Події
Холодний мед «Сірих бджіл». Нове українське кіно
У широкому прокаті розпочався показ фільму «Сірі бджоли». Розповідаємо деталі
Тиша, холод, темрява. Обстріли, невідомість, відрізаність від цивілізації, відсутність електроенергії. Скупе життєдайне тепло від економно розпаленої пічки, ледь зігріті об чашку слабенького чаю руки, мить насолоди єдиними наявними солодощами – медом із своєї пасіки, і єдиний співрозмовник – сусід, спілкування з яким неодмінно перетворюється на побутові та світоглядні суперечки. Така реальність життя головних героїв фільму – колишніх однокласників, а нині самотніх пенсіонерів Сергійовича (Віктор Жданов) і Пашки (Володимир Ямненко), які залишилися удвох на все село в «сірій зоні» на Донеччині.
Фільм знято за мотивами бестселеру Андрія Куркова «Сірі бджоли», що увійшов до шорт-листа «Книги року BBC-2018» та списку найкращих книжок 2022 року за версією The New Yorker. Автор описав події періоду АТО. Режисер однойменного фільму Дмитро Мойсеєв, пов’язав у стрічці цей час із передчуттям початку повномасштабного вторгнення 2022-го. Персонажі – все в тій самій «сірій зоні», але на них вже невідворотно насувається повномасштабна війна.
ЗА ТРИ ДНІ ДО ВТОРГОНЕННЯ Я УХВАЛИЛА НАДВАЖКЕ РІШЕННЯ: ЗУПИНИТИ ЗЙОМКУ І ПОКИНУТИ ВОВЧОЯРІВКУ – ПРОДЮСЕРКА
Шлях до виходу на великий екран «Сірих бджіл» був довгим: робота над фільмом почалася ще 2019 року, у 2021-му отримали фінансування від Держкіно, у 2022 році – команда, спільним бажанням якої було знімати максимально близько до «сірої зони», виїхала на зйомки в село Вовчоярівка Луганської області.
«У тому селі дуже гарний ландшафт і рельєф, а це було надзвичайно важливо для зображального рішення. Натурні кадри, зняті у Вовчоярівці, додали фільму художньої виразності», – розповідає оператор-постановник Вадим Ільков («Маріуполіс», «Вулкан»). Він сам із Донецька, знає багато місцевих нюансів у сільській архітектурі і пейзажі та разом із командою об’їздив багато сіл біля лінії розмежування, до яких тоді можна було дістатися. Тож Вовчоярівка сподобалася їм найбільше своєю пейзажною частиною, тут також знайшли й будинок, де мав жити Сергійович. Усе збіглося в цілісну картинку та йшло за планом. Знімальний процес, попри усвідомлення ризиків, розпочався там у кінці лютого 2022-го. Але вже за три дні продюсерці Іванні Дядюрі довелося ухвалити надзвичайно важке рішення: зупинити щойно розгорнуту нічну зйомку і всією знімальною групою виїхати із села.
«Це було за три дні до початку повномасштабного вторгнення. Мабуть, якась чуйка в мені спрацювала, але ще жевріло сподівання, що ми зможемо повернутися у Вовчоярівку і дозняти, якщо все буде нормально. Далі відомо, що відбувалося… Усім було не до кіно, і Дмитро Мойсеєв (режисер) навіть говорив, що, мабуть, уже не буде сенсу дознімати цей матеріал. А я була впевнена, що ця тема ще довго буде актуальна, на жаль», – розповідає нам продюсерка.
Оператор-постановник додає, що це була перша нічна зміна, і схема світла у нього була розставлена на декілька кілометрів, щоб підсвітити все багатство рельєфу: «У кінематографістів є можливості зробити багату темряву – красиву, розроблену світлом. Якби це була казка або вестерн, можна було б працювати по-іншому. Але ми йшли за відтворенням натуралістичності, щоб максимально реалістично відтворити й передати атмосферу. Ми щойно зняли перший дубль, подзвонила Іванна і сказала згортатися. На певний час зйомки відтермінувалися: тоді всім було не до кіно і було дивно навіть подумати, що можна продовжувати знімати. Але згодом, завдяки старанням продюсерки, ми до них повернулися й завершили фільм».
Він зазначає, що через передислокацію місця зйомок їм не вдалося реалізувати всього запланованого, а саме, – зробити однокадрові входи і виходи з будинка на вулицю, з вулиці – в будинок. Вийшло дещо інше кіно по роботі з камерою.
