Події
«Київська перепічка» – терапевтичний театралізований стендап від Ірми Вітовської

Все життя – трагікомедія і вона найчесніший жанр для спілкування з глядачем. Особливо під час війни, якою ми всі травмовані
На афіші – усміхнена українська зірка з рудими дредами. Назва – смачна й затишна – «Київська перепічка». Глядач резонно може подумати, що йому пропонують легку розважальну виставу, але тут зовсім інше – це трагікомедія, яку сама режисерка та актриса Ірма Вітовська вважає найчеснішим жанром з глядачем. До того ж, це не звичайна моновистава, а терапевтичний театралізований стандап. І зараз про усе це – від його творців.
…ТАКИЙ ОСТАННІЙ МИРНИЙ ДЕНЬ БУВ СВОГО ЧАСУ В КОЖНІЙ КРАЇНІ – ВІТОВСЬКА
Все починається з конкретного реального моменту життя відомої української актриси, який дав назву виставі та наштовхнув авторку на всі подальші роздуми, про які вона чесно і щиро розкаже впродовж вистави.
8-го лютого 2022 року Ірма Вітовська разом з дівчатами з «Української жіночої варти» проходила тренінги на тему як діяти в місті під час військових дій, що проводилися в КМДА. «Була дуже коротка перерва, щоб пообідати, я запропонувала піти перекусити «Київською перепічкою», бо вже років 15 її не купувала. Їла ту смачну перепічку, дивилася на мирний гамірний Київ, на те, як навкруги ходять люди, сміються… а у мене в думках зринали спогади моєї бабусі, як перед Другою світовою війною у 1939-му вони варили варення. Той день став особисто для мене останнім мирним днем, хоча до 24-го лютого було ще далеко. У моїй голові війна вже прийшла. Ми ж всі притомні й розуміли, що вторгнення буде, тільки сподівалися, що воно не буде таким масштабним. І такий останній мирний день був свого часу в кожній країні», – поділилася пані Ірма.
Вона взяла цей пронизливий момент у п’єсу, щоб з нього почати, але ідея вистави, звісно, не народилося 8-го лютого, а почала окреслюватися вже під час повномасштабного вторгнення, коли актриса переписувалася й ділилася переживаннями від страшної реальності та враженнями від поїздки на передову зі своєю подругою – драматургинею Наталкою Ворожбит.

– Коли я їздила на фронт, хлопці розповіли, що фермерські кролі після початку воєнних дій розбіглися, здичавіли і за літо дуже наплодилися в норах. Взимку вони бачили, що деякі тваринки, не маючи їжі, об’їдали вуха трупів кинутих там російських солдат. Військові навіть показали мені цих «кровожерливих» кроликів і я подумала, що це надзвичайно цікавий персонаж для якогось твору, тому що котик – все ж хижак, а кролик – мирне створіння, яке за певних обставин абсолютно змінило свою сутність. Тому у п’єсі і народилася фраза про «неспівпадіння реальності з власним відчуттям себе», – згадує акторка.
– На яку, між іншим, дуже активно реагують глядачі! – ділюся я своїми враженнями.
– Так. Бо в кожному з нас є супергерой, через якого ми «залазимо» у свою віртуальну мрію, рухаємося і здатні на великі вчинки. Ну й нехай, що я вважала себе Афіною, а виявилася Алісою, головне – мої подальші дії! І коли я розповіла Наталці про тих «полювальників» на людей, вона сказала: «Боже, яка класна п’єса може бути!». Я відповіла: «У мене в голові вже є вистава, але сама я текст не напишу, а ти зможеш». От ми й почали зустрічатися і писати «Київську перепічку».
Таким чином у талановитому тандемі народився театралізований стендап, побудований за структурою вертепу, в поєднанні з сюжетом керолівської Аліси, шлях до якого відкрив фронтовий кролик.
Героїня-Вітовська йде вгору-вниз сходами – це символічні вертепні скрині, з яких ледь відкрий – і в наш світ виходить потойбіччя. Вони абсолютно різні: світлі, темні, дивні, трагічні, і навіть кумедно-милі, як та, в якій вона знаходить «рожеві ботінки». А в деякі з них героїня пірне як у бездонну нору, опиниться у метафізичному світі і пройде всі дантові кола пекла.

