Усім відомо про блискучі епізоди війни на морі, яка є частиною загальних бойових дій Сил оборони України проти агресора. Усі, і не тільки в Україні, але й у світі добре знають, куди було скеровано російський військовий корабель. Усі чули про успішні операції зі звільнення острова Зміїний, про «вишки Бойка» та потоплення флагмана ЧФ Росії крейсера «Москва». Це – яскраві сторінки, українцям є чим пишатися. Утім, варто подивитися й на загальну картину, з’ясувати, як сучасна технологічна війна проявляє себе на морі, зокрема, як в акваторії Чорного моря діють Військово-Морські Сили України. Про це – розмова з капітаном першого рангу Андрієм Риженком, ексзаступником начальника штабу Військово-Морських Сил Збройних Сил України.

– Якими були Військово-Морські Сили України після окупації Криму? Яке найперше завдання ВМС? 

– Я добре пам’ятаю цей час, 2014 рік, окупацію Криму. Тоді Росія діяла раптово, а ми були абсолютно неготові протидіяти їй, особливо психологічно. Ми готувалися до чого завгодно, але повністю відкидали можливість, що Росія буде агресором. Наприклад, «вишки Бойка», які приносили значний прибуток до бюджету України, зовсім не охороняли, хоча в нас були сили й засоби для цього. Також критичною точкою була Керченська протока: коли Росія почала блокувати військові частини, то перше, що вони зробили, – не дозволили вийти кораблям у море. Чому? Якби кораблі (а в нас тоді були ракетні корвети і протичовнові корвети) вийшли в море і блокували Керченську протоку, то їхній план окупації, найімовірніше, зірвався б.

У підсумку незначна частина особового складу, десь 30 відсотків військовослужбовців, вийшла з Криму на Одесу. До речі, це максимальний відсоток серед усіх структур безпеки й оборони, які тоді перебували у Криму. Те саме стосувалося кораблів. Основні кораблі вони заблокували, тому на літо 2022 року в нас було приблизно 20 невеликих катерів, дуже стареньких. І була рота морської піхоти. Потім уже сформували Інститут Військово-Морських Сил і відновили командування Військово-Морських Сил. І були ще бази, куди переведено нашу морську авіацію.

Тоді ми почали думати, як розвивати флот, а наші партнери готові були нам допомогти. Одразу вони питали: яке ваше бачення, яка ваша стратегія? І отут у нас виникла серйозна проблема, тому що ніхто про це не думав, чомусь у Генеральному штабі Міноборони думали, що стратегія – це категорія, якою може оперувати тільки Президент України. Ми провели кілька семінарів, залучили наших партнерів, представників Сполучених Штатів, Великої Британії, Норвегії і Швеції. Останні дві країни залучили, тому що в них є подібний до нашого сусід, дуже розвинута берегова лінія та невеликі спроможності щодо розвитку Військово-Морських Сил. Саме там зароджувалися принципи розвитку флоту, відновлення нашої морської могутності. 

– Але відновити флот не встигли, бо почалася повномасштабна війна. Росія вторглася на територію України, і одночасно заблоковано всі українські порти. 

Це була дуже складна ситуація для України з усіх боків. По-перше, припинилася значною мірою зовнішня торгівля, не було можливості експортувати головні наші продукти, які вивозили морем, а це – сільгосппродукція, залізна руда, сталь та інше. Так само в Україну багато що ввозиться через наші чорноморські порти, особливо через Одесу та Чорноморськ. Морське сполучення повністю припинилося.

Ситуація стала украй складною, тому що блокада портів означала й те, що доставлення військової допомоги, яку Україна терміново попросила, щоб захищатися, було обмежене. Залишалося везти по автошляхах та залізницею. Отже, налагодження доставлення озброєння та боєприпасів було критично важливим завданням, і його виконували в умовах морської блокади, коли ми не мали змоги вплинути на ситуацію, розблокувати порти.

