Суспільство
Анатомія влади: чому на Одещині майже немає жінок-мерів Анонси
Шлях України до демократичної консолідації, що триває вже понад 30 років, незмінно супроводжується дискусіями про якість політичного представництва та ступінь відповідності влади демографічному портрету суспільства. Коли мова заходить про гендерну рівність, часто апелюють до кількості жінок у складі Верховної Ради чи депутатських корпусах місцевих рад, створюючи ілюзію поступового прогресу завдяки запровадженню квот.
Однак існує рівень влади, де патріархальні структури та кланові моделі виявилися напрочуд стійкими, а соціальні ліфти для жінок майже не функціонують. Йдеться про посади міських голів – ключові позиції у системі місцевого самоврядування, що передбачають прямий контроль над виконавчими органами, бюджетними потоками та ресурсами громади.
Одеський регіон з його специфічною політичною культурою, потужними регіональними елітами та стратегічним значенням є показовим кейсом для дослідження цих процесів, адже саме тут гендерний дисбаланс у виконавчій владі сягнув критичних меж. Аналіз даних за період незалежності приголомшує своєю однозначністю: за понад тридцять років у дев’ятнадцяти містах Одеської області посаду міського голови обіймала лише одна жінка. Цей факт є не статистичною аномалією, а радше симптомом глибоко вкоріненої системи, що потребує не просто констатації, а ретельного аналізу тих неформальних “правил гри” та інституційних бар’єрів, які фактично заблокували жінкам доступ до мерських крісел у цьому ключовому регіоні.
Гендерність у політології
Зазначимо, що місцеве самоврядування традиційно визначається як гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення, проте ключовим аспектом є не лише формальне право обирати та бути обраним, а саме “реальна здатність” здобувати владні повноваження, яка, як свідчить практика, розподілена вкрай нерівномірно. У політологічній науці гендерне представництво розглядається у двох вимірах. Перший – дескриптивний або описовий – фіксує кількісну присутність жінок в органах влади, відповідаючи на питання “скільки”. Другий – субстантивний або змістовний – є якісним показником і аналізує, чи діють обрані представниці в інтересах жінок та чи просувають політики, що відповідають специфічним гендерно-обумовленим потребам. Сучасні дослідження підкреслюють, що просте збільшення кількості жінок у політиці не гарантує автоматичного переходу до субстантивного представництва, оскільки жінки часто змушені асимілюватися та приймати усталені “маскулінні” правила гри, щоб вижити у висококонкурентному та часто ворожому політичному середовищі. Це розмежування є принципово важливим для розуміння того, чому навіть поодинокі випадки обрання жінок на керівні посади не завжди призводять до системних змін у підходах до управління.
Гендерність в місцевому самоврядуванні Одещини: масштаб проблеми
Щоб оцінити масштаб проблеми в Одеському регіоні, необхідно розглянути її в загальнонаціональному контексті, який демонструє повільну, але все ж помітну еволюцію гендерного балансу, досягнуту переважно завдяки примусовим механізмам. Українська політика перших десятиліть незалежності була глибоко андроцентричною, що яскраво ілюструє динаміка представництва жінок у Верховній Раді. Це представництво до 2012 року жодного разу не сягало навіть 10%.
Жінки функціонували переважно на нижчих щаблях управління, а політичні партії не виявляли зацікавленості у просуванні гендерної рівності. Ситуація почала змінюватися лише під тиском громадянського суспільства та міжнародних зобов’язань. Фундаментальні зміни приніс Виборчий кодекс 2020 року, який запровадив обов’язкову квоту 40/60 у партійних списках, що стало умовою їхньої реєстрації. Результати місцевих виборів 2020 року одразу виявили так званий “парадокс квот”. Там, де квота діяла – на виборах до рад за партійними списками – вона дала відчутний результат, підвищивши представництво жінок до безпрецедентних 27–41% залежно від типу ради. Однак посади голів громад обираються за мажоритарною системою, на яку квоти не поширюються. В результаті жінки масово зайшли до законодавчих органів місцевого рівня, але виконавча влада – позиції мерів – залишилася майже повністю чоловічою. Загальнонаціональний показник жінок на чолі громад після 2020 року склав лише 16,6%. Ця цифра є критично важливим бенчмарком для оцінки ситуації в окремих регіонах.