ЦЕ ВСЕ КРАСИВО ДЛЯ МИРУ – МАТИ ЛОСК, ГЛАМУР, А СЬОГОДНІ ПОТРІБНА ДУЖЕ ЩИРА ІСТОРІЯ
І тут Вітовську сміливо можна назвати першопроходицею, оскільки в Україні є моновистави, останніми роками почав активно з’являтися жанр стендапу, але театралізований стендап, який має драматургічну складову, візуальний ряд, певну мистецьку форму, ще не існував.
Звісно, проєкти, де людина грає саму себе у моновиставі вже з’являються, – так у театрі «Чорний квадрат» йде вистава «Ненароджений для війни», в якій актор-військовослужбовець Євген Авдєєнко грає власну історію, але так, щоб саме медійна особистість вийшла й розказала про себе – ще не було. Хоча, наприклад, у Британії це зараз «фішка» – зірки розповідають про свої одруження, розлучення, психологічні травми з батьками, інші історії з особистого життя. І це дуже популярно, тому що люди дивляться і думають: якщо у такої зірки було таке ж, як і в мене, то я вже не один зі своїми проблемами!

«Зрозуміло, що не кожен актор піде на це, тому що коли це моновистава –ти граєш образ чужої людини, а тут треба розповісти про власне життя. Та я впевнена, що після мене ви побачите багато такого! І це будуть дуже успішні проєкти. Ми з Наталкою мою особисту історію соціалізували, розповіли про травму війни, а хтось може не йти в соціалізованість, а розповісти про те, як одружувався, а потім розлучався», – впевнена пані Ірма.
Але, повірте, Вітовська в «Київській перепічці» не грає «артістку», а грає звичайну слабку людину, жінку, яка так само, як усі українці захищається, переживає стреси, не стидається показати, що може хуліганити, курити, пити і лаятися матом. Набрати зайві кілограми від стресу та пива, зрештою!

«Це все красиво для миру – мати лоск, гламур, а сьогодні потрібна дуже щира історія, ми вже всі пройшли цей перший день і це треба рефлексонути, бо воно нікуди не дівається, його треба витягнути, проговорити, просміятися, розгладити», – говорить вона.
Оскільки це театралізований стендап, актрисі не був потрібен режисер, вона сама взяла на себе цю функцію й підібрала сильну команду. Сергій Ляшенко, який працює зі свідками для Гааги, створив пронизливе відео для прологу та епілогу, в яких актриса звертається до глядачів і говорить про те, що болить їй та усім нам. Особливо пронизливий монолог про хату, в якій вона зустрілася з тим кроликом. Хлопці-військові спали, коли вона зайшла до їх тимчасової оселі на передовій, а у неї склалося враження, що справжні господарі щойно вийшли і зараз повернуться, бо все так і залишилося на своїх місцях: посуд, лялька, вазонок, який поливала дбайлива рука у військовій формі. Актрису вразили фотографії на стінах, на яких було зображено усе життя родини, яка тут мешкала. Вона дивилися й думала, як можна було залишити це все, всю цю пам’ять? А потім вона зрозуміла, що ці люди просто повірили, що її збережуть наші хлопці.

