготовки Командування ДШВ постійно проводить зборові заходи із заступниками командирів бригад і батальйонів, щоб почути їхнє бачення, на що звертати увагу під час підготовки солдата.

Ми одні з перших почали навчати протидії БПЛА. Саме досвід бригад ДШВ показав, що від дронів не варто ховатися, а їм треба протидіяти.

Ми маємо право вносити корективи в програму будь-якої підготовки на 20%. Якщо треба більше, теж допускається. Це постійний процес. Внесення необхідних змін займає від 10 до 15 днів.

НА ПОЧАТКУ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ ВІДБИРАЛИ НА БЗВП ПОЛОВИНУ ОХОЧИХ

– Чи можна сказати, що нинішня система підготовки десантників відповідає вимогам сучасного поля бою? За якими показниками це визначають? Як узагалі можна виміряти правильність підготовки?

– На мою думку, підготовка в нашому навчальному центрі доволі ефективна.

Командувач Десантно-штурмових військ, начальник управління підготовки Командування, командири бригад ДШВ оцінюють її як достатню.

Окрім того, оцінка ефективності нашого навчання – це успіхи на Олександрівському напрямку, де ДШВ звільнили понад 745 кв. км території та 26 населених пунктів. Операція є результатом, зокрема, і нашої роботи, адже ми підготували бригадам солдатів, які виконували там завдання.

– Ви задоволені тим, що підготовку навчального центру оцінили на достатньому рівні?

– Так, бо це хороший рівень.

Нас не можна оцінити на два, три, чотири чи п’ять балів. Головне, що наша підготовка задовольняє і є достатньою, щоб виконувати завдання на лінії бойового зіткнення.

– Щодо навчання новобранців. Яким є контингент майбутніх десантників, а саме стан здоров’я, фізична підготовка, інтелектуальний рівень? Завжди вважалося, що десантники – це військова еліта, і відбір був відповідний. Як із цим тепер?

– У 2022–2023 роках ми проводили дуже жорсткий відбір. Зі 100% людей, які до нас надходили, відбирали 50–60%. Усі на етапі відбору здавали фізичну підготовку, ми проводили медогляд, поглиблено вивчали морально-психологічні та ділові якості, у результаті чого дуже багато людей відсіювалися.

Утім у 2020–2023 роках здебільшого були люди, які стояли в чергах, бо хотіли долучитися до ЗСУ.

Тепер десантник – це не людина з красивої картинки, і йому не треба мати зріст 190 см та бути широкоплечим. Людина передовсім має бути здоровою, морально стійкою, впевненою. Ми зробимо з неї десантника, якщо вона ще й матиме бажання.

Нині в територіальних центрах комплектування знають вимоги ДШВ до відбору, тому скеровують до нас відповідних людей. Сюди не потрапляють обмежено придані.

Людина може вважати, що вона обмежено придатна, і на рівні ТЦК її недостатньо оглянули. Тому ми глибше вивчаємо стан здоров’я курсанта, щоб перевірити, чи це справді так.

До нас потрапляють дуже різні люди. Серед них є підприємці, менеджери, фермери… Ми з першого дня пояснюємо курсантам, що їхнє цивільне життя лишилося в минулому, а тут – усі рівні, мають стати професіоналами й побратимами.

Є курсанти, які до армії не займалися спортом, але всі завдання під час навчання мають виконувати, залучаючи силу духу або, як ми кажемо, – вивозити на характері.

ПІД ЧАС БЗВП ПОСТУПОК НЕ РОБЛЯТЬ НІКОМУ

– Який середній вік мобілізованих тепер?

– Більшість мобілізованих, які потрапляють до нас, – люди віком від 35 до 44 років. Я бачив чоловіків, яким далеко за 40 років, а вони фізично сильніші за хлопців віком 26–27 років.

Вік – доволі розмите поняття. Усе залежить від того, який спосіб життя вела людина, коли була цивільною.

– Які найбільші труднощі виникають під час підготовки курсантів?

– Складно в перші дні, коли людину треба вивести із зони комфорту і переконати, що вона потрапила не в агресивне середовище, а тут її хочуть навчити, дати нові вміння та навички.

Повномасштабна війна триває майже п’ять років, але деякі люди чомусь досі думають, що їх омине мобілізація та служба в армії. І приходять до нас із нерозв’язаними проблемами зі свого цивільного життя, які ми допомагаємо залагоджувати в міру своїх можливостей.