На тлі цього загальноукраїнського бенчмарку ситуація в Одеській області виглядає як кричуща регіональна аномалія. Комплексний аналіз даних про міських голів дев’ятнадцяти міст регіону – від Одеси до Вилкового та від Кодими до Рені – за період з 1991 року дозволяє зробити однозначні висновки. За цей час відбулося понад сто мерських каденцій, і лише в одному випадку перемогу здобула жінка – Алла Гінак, яка очолювала Білгород-Дністровський у 2015–2019 роках. Кількісний показник представництва жінок серед мерів за каденціями становить менше одного відсотка. Ще більш показовими є результати останніх місцевих виборів 2020 року – нуль відсотків жінок серед обраних міських голів Одещини проти 16,6% у середньому по Україні. Це свідчить про те, що в регіоні сформувалася стійка тенденція до повного виключення жінок з боротьби за найвищі посади у виконавчій владі громад. Ця регіональна аномалія ставить питання про специфіку місцевої політичної культури та механізми формування еліт, які виявилися значно більш резистентними до загальнонаціональних трендів гендерної егалітаризації, ніж в інших областях України.
Унікальність випадку перемоги жінки на Одещині
Враховуючи унікальність випадку Алли Гінак, він заслуговує на поглиблений аналіз, адже саме винятки часто найкраще висвітлюють природу системи, що їх породжує. Що зробило можливим це обрання і чи свідчить воно про подолання гендерних бар’єрів? Алла Гінак була обрана міським головою у 2015 році як кандидатка від партії “Блок Петра Порошенка “Солідарність”. Цей факт є визначальним, оскільки 2015 рік був періодом максимального впливу президентської політичної сили. Її перемога не була результатом низового жіночого руху чи успіхом незалежної кандидатки, що кинула виклик системі – це був класичний випадок партійної кооптації. Шлях Гінак до влади пояснюється двома ключовими факторами – потужністю бренду загальнонаціональної “партії влади” та наявністю значних власних ресурсів, адже до приходу в політику вона була відомою власницею великого бізнесу. Її кейс свідчить не про руйнацію патріархальних структур, а про успішну інтеграцію в них за умови наявності достатнього фінансового та політичного капіталу. Аналіз її каденції показує, що вона діяла в рамках існуючої маскулінної системи, зосередившись на традиційних “господарських” питаннях та реалізації партійної лінії. Немає доказів того, що вона просувала специфічний “жіночий” порядок денний, що підтверджує відсутність субстантивного представництва та ілюструє так звану “пастку лояльності”, коли політик змушений грати за встановленими правилами, щоб не виглядати слабким.

Подальший аналіз кар’єри Алли Гінак відкриває глибші пласти функціонування місцевих еліт в Одеському регіоні, де політична діяльність часто є продовженням бізнес-інтересів, що створює специфічне середовище кланового управління. Фундаментом її впливу є взуттєва фабрика “Белста” – одне з найбільших підприємств Білгорода-Дністровського, де Гінак обіймала посаду генеральної директорки до обрання мером. Поєднання ролей очільниці міста та фактичної власниці ключового бюджетоутворюючого підприємства створює класичну модель бізнес-політика, для якої доступ до адміністративних важелів та бюджетних ресурсів є не менш важливим, ніж виробничі потужності. Така модель управління, де державна посада використовується як інструмент захисту власних економічних інтересів, створює ґрунт для хронічних корупційних ризиків та конфлікту інтересів. Після завершення мерської каденції та поразки на виборах 2020 року вона продовжила політичну кар’єру, ставши депутаткою Одеської обласної ради від партії “За майбутнє”, що свідчить про послідовний пошук політичної “парасольки” для захисту власних активів та збереження впливу на регіональному рівні.

Ілюстрацією такої системи може слугувати ситуація навколо фінансування робіт в Аккерманській фортеці за часів каденції Гінак, коли мільйонні бюджетні підряди потрапляли в зону ризику через тісне переплетення родинного бізнесу та виконавчої влади. Хоча юридично вина конкретної особи у цих справах не встановлена судом, сам факт того, що Національне агентство з питань запобігання корупції ухвалювало рішення про повну перевірку її декларацій, свідчить про наявність суспільно важливих запитань щодо ефективності використання бюджетних коштів. Майновий портрет Алли Гінак, сформований на основі аналізу її офіційних декларацій, підтверджує її статус представниці великої регіональної бізнес-еліти. За даними Центру публічних розслідувань, у 2022 році вона задекларувала понад 23 мільйони гривень доходу, переважно від підприємницької діяльності, що вивело її до п’ятірки найбагатших депутатів обласної ради. Масштаби її нерухомості, зокрема дачний будинок під Одесою площею понад тисячу квадратних метрів, а також значні грошові активи в іноземній валюті, формують картину класичних “латифундистів” регіонального масштабу, які конвертують свій економічний капітал у політичний вплив і навпаки. Таким чином, єдиний приклад жінки-мера на Одещині є не історією про гендерний прорив, а радше ілюстрацією того, як жінка може досягти успіху в політиці лише за умови інтеграції в існуючу патріархальну та кланову систему, прийнявши її правила гри та володіючи значними фінансовими ресурсами.