«Ми всі, як та хата, – звертається героїня до глядацької зали з екрану. – Віримо, що наша хата вистоїть з усіма нашими спогадами, що її збережуть. Віримо. Ось так».
Композитор Дмитро Данов, з яким вони працювали над «Афродізіаком» у Дикому театрі, написав неймовірну музику під кожного персонажа, чого тільки варта тема скрипок до «рожевих ботінок»!
Олексій Березюк, з яким Вітовська працювала над проєктом «Оскар і Рожева пані», зробив абсолютно живу й переконливу у своїй, місцями кривавій жорстокості, анімацію, а художником вистави став Віталій Кравець, який оформив її у стилі стріт-арт, адже це під’їзд, то чому дошка оголошень не може скластися у фантастичну рибу?
ЦЕ НЕ ПРОСТО СПОВІДЬ АКТРИСИ НА СЦЕНІ, А ХУДОЖНЄ ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ НЕЮ ДІЙСНОСТІ – ВОРОЖБИТ
Наталка Ворожбит, як ми вже зазначили, була запрошена до співпраці над виставою найперша. І ми розпитали у неї, як відбувався спільний творчий процес.
«Ми кілька разів зустрічалися і я ніби брала у Ірми інтерв’ю. Моя задача була якомога точніше зберегти голос авторки, – згадує пані Наталка. – Ірмина розповідь була щира, емоційна, без чіткої хронології – вона перескакувала з теми на тему, як це завжди буває в живій розмові. А моя задача драматурга полягала, щоб усе звести, структурувати, розставити в певному порядку, вибрати кульмінацію, вибудувати драматургічно. Без Ірми цього тексту точно не було б і близько, я сама таке б не написала! Але ми разом допридумували її фантазії і спогади. Якось вона розповіла, що коли стояла на позиції і їй дали поуправляти дронами, то вона уявила, що вміє літати і починає сама карати ворогів, або як під час тривог її руки перетворюються на бадмінтони і вона ними збиває шахедів. Я за це зачепилася, ми почали далі це розвивати та фантазувати. Прямо під час розмов почали народжуватися польоти, нори, отруйні «грибниці». Спочатку це було більше, щоб посміятися, а потім перетворювалося вже на складові п’єси».

Тобто, це не просто сповідь актриси на сцені, а художнє переосмислення дійсності. І поєднання жанрів моновистави та стендапу – це дуже класно, сучасно та дає змогу напряму звернутися до глядача. До того ж, якщо на традиційний стандап театральна публіка, як правило, не ходить, то тут аудиторія суттєво розширюється, бо на цю виставу може прийти як молодь, яка любить стендап, так і театральна публіка, яка звикла до більш класичних форм.
«Ця вистава експериментальна в певному сенсі, а це завжди краще, ніж надійні й перевірені жанри, бо це рух уперед. Ірма тут максимально щира з глядачами, підводить якісь підсумки, говорить про найважливіше, що всіх нас зараз турбує, не боїться бути смішною, провокативною, навіть, контраверсійною в чомусь. Це говорить про її сміливість і чесність – акторську, людську, громадянську. Я її за це дуже поважаю. Вистава цілковито біографічна, побудована повністю на фактах життя Ірми. Не враховуючи польотів у Москву», – посміхається драматургиня Наталка Ворожбит.

ДІЯ ВІДБУВАЄТЬСЯ В ОДНОМУ ПІД’ЇЗДІ, І «ЗАКРУЧУЄТЬСЯ» В ГОЛОВІ ГЕРОЇНІ З ЇЇ СПОГАДІВ, ПЕРЕЖИВАНЬ, ЗЛОСТІ Й РОЗПАЧУ
Всі історії, які описують автори «Київської перепічки» – реальні замальовки перших днів повномасштабного вторгнення: люди, які чекали, коли запустять генератор у паркінгу, підлітки, що займали там найближчі до вай-фаю місця, бабульки з хворими ногами, які не спускалися в бомбосховище (бо не працював ліфт), і в темряві, сидячи на стільчиках біля дверей своїх квартир гукали кожному, хто йшов коридором: «вже йдьотє?». Балакучі старенькі ловили сусідів, щоб поговорити та розповісти їм байки з сучасного «народного фольклору», наприклад, про те, що Путін – то зовсім не людина, а справжній Сатана, і їх взагалі там – 8 клонів. Звідси у виставі й проросла отруйна «грибниця» під землею, з’явився бункер, пекло – умовний Аїд – куди летить, перейшовши в інший вимір, головна героїня, напоєна «підсипаним» бабулькиним чайком та склянкою віскі.
Дія вистави відбувається в одному під’їзді – це політ вниз-угору і вгору-вниз між паркінгом і 18-м поверхом, а дійство «закручується» в голові героїні з її спогадів, вражень, якихось образ, переживань, злості, розпачу. Від того, що вона за відсутності електроенергії під повітряними тривогами змушена підніматися пішки на свій високий поверх, у неї в голові народжується перемога, а вона сама врешті перетворюється на месницю і знешкоджує бісів, в образі одного – символічного.