Наприклад, сприяємо мобілізованим підприємцям організувати зустріч з юристами, щоб їхній бізнес продовжував працювати, поки вони будуть у ЗСУ.

Буває, що мобілізований приїжджає до нас із ключами від автівки, яка лишилася вдома. Ми допомагаємо передати їх рідним. Деколи курсантам потрібно привезти щось надзвичайно важливе з дому, цьому теж сприяємо.

У кожному нашому навчальному батальйоні облаштовані місця, куди рідні курсантів можуть приїхати на короткострокову зустріч, щоб обговорити, «закрити» якісь невирішені питання.

Звісно, є люди, на яких під час навчання потрібно звертати більше уваги, пояснюючи, що від отриманих тут знань на війні залежатиме життя їхнє та побратимів.

– Під час БЗВП усіх курсантів навчають у рівних умовах чи все ж роблять якісь поступки з огляду на вік, фізичний стан?

– У нас всі проходять БЗВП у рівних умовах.

Звісно, бувають випадки, коли в людей проявляються якісь давні проблеми зі здоров’ям. Ми забезпечуємо їм можливість відвідувати шпиталь та маємо свою військово-лікарську комісію, яка може оцінити, чи стан здоров’я відповідає виконанню завдань у ДШВ.

Трапляються ситуації, коли людина під час проходження ВЛК на рівні ТЦК не мала документів про попередні медичні обстеження і була визнана здоровою, а вже коли потрапила до нас, виявилося, що має обмеження до служби в ДШВ. У такому разі мобілізований може перевестися, наприклад, у підрозділ забезпечення ДШВ.

Буває, що в курсантів під час фізичного і психоемоційного навантаження проявляються застарілі хвороби, наприклад, спини або ніг. Водночас не варто забувати, що чимало людей до мобілізації нівелювали проблеми зі здоров’ям: не зверталися до фахових лікарів, заліковували щось медикаментами. Натомість у нас це все можна пролікувати.

– А трапляються, так би мовити, фейкові скарги на здоров’я?

– Нещодавно я мав справу з людиною, яка вважала, що її неправильно лікують, хоча сама вона не лікар. Того, хто всіма правдами і неправдами намагається пройти лікування, реабілітацію і ВЛК, щоб довести якісь свої хвороби, переконати в протилежному складно. Він буде вважати, що всі навколо не праві й не справедливі.

У ПАРТНЕРІВ ЗАПОЗИЧИЛИ БОЇ В УРБАНІЗОВАНІЙ ТА ЛІСИСТІЙ МІСЦЕВОСТІ Й МЕТОДИКУ НАВЧАННЯ

– Що під час БЗВП для курсантів найскладніше?

– Здебільшого складно фізично. У нас чіткий розпорядок дня. О 6:00 підйом, а далі день розписаний по хвилинах, і все треба виконувати швидко. Наші заняття дуже динамічні, тож деякі курсанти за період БЗВП можуть схуднути на 10–15 кг.

Людям також складно звикнути, що вони вже не належать собі, а їм вказують, що і коли вони мають робити.

– Які практики, що застосовують під час підготовки в арміях країн-партнерів, запровадили ДШВ?

– У перші роки повномасштабної війни ми перейняли їхній досвід ведення бойових дій в урбанізованій місцевості. У країн-партнерів він доволі добре масштабований, створена інфраструктура для навчання людей саме в таких умовах.

Ми також навчалися в них, як правильно діяти в лісистій місцевості.

Станом на зараз те, що мені самому дуже подобається в іноземців, – це навчання методики проведення занять. Ми скеровуємо на такі вишколи наших інструкторів. Тому що не кожен мегапрофесійний воїн знає, як передати свої вміння та навички комусь іншому. Натомість цього добре навчають за кордоном.

Тепер наші партнери уважно спостерігають за діями ЗСУ, зокрема й ДШВ, і ефективно використовують та масштабують наш досвід.

– А бувають випадки, коли курсант після БЗВП не засвоює достатньої кількості вмінь та навичок, щоб воювати?

– Здебільшого таке трапляється, коли людина цього просто не хоче. Загалом цих випадків – одиниці.

Курсант шукає причину, щоб пропустити більше ніж 30% занять і потрапити на ще один курс БЗВП.

Буває, курсант отримує травму або через хворобу і лікування пропускає заняття, тоді його залучають, щоб він пройшов не менше як 70% навчального часу.

