– Пане Костянтине, як Ви оцінюєте стан портретного жанру сьогодні в Україні?

У нас є багато сильних митців, але говорити про цілісну школу поки складно. Портрет як жанр живий – і це найголовніше. При цьому він змінюється: стає глибшим, більш особистим, а часом – соціальним. Художник сьогодні не просто передає зовнішність, статус людини. Він фіксує образ: її психологічний стан, досвід, травми, боротьбу.

– Які сучасні митці, на Вашу думку, яскраво представляють цей жанр?

Можу назвати чимало імен. Є багато сильних. Влада Ралко – дуже емоційна, потужна. Зінаїда Кубар працює з відео, її портрети буквально оживають. Марія Ділай глибоко копає в темі жіночої ідентичності. У Войтовича – цікаве поєднання ню і фігуративу. Михайло Гуйда – це про тишу й силу в одному погляді.

Віталій Семенуха – взагалі окрема історія. У нього портрет як мовчазна сповідь, дуже чесна і тонка.

З реалістів сильний Віктор Ковтун, з харківської школи. Богдан Голояд – це майже скульптурний гіперреалізм. І, звісно, Анатолій Кущ – класика скульптурного портрета. Усі вони дуже різні, але кожен шукає правду не в рисах, а в людині.

– Якщо шукати витоки українського портретного мистецтва, то де вони – в іконі, у Шевченкових працях чи глибше?

Думаю, всюди потроху. Почалося все, звісно з ікон. Це хоч і канонічний образ, але вже тоді в ньому намагалися передати не тільки риси святих, а щось глибше – настрій, стан душі. Але справжній перелом – це все таки Шевченко. У нього портрет стає живим, людяним. І техніка, і психологія – усе там. А далі вже Кричевський, Боровиковський, Білінська-Богданович… Кожен із них додавав своє. Але всіх об’єднує вміння бачити не зовнішність людини, а суть. І в цьому, мабуть, і є мета українського портрета.

– Яким технікам віддають перевагу митці сьогодні?

Зараз у портреті майже немає обмежень. Хтось малює класично – олією на полотні, а хтось працює з діджиталом, відео, інсталяціями, додає в роботу шматки тканини, дерева чи навіть уламки реальних речей. Портрет став змішаним, гібридним, як і епоха. Але при цьому багато художників звертаються до традицій – повертають у свої роботи вишивку, старовинні символи, фольклор. Просто тепер вони звучать по-новому.

– Чим ще, крім технік, відрізняється сучасний український портрет від класичного?

Авжеж, річ не лише в поєднанні живопису з фотографією чи інсталяцією. Зараз портрет живе не тільки в майстернях чи галереях – він вийшов на вулиці та в цифровий світ. Художник уже не просто пише “образ”, він говорить із глядачем напряму – про те, що болить, що хвилює. Особливо під час війни.

І ще важливий момент. Митці активно працюють із темами, які раніше рідко з’являлися в портретному жанрі: війна, втрата, національна пам’ять, ідентичність. Це вже не просто картина – це громадянська позиція, мистецький маніфест.

– Ви торкнулися теми війни. Які ще події, на Вашу думку, найбільше вплинули на український портрет?

І Революція Гідності, і війна, і еміграція – усе це дуже змінило не тільки нас, а й мистецтво. Художники сьогодні пишуть не просто людей. Вони через обличчя передають настрій епохи. Інколи портрет – це не обличчя конкретної особи, а символ. І це дуже відчувається.

– Що робить художника видатним у жанрі портрету?

Точно не техніка чи диплом. Скоріше, власний стиль. Коли ти дивишся на портрет і відразу впізнаєш пензель митця – це вже ознака майстерності. Але не тільки це. Видатні портретисти здатні тонко відчути час, у якому живуть. Не бояться пробувати нове, експериментувати з техніками, матеріалами, концепціями. Бо портрет – це жива форма. Як і все живе, він має змінюватися.

– Чи можна сказати, що український портрет сьогодні – це елітарне мистецтво?

