Мав плани, мрії, прагнув жити повноцінним життям 

Максим народився 16 лютого 2004 року в селі Сокиринці Кам’янець-Подільського  району Хмельницької області. У 2021 році закінчив місцеву школу та вступив до Національної академії Державної прикордонної служби України. У навчальному закладі його характеризували як старанного, відповідального, щирого та товариського курсанта, друзі згадували його як світлого хлопця з добрим серцем. 

29 березня 2025 року Максим отримав диплом і офіцерське звання лейтенанта. Для продовження служби він сам обрав бойовий підрозділ – став заступником начальника третьої прикордонної застави комендатури швидкого реагування 105-го прикордонного загону імені князя Володимира Великого, що дислокувався в Мені на Чернігівщині. 

Із 17 серпня 2025 року вже у званні старшого лейтенанта виконував бойові завдання на Покровському напрямку.

1 вересня поблизу села Веселе його група, переміщуючись між позиціями після короткого стрілецького бою, потрапила у ворожу засідку. За даними Книги пам’яті МВС, Максим, уже зазнавши поранень, залишився прикривати відхід побратима з радіостанцією та продовжував вести бій. Через інтенсивні мінометні та авіаційні удари евакуація була неможливою. Під час евакуаційних заходів наступного ранку з’ясувалося, що Максим загинув на місці від вибухової травми та уламкових поранень. 

5 вересня 2025 року рідне село провело Героя в останню путь. Йому назавжди 21 рік. У Максима залишилися мама, бабуся та молодша сестра. 

Посмертно Максима Шмирка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У квітні 2026 року державну нагороду передали його родині представники Державної прикордонної служби. 

Вічна пам’ять і шана Воїну! 

Фото: ДПСУ

За матеріалами: Книга памʼяті МВС, Державна прикордонна служба, Суспільне Хмельницький, Vsim.ua 

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Як передає Укрінформ, про це командувач Нацгвардії Олександр Півненко повідомив в інтерв’ю на Ютуб-каналі 

«Якщо у нас певна кількість пішла у СЗЧ, там 100 військовослужбовців, 50 ми вже повернули», – сказав Півненко.

За словами командувача, військовослужбовців, які пішли у СЗЧ, зокрема, знаходять на блокпостах, де представники Нацгвардії працюють спільно з поліцією. Він наголосив, що військовослужбовців потрібно повертати.

Водночас Півненко пов’язав проблему СЗЧ із мотивацією військовослужбовців та ситуацією у піхоті.

Півненко також вважає, що командуванню потрібно надати законну можливість звільняти військовослужбовців, які не виконують свої функції та не вмотивовані.

«Якщо людина не вмотивована, тоді дайте мені можливість звільнити по закону – і все», – сказав він.

Півненко зазначив, що йдеться, зокрема, про військовослужбовців, які, на його думку, не впливають на розвиток певних дій. Він припускає, що вивільнені кошти на їхнє грошове забезпечення можна було б спрямувати військовослужбовцям піхоти.

Командувач також додав, що немотивовані військовослужбовці впливають на загальну статистику та можуть демотивувати інших.

Як повідомляв Укрінформ, 26 серпня у Міністерстві оборони нагадали, що військові, які самовільно залишили частини, мають усього 25 днів, аби на особливих умовах повернутися на службу.

«Щодо зброї, противник забезпечений нею достатньо для ведення інтенсивних наступальних бойових дій. Він має артилерію, бронетехніку і значну кількість безпілотних систем. Водночас є проблема з можливістю ефективно застосовувати озброєння. Через насиченість поля бою українськими FPV-дронами противник змушений обмежувати використання техніки, яка не може доїхати до лінії бойового зіткнення за 15 км», – зазначив Колесниченко.

За його словами, щойно ворожа техніка в’їжджає в кілзону, її одразу знищують FPV-дрони Сил оборони. Противник змушений розосереджувати сили та більше покладатися на дистанційні засоби ураження, тобто безпілотні системи.

«Тому СОУ має не просто знищувати озброєння противника, а системно знижувати здатність застосовувати його в потрібному місці й у потрібний час», – наголосив офіцер.

Колесниченко зауважив, що крім безпілотників на Олександрівському напрямку активно використовується артилерія, проте її роль вже не така, як у 2024 році.

«Якщо говорити про важку техніку, то через високу насиченість поля бою БпЛА її неможливо сховати – у будь-якому разі згорить. Артилерія тепер також працює обережніше й часто з більшої дистанції. Найефективнішим тепер є не якийсь один вид озброєння, а їх поєднання. Розвідка виявляє ціль, безпілотні системи забезпечують ураження і коригування, артилерія дає необхідну вогневу підтримку», – розповів військовий.

За його словами, сучасне поле бою визначає не те, хто має більше конкретного виду зброї, а хто швидше виявляє ціль, ухвалює рішення і завдає ураження. Саме швидкість цього циклу значною мірою визначає ефективність застосування озброєння, наголосив Колесниченко.

Як повідомляв Укрінформ, на думку Колесниченка, головний результат Сил оборони на Олександрівському напрямку полягає не в деокупації понад 745 кв. км території та 26 населених пунктів, а в тому, що противник не зміг реалізувати свій задум у запланованому темпі.

Фото Юрія Тинного та з архіву Сергія Колесниченка