Водночас оскільки блокада українського експорту продовольства створювала передумови і пряму загрозу глобальної продовольчої кризи, головною рушійною силою стала, мабуть, Організація Об’єднаних Націй. Завдяки зусиллям ООН і Туреччини нам вдалося домовитись про так званий зерновий коридор. Чи відіграли в цьому роль Військово-Морські Сили?

– На час повномасштабного вторгнення Військово-Морські Сили мали певний потенціал, він був невеликий.

Наприкінці 2018 року командувач ухвалив стратегію Військово-Морських Сил, і там було чітко прописано, що на першому етапі ми думаємо якраз про охорону наших портів, тільки морської економічної зони. Для цього нам великих кораблів не треба взагалі, адже фактично їм належить діяти на відстані щонайбільше 100 морських миль. Але тоді було ухвалено рішення будувати кораблі більшого класу.

Та був і певний позитив – розробили свій ракетний комплекс, хоч не встигли до самого початку війни, але підтягнули в перші тижні. Комплекс використовували, і це було першим сигналом для росіян, що в нас є так звана sea denial capability – можливість не допустити ворога в морську зону. Тобто цей ракетний комплекс може посунути рубіж блокади на відстань свого радіуса дії.

Ще дуже важливо, що ми поставили морські міни до початку війни, – це цілком легальний захід у межах наших територіальних вод. Так ми фактично не дозволили противникові висадити десант, що він планував зробити в районі Одеси, Миколаєва. Тут варто нагадати, що до початку війни росіяни спеціально для цього перекинули шість великих десантних кораблів з Північного і Балтійського флотів, щоб посилити своє згрупування, сформували два загони. Один пішов на Азов, і там він фактично вивантажив десант без спротиву. Але в Одесі цього зробити не вдалося, хоч тричі в березні вони демонстрували намір.

А ті невеликі сили, які в нас були, переважно займалися протидією ворожим диверсійним групам, адже коли вони захопили острів Зміїний, мали завдання інфільтруватися на наше узбережжя, заблокувати дельту Дунаю і створити умови для десантної операції в районі Одеси.

Стосовно зернового коридору, то справді, тут велику роль відіграли і ООН, і Туреччина. Туреччина, вважаю, мала значний бізнес-інтерес, а також мало значення питання національної ваги – регіональне лідерство.

Варто сказати, що Росія з другого дня роботи коридору розпочала план протидії, і ми це бачили: величезні черги, блокування. А потім вона просто вийшла з домовленостей. І росіяни, до речі, до цього підготувалися. Це був липень 2023 року, вони демонстративно розстріляли наш корвет «Тернопіль» ракетою, яку запустив ракетний катер «Ивановец», що його ми згодом потопили. Це була демонстрація: якщо підете, ми вас будемо знищувати.

Але Збройні Сили України зважилися на такий сміливий і ризикований крок, дуже ризикований: узяли під контроль невелику ділянку моря завдяки тому, що морська коаліція вже допомагала (нам доставили декілька десятків малорозмірних катерів москітного флоту з функцією охорони ближньої морської зони й десантних операцій, системи ППО), і нам вдалося взяти під контроль ділянку від Одеси до острова Зміїний, був налагоджений наш коридор. Також уряд наш забезпечував додаткові страхові гарантії судновласникам. І справді, так ми, хоч і не вийшли на 150 мільйонів тонн перевалки вантажів за рік, як було до війни, але до 100 мільйонів тонн доходили. 

– Збройні Сили України звільнили Зміїний ще до того як почав діяти зерновий коридор: коридор почався в липні, а острів Зміїний уже в червні був звільнений. Отже, коли запрацював цей коридор, острів Зміїний контролювала Україна? 

– Я б сказав, що його не контролювали росіяни. Ми тримали коридор під вогневим контролем, постійної присутності там ми не мали. А росіяни, за наших тоді обмежених можливостей ППО, бомбардували цей острів фактично щотижнево. Вони туди завезли дуже багато техніки, ППО, усе кинули, коли тікали, а потім вони ж усе спалили бомбами. 