Бар’єри на шляху до влади жінок Одещини
Аналіз причин, що блокують жінкам шлях до мерських посад в Одеській області, дозволяє виокремити кілька рівнів бар’єрів, які утворюють багатошарову систему ексклюзії. На інституційному рівні головною проблемою є відсутність гендерних квот на мажоритарних виборах міських голів. Ця законодавча прогалина дозволяє партіям висувати переважно чоловіків, не несучи за це жодної відповідальності. До цього додається система фінансування виборчих кампаній, яка вимагає залучення величезних фінансових ресурсів, доступ до яких у жінок традиційно є значно меншим через структурну економічну нерівність. Вибори мера великого міста – це надзвичайно дорога кампанія, яку можуть собі дозволити або представники великого бізнесу, або кандидати, що спираються на потужні фінансово-промислові групи.

На політико-культурному рівні домінують закриті патронажні мережі. Одеський регіон відомий своєю клановою політичною культурою, що базується на тісному переплетенні бізнесових, кримінальних та регіональних еліт. Ці мережі є глибоко патріархальними та функціонують за принципом “чоловічих клубів”, де рішення ухвалюються кулуарно, а лояльність базується на особистих зв’язках та спільних економічних інтересах. Для жінки, яка не є частиною цих мереж або не має потужного патрона, проникнути в таку систему майже неможливо. Політичні партії на регіональному рівні часто виступають у ролі “воротарів” (gatekeepers), які контролюють доступ до політичних посад і надають перевагу кандидатам-чоловікам, яких вважають більш передбачуваними та договороздатними.
На соціокультурному рівні продовжують діяти стійкі гендерні стереотипи як серед еліт, так і серед виборців. Виконавча влада, управління міським господарством та здатність до жорсткого керівництва несвідомо асоціюються з маскулінністю. Образ “міцного господарника”, що домінує в українській місцевій політиці, є глибоко гендерованим. Водночас жінки в політиці стикаються з вищим “особистим костом” через тягар подвійної зайнятості – необхідність балансувати кар’єру та сімейні обов’язки, що часто стає додатковим стримуючим фактором. Нарешті, не варто недооцінювати медійні та безпекові бар’єри. Жінки-політики значно частіше стикаються з онлайн-насильством, сексистськими коментарями, атаками на їхню зовнішність та приватне життя, а не на професійні якості чи політичну програму. Це створює токсичне середовище, яке відлякує багатьох потенційних кандидаток від участі у публічній політиці. Навіть у випадку Алли Гінак медійне висвітлення її діяльності часом зміщувалося з управлінських рішень на особисті обставини, як-от інцидент з ДТП, що створює додатковий психологічний тиск.
Чи можна подалати гендерний дисбаланс на Одещині
Чи існують фактори, що сприяють залученню жінок до місцевої політики в регіоні? Парадоксально, але головним каталізатором є водночас і головною пасткою – це партійна підтримка. Як доводить кейс Гінак, єдиним працюючим соціальним ліфтом є висування від потужної загальнонаціональної партії, що володіє необхідними ресурсами. Однак це створює “пастку лояльності” – партія обирає не лідерку, що просуватиме гендерну рівність, а лояльного кандидата, який випадково є жінкою. Іншим позитивним фактором є робота міжнародних організацій, таких як NDI чи IRI, які проводять лідерські тренінги та освітні програми для жінок. Проте ці програми дають необхідні навички, але не забезпечують головного – доступу до закритих патронажних мереж та багатомільйонних виборчих бюджетів, які є вирішальними у боротьбі за мерське крісло. Вони створюють якісний кадровий резерв, який, однак, залишається незатребуваним на рівні виконавчої влади.