Та й людський чинник ніхто не скасовував. У школі та університеті не всі були відмінниками. Одним легко дається навчання, а іншим – складно. Тож ми намагаємося більше уваги звертати на курсантів, які постійно щось не розуміють або неправильно виконують.

КУРСАНТА ОЦІНЮЮТЬ НА ОСНОВІ ТОГО, ЧИ ВИКОНАВ ВІН ЗАВДАННЯ

– Як перевіряєте, чи здатен військовослужбовець застосувати отримані під час навчання знання в умовах реальних бойових дій?

– У кінці БЗВП проводимо триденне комплексне тактичне заняття, коли командири навчальної роти та інструктори оцінюють кожного курсанта і правильність тактичних дій у ході виконання завдання в межах різних підрозділів.

Ми не оцінюємо за критеріями «добре» чи «відмінно». Курсант виконав або не виконав завдання. На підставі цього робимо висновок, чи готовий він до майбутньої служби в ДШВ. Немає такого, щоб хтось був неготовий.

Наведу приклад навчання тактичної медицини. Там ставлять оцінки від 2 до 5. На середині БЗВП ми проводимо проміжний зріз знань, оцінюючи кожного, а в кінці – фінальний. Ті, хто отримує незадовільні оцінки, переважно думають, що це стане підставною не продовжувати службу, але помиляються. Зазвичай таких курсантів небагато, і їх будуть тренувати доти, доки вони не навчаться правильно виконувати той чи той елемент, який згодом збереже їхнє життя. Наші інструктори зроблять усе, щоб вони отримали позитивну оцінку. Інших варіантів немає.

– Буває, що людина хоче мобілізуватися, але боїться, що не впорається під час БЗВП. Що б ви їй сказали?

– Найбільше людина боїться невідомого. Запевняю, нас точно не потрібно боятися.

Якщо ваша кандидатура підійшла для мобілізації, треба сказати собі: «Я сьогодні починаю нове життя». Натомість наші командири та інструктори на 100% посприяють тому, щоб ви почувалися впевнено.

Telegram-канали наганяють страх перед службою в армії. Але тут теж люди, більшість яких не так давно ще були цивільними. Ми не налаштовані нікого кривдити. У навчальному центрі готують людей до того, щоб вони могли ефективно себе реалізувати на лінії бойового зіткнення.

ТЕПЕР ДШВ НАЙБІЛЬШЕ ПОТРЕБУЮТЬ СТРІЛЬЦІВ

– Яких фахівців на сьогодні найбільше потребують підрозділи ДШВ?

– Існує стереотип, що тепер армії найбільше потрібні фахівці безпілотних систем. Насправді найгостріша потреба – у звичайних стрільцях. Лише спільна робота стрільця, кулеметника, гранатометника, операторів безпілотного літального апарата та наземного роботизованого комплексу під мудрим керівництвом командира дасть позитивний результат на полі бою.

В армії важливі всі. Без роботи кухаря солдат буде голодний. Без групи евакуації та медиків воїну вчасно не нададуть медичну допомогу.

– Військовослужбовці навчального центру в попередніх інтерв’ю розповідали, що вже після потрапляння до вас мобілізовані починають шукати причини, як звільнитися зі служби. Наприклад, згадують, що в них є троє і більше малолітніх дітей, а шлюб із дружиною офіційно не зареєстрований, або є підстави для інвалідності. Як часто виникають такі ситуації і наскільки реально звільнитися чоловікам зі служби вже після того, як їх мобілізували?

– Щиро кажучи, мене дивують люди, які на п’ятому році війни, знаючи, що прийде час – і їх мобілізують, не зробили нічого, щоб бути спокійними за свої сім’ї і мати відстрочку чи взагалі не підпадати під мобілізацію.

Здебільшого ми йдемо таким людям назустріч.

У нашому центрі навчається понад 90% мобілізованих військовослужбовців, які вже напряму зараховані у списки бригад ДШВ. Тож управлінське рішення щодо звільнення зі служби ухвалює командир їхньої частини, а не я. Ми можемо лише їх проконсультувати або посприяти їм в оформленні документів.

– Вам тепер вистачає інструкторсько-викладацького складу?

– Ми доволі непогано укомплектовані. Зокрема, 93% навчального центру – інструкторсько-викладацький та командний склад. Наш пріоритет – не кількість, а якість.