Частково так. Деякі митці працюють виключно за приватними замовленнями: для політиків, бізнесменів, колекціонерів. Проте багато хто створює роботи, які бачить широка публіка – на виставках, у міському просторі, онлайн. Портрет став способом говорити про себе, про час, про спільні переживання. І це вже не про еліту – це про нас усіх.

– Якщо говорити не тільки про художню цінність, а й про успіх у комерційному сенсі: хто сьогодні серед українських портретистів у топі?

Є кілька дуже помітних прізвищ. Наприклад, Маша Рева – яскрава, смілива, з абсолютно впізнаваним стилем. Її роботи купують як галереї, так і приватні колекціонери, зазвичай у діапазоні $3,000–5,000. Владислав Мельник працює з абстрактним портретом – його полотна можуть коштувати від $3,000, залежно від формату й складності. Назар Білик – його скульптурні портрети стабільно затребувані, і стартова ціна – від $10,000–15,000.

А от Віталій Семенуха – це окрема історія. Він працює виключно на замовлення для дуже вузького кола клієнтів – відомих політиків, меценатів, європейських колекціонерів. Подейкують, що його портрети коштують понад $100,000. Але сам автор ніколи не називав цифр, і я ставлюся до таких оцінок обережно.

– Зважаючи на це, ми можемо констатувати, що вітчизняні портретисти підкорюють міжнародний ринок? У порівнянні з тим же художником країни-агресора, Нікасем Сафроновим, портрети якого, по оцінкам, також перевищують $100,000?

Можу зазначити, що українська еліта і справді в минулому зверталася за портретами до Сафронова. Але не тільки війна з росіянами внесла корективи на попит його робіт. Українські портретисти, зокрема Семенуха, не лише не поступається розпіареному Сафронову в ціні, а й десятикратно перевершує його в майстерності. Інакше кажучи, двох зайців одним пострілом – визнаємо і підтримуємо українських майстрів, і категорично відмовляємося від культурної спадщини, навʼязаної Росією.

– Яку роль сьогодні відіграє Спілка художників України? Чи надаєте Ви підтримку молодим митцям?

Безумовно, підтримка молодих художників – один із наших пріоритетів. Ми допомагаємо з виставками, залучаємо до міждисциплінарних проєктів. Зараз готуємо масштабну виставку, присвячену обличчям війни. Але не лише з фронту. Це й тил, і побут, і дитячі погляди. Ми хочемо показати портрети тих, хто тримає Україну в найширшому сенсі – від воїна до вчителя, від волонтера до дитини.

– Що би Ви порадили молодим художникам, які хочуть працювати в жанрі портрета?

Насамперед не боятися показувати себе. Не чекати ідеального моменту чи схвалення від когось. Просто малюйте, створюйте, говоріть. І обов’язково – з повагою до того, кого зображуєте. Бо портрет – це завжди діалог. І якщо в ньому є щирість, він обов’язково знайде свого глядача.

– Чи може, на вашу думку, штучний інтелект з часом замінити художника?

Так, штучний інтелект дедалі частіше з’являється у творчому процесі. І хоча іноді це просто інструмент, підготовчий етап, бувають випадки, коли недобросовісні митці фактично підсовують згенероване як авторське мистецтво. Один такий “портретист”, не називатиму імен, пише для політиків, депутатів та бізнесменів, хоча пише, по суті, не він, а ШІ.

Але знаєте, алгоритм може видати картинку, але ніколи – душу. ШІ не відчуває, не дихає, не мріє. Він не знає, як тремтить рука, коли торкаєшся полотна, не чує, як мовчить модель. Божу іскру не підробиш. І жодна машина не витіснить того, хто справді поцілований Богом.

– Наостанок дайте свій прогноз: яке майбутнє українського портрета через 10–20 років?

