Осінь 2026 року для українців і киян вже п’ята воєнна осінь. Одночасно схожа і несхожа на попередні чотири. Змінюється характер війни, її тактика та технології, але незмінними у цій гонці залишаються деструктивні фактори: гинуть люди, руйнуються будівлі, а разом із містом страждає й його жива екосистема, зокрема дерева. 

Питання збереження зеленого каркаса столиці не «законсервується» до кращих часів, а навпаки – лише загострюється. Нещодавній гучний скандал довкола вирубування столітніх дубів на Теремках засвідчує, що громада не готова списувати нищення вікових дерев на війну чи інші причини. Втім не менш гострою залишається проблема головного символу Києва – кінського каштана, або гіркокаштана. 

Ця символічна для столиці рослина сьогодні потерпає від потрійного удару: екологічного навантаження мегаполісу, воєнних стресів та крихітного, але нищівного шкідника: каштанової мінуючої молі. Цього року кияни винесли питання порятунку міських дерев на рівень КМДА та Київради, запустивши петицію з конкретним планом дій. Про те, чому каштани цвітуть «перед смертю», як працює їхня «вакцинація» і скільки насправді коштує збереження зеленого щита міста, розбираємося по черзі.

МІНУЮЧА МІЛЬ ЯК ПЕРЕДСМЕРТНА СУДОМА: ЧОМУ ЩООСЕНІ ЦВІТЕ СИМВОЛ СТОЛИЦІ 

Проблема каштанової мінуючої молі для Києва давня, проте з роками вона перетворилася з естетичного дефекту на повільне вбивство дерев. Личинки цього мікроскопічного метелика виїдають тканини зсередини листка, залишаючи по собі так звані «міни»: сухі іржаві плями. За теплий сезон міль встигає дати до трьох-чотирьох поколінь. 

А до середини липня, коли містяни шукають рятувального затінку, київські каштани стоять обвуглено-рудими, на початку осені масово скидають листя. Опинившись у стресі, пошкоджене дерево «панікує» і запускає компенсаторний механізм: цвіте вдруге. Так кияни починають щоосені постити фотографії квітучих каштанів. Проте це не ознака весни, а передсмертна судома. Витративши залишки поживних речовин на повторне цвітіння, каштан зустрічає зиму виснаженим і часто просто вимерзає або стає легкою здобиччю для грибкових інфекцій уже навесні.

Але найгірше те, що ми навіть не знаємо точного масштабу лиха, ані навіть точних цифр, скільки ж каштанів мешкає в нашій столиці. Поки європейські мегаполіси і великі міста вже давно мають цифрові кадастри дерев із GPS-прив’язкою, унікальними ID-номерами й паспортами здоров’я екземпляра, Київ залишається у минулому столітті деревної інвентаризації. Війна лише поглибила цю інституційну прірву, зробивши питання зеленої інфраструктури нібито не першочерговим. 

В описовій частині петиції на підтримку і лікування каштанів (про яку йтиметься далі) зазначається, що на балансі комунальних підприємств столиці перебуває орієнтовно 25 тисяч каштанів. Проте ця цифра дуже неточна. Тисячі каштанів ростуть на прибудинкових територіях, які формально належать ОСББ або ЖЕКам, і в районах за ними не наглядає ніхто, хіба лише витрачаючи кошти на обрізку, а не лікування чи догляд.

Дерева, посаджені киянами у сімдесятих-дев’яностих роках у дворах та міжквартальних проїздах, не перебувають у жодному реєстрі, тому для міських служб їх юридично не існує, їх можна спиляти, поламати, на них не виділяються навіть крихти коштів. 

Роль Київзеленбуду в нинішній формі зводиться скоріше до реакційного кронування або санітарних рубок під приводом аварійності, аніж до фахової профілактичної фітопатології. Зрештою, відсутність єдиної мапи дерев і взагалі унеможливлює розробку екологічних стратегій, і ми намагаємося лікувати пацієнта, навіть не знаючи, де саме він лежить і скільки йому років.