УСІ ІНСТРУКТОРИ НАВЧАЛЬНОГО ЦЕНТРУ ПРОЙШЛИ ЧЕРЕЗ БОЙОВІ БРИГАДИ

– Як ви підтримуєте професійний рівень викладачів та інструкторів, коли умови ведення війни постійно змінюються?

– Наші інструктори не відірвані від реальності, адже всі пройшли через бойові бригади. Вони їздять на лінію бойового зіткнення, щоб отримати нові знання або передати набуті.

Окрім того, у нас щотижня проводяться інструкторсько-методичні заняття зі всіма командирами навчальних підрозділів та інструкторсько-викладацьким складом, де кожен може висловити свою думку. Ми обговорюємо все нове, що потрібно запровадити в навчання, і ефективність того, що вже використовується. Успіх криється в деталях, їх обов’язково треба проговорювати.

У нашій структурі є центр підготовки сержантського складу, де навчаються інструктори.

У нас також налагоджена співпраця з навчальними центрами інших родів військ ЗСУ для обміну досвідом. Туди їздять наші інструктори, а ми приймаємо їхніх.

Ми вже з вами говорили і про закордонні відрядження інструкторів, де вони вивчають методику викладання.

Для подальшого навчання інструктора його рекомендує командир, коли бачить, що він ефективний і потребує розвитку.

У нашому навчальному центрі підвищення професійного рівня – постійний процес.

– Десантно-штурмові війська запустили проєкт «Проте_з ДШВ. Будь серед своїх», який дає змогу важкопораненим воїнам, а також тим, хто має ампутації, продовжити службу. У штаті навчального центру є військовослужбовці з ампутаціями?

– Наш навчальний центр також долучився до цього проєкту. Командир навчального батальйону Дмитро Василюк, у якого висока ампутація ноги внаслідок поранення на війні, став одним із його героїв.

Загалом у нас проходять службу шестеро військовослужбовців з ампутаціями, серед них – як офіцери, так і сержанти.

У навчальному центрі – високий відсоток інструкторів та викладачів, які мають різні поранення.

– А військовослужбовці, звільнені з полону, у вас служать?

– У нас четверо таких військовослужбовців.

На жаль, уже більше ніж два роки наш штатний військовослужбовець перебуває в полоні. Він потрапив у неволю в районі Курахового під час участі в бойових діях.

КОМЕНТАТОРІВ ІЗ СОЦМЕРЕЖ ІДЕНТИФІКУВАЛИ ПРАВООХОРОНЦІ Й ПРОВЕЛИ З НИМИ БЕСІДИ

– Які звернення та скарги надходять на «гарячу лінію» навчального центру найчастіше? Від кого вони? Як на них реагуєте?

– Здебільшого звертаються рідні мобілізованих, які потрапили в наш навчальний центр, – телефонують, бо з цими військовослужбовцями втрачається зв’язок. Ми вилучаємо в курсантів телефони, і це – не покарання, а вимога безпеки, яку визначило вище військове керівництво. У кожному підрозділі створені умови, щоб зберігати телефони, і встановлений порядок користування ними.

Окрім того, звертаються із запитаннями, чи можна приїхати відвідати курсантів. Як я вже казав, для цього в нас створені умови. Деколи курсантам привозять їжу, але цього робити не потрібно, бо в нас – дуже добрий рівень харчування.

Рідні також телефонують, намагаючись переконати нас, що їхній родич не придатний до служби чи в нього багато дітей. На всі звернення реагуємо.

На жаль, у деяких людей рівень ефективності вимірюється коментарями в соцмережах. Та ми не живемо в телефонах, у нас вирує інше життя, де немає часу та сил реагувати на все чи за щось виправдовуватися. Були два випадки, коли ми зверталися в правоохоронні органи щодо неправдивої інформації, яку писали коментатори в наших соцмережах. Правоохоронці їх ідентифікували, провели з ними бесіди. Як показує практика, такий метод діє.

– Які найбільші виклики постають перед вами як начальником навчального центру ДШВ сьогодні?

– Нарощувати спроможності, постійно поліпшувати якість підготовки, дбати про безпеку, і щоб військовослужбовці навчального центру мали всі необхідні засоби.

Ще одне важливе завдання – мінімізувати кількість сезонних вірусних хвороб, які у великому колективі швидко поширюються. У нас достатньо лікарських засобів і медичного персоналу, щоб провести профілактичні заходи й не допустити цих захворювань.

Ірина Чириця, Житомир

Фото надав 199 навчальний центр Десантно-штурмових військ ЗСУ