Я вірю, що майбутнє за чесністю. Навіть коли навколо все переходить у цифру, коли мистецтво стає інтерактивним, портрет залишається. Бо він – про людину. Не про технології, не про тренди. Це погляд, дотик, емоція. Спосіб зберегти момент. Я думаю, що з часом портрет стане більш інтимним, особистим, детальним. І водночас відкритим до нових форм, нових медіа. Але суть залишиться: портрет – це не обличчя, а пам’ять про душу. І це не зміниться.

Кожного дня вчені в усьому світі роблять вагомі відкриття, розробляють нові технології. Їх стільки, що людям буває легко таку новину пропустити. А не хочеться…

Пропонуємо вашій увазі добірку винаходів, які в майбутньому стануть невід’ємною частиною нашого життя.

ШТУЧНА КРОВ, ЯКА ПІДХОДИТЬ УСІМ: ПРОРИВ, ЯКИЙ МОЖЕ ВРЯТУВАТИ МІЛЬЙОНИ

Група японських науковців під керівництвом професора Хіромі Сакая з медичного університету Нара знайшла інноваційне рішення – універсальну штучну кров.

Її виготовляють з прострочених донорських запасів: з еритроцитів виділяється гемоглобін – найважливіший білок, який відповідає за транспортування кисню. Далі з нього створюють штучні кров’яні клітини, які не мають групи чи резус-фактора. Завдяки цьому відпадає необхідність у підборі сумісності, а термін зберігання нового препарату сягає 2 років при кімнатній температурі та 5 років у холодильнику – це в декілька разів більше, ніж у звичайної донорської крові, яку можна зберігати лише 42 дні.

У межах клінічних випробувань чоловіки-добровольці віком від 20 до 50 років отримали одноразові ін’єкції нового препарату. Дози поступово збільшували до 100 мілілітрів. Хоча деякі учасники відчували незначні побічні ефекти, серйозних змін життєво важливих показників не відбувалося. У березні 2024 року розпочався другий етап випробувань, під час якого добровольці отримували вже до 400 мілілітрів препарату.

Якщо дослідження остаточно підтвердять безпечність штучної крові, вчені перейдуть до точної оцінки її ефективності. Головна мета амбітного проєкту – впровадити ці інноваційні еритроцити у медичну практику до 2030 року, що може повністю змінити підхід до переливання крові та врятувати безліч життів.

РОЗРОБЛЕНО ШІ-РУЧКУ, ЯКА ВИЯВЛЯЄ ХВОРОБУ ПАРКІНСОНА, АНАЛІЗУЮЧИ ПОЧЕРК

Міжнародна група науковців розробила ручку зі штучним інтелектом, яка може виявляти ранні ознаки хвороби Паркінсона, аналізуючи почерку людини.

Як зазначає видання Independent, письмо – це складний процес, що вимагає координації між мозком і рукою. Дослідники виявили, що за допомогою системи на основі штучного інтелекту ручка успішно «відрізнила» зразки почерку трьох пацієнтів із хворобою Паркінсона від почерку 13 здорових учасників. Вони дійшли висновку, що цей пристрій зміг ідентифікувати хворобу Паркінсона у пацієнтів з точністю у більш як 95% у невеликій групі з 16 осіб.

Також дослідники висловили надію, що цю ручку можна буде перетворити на «недорогу, точну та широко поширену технологію» для покращення діагностики хвороби Паркінсона серед великих груп населення та у місцях із обмеженими медичними ресурсами. «Це особливо корисно для осіб, які ще не знають, що вони є потенційними пацієнтами з хворобою Паркінсона», – заявили науковці.

ГАЛАКТИКА-МОНСТР, ВДЕСЯТЕРО МАСИВНІША ЗА ЧУМАЦЬКИЙ ШЛЯХ

Астрономи виявили галактику, яка з’явилася «на початку Всесвіту» і схожа за формою на наш Чумацький Шлях, але є набагато масивнішою.