ВАКЦИНАЦІЯ ДЛЯ КРОНИ: ЯК ПРАЦЮЄ ЕНДОТЕРАПІЯ ДЕРЕВ

Багато років підходи міської влади і різних мерів до проблеми каштанів коливалися між двома крайнощами: радикальною вирубкою чи заміною або неефективними експериментами. Коли мінуюча міль тільки розширювала ареал на нашу територію і не було ефективного способу боротьби, лунали пропозиції замінити гіркокаштани іншими породами дерев: липами, платанами чи кленами. Мовляв, символ міста можна й змінити, якщо рослина не витримує екологічного навантаження. 

Проте така ідея викликала опір громади, адже каштан є символічним ядром київської ідентичності. Втрата цього символу це болюча втрата для багатьох. Традиційне обприскування пестицидами у щільній міській забудові є неприпустимим, оскільки розпилювати хімікати біля шкіл, дитячих майданчиків, лікарень чи житлових зон це пряма загроза здоров’ю людей та загибель міських комах-запилювачів.

Тоді столичні чиновники вирішили піти шляхом так званого оновлення. Найгучнішим епізодом став скандал 2013 року із закупівлею каштанів сорту Бріотті для Хрещатика. Переконували громаду, що цей м’ясо-червоний каштан генетично стійкий до мінуючої молі. З міського бюджету було виділено мільйонні суми, а ціна одного саджанця сягала понад п’яти тисяч гривень на той час. Результат виявився нищівним для репутації мерії: коли навесні дерева розпустилися, з’ясувалося, що замість елітних червоних каштанів підрядники висадили звичайні білі гіркокаштани. Вони так само пожовкли й засохли вже в липні, а розслідування справи перетворилося на незнищенний символ корупції у сфері столичного озеленення. Відтоді будь-які заяви влади про стійкі альтернативи сприймаються містянами із глибинною недовірою.

Поки в Києві дискутували, світова арбористика знайшла дієве та екологічне рішення. Це ендотерапія, тобто мікроін’єкції ліків у стовбур. По суті, це щеплення або вакцинація дерева, як нині це і називають. Принцип дії полягає у введенні інсектициду безпосередньо у судинну систему стовбура. Дерево разом із соком розносить препарат по всій кроні – аж до найвищого листка. Коли личинка молі починає гризти листову пластину, вона гине, так і не встигнувши пошкодити рослину. Для довкілля, птахів, бджіл та перехожих препарат залишається абсолютно недосяжним, адже він циркулює виключно всередині деревини.

Існує кілька основних методів стовбурових ін’єкцій. Метод під тиском передбачає введення препарату спеціальними пістолетами-дозаторами крізь мікроотвори. Це забезпечує найвищу швидкість розповсюдження речовини та максимальний захисний ефект, хоч і потребує спеціалізованого обладнання та навчених фахівців.

Також існує гравітаційний або дифузійний метод, який полягає в тому, що ємність із препаратом підвішують на стовбур, і він вбирається під силою гравітації. Це забезпечує мінімальне травмування кори, але дає менш стабільний результат при сильному ураженні. 

Ну і нарешті, ґрунтове внесення передбачає введення системного препарату в зону залягання активного коріння, що не пошкоджує стовбур, але вимагає вищих витрат препарату та несе ризик його вимивання ґрунтовими водами.

СВІТОВИЙ ДОСВІД: ДЕ ВЖЕ ВАКЦИНУЮТЬ ДЕРЕВА? 

Вже майже десятиліття як європейці лікують каштани саме таким чином. Ось приклади. У Загребі дослідження довели, що ін’єкції під тиском знижують ураження листя мінуючою міллю до поодиноких випадків. 

В Італії практичні спостереження показали, що одна якісна ін’єкція дає стійкий імунітет дереву на тривалий термін. Поки 19 років спостережень доводять, навіть якщо поруч ростуть повністю заражені неприщеплені екземпляри, проліковані дерева не хворіють взагалі. 

У Польщі застосування комбінованих системних препаратів забезпечує стабільний захист крони протягом понад семи років спостережень.