ВОРОЖБИТ: ЦЕ ПРО САТИСФАКЦІЮ, ЩОБ ХОЧА Б ЧЕРЕЗ ТЕАТРАЛЬНИЙ ДОСВІД ЇЇ ОТРИМАТИ. ХОЧЕТЬСЯ, ЩОБ ЗЛО БУЛО ПОКАРАНО
Вистава структурно складається з 2-х частин, обрамлених відеопрологом та епілогом, які є реальністю. Перша її частина – побутова рефлексія, в ліриці, щирості та особистому досвіді якої глядач буквально тане й упізнає себе. Друга частина – фантазійно-фантасмагорична – вже зовсім інша, тому важливо бути готовим емоційно переключитися і налаштуватися, в ній часто звучатиме прізвище Путіна й будуть показані детальні шляхи його страти.
«Ясно, що про нього неприємно чути і говорити. Мені самій було неприємно про це писати, але з іншого боку, ми так залежимо і так, на жаль, постраждали від цієї мразоти, що нашої ненависті ніколи не буде замало. Можливо, там трішки забагато спроб його вбивства і треба було вбити його швидше, але ми відштовхувалися від теорії заговору, якщо клонів вісім, їх усіх треба вбити по черзі. І так вкоротили як могли, бо спочатку були дуже детальні описи катувань, тому що душа просить, щоб зло було покарано. Це про сатисфакцію, щоб хоча б через сцену, через театральний досвід її отримати», – говорить Наталка Ворожбит.
Акт помсти героїня-месниця рішуче здійснює не одна, а з вірним і відважним (хоч і намальованим) напарником – Кроликом, якого озвучив відомий український актор.
«Мій Кролик – Олексій Гнатковський, я зразу його там бачила, нікого не шукала. Йому, до речі, дуже сподобалося дублювати, він прямо готовий до мультиків! – розповідає Вітовська. – Ми багато працюємо разом, у нас спільний незалежний комерційний проєкт – інтерактивне шоу «Як виростити чоловіка в домашніх умовах», яким ми дуже багато акумулюємо для армії, наприклад, з Канади привезли більше 2 млн. гривень для «Азова». І ось на цьому проєкті я, власне, й натренувалася працювати у стендапі, там досягалася моя розкутість у жанрі, який визначає постійне спілкування з аудиторією – я можу сісти поруч із глядачами, запитати в них: а як у вас це було? Розвивати історію, куди захочу. Я вільна у своїй відвертості. Це класна терапевтична штука, щоб через свого супергероя викинути свої образи, своє бажання помсти, травмованості, втрачених років», – впевнена Ірма Вітовська.