Щоб усе дозняти команді довелося шукати інтер’єри на Київщині, де знайшли хату, яку знову перетворили на будинок Сергійовича, а команді художників – цілковито відтворити інтер’єр вовчоярівської оселі: посуд, ліжко, і що найскладніше – пічку. Головний герой часто гріється біля неї, і було надзвичайно важливо, щоб це була не якась бутафорська історія, а справжня – від якої віяло б теплом.
Художником-постановником фільму є Владлен Одуденко («Плем’я», «Додому», «Сторожова застава», «Крути 1918», «Люксембург, Люксембург»), відомий і досвідчений: його досвід та смак вплинули на картинку надзвичайно сильно.
Вадим Ільков зізнається, що дуже хотів, щоб над фільмом вони працювали разом з Одуденком, тому що «художників багато талановитих, але в наш час усе швидко змінюється, і, скажімо, відтворити сільський радянський інтер’єр у фільмі, якщо людина народилася пізніше, можна за фотографіями, але це буде титанічна робота. А він усе це бачив на власні очі, і в нього є до цього власне ставлення: до цих сервізів, полірованих меблів. Він розуміє відмінності в міській і сільській культурі тодішнього побуту. Його власний досвід і особисте ставлення до цього дуже вдало спрацювало, щоб відтворити середовище, яке ми хотіли показати».
КУРКОВ: АТМОСФЕРА У ФІЛЬМІ ВІДПОВІДАЄ АТМОСФЕРІ РОМАНУ
Перед початком роботи над фільмом його творці брали дозвіл на екранізацію роману у автора. Андрій Курков переглядав фільми режисера Дмитра Мойсеєва, щоб зрозуміти, в чиї руки він віддає свій твір. Дав згоду, а потім одним із перших побачив готову стрічку на великому екрані в Лондоні на Днях українського кіно.
Звісно, авторці цих рядків було цікаво дізнатися про враження з перших уст від самого письменника.
– Пане Андрію, чи вдалося команді фільму відтворити настрій, ідею, атмосферу, характери головних героїв вашого роману?
– Так, атмосфера у фільмі відповідає атмосфері роману. Коли я читав сценарій, а було це вже понад п’ять років тому, в мене виникло багато питань до режисера, навіть були претензії. Тепер, коли я подивився фільм, ані питань, ані претензій немає. Думаю, з того часу і сценарій змінився, і я трохи змінився, але головне – змінився час, він став ще драматичнішим. Росія знищила сіру зону і тепер це фільм не про сьогодення, а про вчорашній день. Хоча, якщо говорити про людський вимір війни і її вплив на людські стосунки, то тут актуальність цієї зафільмованої історії нікуди не зникла і минулим не стала, – розповів нам Курков.
РЕЖИСЕР: БІЛЬШ КРУТА РІЧ, НІЖ СВОБОДА, ЦЕ – БОРОТЬБА ЗА СВОБОДУ, І ГОЛОВНОМУ ГЕРОЮ ЦЕ ДАЄ ВІДЧУТТЯ, ЩО ВІН ЖИВИЙ
Ще один цікавий і важливий момент – режисер та сценарист стрічки змінив фінал, тобто він не такий, як був у романі, і не такий, як у виставі «Сірі бджоли» Театру на Подолі, поставленій режисером Віталієм Малаховим у 2019 році (хоча і фільм, і вистава поставлені за тією самою першою частиною роману). Ба більше, він навіть не такий, яким був на початку роботи над фільмом у первинному сценарію!
Дмитро Мойсеєв («Такі красиві люди», «Час хризантем») пояснює, що після початку повномасштабної війни було вирішено змінити фінал, і фільм від цього став кращим, ніж міг би бути, якби його зняли так, як планували до вторгнення. Діалоги не змінювалися, але змінювалися акценти, і, на його переконання, фільм став більш об’ємним і більш серйозним полотном.