В умовах повномасштабної війни та гібридної агресії гендерний дисбаланс та кланова модель управління в стратегічному регіоні перетворюються з питання соціальної справедливості на питання національної безпеки. Одеська область, особливо її південна частина – Буджак, неодноразово розглядалася як територія потенційної дестабілізації. У цьому контексті домінування закритих бізнес-груп, які контролюють великі підприємства, мають значний медіавплив та поєднують політичні посади з економічними інтересами, створює додаткові ризики. Окремий блок ризиків пов’язаний з активами та бізнес-зв’язками за межами підконтрольної території України. У відкритих корпоративних реєстрах фіксується участь Алли Гінак як бенефіціарки в компаніях, пов’язаних з адресами в Ялті, що в Автономній Республіці Крим. Факт наявності бізнес-інтересів на тимчасово окупованій території, хоч і не означає автоматично співпраці з окупаційною владою, створює потенційну вразливість та можливий важіль впливу з боку зовнішніх гравців. Це не твердження про співпрацю конкретної особи з ворогом, а холодний аналіз ризиків, притаманних системі, де публічна влада та великий бізнес переплетені настільки щільно, що будь-яка криза перетворює такий “клан” на потенційний канал зовнішнього впливу.
Таким чином, Одеський регіон є унікальною зоною відчуження для жінок у сфері місцевого самоврядування, де “скляна стеля” виявилася фактично непробивною. Аналіз продемонстрував майже нульове дескриптивне представництво жінок на посадах міських голів за весь період незалежності, що є значно гіршим показником порівняно із загальнонаціональним рівнем. Ця ситуація зумовлена не стільки відсутністю кваліфікованих кандидаток, скільки глибоко вкоріненою клановою політичною культурою та домінуванням закритих патріархальних патронажних мереж. Єдиний успішний кейс став можливим не завдяки подоланню системи, а внаслідок кооптації в неї через механізми “партії влади” та залучення значного особистого капіталу, що лише підтверджує домінування бізнес-орієнтованої моделі формування місцевих еліт. Дослідження також чітко підтвердило “національний парадокс квот” – обов’язкові квоти у партійних списках призвели до зростання кількості жінок у місцевих радах, але жодним чином не вплинули на вибори мерів, які відбуваються за мажоритарною системою. Це доводить, що наявні механізми є абсолютно недостатніми для досягнення гендерного паритету у виконавчій владі. Без системних змін, що включатимуть розширення квот на мажоритарні посади, реформування системи фінансування виборчих кампаній та демонтажу кланових структур, ситуація в Одеському регіоні навряд чи зміниться, а виконавча влада й надалі матиме виключно чоловіче обличчя, що створює не лише корупційні ризики, а й загрози національній безпеці.
Тегран Ахмедов
Суспільство
Корецький анонсував цифрову платформу, де можна повідомляти про відсутність базових послуг
Мінцифри разом із Мінрегіоном готуються запустити єдину цифрову платформу, де кожен зможе повідомляти про відсутність світла, тепла, води.
Як передає Укрінформ, про це Прем’єр-міністр Сергій Корецький повідомив у Фейсбуці за результатами наради з профільними міністрами, колегами з Офісу Президента, керівниками обласних і міських адміністрацій та енергетиками.
“Ми не маємо права допустити, щоб повторювалися ситуації, коли в деяких локальних випадках світла не було по декілька днів без належної реакції. Ці дані потрібні, щоб ми бачили реальну картину і реагували у режимі 24/7”, – заявив він.
Зараз тривають відновлювальні роботи після російських ударів по критичній інфраструктурі в Києві, Одесі та інших містах, зазначив Корецький.
“Передусім — Одеса. Більша частина міста з водою, з теплом ситуація складніша. Без опалення досі близько 240 тисяч людей, триває підключення котелень. До кінця доби більшість одеситів мають отримати тепло. Росіяни методично вибивають лінії електропередач в регіоні й постійні атаки не дають бригадам повноцінно працювати”, – поінформував Корецький.
Що стосується Києва, зазначив Прем’єр-міністр, на правобережній частині міста мережу поступово наповнюють водою.
“Наступного тижня на рівні уряду підготуємо декілька рішень потрібних окремо для столиці, а також щодо пріоритизації водопостачання в разі подальших ворожих обстрілів і руйнувань інфраструктури. Алгоритм для критичних ситуацій буде єдиним для всієї країни з урахуванням регіональних особливостей”, – заявив Корецький.
