Події
На Вінниччині археологи виявили унікальний скельно-печерний комплекс
У селі Слобода Підлісівська в Ямпільській громаді Вінницької області виявили унікальний скельно-печерний комплекс із давніми зображеннями.
Про це кореспондентові Укрінформу розповів старший науковий співробітник державного підприємства Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Павло Нечитайло.
«Печери в Слободі Підлісівській відомі з узагальнюючих праць Віктора Гульдмана та Юхима Сіцінського, виданих у 1901 році. Вони згадують дві печери, які використовуються пастухами. Втім, згадки кам’яних лав в одній із печер дозволяли сподіватися, що з ними не так все просто й вони можуть бути цікавими в історичному та археологічному плані. Познайомившись з місцевим жителем та краєзнавцем Юрієм Білінським, який показав нам ці печери у 2014 році, ми побачили, що вони перспективні для досліджень і містять давні зображення. Завдяки менеджменту голови громадської організації «Туристична Ямпільщина» Мирослави Марченко та благодійникам з Києва родині Валентина та Олени Куцих на початку квітня ми з колегами обстежили ці печери», – зазначив Нечитайло.
На Вінниччині археологи виявили унікальний скельно-печерний комплекс / Фото надав Павло Нечитайло
За його словами, перша печера має вигляд прямокутної кімнати з вирубаними вздовж стін лавами-лежанками. Її вхідний отвір містить пази для встановлення дерев’яних дверей. На вході висічено зображення вершника, персональний ідентифікаційний символ та ще одне зооморфне зображення. Всередині печери, попри значне пошкодження давньої поверхні сучасними написами та природними чинниками, теж збереглись цікаві зображення.
Як зазначив археолог, особливо слід виділити два зображення вершників, одне з яких стилістично подібне до висіченого на вході. Складається враження, що вершник на обох зображеннях не сидить на спині коня, а стоїть. Надзвичайно цікавим є сюжетне зображення. Воно зображає крилату фігуру обабіч якої ще два обличчя. Також збереглись складні знаки, в основі яких хрест.
«Друга природна печера з незначними доопрацюваннями має витягнуту форму довжиною понад 10 м і шириною близько 6 м. Східна сторона цієї печери зберегла понад 20 давніх зображень, на більшості з яких – хрести. Збереглася також культова ніша у східній стінці. Нагадаю, що східна сторона являється сакральною в християнстві. Вівтарі церков орієнтовані на схід, зі сходу очікуємо приходу Спасителя. У шурфі біля великої печери знайдено рештки культурного шару, що складався з вуглинок та фрагменту кераміки, яку можна датувати другою половиною ХІІІ – першою половиною XV століття», – додав Нечитайло.
Окрім того, на території села в урочищі «Мала стінка» археологи виявили сліди ще одного сакрального християнського комплексу. На жаль, через природні чинники він майже зруйнований.
«Таким чином на території села Слобода Підлісівська було виявлено унікальний скельно-печерний комплекс із давніми зображеннями. Подібних пам’яток на території України залишилось небагато. Зокрема, у верхній течії Дністра на території Тернопільської та Івано-Франківської областей. Хоча ми і знаємо подібні пам’ятки, однак вони містять набагато менше петрогліфів (стародавні зображення на камені – ред.). За кількістю та атрактивністю територія Ямпільщини має першість в цьому плані. Зображення дуже цінні для розуміння ідеології, уявлень давніх вірувань населення України. Виникнення подібних пам’яток пов’язані з радикальними аскетичними проявами чернецтва східної церкви», – зауважив археолог.
Він також розповів, що вчені пов’язують існування печерних обителей з філософською течією та містичними практиками ісихазму.
За його словами, це надзвичайно потужні туристичні об’єкти і радісно бачити, як громада розуміє їхню цінність і допомагає в дослідженні цих непересічних пам’яток.
Як повідомляв Укрінформ, у селі Оксанівка на Вінниччині археологи досліджують скельний монастир ХІ-ХVII століть, який є пам’яткою культурної спадщини місцевого значення.
Фото: Павло Нечитайло
У селі Кармелюкове Вінницької області представили історико-мистецький проєкт «Нескорене Поділля», який присвятили 30-й річниці Конституції і 35-й річниці Незалежності України.