«Той фінал, який планували спочатку, був більш динамічним та епічним з боку сюжету, але фінал, який ви бачите зараз, став більш епічним з погляду людського вибору, людського існування і боротьби. Знаєте, на початку ХХ століття американські продюсери зібралися і поставили перед собою питання, про що вони зніматимуть кіно, що – найголовніше в житті? Більшість відповіли: «Звичайно, любов». Але дехто сказав: «Ні, є щось крутіше, ніж любов. Це свобода». А я хочу додати, що є ще більш крута річ, ніж свобода, це – боротьба за свободу. І я вважаю, що головному героєві відчуття, що він живий, дає лише це. Ти живий лише, коли ти борешся. У Сергійовича непрості стосунки з колишньою дружиною, вона від нього пішла ще до війни і виїхала. А от свій будинок він не втрачає, залишається в ньому, і для нього це не просто місце, де він спить, а місце сакрального значення», – говорить Мойсеєв.
Андрій Курков розповів нам, що змінений фінал змусив його замислитися: «З одного боку, він наче надто патріотичний, і перше питання, яке в мене з’явилося: ʺЯк цей фінал сприйматимуть глядачі після війни?ʺ. Але те, що режисерові вдалося такий фінал уплести в тканину кіноісторії найгармонійнішим способом, не викликає сумніву. Дії Сергійовича у фільмі повністю відповідають способу мислення, характеру і психологічному портрету головного героя. Немає штучності фіналу, немає відчуття суперечності між історією та її фіналом».
ТУТ БАГАТО ГУМОРУ, БО ЦЕ ЗАГАЛОМ ОДНА З ХАРАКТЕРНИХ РИС НАШОЇ НАЦІЇ
Фільм «Сірі бджоли» вельми небагатолюдний – два головні герої на тлі медитативних пейзажів та похмурих інтер’єрів блискуче витягують на собі весь драматизм ситуації, ми знайомимося із світом, який їх оточує, через їхні переживання. І якраз через їхні дрібні або великі конфлікти розуміємо психологічний портрет людини в тих обставинах. Є ще один важливий персонаж фільму – український військовий у виконанні актора Максима Бурлаки («Мої думки тихі», «Дільничний із ДВРЗ») – його персонаж має небагато екранного часу, але гарно уособлює сильні риси українського захисника.
«Зробити гарно свою роль у будь-якому фільмі – це вкрай важливо, а у цьому фільмі – це вирішальне, – каже режисер. – Тут багато гумору, бо це загалом одна з характерних рис нашої нації: це наша боротьба з усіма негараздами, бо інакше важко жити у складних умовах, а надто в умовах війни. Гумор дуже допомагає психологічно піднятися, перебороти негаразди, трішки підвестися над ними, бо коли ти над чимось жартуєш, то воно стає більш легким, через жарт проблеми набувають певної легковажності. Гумор уже був у романі, це не я його вніс у матеріал. Андрій Курков дуже гарно підібрав цих двох персонажів. У моєму сценарному втіленні вони трішки змінилися після того, як я здійснив дві подорожі Донбасом у пошуках локацій. Там я взяв від людей, з якими спілкувався, якісь фрази, побутові звички, погляди. Це ж фактично, як картина, яку ти малюєш, десь одну фарбу взяв, десь іншу – воно створюється, дуже часто і підсвідомо, і свідомо».
ВІКТОР ЖДАНОВ: БДЖОЛИ – ЦЕ ЄДИНА РАДІСТЬ, ЯКА ЗАЛИШИЛАСЯ В МОГО ГЕРОЯ
Актор Віктор Жданов визначає свого Сергійовича як драматичного персонажа, який, що найголовніше, не замкнувся у собі.
«Він не втратив любові до життя, до своєї країни, до того місця, де він перебуває. І його слова ʺце мій дім, куди я поїду?ʺ особисто для мене показують цільність цього персонажа. Він чимось переймається, працює, попри війну, тяжкі побутові обставини, сімейні труднощі, пов’язані з розлученням. Він залишився сам, навкруги воєнні дії, у нього нічого більше немає, крім цих бджіл, і вся любов віддається їм. Бджоли – це єдина радість, яка в нього залишилася», – описує актор свого героя. І зауважує, що йому було дуже приємно працювати в парі з Володимиром Ямненком у головних ролях у повному метрі, тому що обожнює його як професійного актора, і як людину.