ЦЮ ВИСТАВУ МОЖНА ГРАТИ ДЕ ЗАВГОДНО: І В ТЕАТРІ, І В ТОРГОВОМУ ЦЕНТРІ, І В ЛІКАРНІ, І В ПІД’ЇЗДІ, І НА ПОВІТРІ – ВІТОВСЬКА
Прем’єру «Київської перепічки» зіграли 30 грудня 2024 року в ювілей актриси, і це було для неї принципово, адже ця дата не лише її день народження, а ще й день створення Радянського Союзу. Пані Ірма думала, що у 22-му році Росія сподівалася відродити цей день, коли б ми знову впали. І хоча минулого року дата припала на понеділок, вона сприймала виступ саме 30 грудня як психологічну внутрішню сатисфакцію.
Вистава досить компактна за сценогорафією – нічого зайвого, тільки кубики-сходи, які завдяки Ростиславу Держипільському виготовили в цехах Івано-Франківського драмтеатру. Графітово-бархатисті, вони мають подібність як до гранітних сходів, так і до вертепних скринь. Але Вітовська говорить, що за кордоном, наприклад, можна грати і без них, це умовність, головне, щоб був підйом і спуск. Таким чином цю виставу можна грати де завгодно: і в театрі, і в торговому центрі, і в лікарні, і в під’їзді, і на повітрі, головне, щоб було темно і можна було зробити відеопроєкції і налаштувати мікрофон і звук.
«Все наше життя – трагікомедія і вона для мене найчесніший жанр з глядачем. По-режисерськи – це моя перша «перепічка», і я готова далі ще щось зробити. Але йду своїм шляхом, не претендую потрапити у клан режисерів, просто бавлюся і хочу себе спробувати», – говорить Ірма Вітовська про свою першу режисерську роботу.
Команда вже побувала з виступами в Харкові, Запоріжжі, Полтаві, Івано-Франківську, Львові – скрізь солдаут, квитки розкуповуються миттєво. У столиці «Київська перепічка» йде в театрі «Особистості» в Будинку художника. Крім того, що це хороше місце – центр міста, великий зал, Ірма Вітовська обрала його для свого незалежного театрального проєкту, створеного за її власний кошт, щоб допомогти цьому майданчику стати таким же популярним, як «Сцена 6» (перформативний майданчик Довженко-Центру) чи Київський культурний кластер «Краків», оскільки незалежні форми театру в Україні неодмінно мають розвиватися.
Любов Базів. Київ. Фото з соцмережі Facebook
Події
Кінофестиваль Миколайчук OPEN оголосив програму «Гала- премʼєр»

Фестиваль глядацького кіно «Миколайчук OPEN», який проходитиме 14 – 21 червня у Чернівцях, оголосив програму «Гала-премʼєр».
Про це повідомляє Укрінформ.
«На фестивалі відбудуться українські прем’єри зіркових фільмів. Усі покази — мовою оригіналу», – зазначили організатори.
Зокрема, на «Миколайчук OPEN» відбудеться низка премʼєр стрічок, що згодом вийдуть у прокат. Усі вони обʼєднані у нову секцію фестивалю – «Гала-премʼєри».
Серед них – сатиричний трилер «Еддінгтон» режисера Арі Астера («Спадковість», «Сонцестояння», «Усі страхи Бо») з Педро Паскалем («Останні з нас», «Мандалорець»), Гоакіном Феніксом («Джокер», «Усі страхи Бо»), Еммою Стоун («Бідолашні створіння», «Ла-Ла Ленд») і Остіном Батлером («Елвіс», «Дюна: Частина друга») у головних ролях. Сюжет вестерну розповідає про запекле протистояння між шерифом (Гоакін Фенікс) і мером (Педро Паскаль) невеликого містечка Еддінгтон, боротьба яких стає по-справжньому вибухонебезпечною. Світова прем’єра фільму запланована на Каннському кінофестивалі у травні 2025 року. У прокат він має вийти 31 липня.
«Пробач, дівчинко» режисерки Єви Віктор – фільм-закриття «Двотижневика режисерів» Каннського кінофестивалю та хіт «Санденса-2025». Це режисерський дебют Єви Віктор, яка виконала також головну роль. В основі сюжету фільму – особиста історія режисерки. Стрічка розповідає про молоду жінку Агнес, яка намагається знайти в собі сили боротися із наслідками травматичної події та «зібрати» себе наново, поки її друзі, колеги та люди навколо продовжують своє безтурботне життя. У стрічці також знялися Наомі Акі («Мікі 17», «Кліпни двічі»), Лукас Геджес («Леді Берд», «Три білборди за межами Еббінга, Міссурі»), Джон Керолл Лінч («Суд над Чікагською сімкою», «Зодіак»). У прокат ільм має вийти у серпні-вересні 2025 року.

