У дельті Дунаю знову з’явилися євразійські пугачі — рідкісні хижі птахи, які майже зникли в цьому регіоні. Їх випустили в межах програми відновлення природи. Попри війну, екологи продовжують повертати тварин у дику природу. Це важливий крок для відновлення балансу в унікальній екосистемі.

Про це повідомляє Новини.LIVE з посиланням на Rewilding Ukraine.

Відновлення популяції

Дельта Дунаю — одна з найбільших природних територій Європи, де водно-болотні угіддя поступово відновлюються. Саме тут знову оселилися пугачі — верхівкові хижаки, які відіграють ключову роль у природі. Раніше цих птахів майже винищили через діяльність людини, але тепер вони повертаються у свої природні місця.

Чому важливо

Екологи пояснюють, що пугачі допомагають контролювати кількість гризунів, зокрема щурів. Це важливо для збереження інших видів птахів, які гніздяться на землі, таких як кулики та шилодзьобки. Таким чином відновлюється природний баланс у дельті.

“Колись ці птахи, яких переслідували майже до локального вимирання, тепер знову патрулюють болота, допомагаючи контролювати популяції щурів, які загрожують видам, що гніздяться на землі, таким як кукушки та шилоголовки”, — йдеться у повідомленні.

Яка мета

Головна мета — створити стабільну популяцію пугачів, яка зможе самостійно відтворюватися. Екологи сподіваються, що незабаром характерний голос цього птаха знову стане звичною частиною природи дельти Дунаю.

Що відомо про пугачів

Євразійський пугач — це великий совоподібний птах із характерними “вушками” з пір’я та яскраво-помаранчевими очима. Розмах крил може сягати до 180 см, а вага — понад 3 кг, самки зазвичай більші за самців. Вони ведуть нічний спосіб життя. Полюють у сутінках і вночі, мають дуже гострий слух і зір. Їхня здобич — гризуни, зайці, їжаки, інші птахи, іноді навіть качки чи дрібні хижаки. Ці птахи займають вершину харчового ланцюга. Вони регулюють чисельність гризунів, тому важливі для екосистем, особливо у водно-болотних угіддях і степах. Пугачі живуть поодинці або парами та утворюють стабільні пари на роки. Гнізда роблять просто на землі або на скелях, іноді займають покинуті гнізда інших великих птахів. Самка відкладає зазвичай 2–4 яйця.

В Україні цей вид трапляється рідко і занесений до Червоної книги. Основні загрози — знищення місць проживання, турбування людиною та браконьєрство. Пугача легко впізнати за глибоким, низьким “уханням”, яке чути на кілька кілометрів. Саме цей голос часто асоціюється з дикою природою і ніччю.

Як повідомляли Новини.LIVE, що у Національному природному парку “Тузлівські лимани” вперше цього року побачили дельфінів. Це сталося на світанку під час обстеження узбережжя Чорного моря після нічної атаки. За словами еколога, у морі було п’ятеро дельфінів. 

Також Новини.LIVE писали, що у “Тузлівських лиманах” на Одещині зафіксували появу рідкісної сім’ї сірих гусей. Фахівці помітили гніздо на Джантшейському лимані під час спостережень за територією парку. Ці птахи у регіоні трапляються все рідше. Зараз тут залишилося лише кілька гніздових пар.

Сорок років після аварії на ЧАЕС, світ знову говорить про ядерну загрозу – але вже в іншому контексті. Повномасштабна війна Росії проти України показала: те, що вважалося неможливим, стало реальністю. Захоплення атомних об’єктів, обстріли ядерної інфраструктури й використання станцій як інструменту шантажу поставили під сумнів ефективність міжнародної системи безпеки. У програмі Укрінформу «Є розмова» говоримо з начальником відділу контролю експлуатації Чорнобильської АЕС Олександром Григорашем – про нові ризики, досвід України та головні уроки, які світ досі не засвоїв.

– Пане Олександре, сорок років після Чорнобильської трагедії: це дві різні історії чи одна, яка досі триває?

– Це, безумовно, продовження тієї ж історії, яка почалася у 1986 році. Просто змінився формат існування станції. Якщо тоді вона виробляла електроенергію, то сьогодні вона її споживає. Але це не означає, що там усе «завершилося». На майданчику продовжують працювати ядерні установки, функціонують об’єкти поводження з радіоактивними відходами, і залишається об’єкт «Укриття» разом із новим безпечним конфайнментом. Тобто процеси тривають, і ця історія ще дуже далека від завершення.