«Я б не став говорити, що з цих двох персонажів – Сергійовича і Пашки – хтось хороший, а хтось поганий. Все виявляється у вчинках, не у словах. Нехай глядач дивиться і робить власні висновки. Наскільки те, що робить герой Ямненка, впливає чи не впливає на його життя, я не надто замислювався, тому що, коли ми знімали, переймався лінією свого персонажа. У них є точки дотику співіснування, вони залишилися в селі тільки вдвох. У Пашки так само, як і в Сергійовича, більше нікого немає. Вони обидва – заручники ситуації, коли кожен має зробити свій вибір: поїхати чи залишитися».
Жданов поділився, що раніше, коли його родина виїхала з Донецька, він «когось звинувачував, когось вибілював, когось чорнив. Потім, може, з віком, а може, з подіями, які відбуваються з нами, я перестав робити такі висновки, для себе щось обдумую, але на загал не виношу. Я й зараз маю приклади рідних людей, які сидять під обстрілами і просто не хочуть бути комусь тягарем у чужому домі. Різні ситуації. Завжди є якісь причини, які не дають людям виїхати з цієї території».
КУРКОВ: Я ДУЖЕ РАДІЮ, ЩО ФІЛЬМ ВІДБУВСЯ, І ЩО ВІН РОЗПОВІДАЄ ТУ ІСТОРІЮ, ЯКУ Я НАПИСАВ
Хочеться нагадати, що Віктор Жданов став справжнім відкриттям для широкого глядача саме завдяки Іванні Дядюрі – продюсерці фільму «Кіборги». Тоді стояло завдання знайти для стрічки немедійні обличчя. І поява в кадрі Жданова в ролі військового з позивним Старий стала для всіх перемогою – він був настільки органічний, ну от, людина, яка з тобою поряд!
«Щодо кастингу на ʺСірі бджолиʺ у нас із режисером не було жодних суперечок, хто ще міг би бути на роль Сергійовича. До того ж у Жданова були тільки ролі другого плану, хоча, безумовно, гарні. А цей персонаж ніби для нього виписаний», – говорить Дядюра, а Мойсеєв додає, що бачив у Вікторі Жданові та Володимирові Ямненку потенціал, потрібний для цього кіно, і вони обидва пречудово виконали свою акторську задачу.
Як виявилося, Андрій Курков теж дуже добре оцінив Сергійовича у виконанні Жданова та Пашку у виконанні Ямненка: «Актори чудові! У фільмі мало персонажів, а це накладає страшенно велику відповідальність на акторів. За майже шість років театральної вистави я, звичайно, звик до геніального Богдана Бенюка в ролі Сергійовича. Тож на початку я дуже прискіпливо приглядався до Віктора Жданова. На п’ятій-шостій хвилині фільму він мене переконав. Тепер я визнаю двох Сергійовичів – Жданова і Бенюка», – розповів письменник.
На наше запитання, наскільки для автора хвилююче дивитися театральні та кіновтілення власних творів, Курков відповів: «Це завжди переживання і навіть побоювання, що візуальне втілення роману не сподобається, викличе негативну реакцію. З театральною постановкою в 2019 році було легше, бо я був поруч, і ми постійно з Віталієм Малаховим обговорювали п’єсу, я ходив на репетиції і бачив, як усе народжується. Кіно створювалося окремо від мене, я тільки час від часу отримував якусь інформацію. Я не був на зйомках, у мене було стійке відчуття, що фільм мені не сподобається, хоча перша повнометражна робота Дмитра Мойсеєва мені сподобалася. Насправді після перегляду фільму я відчув величезне полегшення, я дуже радію, що фільм відбувся, і що він розповідає ту історію, яку я написав. Звичайно, фільм завжди відрізняється від книги».
РЕЖИСЕР: УСЯ ТИША, ЯКА Є У ФІЛЬМІ, ЦЕ НАСПРАВДІ МУЗИКА, СТВОРЕНА ДЛЯ КОЖНОЇ СЦЕНИ ОКРЕМО
Про візуальне вирішення, героїв, акторів, перипетії знімального процесу ми вже трішки розповіли, але хочеться додати ще кілька слів про звуковий ряд, точніше, про тишу в кадрі, над створенням якої команда працювала пів року. Адже перед нами розгортається історія, де за відсутності електроенергії і мешканців за десятки кілометрів – не працюють жодні механізми, не гудуть трансформатори, не їздять машини, не гомонять люди, та й домашніх тварин, які б видавали свої природні «хро» чи «му» вже не лишилося, а бджоли Сергійовича взимку сплять – і теж мовчать… Є тільки небагатослівні, хоча місцями дуже активні, «перегиркування» головних героїв та кількасекундний яскравий і свіжий, як ковток весняного вітру серед сірої зими, музичний сплеск української пісні.