В Україні цей метод теж випробовували локально – наприклад, у київському парку Перемога, де оброблені каштани демонстрували зелені крони аж до глибокої осені. Так само працюють і в Чернігові, де навіть під час повномасштабної війни активізували щеплення каштанів. У місті над Десною волонтери щепили кілька дерев, а нині в центрі міста ці поодинокі спроби перетворили на практику у проєкті «Тінь дерева». При чому, ціна питання значно нижча, аніж можна собі уявити.

У Полтаві теж тестують сучасний метод лікування: ін’єкції в стовбур дерева. Вартість лікування одного каштана – близько 4 000 грн. Це навіть менше, ніж вартість невеликого саджанця, і очевидно вигідніше, ніж втрата дорослого дерева. 

Києві цьогоріч використовують феромонні пастки.  Їх встановлюють у парках та скверах, щоб зменшувати чисельність шкідника. Цей метод не дає миттєвого результату, однак має накопичувальний ефект і потребує системного застосування протягом кількох сезонів, повідомляє перший заступник голови Державної екологічної інспекції України, колишній заступник гендиректора «Київзеленбуду» Дмитро Заруба.

Проте ці точкові експерименти не здатні врятувати екосистему цілого міста, адже потрібна системна програма.

Днями на офіційному порталі Київради з’явилася петиція №14435, яка закликає міську владу нарешті перейти від локальних експериментів до системної вакцинації міських каштанів. 

ЕКОНОМІКА ПРОЄКТУ: ЩО ПРОПОНУЄ ПЕТИЦІЯ КИЯН  

Петиція має назву: «Врятувати зелений символ столиці: Програма системного лікування та захисту каштанів Києва мікроін’єкціями». Ініціатором звернення виступив київський активіст Олексій Павленко, і його заклик швидко здобув резонанс серед містян. Станом на 17 вересня документ уже підписали понад 4500 користувачів. До фіналу збору лишається 16 днів і півтори тисячі підписів, аби міська рада була зобов’язана офіційно взяти документ у роботу. Здається, що це здійсненна історія.

Автор петиції пропонує чіткий і математично обґрунтований алгоритм дій для порятунку міських дерев. На балансі міста перебуває орієнтовно 25 тисяч каштанів. Загальний кошторис повної вакцинації становить орієнтовно 73 мільйони гривень, але оскільки процедуру роблять один раз на два-три роки, річні витрати бюджету становлять близько 29 мільйонів гривень на рік. 

У масштабах столиці це становить всього 0,026% від річного бюджету Києва. Для порівняння: щорічна висадка нових саджанців на заміну загиблим, обрізка аварійних гілок, вивезення сухостою та постійне укладання рулонних газонів коштують місту значно дорожче. Вакцинація – це інвестиція у збереження вже сформованого зеленого каркаса міста, адже доросле 50-річне дерево дає у сотні разів більше кисню та затінку, ніж новий слабкий саджанець.

Серед ключових вимог громади до мерії також і розробка міської цільової програми із затвердженням офіційної довгострокової стратегії захисту та лікування гіркокаштанів. 

Також ініціатори закликають залучити фахових арбористів (про одного із найвідоміших у столиці арбористів Укрінформ писав у матеріалах), відмовившись від застарілих методів Київзеленбуду, та виділити необхідне бюджетне фінансування у весняний період, коли проведення ін’єкцій є найбільш ефективним. Крім того, наголошується на необхідності прозорого обліку із розгортанням цифрової інвентаризації та взяттям на баланс дерев у міжквартальних зонах.

Київський каштан – це не просто елемент міського озеленення. Це візуальна мова міста, його архітектурний контекст та екологічна броня. Київський каштан давно більше, ніж просто рослина. Це смак легендарного торта й печива, вивіска фірмового магазину, рядки міського гімну та впізнаваний символ, із яким столиця виростала десятиліттями. Зрештою, не лише Київ, а й сотні інших українських міст та сіл усе ще милують око цими розлогими велетнями.