«Кінець» Джошуа Оппенгаймера – постапокаліптичний мюзикл від режисера-номінанта на «Оскар» з Тільдою Свінтон («Доктор Стрендж», «Виживуть лише коханці») у головній ролі. Британська акторка активно підтримує Україну з перших днів повномасштабної війни. Також у фільмі зіграли Джордж Мак-Кей («1917»), Майкл Шеннон («Людина зі сталі», «Ножі наголо») та інші. За сюжетом у розкішному підземному бункері, серед картин і вишуканих вин, родина створила свій ізольований світ після глобальної катастрофи. Син, який народився вже під землею, ніколи не бачив справжнього неба, а батьки й вірна прислуга ретельно підтримують ілюзію добробуту. Коли на порозі з’являється таємнича дівчина з іншого світу, їхня крихка гармонія починає руйнуватися. Дата прокату: осінь 2025 року.

«Кольори всередині» режисера Наоко Ямади – хіт з програми фестивалю в Ансі, що вважається головною подією в анімації. Фільм створила студія Sciene Saru, яка працювала над анімаційними серіалами «Час пригод», «Зоряні війни: Видіння» та «Скотт Пілігрим стає до бою». Головна героїня аніме — Тоцуко. Вона має здатність бачити «кольори» інших людей. Її однокласниця Кімі випромінює найкрасивіший колір з усіх. Спільні репетиції у старій церкві на віддаленому острові об’єднують дівчат, розбудовують їхню дружбу і почуття. Стрічка вийде у прокат 26 червня.

Як повідомляв Укрінформ, фестиваль глядацького кіно «Миколайчук OPEN» відбудеться з 14 до 21 червня у місті Чернівці за підтримки Чернівецької міської ради та Культурно-мистецького центру ім. Івана Миколайчука.
Фільмом-відкриттям міжнародного фестивалю глядацького кіно «Миколайчук OPEN» стане екранізація повісті Стівена Кінга «Життя Чака».
Події
В одеській бібліотеці відкрилася виставка польських фотографів

7 травня в арт-просторі Бібліотеки на Європейській, 67 відкрився польсько-український фотопроєкт «Листи у майбутнє», який вже встигли побачити у Сумах, Львові, Києві, Кропивницькому, Дніпрі, Рівному, Чернігові, а тепер – і в Одесі. Проєкт покликаний бути не просто мистецьким явищем, а культурним містком між двома країнами, що спільно переживають глибокі історичні трансформації.
Цей фотопроєкт – глибока мистецька рефлексія на воєнні події в Україні. Кожна світлина – це не лише візуальна композиція, а справжній «лист» у майбутнє: наповнений співчуттям, людяністю, прагненням свободи та гідності. І водночас – це сигнал солідарності польського народу, готового бути поруч із Україною у найтемніші часи.
В експозиції представлено 49 світлин від 27 видатних польських фотомитців, серед яких – Александра Шмігель, Кріс Ніденталь, Аркадіуш Обшинські, Томаш Лазар, Яцек Бочар та інші. Кожна робота – це історія, яку можна «читати» серцем, сповнена глибокого змісту, символізму, драматизму, але водночас – надії.
Фотографії пронизані світлом навіть у найтемніші моменти, нагадуючи: людяність і єдність сильніші за зброю. Вони торкаються не тільки національної пам’яті, а й створюють нову – спільну, польсько-українську.
Проєкт реалізується під почесним патронатом Національного центру культури Польщі. Його кураторами стали Інна Гуцан, Валерій Лещинський та Андрій Чекановський, а кураторкою виставки в Одесі виступила Ельвіра Заборцева.
Серед партнерів проєкту – провідні польські та українські фотоспілки, музеї, арт-центри, які сприяють розвитку культурного діалогу.
Виставка триватиме до 20 травня. Вхід вільний.
Події
Вийшов перший тизер антирадянського зомбі-муві «Каховський об’єкт»