«Уся тиша, яка є у фільмі, це насправді музика, створена для кожної сцени окремо композитором Андрієм Пономарьовим. Бо, намагаючись записати тишу, ми зіткнулися з тим, що це майже неможливо зробити. І всі експерименти, які ми проводили з підбору фонів, зокрема тих, які ми записали на Донбасі навколо Вовчоярівки під час зйомок, не підходили. Наш звукорежисер Артем Мостовий порадив зробити цю тишу разом із композитором, от тоді у нас все вийшло», – розповів режисер Дмитро Мойсеєв.
Без спойлерів у завершення матеріалу додамо, що у фільмі, крім важкої реальності «сірої зони» й гумору, який цей сірий туман трохи розвиднює, є й невелика детективна лінія. Відвертих жахів на екрані немає, але фільм викликає тремтіння, сльози і щемкі внутрішні питання: чому ці люди там, як виживають? Тема важка й водночас близька для кожного з нас, а слова персонажа Жданова: «Це мій дім, чому я маю їхати кудись звідси? Я хочу тут жити» – не втрачають актуальності, а навпаки загострюються з кожним днем повномасштабного вторгнення.
Рекомендуємо подивитися всім, бажано на великому екрані поки триває широкий прокат. Команда вклала надзвичайно багато зусиль і в зображення, і у звуковий ряд, і у гру акторів – хороше і глибоке кіно.
Любов Базів. Київ
Фото Олександра Клименка, Фейсбук
Події
На Вінниччині до переліку нематеріальної культурної спадщини внесли ще дев’ять елементів
У Вінницькій області до обласного переліку нематеріальної культурної спадщини внесено ще дев’ять елементів.
Про це повідомляє Вінницька обласна рада, передає Укрінформ.
Як зазначається, рішення ухвалила експертна рада з питань нематеріальної культурної спадщини.
Зокрема, до переліку увійшли плетіння шлейки у селі Сальник (Калинівська територіальна громада) та традиція випікання «Січеного-крученого короваю» (село Бережанка, Ободівська територіальна громада).
До обласного переліку також внесені традиція приготування та споживання «Малисника з кукурудзяного борошна», відтворення традиції виготовлення іграшки-оберега «Коник» (село Грабарівка, Студенянська територіальна громада), традиція спільного випасання корів – «череда» у селі Самгородок (Самгородоцька територіальна громада), народний побутовий танець «Ганка» (село Плоске, Вендичанська територіальна громада).
До переліку ввійшли ще три кулінарні традиції: випікання чеського печива (село Миколаївка, Самгородоцька територіальна громада), випікання пиріжків із гречаною кашею до холодцю (Літинська територіальна громада), приготування страви «Бараболяна кишка по-марʼянівськи» (Гайсинська територіальна громада).
Як повідомлялось, у грудні 2025 року на Вінниччині експертна рада внесла до обласного переліку нематеріальної культурної спадщини ще шість елементів, серед яких, зокрема, побутування хустки на Вінниччині, обряд «Обертіння», традиційна страва «Гречані пампушки і приготування калинового варення, а також культура приготування старовинної страви «шпундра» і технологія приготування традиційної обрядової страви Павлівська квасоля.
Фото: Вінницька обласна рада
Події
Сакральні пам’ятки з Києво-Печерської лаври вперше покажуть у Британії
«На безкоштовній експозиції «Сакральні скарби з Києва» (Sacred Treasures from Kyiv) представлять сім пам’яток, серед яких – ключові предмети богослужіння в українській православній традиції: ікона, напрестольне Євангеліє у срібному окладі – літургійна книга, що використовується під час християнського богослужіння, – дискос для Євхаристії та срібна позолочена чаша із зображенням Розп’яття», – ідеться в повідомленні.
Як зауважили у міністерстві, створені київськими майстрами-золотарями доби бароко, ці пам’ятки демонструють їхню виняткову майстерність і відображають духовну культуру Києво-Печерської лаври.

Зокрема, їх представлять у галереях V&A Sacred Silver and Stained Glass та Silver Galleries поруч з іншими експонатами з колекції музею.

