Connect with us

Суспільство

Повернення через сторіччя: гості з Бразилії відвідали в Ізмаїльському районі захід, присвячений еміграції їхніх предків до Південної Америки

Published

on


Своїх родичів житель Сан-Паулу Ренато Олівейра довго намагався розшукати у Румунії. Адже саме ця країна була вказана у графі «місце народження» в документах його бабусі та дідуся, які у 1925 році приїхали до Бразилії у пошуках кращої долі, – село Код-Китай, Румунія. Історію родини Галєвих у контексті подій сторічної давнини журналістам видання «Південь сьогодні» розповів краєзнавець з села Острівне, воно ж Бабата, воно ж Код-Китай, секретар Суворовської селищної ради Петро Добрєв.

З 16 по 19 жовтня в Острівному гостювала бразильська родина Олівейра. На таку далеку подорож, та ще й до країни, у якій йде війна, голова сім’ї Ренато з двома синами та донькою наважилися, аби на власні очі побачити місце, де народилися і жили їхні предки. Тут, на сільському кладовищі поховані прапрадід та прабабуся Ренато, а також брати та сестри його бабусі та дідуся.

«У перший день ми провели для гостей екскурсію селом. Розповіли їм історію Острівного, разом прогулялися центром села, показали їм школу, церкву. Саме церква найбільше їх надихнула: вона зберіглася саме з тих давніх часів, і саме тут вінчалися їхні бабуся та дідусь, тут хрестили їхніх тіток, які народилися в Острівному і будучи малими дітьми поїхали разом з Батьками до Бразилії. А прабабуся та прадідусь брали у будівництві церкви безпосередню участь», – зазначив Петро Добрєв.

За океан родина Галєвих виїздила з двома доньками. Ще одна – бабуся Ренато – народилася вже в Сан-Паулу. Тому прізвище Галєви у Бразилії не зберіглося.

Ренато ріс разом з бабусею та дідусем. І з раннього дитинства пам’ятає, як вони хотіли повернутися до Буджаку. Тож він прагнув здійснити їхню мрію, а ще – самому побачити, де вони народилися та жили.

«Там ціла історія. В документах у баби та діда написано, що народилися вони в селі Код-Китай, у Румунії. Але знайти таке село в Румунії Ренато не міг. Знайшов лише на якійсь старій карті. І лише порівнявши з сучасними картами він зрозумів, що йдеться про нинішнє Острівне в Україні. Розповідає, що в нього через це у голові утворилася суцільна каша. Єдине, що допомогло зібрати усе до купи, це те що за сучасними даними тут живуть болгари. І на тій старій карті теж вказано, що Код-Китай – болгарське поселення. Він почав шукати прізвища – дідове Галєв та бабине Бузіян. І так він вийшов на людей з Острівного, які дали контакти його троюрідних сестер», – коротко розповідає історію пошуків наш співрозмовник.

Сам Петро приблизно у цей час почав цікавитися історією переселення своїх земляків до Бразилії. І знайшов… сестер Ренато, які й доправили його до свого брата, бо він якраз цікавиться цим питанням.

«Ми почали спілкуватися. Він дуже хотів приїхати до Острівного доки ще жива племінниця його бабусі – 98-річна Марія Дмитрівна Станєва (Бузіян). Але його зупиняла війна. Ми спілкувалися і я його вмовив. Вони зустрілися», – відкрив таємницю термінового візиту гостей Петро Добрєв.

Другий день в Острівному гості присвятили візитам до знайдених родичів. А ще ходили подивитися на старі будинки, де народилися їхні бабуся та дідусь, та місце, де колись був їхній будинок, в якому вони жили, будучи молодою родиною. Тут немає не те що будинку – немає вже і тієї вулиці. Але потомки мали змогу побачити землю, де Галєви вирощували овочі та виноград. Побували й на кладовищі, де поховані їхні предки. Тут, на могилі брата бабусі, Ренато зробив символічне поховання – закопав у землю бабусину хустку та дідусів капелюх. Так символічно баба Зона та дід Гергі повернулися до Буджаку, куди не встигли приїхати за життя.

У суботу Ренато разом з дітьми побував у гостях у найстаршого жителя села – діда Кольо. І цей візит був не тільки даниною шани. Мати діда Кольо свого часу теж емігрувала до Бразилії. Але згодом повернулася. А мандрувала за океан на одному пароплаві з родиною Галєвих, навіть у списках були поруч. Чоловік, коли почув, що до села їдуть такі гості, дуже захотів запросити їх до себе.