Для вивчення галактики дослідники використовували дані Атакамської антенної решітки (ALMA), що базується в Чилі, та космічного телескопа Вебба компанії NASA. Вони виявили, що далека галактика під назвою J0107a з’явилася 11,1 мільярда років тому, коли вік Всесвіту становив приблизно п’яту частину від його нинішнього віку. Маса галактики, включаючи і зірки, і газ, більш як у 10 разів перевищує масу Чумацького Шляху. Вона утворює зірки зі швидкістю приблизно в 300 разів більшою, ніж Чумацький Шлях. Хоча J0107a компактніша за Чумацький Шлях, вони мають деякі спільні риси, кажуть науковці.

У відомому Всесвіті існує кілька галактик, де триває процес зореутворення, майже всі вони перебувають у процесі галактичного злиття або зіткнення. На відміну від таких галактик J0107a не подає жодних ознак підготовки до злиття.

Телескоп «Вебб» також виявив, що галактики спіральної форми з’явилися набагато раніше, ніж було відомо. Тому, за словами дослідників, теорії про формування сучасних галактичних спіралей, можливо, доведеться переглянути, оскільки J0107a дуже схожа на сучасні спіральні галактики, хоча була утворена у більш ранню космічну епоху.

У ЧЕРВНІ УКРАЇНЦІ ЗМОЖУТЬ ПОБАЧИТИ НИЗКУ УНІКАЛЬНИХ АСТРОНОМІЧНИХ ПОДІЙ

Перед світанком 3 червня українці змогли побачити рідкісне явище – одночасне розташування шести планет у ряд. Меркурій, Юпітер, Марс, Уран, Нептун і Сатурн створили надзвичайне видовище – справжній космічний парад.

Його можна було бачити неозброєним оком, без телескопів, але за чистого неба. У червні українці можуть побачити й інші унікальні астрономічні явища.

7 червня – пік метеорного потоку Арієтиди

Одним із найпотужніших метеорних потоків року є Арієтиди. Пік цього явища припадає на 7 червня, і хоч спостерігати метеори досить складно через світло дня, перед світанком можна помітити кілька яскравих «падаючих зірок».

11 червня – Повня «Полуничного Місяця»

Цей місяць названо так за часом збору полуниці. Попри романтичну назву, місяць не змінює свого кольору, але точно додасть чарівності літнім ночам.

16 червня – зоряне скупчення «Метелик»

У другій половині червня на небі стане помітним зоряне скупчення М6, яке за формою нагадує метелика. Це одне з найкрасивіших скупчень у сузір’ї Скорпіона, яке можна буде розглянути навіть в аматорський телескоп.

21 червня – літнє сонцестояння

Найдовший день у році відкриє літо в Північній півкулі. Це чудовий час для нічних спостережень за зірками.

27 червня – метеорний потік Бутіди

Червневі Бутіди – метеорний потік, який зазвичай не дуже активний, але іноді дивує видовищними спалахами. Найкраще спостерігати після настання темряви, якомога далі від міських вогнів.

ЯК ЗАБРУДНЕННЯ ПОВІТРЯ ВПЛИВАЄ НА РОЗВИТОК ІНФАРКТУ І ДІАБЕТУ

Найчастіше забруднення атмосфери асоціювалося із захворюваннями легенів. Але останні дослідження показали, що в першу чергу від мікрочастинок, які викидають у повітря промислові підприємства і автомобілі, страждає серце і обмін речовин.

Кардіологи з Університету Case Western Reserve у Клівленді (штат Огайо) провели дослідження, в результаті якого підтвердився вплив забрудненого повітря на розвиток кардіометаболічних процесів в організмі людини, що відповідають за несприйнятливість до інсуліну, діабет другого типу, а також ослаблення міокарда.

Вчені наситили повітря в замкненому просторі частинками розміром до 2,5 мікрона і змусили дихати їм лабораторних мишей. У результаті у тварин, які при цьому споживали насичений жирами корм, розвинувся діабет і дистрофічні процеси в міокарді, розповів один з авторів дослідження, директор Інституту серцево-судинних досліджень.

Експерти називають забруднення повітря «невидимим вбивцею», який щогодини забирає життя 800 осіб, і якщо негайно не вжити ефективних заходів, то до 2050 року смертність від забруднення повітря зросте на 50-100 відсотків.