Ми контролювали острів періодичними рейдами, вогневим контактом. Головним було те, що росіяни не мали там нічого свого, адже коли вони захопили острів, то туди перетягнули і радіоелектронні засоби, і системи ППО, і диверсантів.

– Отже, Україна за допомогою партнерів набула спроможностей контролювати певну частину акваторії, що давало змогу забезпечити торговельне судноплавство. Фактом є і те, що російський флот майже повністю змушений був залишити свої бази на території Криму. Це так? 

– Частково так. Наприкінці осені 2022-го ми почали використовувати морські дрони, і вони вже поширювалися по Чорному морю, перша атака була досить успішна. Росіяни тоді тримали в морі до 50 кораблів і суден щодня, виконували завдання. Коли ми почали запускати наші дрони, вони потихеньку з моря все прибрали. Першим дзвіночком для них була атака фрегата «Адмирал Макаров» і тральника «Иван Голубец», які стояли на рейді Севастополя. Тоді проблема була в тому, що «Магура» була трошки легка, не мала достатньо вибухівки. Потім її підсилили, і вона могла такий фрегат навіть знищити. Це було дуже серйозним дзвінком, і вони кораблі забрали. А потім вивели узагалі всі кораблі, коли почалися наші атаки західними крилатими ракетами, коли просто класично, у доці, у центральній частині Севастополя був знищений підводний човен «Ростов-на-Дону». 

Був атакований штаб Чорноморського флоту. І тоді, з осені 2022-го, росіяни частково вивели кораблі, почали з найновіших, побудованих після 2014 року. Тоді ж вони почали переводити частину штабу Чорноморського флоту в Новоросійськ. І на кінець 2023-го всі нові кораблі, до 20 одиниць, були вже в Новоросійську. 

Але в Севастополі залишилося декілька сотень кораблів і суден забезпечення. Саме судна забезпечення роблять цю цифру, вони дуже старі, 45–60 років. Вони стоять, і там побудували дуже сильну систему оборони, з повітря теж прикривають і виявляють морські дрони. Після захоплення Криму вони замінили комплекси С-300 на С-400. 

– Тобто якщо описати цю ситуацію в акваторії Чорного моря станом на тепер, то можемо констатувати, що, по-перше, наші дії в акваторії зумовили те, що додаткові засоби сил протиповітряної оборони Росія змушена була відтягнути на Крим. По-друге, значна частина російського флоту, особливо нові кораблі, передислоковані в більш безпечні, але не стовідсотково безпечні Новоросійськ та інші бухти. По-третє, наші спроможності за допомогою партнерів дають можливість не тільки контролювати певну частину акваторії та забезпечувати торговельне судноплавство, а й контролювати ситуацію в повітрі й на морі на певну глибину, і це дає нам більше впевненості у своїх діях.

Що тепер має противник на Чорному морі? Ви згадали, що росіяни перед війною перегнали в Чорне море додаткові великі десантні кораблі. Чотири з них, по-моєму, чи навіть більше нам вдалося знищити або вивести з ладу, крейсер «Москва» лежить на дні десь біля Зміїного, були інші гучні і влучні атаки українських дронів або безпілотних катерів.

– На початку війни співвідношення сил сторін було 12 до одного на користь Росії. Тепер це співвідношення становить чотири до одного. Справді, третину бойового ядра кораблів РФ знищено. Це 33 бойових кораблі, два підводних човни. А діяльність інших дуже обмежена. Тепер, якщо говорити операційними термінами, забезпечене операційне сковування сил противника в пунктах базування. Вони переважно перебувають у пунктах базування, і якщо виходять звідти, то ненадовго, під серйозним захистом виконують завдання і швидко повертаються. 

А на початку війни в них було три основні завдання: завдавання ракетних ударів, висадження десанту, блокування наших портів.

Ракетні удари «Калібрами» завдають, але не багато і не так часто, як раніше.