Ввечері родину Олівейра запросили до Будинку культури, де пройшов захід, присвячений сторіччю початку переселення жителів Острівного до Бразилії. Після лекції та святкового концерту жителі села організували застілля, на якому зібралися усі родичі сімейства.

Петро Добрєв розповів нам, що родина Галєвих була далеко не єдиною, яка ризикнула поїхати на інший континент у пошуках кращого життя. Усього протягом десяти місяців – з червня 1925 по травень 1926 року – до Бразилії виїхали три сотні людей. Це шістдесят родин, шістнадцять – виїхали першими рівно сто років тому, у жовтні 1925-го. Станом на 16 грудня 1924 року в Код-Китай жили 3140 людей.

«З них, по прізвищах, я знайшов сто дев’яносто. Дванадцять родин повернулися до Острівного. В нас навіть є одна родина, яких досі називають «амеріканчуйті». Повертались у 26-му, 27-му і 28-му роках. Але це не були заробітки. Це була міграція в один кінець. Їм обіцяли надати землю, будинки та усе, що потрібно у будинках. Одним обіцяли по двадцять п’ять гектарів на родину, іншим – в залежності від кількості робітників. Завдання було – виселити якомога більше людей з Бессарабії», – поділився знайденою інформацією Петро.

Дослідник розповідає, що насправді людей ввели в оману. У Бразилії вони просто стали рабами – працювали на плантаціях за їжу. Люди втікали, хтось будь-якими зусиллями збирав гроші і повертався додому.

«Це була цілеспрямована політика Румунії. Там було багато супутніх причин. Але головною була політика влади відносно національних меншин. Це була концепція моноетнічної держави. Румуни мали бути переважною більшістю. А тут, у Бессарабії, були болгари, українці, гагаузи, росіяни, євреї, німці… Там дуже красномовна статистика. Масова міграція почалася 26 червня 1925 року і завершилася 1 травня 1926-го. За цей час з тодішньої Румунії емігрували більше 24000 людей. З них відсотків 70 – з Бессарабії. Румун з них було… дві людини», – пояснює події тих років Петро Добрєв.

Їхали до Бразилії довго, за теперішніми мірками – непомірно довго. З Острівного – підводами до Арциза, залізничної дороги в селі тоді ще не було. Потягом їхали через Кишинів до Бухаресту. Там їх селили у спеціальному таборі, де вони приблизно місяць в нелюдських умовах чекали на отримання закордонного паспорту. Звідти мігранти їхали до Гюргєво (Джурджу), де сідали на пароплав, що йшов до Відня. У Відні, у центральному консульстві Бразилії в Європі, вони отримували візу. Звідти потягом їхали у Шербур, у Францію. А з Шербура пароплавом до Порт Сантуса, штат Сан-Паулу у Бразилії. На новому місці мігрантів потягом везли вже до міста Сан-Паулу, де розташовувався так званий пансіонат для мігрантів. Фактично ж це був величезний барак, де могли розміститися три тисячі людей. Тут місцеві плантатори обирали для себе більш витривалі родини для роботи на своїх плантаціях.

Маршрути, якими жителі Буджаку потрапляли до Бразилії, були різними. Так, жителі села Дивитлій (Делень, Арцизька громада) після Відня потрапили до Трієсту, що в Італії. Є родини з Острівного, які разом з кількома жителями села Кирнички до Сан-Паулу потрапили з Гамбургу.

Це те, що Петрові вдалося з’ясувати під час своїх досліджень. Насправді ж нащадків болгар у Сан-Паулу, та й в усій Бразилії зараз немало.

У 2013 році до Острівного вже приїздила одна родина з Бразилії – нащадки роду Бузіян. Раніше родину предків відвідували бразильські болгари Ганчеви. Є ще одна родина, яка хоче приїхати до Острівного. Але знову ж таки війна…

Зрозуміло, що багато болгарських прізвищ за сторіччя по той бік океану загубилося, багато – змінилися на місцевий, португальський лад. Та й самі болгари там давно асимілювалися серед місцевих. Але намагаються тримати зв’язок. Так Ренато зараз розшукав шість родин-потомків тих, хто сто років тому разом з його дідусем та бабусею назавжди покинув Острівне і оселився в Бразилії. Тепер вони мають змогу спілкуватися один з одним. А ще у Сан-Паулу діє болгарська спільнота, у якій нащадки бессарабських болгар знайомляться з культурою та традиціями своїх предків.

Щоб не загубилося прізвище Галєв, Ренато вирішив, що його носитиме його старша донька. Під час хрещення вона, замість прізвища матері, яке у більшості випадків надають дитині разом з прізвищем батька, отримала прізвище свого дідуся. Тож десь у Сан-Паулу живе Маріанна Галєва Олівейра – правнука Гергі та Зони Галєвих, які сто років тому назавжди залишили Код-Китай.

Діана ГЕРГІНОВА



Джерело

Суспільство

Росія збудувала на ТОТ широку систему мілітаризації дітей

Published

on



Росія масово запроваджує мілітаризацію у школах та дитячих організаціях на тимчасово окупованих територіях України.

Про це в Телеграмі повідомив керівник Центру вивчення окупації Петро Андрющенко, передає Укрінформ.

«Росія побудувала значно ширшу систему: від початкової школи й масових дитячих організацій – через військові ігри та кадетські структури – до практичної підготовки з БПЛА, тактики, зброї та військової медицини», – написав він.

За словами Андрющенка, на ТОТ Запорізької області 10 154 учні вже охоплені проєктом «Орлята России», понад 23 тисячі дітей – «Движением Первых», ще Понад 2 тисячі пройшли через «Зарницу 2.0», а в «Юнармии» налічується 355 учасників.

«Центр «ВОИН» на чотирьох окупованих територіях уже заявляє 14 450 підготовлених курсантів», – додав Андрющенко.

Читайте також: У мобілізації на ТОТ ворог робить акцент на молоді – Прокудін

Паралельно, за словами керівника Центру вивчення окупації, у школах військово-прикладний блок займає вже близько половини курсу ОБЗР.

Як повідомляв Укрінформ, Служба зовнішньої розвідки України отримала від джерел інформацію про чергове викрадення українських дітей з тимчасово окупованих територій.

Фото ілюстративне



Джерело

Continue Reading

Суспільство

На Херсонщині дві жінки отримали до 15 років за колабор…

Published

on



За матеріалами Служби безпеки України заочно засудили двох мешканок Херсонщини, які, за даними слідства, добровільно співпрацювали з російськими окупантами. Одна з них брала участь в організації псевдореферендуму в Новій Каховці, інша обійняла посаду в окупаційному “ГУ МВД”.

Як повідомили в СБУ, мешканка Нової Каховки у вересні 2022 року долучилася до роботи окупаційної “дільничної виборчої комісії”. Вона видавала “бюлетені”, перевіряла виборців за списками та агітувала підтримувати росію.

За ч. 2 ст. 28 та ч. 5 ст. 111-1 Кримінального кодексу України жінку заочно засудили до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Також їй на 15 років заборонили займатися діяльністю, пов’язаною з виборчим процесом.

Інша засуджена — уродженка Берислава. За даними СБУ, вона добровільно погодилася обійняти “посаду” в окупаційному “ГУ МВД”.

За ч. 7 ст. 111-1 КК України їй призначили 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна та позбавили права обіймати відповідні посади.

Розслідування проводили співробітники СБУ в Херсонській області за процесуального керівництва Херсонської обласної прокуратури.

Нещодавно, на Херсонщині до суду скерували обвинувальний акт щодо чотирьох місцевих жителів, яких обвинувачують у веденні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором. За даними слідства, вони забезпечували роботу сільськогосподарського підприємства в окупованій Каховці за російським законодавством


Андрій Колісніченко



Джерело

Continue Reading

Суспільство

Чи отримає колишній аеродром в Арцизі другий шанс

Published

on




Читайте оперативні новини першими. Підпишіться на офіційний Telegram-канал «Бессарабія INFORM».


Підписатися

Колишній військовий аеродром «Червоноглинське» в Арцизі, який за часів СРСР вважався стратегічним авіаційним форпостом на Південно-Західному напрямку, вже понад двадцять років заростає чагарниками та руйнується. Попри це, масштабний інвестиційний проєкт «Інноваційний острів B-ZONE» доводив, що занедбана демілітаризована база має унікальний потенціал, щоб стати найбільшим мультимодальним хабом Східної Європи. Проте амбітна ідея досі залишається на папері, оскільки занепад бази глибоко вдарив по регіону, а рестарт летовища вимагає колосальних ресурсів. Про це «Бессарабії INFORM» повідомив голова ГО «Асоціація архітекторів Одеси» Володимир Халін.

Історична травма: як Бессарабія втратила авіаційне крило, а місто — серце

Щоб зрозуміти масштаби сьогоднішньої трагедії об’єкта, варто повернутися в часи, коли «Червоноглинське» працювало на повну потужність. Аеродром в Арцизі будувався як об’єкт вищого стратегічного значення, де дислокувався двісті шостий штурмовий авіаполк із літаками Су-25 та військово-транспортна авіація. Злітно-посадкова смуга була здатна без проблем приймати важкі радянські транспортники Іл-76 та забезпечувати десантні чи логістичні операції в межах всього Чорноморського регіону. Для самого міста Арциз авіабаза була не просто військовим об’єктом, а містоутворюючим підприємством, яке забезпечувало роботою тисячі цивільних спеціалістів і підтримувало місцеву торгівлю, культуру та комунальну інфраструктуру.

Проте 1998 рік став для «Червоноглинського» фатальним. В рамках загального скорочення Збройних Сил України авіабазу офіційно розформували, а військові пішли, передавши колосальне майно на баланс місцевої громади, яка фізично та фінансово не мала ресурсів для утримання такого об’єкта. Без належної охорони територія швидко перетворилася на ласий шматок для мародерів, через що роками відбувався тихий вандалізм. Залізобетонні плити покриття руліжних доріжках та капонірів демонтувалися й розпродавалися як будматеріали, з корінням виривався дефіцитний мідний кабель систем навігації та посадки, а цегляні будівлі колишніх казарм, їдалень та командних пунктів розбиралися до фундаменту, внаслідок чого держава фактично викреслила Арциз із карти діючих авіаційних точок країни.

Проєкт «B-ZONE»: три кроки до глобального логістичного прориву

Декілька років тому група одеських архітекторів та економістів запропонувала концепцію, що передбачала перетворення демілітаризованої зони на інноваційний технопарк «Інноваційний острів B-ZONE». Головна ідея полягала в тому, щоб не просто відновити злітну смугу для літаків, а створити повністю автономний, екологічно чистий промислово-логістичний кластер. Розробники розділили реалізацію проєкту на три стратегічні етапи, кожен з яких мав чіткі часові та фінансові рамки.

Перший етап під назвою «Інфраструктура» розрахований на два роки та передбачає повне очищення території від залишків зруйнованих радянських споруд, проведення нових сучасних комунікацій та капітальну реконструкцію злітно-посадкової смуги. Проєкт передбачає її подовження до 3760  метрів, що автоматично виведе Арциз у вищу лігу світової авіації, дозволяючи приймати цивільні надважкі вантажні літаки типу Ан-124 «Руслан» та Боїнг сімсот сорок сім. Паралельно заплановано будівництво сучасних критих карго-терміналів із температурним контролем, митних лінійок та експрес-зон оформлення вантажів, а також готельних комплексів для екіпажів та обслуговуючого персоналу.

Другий етап під назвою «Енергія» фокусується на «зеленій» складовій, оскільки величезна територія колишнього аеродрому має бути задіяна під об’єкти відновлюваної енергетики. Планується будівництво потужних сонячних електростанцій, щоб хаб став на 100 відсотків енергонезалежним і міг постачати надлишки чистої електроенергії в загальну мережу регіону, що критично важливо для енергодефіцитного півдня Одещини.

На третьому етапі навколо відновленого аеропорту та енергетичного вузла створюється промислова зона, де мають розміститися підприємства з низьким екологічним навантаженням, включаючи збірку елементів автономного електропостачання, логістичне пакування та переробку сільськогосподарської продукції Бессарабії для її миттєвого експорту літаками в будь-яку точку світу.

Мультимодальна матриця: чому Арциз — це «золота жила» для інвестора?

Географічне та інфраструктурне розташування Арцизького летовища робить його унікальним не лише в масштабах України, а й усього Чорноморського басейну завдяки кільком ключовим факторам, які разом створюють так звану логістичну матрицю. Якщо поглянути на карту повітряних коридорів, Арциз лежить на прямій авіаційній лінії, що з’єднує країни Північної Європи з Близьким Сходом та Індією, а також Південну Європу з головними виробничими потужностями Азії. Це робить проєкт стратегічним хабом для дозаправки, технічного обслуговування та зміни екіпажів транзитних літаків.

Найбільша перевага об’єкта полягає в реалізації мультимодального трикутника, адже на відміну від багатьох інших занедбаних смуг, прямо до території аеродрому підходить власна залізнична гілка та станція. Поруч також проходить модернізована міжнародна автотраса Одеса — Рені, що дозволяє оперативно перевантажувати товари за схемою «літак — поїзд — автомобіль». Цю картину доповнює портове кільце, оскільки у радіусі всього ста п’ятдесяти кілометрів зосереджені сім морських та річкових портів Одеської області, включаючи Одесу, Чорноморськ, Південний, Ізмаїл, Рені, Усть-Дунайськ та Білгород-Дністровський. Арцизький хаб міг би працювати як «сухий порт» авіаційного спрямування, забираючи на себе експрес-доставку найдорожчих та термінових вантажів з морських контейнеровозів.

Заручники геополітики та воєнного стану

Найближче до реального старту проєкт підійшов у 2013, коли концепція «B-ZONE» пройшла сито погоджень у профільних міністерствах та Кабінеті міністрів України, а також обговорювалися варіанти залучення міжнародних грантів. Проте події 2014 року зламали ці плани, оскільки всі цивільні інвестиційні програми в авіації були заморожені, а держава переорієнтувала фінансування на оборонний сектор. Згодом Міністерство оборони України спробувало повернути об’єкт до життя як військову комендатуру, але виділений такий бюджет у розмірі близько п’яти мільйонів гривень виявився краплею в морі, якої ледве вистачило на базове розчищення бур’янів та виставлення охорони.

Далі повномасштабна війна. Цивільний повітряний простір України закритий з 24 лютого 2022 року.

Сьогодні на шляху відродження аеродрому стоять серйозні перешкоди. Через глибину руйнування смугу і термінали на аеродромі доведеться ставити фактично з нуля — орієнтир «щонайменше 1 млрд USD». У воєнний час, при закритому небі і при ударах по залізничній інфраструктурі Арциза (листопад 2025), ця цифра не є ні пріоритетом держави, ні банкопридатною для PPF. У 2026-му бар’єр інший і жорсткіший: безпека смуги.

Окрім цього, тривалий час існувало потужне одеське лобі в особі Одеського міжнародного аеропорту, який розцінював Арциз як потенційного небезпечного конкурента у сфері карго-перевезень, і волів концентрувати всі вантажопотоки в обласному центрі. Ситуацію ускладнював і ізмаїльський вектор, оскільки обласна влада тривалий час віддавала пріоритет відродженню аеропорту «Ізмаїл», який зберігся в рази краще і потребував значно менших фінансових вливань для запуску, що змушувало чиновників вважати його більш реалістичною ціллю.

Погляд у завтрашній день

Попри купу скепсису, автори проєкту не складають зброї, адже концепцією екологічного виробничого кластера в Арцизі свого часу активно цікавилися японські інвестиційні структури, які шукали майданчики для релокації високотехнологічних потужностей ближче до кордонів Європейського Союзу.

«Японський інтерес до релокації високотехнологічних потужностей ближче до кордону ЄС — історичний сигнал,  на жаль, не підписаний до 2026 року. Бо податковий режим ВЕЗ і статус земель колишньої оборонки досі не закриті. Без цього «другий шанс смуги» лишається гаслом», – каже Володимир Халін.

В нинішніх реаліях, коли логістична карта України зазнає трансформацій, а південь Одещини та Дунайський кластер стали критично важливим транспортним вікном, ідея створення потужного сухого порту з авіаційним крилом в Арцизі виглядає стратегічною необхідністю. Але для того, щоб перетворити «Червоноглинське» з пам’ятника радянському мілітаризму на сучасний інноваційний острів, державі доведеться виконати серйозне домашнє завдання, надавши майбутнім інвесторам юридичні гарантії безпеки капіталу, створивши спеціальний податковий режим вільної економічної зони та чітко врегулювавши статус земель колишньої оборонки.

«Другий шанс для аеродрому в Арцизі є. Він іде рейкою і трасою, не злітною смугою. Смуга може повернутися — після відкриття неба, після визначення статусу земель оборонки і після того, як парк і коридор уже дадуть вантаж. Інакше громада знову отримає великий бетон без економіки, як у 1998 році», – підсумовує архітектор.

Раніше ми повідомляли: В Ізмаїлі до 6 років тюрми засудили чоловіка за розбещення дівчинки на дитячому майданчику



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.