Про це у Телеграмі повідомила Вінницька ОВА, передає Укрінформ.
«У селі Кармелюкове пройшов масштабний історико-мистецький проєкт «Нескорене Поділля», організований у рамках мистецького марафону «З Україною в серці» та присвячений 30-й річниці Конституції України і 35-й річниці Незалежності України», – йдеться у повідомленні.
За даними ОВА, ця подія перетворила центральну площу села на простір живої історії, народних ремесел, автентичної музики та гастроспадщини.
«Кожне покоління має своїх героїв, і понад 200 років тому Устим Кармалюк боровся з тим самим ворогом – російською імперською владою. З цим ворогом продовжують боротися сьогодні наші захисники та захисниці. Саме завдяки їм наша держава стоїть», – наголосила у своєму привітанні заступниця начальниці ОВА Ірина Коцюбівська.
Зазначається, що під час заходу організатори передали благодійну допомогу 120 окремій бригаді Сил територіальної оборони Збройних сил України.
Також у рамках історико-мистецького проєкту «Нескорене Поділля» відбулась всеукраїнська науково-практична конференція «Постать Устима Кармалюка в історії України».
Як повідомляв Укрінформ, на Рівненщині запустили мультимедійний проєкт про історію регіону XVIII століття.
Головну нагороду Міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах «Кришталевий глобус» отримала стрічка «Збір фруктів» («Fruit Gathering»), копродукція М’янми, Франції та Чехії.
Вручення нагород відбулось на церемонії 11 липня, повідомляє кореспондентка Укрінформу.
Дебютна стрічка режисера Аун Пхьо розповідає історію двох молодих жінок у пошуках свободи в сучасній М’янмі.
Змагалися за «Кришталевий глобус» 12 фільмів з Європи, Південної Америки та Близького Сходу.
Загалом у програмі було представлено близь 2ко 200 стрічок, з них 12 – світові прем’єри.
Спеціальний приз журі здобула данська стрічка “Гість” (“Gæsten”) режисера Мадса Менгеля, який отримав і нагороду за найкращу режисуру.
Анна Шинц отримала нагороду як найкраща акторка за роль у швейцарському фільмі «Щаслива родина» (“A Happy Family”).
Найкращим актором визнали Гассана Саада за роль у фільмі «Труби» (“Pipes”), знятому у копродукції Лівану, Катару та Саудівської Аравії.
Приз за внесок у світовий кінематограф отримала французька акторка Жульєт Бінош.
KVIFF відсвяткував цьогоріч подвійну річницю: 80 років тому було проведено перший фестиваль, загалом відбулися 60 фестивалів (60-й – у 2026 році).
Нагадаємо, в індустріальній секції для проєктів на стадії виробництва володарем нагороди Eurimages Co-Production Development&Connecting Cottbus Award став український проєкт «Ремінісценція» (Reminiscence) режисерки Анастасії Тихої та продюсерки Дарії Бассель.
На кінофестивалі, який проходив із 3 по 11 липня відбулась світова прем’єра українського повнометражного документального фільму Юлії Гонтарук “To Die To Live”.
Фото: Ольга Танасійчук/Укрінформ
Більше наших фото можна купити тут
Копродукція могла б відкрити для українських кінематографів ширший шлях на міжнародні ринки, а також покращити якість матеріалу.
Про це у коментарі Укрінформу заявила українська продюсерка Іванна Хіцінська.
«Копродукція – це єдиний можливий шлях для того, щоб спільно виготовляти історії, які будуть зрозумілі і українській, і зарубіжній авдиторії. І об’єднувати зусилля, таким чином задіюючи у виробництві фільмів як українських, так і зарубіжних митців, що дозволяє також покращити і мистецьку якість кінцевого фільму», – зазначила Хіцінська.
Вона уточнила, що під час війни без підтримки міжнародних копродюсерів не вдалося б виготовити таку кількість українських історій.
Продюсерка зазначила, що провела на полях Карловарського міжнародного кінофестивалю, який проходив із 3 до 11 липня, зустрічі з колегами, взяла участь у показах, панельній дискусії «Історії під вогнем: українське кіно та потреба в довгостроковій підтримці» тощо. На них фахівці висловлювали думку, що якщо до цього часу в більшості випадків Україна була головним виробником фільмів, потрібно також розглядати і те, коли Україна буде долучатися до створення не історій про Україну, а й історій про інші країни, які потенційно могли б бути цікавими для українського глядача. Так звана minority co-production (міноритарна копродукція). Це допоможе тому, «щоб про Україну чули», переконана вона.