Як поінформував Прем’єр-міністр, “окремо, за дорученням Президента, опрацювали залучення до ремонтних робіт Державної спеціальної служби транспорту, що підпорядкована Міноборони. Цивільні комунальники не мають змоги так же швидко працювати в бойових умовах і не мають спеціальної техніки, як це вже ефективно роблять ДССТ, особливо в прифронтових регіонах”.
“Також Міноборони разом із ЗСУ мають визначити серед військовослужбовців фахових інженерів та електриків, актуалізувати списки і за регіональним принципом направити цих людей у резерв ДССТ. Розцінюємо це як додаткову допомогу в разі необхідності”, – пояснив Корецький.
Як повідомляв Укрінформ, уранці 21 листопада в Голосіївському, Святошинському, Солом’янському, Шевченківському, Подільському районах та на лівобережній частині столиці спостерігалися зниження тиску у водопровідних мережах або тимчасова відсутність водопостачання.
Суспільство
Миколаївський науковець здобув державну іменну стипендію
Молодий науковець Одеської військової академії Михайло Богуш здобув державну іменну стипендію імені Героїв Небесної Сотні. Загалом цього року визначили 25 переможців.
Відповідний наказ оприлюднило Міністерство освіти і науки України.
Розмір щомісячної стипендії становитиме два прожиткові мінімуми для працездатних осіб, встановлені на початок 2027 року. Фінансову підтримку призначили на підставі рішення конкурсної комісії, яка відібрала найкращих дослідників наприкінці жовтня.
Переможців визначили у п’яти номінаціях: імені Дмитра Максимова, Назарія Войтовича, Романа Гурика, Устима Голоднюка та Юрія Поправки. У кожній із них обрали по п’ять молодих науковців.
Читайте також: Президент призначив стипендію трьом діячкам культури з Одещини
Державні іменні стипендії молодим вченим для увічнення подій Революції Гідності та вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні заснували в Україні у 2018 році. Їхня головна мета — підтримати талановитих дослідників, які активно розвивають вітчизняну науку та роблять вагомий внесок у зміцнення держави.
Претендувати на нагороду можуть науковці віком до 35 років (або до 40 років, якщо вони мають науковий ступінь доктора наук), які працюють чи навчаються в українських закладах вищої освіти або наукових установах.
Відбір кандидатів відбувається на конкурсній основі. Спочатку претендентів висувають вчені ради їхніх університетів чи інститутів, після чого документи розглядає спеціальна конкурсна комісія при Міністерстві освіти і науки України. Під час оцінювання враховують наукові здобутки кандидатів, наявність публікацій у провідних виданнях, патентів, участь у міжнародних проєктах, а також їхню активну громадянську позицію.
Суспільство
В Ізмаїлі п’яний водій влетів у припарковані авто та відбувся подряпинами
Вчора ввечері, 8 листопада, на території ЖК “Асоль” міста Ізмаїл сталася ДТП за участю трьох автомобілів. Попередньо встановлено, що аварію допустив 46-річний житель Ларжанки, який мав ознаки алкогольного сп’яніння. На щастя, ніхто з людей не постраждав, а сам винуватець ДТП меддопомоги не потребував. Про це із посиланням на власні джерела повідомляє “Бессарабія INFORM”.
ДТП виявили правоохоронці під час несення служби з охорони громадського порядку на вулиці Поперечній.
Попередньо, водій Volkswagen Passat не впорався с керуванням та врізався у два припарковані автомобіля.
На чоловіка було складено адміністративні матеріали за статтями 130 ч.1 КУпАП та ст. 124 ч.1 КУпАП. Згідно санкцій статтей водієві загрожує штраф у розмірі 17 тисяч гривень із позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Раніше ми повідомляли: Кілійські депутати підтримали угоду про транскордонну співпрацю з румунською комуною Кілія-Веке
-
Відбудова1 тиждень agoРозсилка: Відбудова України-2026
-
Відбудова1 тиждень agoУ Варшаві партнери закликали збільшувати інвестиції у відбудову України
-
Одеса1 тиждень agoВ Одесі призначили нового керівника управління узбережжя: хто він
-
Суспільство7 днів agoНовини на ранок
-
Одеса6 днів agoВ Одесі після атаки росіян горять автомобілі та склади
-
Події1 тиждень agoЛавреатом премії імені Конрада став Мирослав Лаюк
-
Суспільство6 днів agoУ Києві ЗСУ провели Сержантський форум
-
Відбудова1 тиждень agoУкраїна представила проєкти відбудови на міжнародній виставці в Польщі