Генеральний директор заповідника «Києво-Печерська лавра» Максим Остапенко зазначив, що ця експозиція дає можливість розповісти історію, що виходить далеко за межі самих цих визначних пам’яток.
«Срібні Царські врата разом з іншими скарбами з колекції Національного заповідника “Києво-Печерська лавра” відкривають цілий розділ української культурної спадщини, який досі залишається маловідомим за межами України. Завдяки цим творам міжнародна аудиторія знайомиться з українською школою сакрального золотарства XVIII століття – одним із найвищих досягнень українського барокового мистецтва. Для нас особливо важливо, що завдяки партнерству з Музеєм Вікторії та Альберта ця історія буде представлена світові й постане в міжнародному контексті як невіддільна частина спільної культурної спадщини Європи», – підкреслив він.

Як зазначається, «Сакральні скарби з Києва» продовжують багаторічне партнерство між Національним заповідником «Києво-Печерська лавра» та V&A, у центрі якого – дослідження походження та історії двох пар рідкісних срібних позолочених Царських врат із Лаври та переосмислення їх інтерпретації.

Зокрема, у радянський період вони опинилися поза монастирем і згодом потрапляли до різних приватних колекцій за кордоном, перш ніж увійти до колекції Гілберта.
Нині Царські врата, надані V&A Gilbert Trust for the Arts у довгострокове користування, представлені в оновлених Галереях Гілберта. Це єдині відомі зразки такого типу поза межами православного світу.
Деякі з пам’яток, наданих заповідником, були створені тими самими майстрами, які працювали над Царськими вратами. Представлення у V&A пам’яток із Лаври разом з оновленою інтерпретацією Царських врат допомагає відновити їх український історичний і мистецький контекст. Упродовж десятиліть їх каталогізація та інтерпретація спиралися на російську імперську рамку, а українське походження та культурне значення залишалися поза належною увагою.
V&A спільно з Національним заповідником «Києво-Печерська лавра», за додаткової підтримки Українського інституту та ICOM UK, працювали над тим, щоб повніше розкрити історію цих врат. Це частина ширших змін у міжнародній музейній практиці – зокрема в тому, як українську спадщину в закордонних колекціях досліджують, описують і представляють.
Британська Рада підтримала транспортування пам’яток до Великої Британії, а також участь фахівців Лаври в кураторському дослідженні та професійному обміні з британськими колегами. Український інститут сприяє партнерству між українськими та британськими інституціями й співорганізовує публічну програму проєкту.
Проєкт також підтримують Міністерство культури України, Міністерство закордонних справ України та Посольство України у Сполученому Королівстві.
Зокрема, він розвиває сталі професійні зв’язки між культурними інституціями України та Великої Британії та робить внесок у культурний вимір 100-річного партнерства між двома країнами.
Віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики – міністерка культури Тетяна Бережна зауважила, що культурна спадщина України є невіддільною частиною європейської історії та заслуговує на гідне міжнародне представлення, що спирається на українські знання й експертизу.
«Представлення сакральних скарбів Києво-Печерської лаври у V&A демонструє важливу роль українських державних інституцій, дослідників і кураторів у тому, як нашу спадщину вивчають і представляють світові. Такі партнерства зміцнюють міжнародну співпрацю та створюють нові можливості для дослідження, збереження й захисту культурної спадщини України», – підкреслила вона.
Своєю чергою директор V&A Трістрам Гант зазначив, що ці національні скарби демонструють виняткову майстерність українських золотарів і розкривають багату мистецьку спадщину, яку зберігає Лавра.
«Сподіваємося, що експозиція та симпозіум у вересні допоможуть глибше оцінити унікальну спадщину України та сприятимуть співпраці у культурній сфері, щоб досліджувати й розповідати надзвичайну історію країни», – додав він.
Виконавчий директор Британської Ради Скотт Макдональд підкреслив, що така співпраця є потужним прикладом того, чого можуть досягти довгострокові культурні партнерства між Україною та Великою Британією.
«Завдяки обміну знаннями та досвідом між українськими й британськими фахівцями ця виставка допоможе поглибити розуміння багатої культурної спадщини України та познайомити з її історіями ширшу аудиторію у Великій Британії. Ми пишаємося тим, що підтримуємо цю співпрацю в межах 100-річного партнерства між Україною та Великою Британією, яке зміцнюватиме культурні зв’язки між нашими двома країнами в майбутньому», – зазначив він.