«Ми живемо у війні, ми бачимо війну кожен день за своїми вікнами, по телевізору, і іноді потрібно відволіктися на щось не лише про війну. І таким вікном можливостей можуть стати європейські історії різного напрямку і різного жанру, до яких Україна зможе долучитися як міноритарний копродюсер, і долучитися до виготовлення фільму, який теж потім буде представлений на фестивалях, матиме нагороди. І також ми будемо в цих історіях приєднуватися і до європейської сім’ї», – сказала Хіцінська.
Вона підкреслила, що не йдеться про те, як було колись, коли Україна працювала на російський ринок, а українське телебачення, кінотеатри були просто «в полоні російськомовного контенту, з російськими акторами, з усім». Не треба хитатися в інший бік так, щоби це саме сталося і з зарубіжними акторами, застерегла продюсерка.
«Ми пропонуємо інший вихід, коли Україна є рівноцінним партнером у створенні фільмів, серіалів, і де також до зйомок долучаються і українські митці й український кастинг, актори. І де частина історії може бути пов’язана з Україною. Але це не означає, що Україна є основним виробником, ми будемо серед виробників, і це, в свою чергу, зменшить фінансове навантаження на нас, як на країну-виробника, і на продюсерів у пошуку фінансування для того, щоб реалізувати ці фільми. А нам дуже необхідно, щоб на українському ринку, на українському телебаченні з’являлися україномовні історії чи європейські історії з українськими акторами», – пояснила Хіцінська.
Вона зазначила, що перед війною цей процес починався і Україна потроху заходила як міноритарний продюсер у повнометражні фільми і серіали. За її словами, з війною ракурс дещо змінився. За останні роки Україна здебільшого була мажоритарним продюсером, основним виробником. Оскільки під час війни надзвичайно важко виготовляти ігрові художні фільми, в більшості фокус був направлений на документальні фільми, підкреслила Хіцінська.
Вона навела приклади, коли Україну видно завдяки такій співпраці: цього року на фестивалі в Каннах був фільм «Весна», створений в копродукції Естонія, Литва, Латвія і Україна. Там було дуже невеличке українське фінансування, але Україна – країна-виробник, і це історія про російську окупацію.
«Зараз наше керівництво розвертає цей ракурс. Є ініціатива, заснована Президентом, – «Тисячовесна», де ми бачимо, що велика кількість заявок подана і на ігрове кіно, і на дитяче, на анімацію, на серіали, і документальні. І особливо на контент для дітей та підлітків. Тому є шанси, є надія, що воно, звичайно ж, зміниться потрошку», – висловила сподівання подюсерка.
Хіцінська є засновницею WAYA Production та співпрацює з Babylon’13 з 2022 року. Її проєкти включають документальні фільми, художні фільми та імерсивні роботи, представлені на міжнародних фестивалях та ярмарках. З початку повномасштабного вторгнення вона також активно займається міжнародним просуванням, збором коштів та адвокацією українського кіно.
Як повідомляв Укрінформ, на 60-у Карловарському кінофестивалі відбулася світова прем’єра української повнометражної документальної стрічки To Die To Live.
Фото Укрінформу можна купити тут
-
Суспільство1 тиждень agoАмпфутбол та візит президента: в Одесі провели щорічну зустріч Superhumans Анонси
-
Усі новини1 тиждень agoПара з різницею у віці
-
Усі новини1 тиждень agoДіана Зіброва – донька співака схудла на 23 кг
-
Відбудова1 тиждень agoУкраїнський фонд культурної спадщини виділив €30 тисяч на відновлення «Мистецького арсеналу» після атаки РФ
-
Усі новини5 днів agoСніжана Онопко – українська модель підтримала росіянку
-
Одеса1 тиждень agoОдеса частково знеструмнена: робота трамваїв і тролейбусів
-
Усі новини1 тиждень agoФастфуд в Англії — мешканці Грасміра протестують проти кебабної
-
Відбудова5 днів agoШмигаль розповів про умови конкурсу на будівництво нової генерації