Щодо блокування, тепер вони можуть блокувати (і частково роблять це) порти, які наближені до окупованих територій: Миколаїв, Херсон, Очаків. Загалом, 82 відсотки нашого узбережжя окупувала Росія.

Але сили, які сконцентровані в Новоросійську, Севастополі, ворог використовує епізодично.

Десант противник висадити вже не може, тому що в них тільки половина десантних кораблів залишилася. Насправді ми навіть хочемо, щоб вони спробували висадити десант. Але вони там і ляжуть на переході до місця висадження.

– Не тільки ми цікавимося, яка ситуація на Чорному морі, не лише в Україні спостерігають за нашими діями, їх вивчають у всьому світі. Розвідка Великої Британії зробила проміжний звіт про ситуацію, вони пишуть: «Можливості флоту Російської Федерації контролювати морські простори в регіоні та поза ним суттєво обмежені, і йому доводиться постійно вдаватися до тактичних маневрів у обмеженому просторі». Це так?

– Саме так. Є такий термін – sea control – контроль моря, і це означає, що ви бачите, що відбувається на морі, і якщо є загроза, то можете реагувати на це. І от Росія цього вже не може робити: вона може бачити, але якщо намагатиметься реагувати, то отримає відсіч. На жаль, те саме стосується нас, тому тепер більшість Чорного моря – як сіра зона, що повністю не контролюємо ні ми, ні росіяни. Ми потихеньку їх видавлюємо, але відновити судноплавство, як це було до війни, поки що не можемо.

– Отже, за час повномасштабної війни співвідношення військових кораблів сторін змінилося з 12 до одного до актуального співвідношення чотири до одного. Завдяки асиметричним діям нам вдалося кардинально змінити баланс сил в акваторії Чорного моря? 

– Так, застосовуючи асиметричні й інноваційні дії, яких ворог не очікує, до яких не готовий, ми навіть не даємо їм використати цю перевагу чотири до одного. Вони фактично заблоковані в пунктах базування. А їхні дії, що є загрозою, – це блокування наших портів. До того ж тепер переважно через створення загроз із повітря, переважно вони скеровують ракети «Іскандер» і «шахеди» по наших портах. А кораблів уже немає. І навіть у море тепер не виходять стріляти «Калібрами». 

– Розгляньмо іншу ситуацію, в іншому морі. Повномасштабна війна в нас триває понад чотири роки, тепер розгортається ситуація навколо Ірану: війна Сполучених Штатів та Ізраїлю в Ірані, блокада Ормузької протоки, ситуація в Перській затоці. Ми бачимо по військових діях там, що війни в Україні на Чорному морі ніби не було, що американці разом з Ізраїлем, так само як країни Перської затоки, що переважно мають найсучасніше американське озброєння, не змогли адекватно протидіяти не найсучаснішому флотові Ірану, який і досі, після кількох місяців війни, має спроможності контролювати Ормузьку протоку. Чому? 

– Передусім особливістю американської політики тепер є те, що рішення, на жаль, іноді авторитарно ухвалює одна людина, зокрема рішення військового характеру. Американські військові, відставники, з якими я спілкуюся, мають зовсім інше бачення стосовно цього. Операція в перші 48 годин була дуже успішна. За 48 годин було знищено керівництво Ірану, усю систему управління стратегічного й оперативного рівнів, балістичні ракети й, фактично, весь іранський флот. Але не врахували асиметричного складника, того, що було там у кавернах, метро, під землею. Й Іран використав Ормузьку протоку, яка є стратегічно важливою з погляду експорту нафти, вони перекрили протоку – і все. Це зробити дуже нескладно, тому що суднохідний шлях там – три кілометри в кожному напрямку, глибина становить до 200 метрів – це клондайк для морських мін. Навіть якщо їх розробили 70 років тому, вони працюють. Крім того, у них є катери-камікадзе, ракети малого радіуса дії, які також можуть бути залучені. Щоб не дозволити танкерові проходити через Ормузьку протоку, не треба його знищувати, досить запустити невелику ракету по його містку, влучити в нього, і він повернеться. А інші десятки, сотні суден просто нікуди не підуть.