– Чи можна сьогодні говорити, що Чорнобиль знову є потенційною глобальною загрозою?

– Чорнобиль ніколи не переставав бути потенційною загрозою після аварії. Поки в об’єкті «Укриття» перебувають паливовмісні матеріали, які розташовані не в повністю контрольованому стані, ризики зберігаються. Просто в різні періоди вони можуть бути більшими або меншими – залежно від зовнішніх факторів, зокрема військових.

– Які ризики виникли під час окупації ЧАЕС у 2022 році?

– Це був безпрецедентний випадок – фактично акт ядерного тероризму. Йдеться не лише про сам факт захоплення. Це і розміщення військової техніки на території станції, і порушення умов безпеки, і загроза пошкодження критичної інфраструктури. І що найгірше – світова спільнота відреагувала на це дуже стримано, хоча подібні дії прямо порушують міжнародні конвенції.

– Чому міжнародна спільнота так і не дала жорсткої відповіді?

– На мою думку, причина в тому, що світ просто не був готовий до такого сценарію. Ніхто не закладав у свої моделі, що хтось може цілеспрямовано захоплювати ядерні об’єкти і використовувати їх у військових цілях. І коли це сталося, виявилося, що немає чіткої відповіді, як діяти.

– Чи існують сьогодні механізми захисту ядерних об’єктів під час війни?

– Як показала практика – ефективних механізмів немає. Навіть міжнародні організації, зокрема МАГАТЕ, не були готові до таких викликів. Зараз певні рішення обговорюються, але це процес, який потребує часу, і поки що він не дає швидких результатів.

– Чому країна-агресор досі залишається в міжнародних структурах?

– Це питання політичної доцільності. Інших пояснень я не бачу. Тут дуже багато факторів, але ключовий – політичні рішення, які приймаються на глобальному рівні.

– Чи була ЧАЕС інструментом шантажу?

– Так, безумовно. Під час окупації російські війська використовували станцію як своєрідний «щит», розуміючи, що ніхто не ризикне її обстрілювати. Аналогічна ситуація зараз спостерігається і на Запорізькій АЕС.

– Чому світ не мобілізувався так, як Україна?

– Тому що світ до останнього не хотів у це вірити. Було відчуття, що це щось тимчасове або неможливе в принципі. І поки Україна діяла, світ переважно спостерігав.

– Яку роль може відіграти Україна у ядерній безпеці світу?

– Україна має унікальний досвід, якого немає ні в кого. І наше завдання – максимально його передавати, пояснювати ризики і показувати, до чого можуть призвести подібні ситуації.

– Яким ви запам’ятали початок вторгнення?

– Це дуже сильний особистий момент. Я дізнався про початок війни в метро, коли одночасно задзвонили телефони у всіх пасажирів. Потім була робота без зупинки – фактично цілодобово, без можливості повернутися додому.

– Чи були моменти, коли ви відчували ризик повторення 1986 року?

– Так, і не один раз. Особливо під час обстрілів ядерних об’єктів і захоплення Запорізької АЕС. Це ситуації, які раніше було навіть важко уявити.

– Що вас найбільше вразило?

– Люди. Їхня витримка, відповідальність і готовність працювати в будь-яких умовах. Без цього система просто не вистояла б.

– Якою була ситуація на ЧАЕС під час окупації?

– Дуже складною. Станція була захоплена, згодом – знеструмлена. Певний час вона працювала на дизель-генераторах. Персонал фактично не мав змін і працював сотні годин поспіль.

– Чорнобиль – це про минуле чи майбутнє?

– І про минуле, і про майбутнє. Роботи там триватимуть ще десятки років, і ця тема залишатиметься актуальною.

– Який головний урок світ не засвоїв?

– Те, що навіть найменш імовірні сценарії потрібно враховувати. Бо якщо здається, що щось неможливе – це не означає, що воно не станеться.

– Чи може війна змінити глобальні правила?

– Я дуже на це сподіваюся. Бо без цього подібні ризики залишатимуться.

– Які рішення могли б бути ефективними?

– Автоматичні механізми відповідальності: санкції, ізоляція, виключення з міжнародних організацій. Без цього правила не працюють.

Христя Равлюк

Фото Кирила Чуботіна

Повну відеоверсію інтерв’ю «Є розмова» дивіться на YouTube-каналі Укрінформу

22 квітня 2026 р. 14:33

459