В Україні вийшов перший тизер фільму «Каховський об’єкт», який запланований у широкий національний прокат з 1 жовтня поточного року.
Про це повідомляє Укрінформ.
Епічний екшн «Каховський об’єкт» знято у піджанрі антирадянського зомбі-муві.
Команда проєкту FILM.UA Group, яка минулого року створила хіт «Конотопська відьма», наголошує, що фільм у жорсткій формі деромантизує «совок» та прагне остаточно позбутися його в житті українців. Ідеї відокремлення від російських наративів та боротьбі зі злом сучасності присвячена вся лінійка горорів FILM.UA «Кіногероїні темних часів».
«Коли вони лізуть звідусіль зі своєю романтизацією комуністичних часів, ностальгують за «совком», брендують серпом з молотом одяг, чіпляють піонерські галстуки на шиї, коли той гімн терористичної держави (який, власне, покладений на музику «союза нєрушимого») інколи пролазить і на наші вулиці, коли вони з пієтетом розказують про «дєдушку Лєніна», то ми заради майбутнього маємо стояти на варті і не впускати те недогниле зло минулого у своє життя, чого так прагне бункерний головнокомандувач», – заявила продюсерка «Каховського об’єкту» Ірина Костюк.
Події «Каховського об’єкту» відбуваються після підриву Каховської дамби російською армією. За сюжетом, загін українських військових на чолі з бійчинею з позивним Мара потрапляє до таємного радянського бункера, що був виявлений на дні водосховища. Там під час «холодної війни» СРСР проводив досліди на людях. Наслідки цих дослідів все ще знаходяться у цьому бункері у вигляді напівживих трупів солдатів радянської армії. Щоб вижити і врятувати країну від загрози з бункера, українським військовим треба перемогти радянських зомбі та довіритися один одному.
Головну героїню Мару зіграла Марина Кошкіна. Головну чоловічу роль виконав актор-військовий Володимир Ращук. Крім того, у фільмі знімалися Олександр Яцентюк («Памфір»), Ірина Кудашова («Смак свободи»), Андрій Жила, Дмитро Павко («Прикордонники», «Потяг у 31 грудня»), Андрій Подлєсний («МУР. Ти [РОМАНТИКА] в кіно»), Михайло Дзюба («Королі репу»). Виконавці ролі військових пройшли спеціальний вишкіл — це була одна з обов’язкових умов участі акторів у проєкті.
Як повідомляв Укрінформ, зйомки фільму «Каховський об’єкт» стартували у березні 2025 року з символічного ритуалу розбиття погруддя Леніна. Вони тривали півтора місяця у Києві на шести локаціях, серед яких закинута молочна кухня та бомбосховище науково-дослідного інституту радянських часів.
-
Суспільство1 тиждень ago
В Києві відбулася восьма церемонія міжнародної премії Woman 2024
-
Суспільство5 днів ago
Одеські ресторани назвали найгіршими з дотримання закону про заборону куріння Анонси
-
Політика3 дні ago
Євген Пікалов, заступник міністра юстиції України
-
Війна4 дні ago
На Київщині та в низці областей оголошували тривогу через загрозу балістики
-
Політика4 дні ago
Уряд Мерца проводитиме більш активну політику щодо України
-
Події4 дні ago
В Україні у травні розпочнуться зйомки нового фільму про УПА
-
Політика3 дні ago
Путін не хоче жодного миру і не готовий до припинення вогню
-
Усі новини1 тиждень ago
українці обурились кадрами «Громовержців» з літерою Z у назві месників (відео)