Американський флот там має авіаносну ударну групу й сім кораблів типу «Арлі Берк», але вони не можуть виконувати цих завдань. «Арлі Берк» я вважаю найпотужнішим кораблем такого класу у світі, але в нього є слабкість – він дуже обмежений у спроможності протидіяти асиметричним загрозам, підходить тільки для самозахисту, – це по-перше.

По-друге, в американців були там мінно-тральні кораблі, але вони їх декілька років тому забрали. У цьому регіоні є приблизно 200 кораблів малого й середнього класів зі складу флотів країн Перської затоки. Але те, що початок війни ні з ким не погоджували, це була ініціатива США та Ізраїлю, призвело до того, що політичної підтримки вони не мали, принаймні донедавна.

– Як ви сказали, система ухвалення рішень тепер у США не завжди враховує позицію військових. Видається, тільки цим можна пояснити публічні заяви Трампа на якомусь етапі, що американський флот забезпечить безперешкодне проходження протоками танкерів та інших комерційних суден. Це, як ви щойно зауважили, просто неможливо, тому що кораблі, які там мають США, не призначені для того, щоб конвоювати цивільні судна. 

Розмінувати протоку чи підходи до протоки американці теж не можуть, бо в них мінних тральників, як виявилося, просто нема. Водночас Велика Британія взялася за організацію коаліції із забезпечення безперешкодного судноплавства. Але це все буде потім, після закінчення бойових дій. Станом на зараз ситуація щодо судноплавства залишається, можна сказати, замороженою, і перспектив поки що не видно.

– Так, питання ще не вирішене. Але після візиту українських військових туди з’явилася значна зацікавленість у наших дронах-перехоплювачах, тому що це вони локалізують фактично одну з трьох основних загроз – з повітря. Вони досить прості, ми маємо дрони-перехоплювачі, які нормально можуть працювати. Наскільки знаю, наші військові там дали дуже конкретні поради. У регіоні багато розвинутих, багатих країн, але всі їхні системи діють окремо, їм треба зробити єдину інтегровану систему виявлення повітряних цілей. Ормузька протока не велика – 50 на 100 морських миль. Але треба синхронізувати й інтегрувати всі спроможності, щоб вони не конфліктували між собою. І тоді наші дрони-перехоплювачі – це перший варіант.

Другий варіант – стосовно мін, тепер є досить розвинуті протимінні роботи. Це катер довжиною 12 метрів, він несе такі самі сенсори й виконавчі системи, як тральник. Але він маленький, його можна скидати навіть з літака, він сам шукає, ідентифікує і знищує міну й доповідає на базу. Технологія дуже серйозна, вважаю, що на майбутні п’ять-десять років основою наших надводних сил мають бути невеликі катери й такі роботизовані комплекси. 

– Щоб завершити нашу дискусію, заторкнімо глобальніший контекст. Блокада морських портів України спричинила тривожну ситуацію, яка могла призвести до глобальної продовольчої кризи, лише міжнародне втручання допомогло розблокувати цю проблему. Війна в Ірані призвела до того, що Ормузька протока заблокована, і це створило по всьому світі украй напружену енергетичну ситуацію. Отже, море, яке з давніх-давен вабило людей відкривати нові землі, торгувати, стало місцем для демонстрації геополітичної сили, засобом створення глобальних проблем на дуже обмежених ділянках.

Наскільки відомо, іранці погрожували, що в разі продовження ударів по їхній енергетичній структурі вони можуть перекрити протоку й з іншого боку, Баб-ель-Мандебську, також Червоне море. Китайці, за даними різних джерел, також спостерігають за цією ситуацією, дивляться на Малаккську протоку. Отже, морські шляхи стають вразливими, а це ставить під загрозу всю глобальну мережу торгівлі та логістики. Це означає, що морські шляхи треба ліпше захищати – і це має робити флот. Війна в Україні, на Чорному морі, війна в Перській затоці показала, що сучасні асиметричні заходи, технології багато в чому зменшують спроможності флоту. Які висновки можна зробити? Який флот потрібен Україні й нашим партнерам? Що належить врахувати вже зараз?