Як зауважив генеральний директор Українського інституту Володимир Шейко, ця співпраця є прикладом тривалого партнерства, побудованого на взаємній повазі, яке дає довгострокові результати.
«Наша спільна робота над деколонізаційним посібником для музеїв сприяла точнішій атрибуції походження Царських врат та їх представленню у величних залах Музею Вікторії та Альберта як частини культурної спадщини України. Ми раді, що Царські врата відкрили шлях до ширшої взаємодії між провідними інституціями України та Великої Британії», – підкреслив він.
«Сакральні скарби з Києва» будуть представлені в галереях 84 і 89 V&A South Kensington з 14 вересня 2026 року до 17 вересня 2027 року.
Царські врата, що походять із Києво-Печерської лаври, перебувають у V&A на довгостроковій позичі від Gilbert Trust for the Arts і представлені в Галереях Гілберта у V&A South Kensington.
Кураторками експозиції виступили Євгенія Равцова, Аліс Мінтер і Александра Вотсон Джонс.
V&A South Kensington – це родина музеїв, об’єднаних вірою в силу творчості. Його колекції V&A South Kensington охоплюють 5 000 років історії мистецтва, дизайну та перформансу. Музей також проводить виставки й освітні програми, займається дослідженнями та реставрацією. У його зібраннях представлені мистецтво, дизайн, мода, фотографія, меблі, театр, архітектура та кераміка. Тут також розташована Національна бібліотека мистецтва Великої Британії.
За даними Міністерства культури, 15 вересня у V&A South Kensington відбудеться міжнародний симпозіум «Українська культурна спадщина та інституції Великої Британії: зміна перспектив і практик» (Ukrainian Cultural Heritage and UK Institutions: Shifting Perspectives and Practice).
Підтримує симпозіум та забезпечує участь у ньому української делегації Британська Рада. Зокрема, українські, британські та міжнародні фахівці обговорять, як змінюються підходи до дослідження, інтерпретації, збереження та представлення української спадщини.
Як повідомляв Укрінформ, в італійському місті Галатіна відкрилась благодійна фотовиставка «Україна. Краса поза болем», яка через роботи українських фотографів розповідає про життя країни в умовах війни та стійкість її людей.
Фото: Мінкульт
Події
Вийшов трейлер трилера Бена Аффлека «Тварини»
Стримінгова платформа Netflix презентувала трейлер трилера «Тварини» (Animals) двічі лауреата премії «Оскар» Бена Аффлека.
Про це повідомляє The Hollywood Reporter, передає Укрінформ.
Аффлек не лише режисер, а й співавтор сценарію та виконавець головної ролі у політичному трилері, прем’єра якого відбудеться 9 жовтня.
Він грає кандидата на посаду мера Лос-Анджелеса Марка Кімбала, який разом із дружиною, роль якої виконує Керрі Вашингтон, намагається врятувати викраденого сина.
Аффлек є двічі лауреатом кінопремії «Оскар»: за сценарій фільму «Розумник Вілл Гантінґ» у 1998 році та за свою стрічку «Арго», яка у 2013 році перемогла у номінації «Найкращий фільм».
Як повідомляв Укрінформ, кінокомпанія Amazon MGM Studios презентувала трейлер психологічного трилера «Веріті» (Verity), в якому головні ролі виконують Енн Гетевей, Дакота Джонсон і Джош Гартнетт.
Фото: Netflix
-
Суспільство1 тиждень agoРФ атакує Одесу з метою помсти, але в руйнуваннях винна українська ППО: суперечливі наративи російської пропаганди
-
Війна1 тиждень agoОзнак підготовки Росії до наступу на Чернігівщині наразі немає
-
Одеса7 днів agoПотужні вибухи пролунали на Одещині: РФ атакує балістикою
-
Відбудова5 днів agoНа Дніпропетровщині відновили водопостачання, яке було відсутнє кілька діб через аварію
-
Усі новини1 тиждень agoВідпочинок біля острова Тенерифе — рибу чорний диявол помітили біля узбережжя
-
Усі новини1 тиждень agoСкільки енергії споживає холодильник в Україні — як розрахувати
-
Політика1 тиждень agoЗеленський зустрівся з Покладом – погодив нові операції і доручив продовжити очищення СБУ
-
Політика1 тиждень agoЗеленський провів засідання РНБО щодо планів стійкості
