Через хиткість допомоги від США важливо не тільки зуміти диверсифікувати американські поставки, а й починати самостійно заробляти на озброєнні

Цим матеріалом я хотів би підняти тему про експорт української зброї, який фактично заборонений з початку повномасштабного вторгнення, що й зрозуміло. Але, якби мені сказали про відновлення експорту української зброї 2022-го чи 2023-го, то я б однозначно сказав – у жодному разі, проте вже давно назріли докази, що – так, настав час відкривати цю завісу.

Упевнений, що будуть ті, які скажуть, що я не в своєму розумі, саме зараз порушувати цю тему, коли непередбачуваний господар Білого дому робить одну заяву про допомогу Україні яскравішою за попередню. Але ось у тому й річ, що через хиткість допомоги від США Україна не тільки повинна зуміти диверсифікувати американські поставки, а й починати самостійно заробляти на озброєнні, з метою наповнення бюджету та розширення можливостей з самостійного придбання тих чи інших зразків.

Декілька важливих факторів для розуміння ситуації.

Україна за три роки повномасштабної війни змогла зробити неймовірний технічний та технологічний ривок у розвиток свого ОПК. Немислимий в умовах настільки інтенсивної та нерівної війни, але все ж таки поки що недостатній для повного автономного забезпечення української армії, і зустрічає низку проблем, пов’язаних зі своїм подальшим розвитком – еволюцією.

Справа в тому, що в 2022 і 2023 роках нам не вистачало всіх категорій озброєнь і нам потрібно було все і якомога більше. Але згодом війна стала змінювати свій характер, і низка озброєнь відійшла на задній план, втрачаючи свою актуальність, а виробничі лінії, розвинені за 3 роки, не можуть працювати вхолосту без замовлень від Міноборони. А альтернатива замовленням – експорт, якого немає.

Наприклад, такий улюблений нами всіма у перші місяці війни ПТРК “Стугна-П”, що спалював колони російської бронетехніки, зараз не зустріти. Куди зникла “Стугна-П”? Її функціонал частково замінили FPV-дрони, і потреба в “Стугні” менша, ніж 2 роки тому, а виробничі лінії-то працюють, але не на повну потужність. У свою чергу, у цьому ПТРК зацікавлені покупці на Близькому Сході, але продавати їм ми не можемо.

Отже, на прикладі тільки ПТРК “Стугна-П” я, гадаю, зміг пояснити вам необхідність відкриття експорту для низки категорій озброєнь, які ми не можемо зараз виробляти в тій кількості, на яку здатні наші виробничі лінії, тому що немає замовлення від держави, або вона надто мала через неактуальність виробу, а експортувати не можемо, бо не можемо.

Щоб наш ОПК у такій ситуації не стагнував, думаю, доцільно розпочати відкривати обмежений експорт, інакше ми можемо просто занапастити розвиток цілої низки перспективних проєктів, які чудово себе показали, але не мають доступу на ринок, за низької внутрішньої потреби та відсутності розвитку через відсутність коштів.

Крім того, саме зараз унікальний момент для витіснення з ринку експорту озброєнь росії, ослабленої, та озброєннями, довіра до яких значно знизилася саме під час війни в Україні. У свою чергу, українське озброєння значно підвищило свою репутацію, і інтерес до нього зріс значніше, аніж до 2022 року.

Тому доцільність таких дій назріла і актуальна як ніколи.

Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач

«Інформаційний спротив»

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства