Connect with us

Війна

Пам’яті Героя України, головного сержанта Василя Поліщука (позивний «Газон»)

Published

on


Викликав вогонь на себе, щоб дати час побратимам підготуватися до бою 

27-річний Василь Поліщук загинув у бою, коли ворожі війська намагалися окупувати територію Харківської області.

«2019 року ми познайомились на Світлодарській дузі. У 2022-му клята війна забрала тебе… Надзвичайно розумна, талановита, всебічно розвинена людина. Його девіз по життю: “Не ридать, а здобувати”. Стратег, вірний син Батьківщини, коханий чоловік, люблячий татко, син, брат», – говорить дружина Ольга. 


Фото: Новинарня


Василь народився 25 серпня 1995 року на Полтавщині у селі Старий Іржавець (нині Оржицька громада). Він був довгоочікуваним первістком – батьки раділи, що народиться син. Своїм ім’ям він завдячує дядькові, якого ніколи не бачив: старший батьків брат помер у дитинстві, в далекому Казахстані, куди із заходу України заслали його маму. 

«У тата був брат Василь, який, на жаль, прожив дуже недовго, тому батьки вирішили, що сина неодмінно назвуть Василем. Для нашої бабусі це була болюча історія, мабуть, тому нашого Васю вона любила особливо сильно», – розповідає сестра Оксана.


Фото Оксани Поліщук


У школі хлопчик захоплювався фізкультурою – любив біг та фізичні вправи, а ще – обожнював читати книжки. Сестра згадує, що навіть на війні в окопах Василь сидів із книжкою в руках і читав, коли випадала вільна хвилина. 

Після закінчення школи юнак навчався у Лубенському лісотехнічному фаховому коледжі, але з початком Революції Гідності залишив навчання. «Коли почалася Революція, в Лубнах на трасі Київ-Харків будували барикади та блокпости, і Вася з хлопцями теж долучився до цього процесу. Мій брат і його друзі були з тих, кого називають патріотично налаштованою молоддю. Вони спілкувалися українською, носили жовто-блакитні стрічки, одягали вишиванки і футболки із зображенням Степана Бандери. Це зараз усім звично, а тоді люди дивилися на них, як на диваків. Та вони трималися свої переконань», – розповідає Оксана.  


Фото Оксани Поліщук


Пізніше студент Поліщук потайки від рідних поїхав до Києва на Майдан, де був до кінця революційних подій. «Пам’ятаю: вечір 18 чи 19 лютого, мама з татом дивляться новини з Майдану – і тут обличчя Васі в касці. А він же вчиться! У Лубнах у коледжі. А з екрану каже: “Ми тримаємо позиції, все добре”. І такий замурзаний. Батьки кинулися йому дзвонити, він підтвердив, що на Майдані», – згадує сестра. 

Після завершення подій Революції Гідності Василь Поліщук сказав рідним, що влаштувався на роботу. Не маючи досвіду військової служби, він пройшов 40-денні курси для вступу до батальйону «Дніпро-1». З 2014 року виконував бойові завдання на Донбасі. Тоді мав позивний “Айс”. Через кілька місяців служби захисник пройшов підготовчу базу АТЕК у Києві й перейшов до полку «Азов» бойовим медиком, переїхав до Маріуполя і служив вже там. З новим підрозділом він поїхав на передову у травні 2015 року, брав участь у боях за Широкине, Красногорівку, Чермалик.


Фото: Азов


У Маріуполі Василь познайомився зі своєю першою дружиною, яка, тікаючи від війни, переїхала з Донецька. У 2016 році у нього народився син. Пізніше «Азов» вивели з фронту, але бійці продовжували брати участь в окремих операціях. На одному із завдань, 7 вересня 2017 року, Василь отримав важке поранення, втратив частину лівої легені. Пролікувавшись місяць у клініці, побув пів року вдома, відмовився від групи інвалідності та штабної роботи й вирішив знову повернутися на бойову службу. На той час він розлучився з дружиною, яка не витримала викликів військової служби.  


Фото Оксани Поліщук


У серпні 2018 року чоловік підписав контракт із 30-ю окремою механізованою бригадою імені князя Костянтина Острозького. Отримав новий позивний – “Газон”. Тривалий час був бойовиком медиком взводу, потім став головним сержантом взводу бойових машин піхоти. Разом із побратимами брав участь в ООС. У 2019 році на Світлодарський дузі на «нулі» Василь познайомився з Ольгою Алексійчук, бойовим офіцером, яка згодом стала його дружиною. За словами жінки, це було кохання з першого погляду. 20 грудня 2020 року в Ольги та Василя народилася донька Анюта.  



Фото Ольги Алексійчук


У 2020 році захисник вступив до Рівненського державного гуманітарного університету, заочно здобував кваліфікацію вчителя історії. Мріяв, що після перемоги України навчатиме дітей, яким зможе розповісти про перемогу у війні. Історія його цікавила ще зі школи.  

У вересні 2021 року у “Газона” закінчився контракт. Але командир роти, зважаючи на його бойовий досвід, попросив залишитися в підрозділі. Василь не роздумував і підписав контракт ще на рік. 

Велику війну він зустрів на передовій. З 24 лютого був на Світлодарській дузі в Донецькій області. 7 квітня “Газон” отримав друге множинне осколкове поранення – прикривав друга від рою уламків. Після короткої реабілітації його перевели на Харківський напрямок. Підрозділ Василя був на Ізюмському напрямку. 


Фото Оксани Поліщук


«25 серпня, у свій день народження, він мені подзвонив по відеозв’язку. А напередодні виставив фото: замурзаний, на носі – піт. І підпис: “А це я, тримаю у руці мохіто з подвійним ромом і відпочиваю на пляжі, на передовій”», – згадує сестра Оксана.  

Дружина Ольга після народження дитини була в декретній відпустці і мешкала на Житомирщині. З чоловіком зв’язок тримала постійно. Останнє повідомлення від Василя вона отримала в день його смерті. 

«27 серпня об 11:27 мій чоловік написав мені останнє повідомлення. О 15:11 того ж дня мені подзвонив мій ротний і сказав, що мого чоловіка більше немає. Ті, хто чекають, зрозуміють – пройшло занадто мало часу для того, щоб встигнути задуматися про те, що він слухавки не бере, чи про те, що щось не так. Навпаки, в той день мені було дуже спокійно. З донечкою в колясці пішли гуляти, відправили посилку моєму чоловікові і я спокійно клала її спати», – розповідає Ольга.


Фото: Новинарня





27 серпня 2022 року Василь Поліщук загинув у бою біля села Рідне на Ізюмському напрямку. Під час атаки російських військ він викликав вогонь на себе, щоб дати час побратимам підготуватися до бою. Йому вдалося підбити з ручного протитанкового гранатомета один ворожий танк, але з іншого боку був ще один, який прямим попаданням влучив у бійця. Герой загинув миттєво… 


Фото Ольги Алексійчук


30 серпня рідні забрали тіло Василя й повезли до Києва на кремацію, як він заповідав. 1 вересня урну з прахом поховали у рідному селі Старий Іржавець на Полтавщині. У воїна залишилися батьки, молодші сестра та брат, дружина, двоє дітей. 


Фото Оксани Поліщук


«Про Васю ніхто з побратимів ніколи не обмовився поганим словом. Після важкого поранення брат відмовлявся від комісування, завжди говорив, що не інвалід. Це приклад справжнього воїна, справжнього чоловіка, батька і патріота країни, який тепер охороняє нас з небес», – говорить Оксана.

29 вересня 2023 року Президент України посмертно присвоїв Василю Поліщуку звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

З червня 2023 року Василь став почесним громадянином Звягеля Житомирської області. 

У липні 2024 року в Полтаві вулицю Гвардійську перейменували на честь загиблого захисника.

Честь і слава Герою! 

Перше фото Ольги Алексійчук



Джерело

Війна

Розвідка опублікувала дані 10 інститутів і 13 науковців, які працюють на російський ВПК

Published

on



Головне управління розвідки Міноборони України оприлюднило дані російських інститутів та науковців, які працюють на військово-промисловий комплекс РФ.

Як передає Укрінформ, про це ГУР повідомило у Фейсбуці.

Дані про 10 установ та 13 інженерів і вчених опубліковані на порталі War&Sanctions в розділі “Інженери агресії”.

До публікації увійшли, зокрема вищі навчальні заклади РФ, які здійснюють підготовку кадрів для російського ВПК, мають угоди про співробітництво з виробниками озброєння, готують операторів БПЛА для підрозділів ЗС РФ, проводять дослідження та здійснюють розробки у сфері технологій військового та подвійного призначення.

Серед них:

“Сколтех”, який розробляє протиожеледні покриття для БПЛА і технології виготовлення турбінних лопаток авіаційних двигунів;

  • Московський фізико-технічний інститут, на базі якого ведуться розробки систем комп’ютерного зору у партнерстві з холдингом “Високоточні комплекси” держкорпорації “Ростех”;
  • Чуваський державний університет ім. І. М. Ульянова, який готує інженерно-технічні кадри для виробника завадозахищених навігаційних модулів “Комета” для російських ракет і БПЛА АТ “ВНИИР-Прогресс”, а також реалізує з ним спільні науково-дослідні та інноваційні проєкти.

Наукові співробітники більшості цих закладів уже були фігурантами попередніх публікацій, зокрема завдяки продовженню співпраці з міжнародною науковою спільнотою.

Наразі до переліку додали ще 13 інженерів і науковців, які здійснюють розробки у сферах бортового керування для військової авіації, машинного зору, роботизованих комплексів, турбореактивних двигунів тощо. Окремі з них продовжують публікуватися в міжнародних виданнях разом із вченими з інших країн, а також входити до міжнародних організацій і комітетів.

Результати такої співпраці надалі використовуються для розвитку цих технологій у Росії, основним споживачем яких під час війни є російський військово-промисловий комплекс — машинний зір для ударних БПЛА, гвинти для армійської авіації, інтегральні схеми для бортових систем крилатих ракет, підкреслили у ГУР.

Читайте також: Сили оборони вразили в Ростовській області комбінат з виробництва ракетного палива

Будь-хто в Росії, причетний до розробок технологій військового та подвійного призначення, є законною ціллю для застосування санкцій, а світова наукова спільнота має повністю припинити співпрацю з російськими вченими та науковими установами, наголосили в розвідці.

Як повідомляв Укрінформ, ГУР опублікувало дані 49 російських та білоруських підприємств, задіяних у реалізації російського проєкту низькоорбітальної супутникової системи широкосмугової передачі даних “Рассвет”.

Фото ілюстративне



Джерело

Continue Reading

Війна

Пам’яті молодшого сержанта Олексія Бевзюка (позивний «Мерс»)

Published

on


Волонтер і воїн, який після загибелі брата та власного поранення повернувся на фронт

Олексій народився 20 жовтня 1986 року в Києві. Навчався у школі №9 Оболонського району. Згодом здобув кілька вищих освіт, обравши інженерно-технологічний напрям і правознавство.

Навчався у Херсонському національному технічному університеті та Національній академії внутрішніх справ України. Поєднання технічних знань і правничої освіти дало йому різнобічну підготовку, а професійний шлях охопив громадську діяльність, роботу з представниками влади та згодом військову службу. 

Важливе місце в житті Олексія посідав спорт. Він займався рукопашним боєм і неодноразово ставав призером національних змагань. Спортивні заняття вимагали витривалості, дисципліни та наполегливості. Ці якості були важливими й у його подальшій діяльності, коли доводилося долати труднощі та ухвалювати рішення в складних обставинах. 

Олексій також працював помічником-консультантом народного депутата України у Верховній Раді, а також допомагав депутату Київської міської ради. Його діяльність була пов’язана з роботою державних і місцевих органів влади.

З 2014 року, після початку російської агресії проти України, Олексій разом із братом Андрієм займалися волонтерською діяльністю. Вони допомагали українським військовим і долучалися до забезпечення потреб фронту.

Упродовж наступних років волонтерство залишалося одним зі способів участі Олексія в підтримці українського війська. 