– Так, море дуже важливе в житті людства, і це відомо упродовж тисячоліть. В Україну 90 відсотків вантажів приходили й виходили з неї через море. Тепер ми насправді зрозуміли, що положення в законі про Збройні Сили, що Військово-Морські Сили призначені для забезпечення вільного судноплавства, – це не просто цитата, а дуже важливе завдання, воно є давно, і це – основне завдання флоту.

Треба будувати флот під це завдання і дивитися, як він працюватиме і розвиватиметься. Потрібно зважати на те, що тепер підлітний час засобів повітряного нападу – це секунди або хвилини. Належить зрозуміти, що будь-яка платформа завдовжки понад 40 метрів буде дуже вразлива.

Тому майбутнє флоту я бачу в невеликих пілотованих і безпілотних системах, які будуть сфокусовані на виконання двох класичних завдань на морі: це sea control, який охоплює охорону портів, тільки морської економічної зони, об’єктів морської економіки і шляхів судноплавства, насамперед у нашій ближній морській зоні. І sea denial – недопущення розгортання противника на рубежах виходів із пунктів базування в разі його агресивних намірів. Отже, це дуже широкий спектр завдань: і море, і ракети, і мінна зброя, і радіоелектронна боротьба, і завдавання ракетних ударів. Сьогодні технології дають змогу мати невеликі кораблі, дуже стабільні, які здатні виконувати ці завдання і тримати нашу морську безпеку. 

– Сподіватимемося, що ці всі уроки будуть враховані.

Ще одне питання стосується флотів великих морських держав – США, Великої Британії. Чи змінилося в них бачення? Зрозуміло, що треба мати стратегічні засоби для носіїв ядерних боєзарядів, – це одна з компонент ядерної тріади. Але великі фрегати, крейсери, дальні походи, важливість демонстрації сили – на це впливає війна в Україні?

– Впливає, звісно, усі дивляться. Розвиток флоту залежить від амбіцій країни й від наявного ресурсу. Якщо в тебе є 100 мільярдів доларів на рік на флот, ти можеш будувати авіаносці. До речі, бюджет одного авіаносця на рік – 3 мільярди доларів. А це, наприклад, весь бюджет усіх Збройних Сил Швеції. І то без стрільб, тільки експлуатація, так званий operational cost. Тому треба дивитися, що ти хочеш.

А те, що війна в Україні впливає на розвиток збройних сил у світі, – це стовідсотково. Наприклад, тепер Сполучені Штати в Сан-Дієго створили перший дивізіон безпілотних систем. Британці теж це створили, і німці роблять безпілотні системи, австралійці, японці, Туреччина дуже активно розвиває, причому і надводні, і підводні системи.

Узагалі, що таке асиметрія? Це коли ти впливаєш на слабке місце противника, – це основа маневрової війни на морі, коли не просто ідеш стінка на стінку і знищуєш ворога (як це було раніше, у часи броненосців), а шукаєш слабке місце противника і його експлуатуєш. Це й називається експлуатація центру тяжіння противника, і саме на цьому побудована дія дронів, тому вони так швидко розвиваються.

Тому все міняється, і наш досвід усі беруть до уваги. І треба зробити так, щоб насамперед ми його враховували. Нам потрібний прагматизм і технології, тому що саме технологій противник дуже боїться. 

– Отже, надалі – технології, вдала й ефективна бойова робота. І все має йти до того, щоб це співвідношення кораблів і можливостей Військово-Морських Сил України та російського флоту невпинно збільшувалося на нашу користь.

Ігор Долгов

Фото: Кирило Чуботін

Повну відеоверсію інтерв’ю дивіться на ютуб-каналі Ukrinform