Цікаві факти про каштан:

• Ботанічна «ілюзія» та світлофор для бджіл. Те, що ми звикли називати київським каштаном – це кінський каштан (Aesculus), родич кленів і лічі, який біологічно не має відношення до справжнього їстівного каштана. Його квіти мають цікаву навігацію: нектарні плями спочатку жовті, а після запилення стають темно-червоними. Оскільки бджоли погано бачать червоне світло, вони летять лише до жовтих квіток і не витрачають час на порожні резервуари.
• «Дисидентське» проростання через царську вередливість. У 1842 році до приїзду імператора Миколи I на нинішньому бульварі Шевченка висадили каштанову алею. Царю дерева здалися «недостатньо стрункими», і за ніч їх усі викорчували, замінивши на солдатсько-рівні тополі. Проте кияни розтягли викинуті саджанці й висадили у власних дворах – так екзотичне дерево пустило коріння в міський побут і перетворилося на народний символ.
• Легенда Петра Могили та алея, розірвана метрополітеном. Міська легенда переконує, що в Китаївській пустині досі росте 350-річний каштан, посаджений митрополитом Петром Могилою. Офіційно ж найстаріша документально підтверджена алея з’явилася в 1862 році в Ботанічному саду ім. Фоміна. Ректор Афанасій Рогович запропонував висадити каштани у формі суцільного кола для затінку, яке пізніше розірвали під час будівництва станції метро «Університет».
• Балканський релікт та основа німецьких біргарденів. Після льодовикового періоду кінський каштан майже вимер і зберігся лише в кількох гірських ущелинах Балкан, звідки дипломати Священної Римської імперії завезли його до Відня. У XIX столітті в Баварії ці дерева масово висаджували над річковими пивними підвалами: щільна крона рятувала напої від спеки, а поверхневе коріння не руйнувало цегляні склепіння льохів. Саме під цими каштанами й виникла класична культура німецьких пивних садів.

Вони тримаються разом із нами. Деякі з київських каштанів пережили вже не одну війну і сьогодні продовжують мовчки тримати над вулицями екологічний щит. Довкола кожного такого дерева існує свій унікальний мікроклімат, окремий живий світ: від мікроорганізмів у ґрунті до комах та птахів у кроні, які разом роблять місто придатним для життя.

Сучасна наука дає нам дієві інструменти для їхнього порятунку, і не користуватися цими здобутками сьогодні просто нерозважливо. Справжній захист міського середовища вимагає значно фаховіших рішень, аніж варварська обрізка чи застаріла імітація боротьби зі шкідниками. Ми не маємо права легковажити життям жодного дерева, спихаючи все на складні часи. Чекати завершення війни, аби потім починати відновлення зеленого каркаса з нуля – ілюзія, адже виростити нові столітні велетні за пару років неможливо. Боротися за цих стійких і мовчазних красенів нашої міської культури потрібно вже зараз.

Ярина Скуратівська, Київ

Перше фото: Юлія Овсяннікова, Укрінформ. 

В анексованій Балаклаві (Крим) окупаційна влада готує ділянку на горі Таврос під зведення дев’яти-десятиповерхового “яхтового села”. Масштабне будівництво планують розпочати безпосередньо біля Караньського заказника. 

Про це повідомили в Крим.Реалії.

На цьому місці дозволять звести будинки висотою до 26 метрів, а окремі будівлі – до 35 метрів. Ім’я інвестора не називають.

Будувати почнуть від пляжу “Мармуровий” у напрямку “Василів” та кар’єру. Будинки займуть 30% усієї території, яка межує з заповідною зоною Караньського заказника. Тут ростуть червонокнижні рослини, зокрема, ялівець і туполиста фісташка.

Через будівельні роботи доведеться змінювати схили біля давньої пам’ятки “Поселення Таврос” та викопувати звідти археологічні знахідки. При цьому окупаційна влада приховує, чи збережуть там ліс.

Ці 48 гектарів землі раніше забрали через суд у компанії, яку пов’язували із сином Януковича. Ще до окупації тут планували збудувати великий комплекс “Балаклава Грін” із готелями та парками для бізнесмена Вадима Новинського, але після анексії Криму в 2014 році цей задум відклали.

Як раніше писав Інтент, в окупованому Криму росіяни “націоналізували” ще 10 підприємств та об’єктів, які належать громадянам України. Серед привласненого майна опинилися санаторій на Південному березі Криму, фабрика в Ялті та продовольча база.

Юлія Калабайда