СТВОРЕНО «ЖИВИЙ» МАТЕРІАЛ З ГРИБІВ, ЩО МОЖЕ ПОВНІСТЮ ЗАМІНИТИ ПЛАСТИК

Науковці зі Швейцарії розробили грибну альтернативу пластику – новий матеріал, виробам з якого можна надавати практично будь-яку форму. Він не лише біорозкладний, а й залишається «живим», зберігаючи унікальні властивості завдяки природним процесам.

Дослідники створили гелеподібну речовину, яку назвали «живими волоконними дисперсіями» (Living Fiber Dispersions або LFD). В основі матеріалу – розгалужені грибниці гриба Schizophyllum commune, відомого як щілинний гливоподібний гриб. Міцелій цього гриба вже давно використовується у виробництві екологічного пакування, біобудівельних матеріалів і навіть їжі. Однак зазвичай його піддають хімічній обробці, що знижує екологічність і погіршує деякі властивості.

Замість цього дослідники з Empa вирішили зберегти грибницю неушкодженою. Команда обрала гнучкий і міцний штам Schizophyllum commune і на його основі почала експериментувати з новим матеріалом. Їм вдалося висушити LFD у тонкі, міцні на розрив смужки – такий матеріал може стати основою для екологічних сумок.

Оскільки гриб їстівний, створений з нього матеріал можна застосовувати й у харчовій або косметичній промисловості як емульгатор – речовину, що з’єднує інгредієнти.

Головна особливість LFD – те, що матеріал залишається живим. На відміну від більшості емульсій, які з часом руйнуються, гриб продовжує виділяти молекули, що стабілізують структуру. За словами дослідників, це, ймовірно, єдиний тип емульсії, яка з часом стає тільки стабільнішою.

На тлі глобальної проблеми забруднення пластиком поява біорозкладної, універсальної та стійкої альтернативи з грибів виглядає особливо перспективною.

Підготувала Мар’яна Рабченюк (за матеріалами з відкритих джерел)

Перше фото: ScienceAlert

Одесит отримав найбільший штраф за керування електросамокатом у нетверезому стані з усіх накладених у 2024 році.

Про це повідомили аналітики платформи Опендатабот, із посиланням на дані пошуковика по судовому реєстру “Бабуся”. 

Загалом у судовому реєстрі оприлюднені дані про 71 судову справу де фігурують електросамокати. Зазвичай за таке порушення штрафують на суму від 340 до 34 тисяч гривень та інколи позбавляють водійських прав. При цьому аналітики зазначають, що за рік таких справ побільшало на 42%. Вже цьогоріч судовий реєстр налічує щонайменше 17 таких справ.

Щодо одесита оштрафували на 34 тисячі гривень виявилося, що чоловік не мав водійського посвідчення та не вперше катався на самокаті п’яним. 

Інші штрафи були меншими – по 17 тисяч гривень штрафу отримали 17 людей за останні два роки. 15 з них кермували самокатом у стані алкогольного сп’яніння, ще двоє — наркотичного. Трьом особам заборонили керувати транспортними засобами протягом року.

З 2023 року всі електросамокати (моноколеса, сігвеї тощо) визнано транспортними засобами, і це дало змогу поліції та судам притягати водіїв електросамокатів до адмінвідповідальності на загальних підставах на рівні з водіями авто. Однак окремих правил та відповідальності для водіїв так й не розробили.

Зазначимо, що у 2024 році в Одесі визначили, що місцями для паркування легких персональних електричних транспортних засобів (електросамокатів, моноколіс тощо) є майданчики для  паркування. 

Члени виконавчого комітету Одеської міської ради проголосували за внесення змін до Міської цільової програми розвитку електротранспорту в м. Одесі на 2022 – 2026 роки. 

Таким чином члени виконкому скасували рішення від 2021 року, яким було визначено місця для паркування самокатів на тротуарах. Це пов’язано зі змінами в постанові Кабінету Міністрів України, яка визнає самокати транспортним засобом.

Кирило Бойко