З початком повномасштабного вторгнення РФ у лютому 2022 року Олексій добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Разом із ним до війська долучилися батько Іван і брат Андрій.

Перехід від волонтерської діяльності до військової служби став важливим етапом його життя. Олексій не обмежився допомогою армії, а сам долучився до її лав, щоб безпосередньо захищати країну від російського вторгнення.

Чоловік служив у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців, обіймав посаду командира 2-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти. На цій посаді він відповідав за виконання завдань свого підрозділу та дії військовослужбовців, які перебували під його командуванням. 

26 липня 2022 року загинув брат Олексія Андрій. Для родини це стало тяжкою втратою. Попри пережите горе та власне поранення, Олексій після лікування, відмовившись від реабілітації, повернувся на фронт і продовжив військову службу. 

7 грудня 2022 року Олексій загинув під час бойового завдання у Кураховому Донецької області. Йому було 36 років. До останнього він поєднував досвід громадської діяльності з військовою службою, а його шлях від волонтерства до участі в бойових діях став частиною особистої історії боротьби за Україну.  

Молодшого сержанта Олексія Бевзюка поховали на Берковецькому кладовищі в Києві. 

Посмертно його нагородили орденом «За мужність» III ступеня. Серед інших відзнак — орден Святого Архистратига Михаїла, медаль «Честь. Слава. Держава» та відзнака «За оборону Києва та Київської області».  

В Олексія залишилися батьки, дружина, двоє дітей, рідні та друзі.  

Вічна пам’ять Герою! 

Діана Горбачук 

Фото з сімейного архіву 

За матеріалами: Меморіал. Платформа пам’яті

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform



Джерело

Continue Reading

Війна

Росія не має переваги на фронті, тому посилює повітряні атаки

Published

on



Президент Володимир Зеленський заявив, що Росія не має переваг на фронті, але має успіхи у повітряних атаках на мирні міста.

Про це глава держави заявив під час спільної з канцлером ФРН Фрідріхом Мерцом пресконференції у Берліні, передає кореспондент Укрінформу.

«Ситуація на фронті, безумовно, непроста, є втрати, але ми вдячні нашим воїнам, Силам оборони за те, що ситуація дійсно контрольована. Ми не бачимо зараз російської переваги», – розповів Зеленський.

За його словами, після успішних українських операцій російське командування вирішило зробити кроки у відповідь, зокрема, збільшити кількість особового складу, що бере участь у наступі. Проте, як зауважив Президент, ці військові недостатньо підготовлені, що є однією з причин рекордних втрат армії РФ минулого місяця.

«У них є перевага на деяких напрямках і в кількості особового складу, і в дронах, якщо чесно, але вони понесли (таку кількість втрат – ред.) через відповідну непідготовленість. І вони не шкодують людей», – додав глава держави.

Водночас у повітрі, як зазначив Зеленський, ситуація для України не така позитивна. А саме, мова про протиповітряну оборону, захист цивільних.

«Росія не змогла на фронті, то вирішила максимально нанести нам ураження (…) по енергетиці, інфраструктурі, по всьому, по залізничній інфраструктурі, тощо. Тобто тут треба зібратись силами і захищати якомога краще і працювати, безумовно, з партнерами», – зауважив Президент.

Читайте також: Зеленський підтвердив відновлення ударів по російських НПЗ

Він висловив вдячність Німеччині за посилення енергетичного напрямку і ППО.

«Дякуємо, але цього недостатньо. І тут я погоджуюсь з Фрідріхом (Мерцом – ред.) – були сильні домовленості під час турецького саміту НАТО, всім країнам треба згадати про ці домовленості і пришвидшити допомогу Україні», – наголосив Зеленський.

Як повідомлялося, у жовтні 2026 року Сили оборони України завдали російській армії рекордних втрат за весь період повномасштабної війни та звільнили 96,2 кв км української території – на 10,4 кв км більше, ніж зміг захопити ворог за цей час.

Протягом місяця Росія втратила вбитими та важкопораненими 54 400 військових. Це найбільший показник за всі місяці повномасштабної війни. Рекордними були й добові втрати російської армії: 21 жовтня вони становили 2250 осіб.



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.