На Прикарпатті писанкарством займаються майже у кожному селі Верховинського, Косівського, Коломийського та Надвірнянського районів. Писанки на чорному тлі створюють лише у гірському селі Чорний Потік. Тут старші люди їх називають «чорнєнськими», а молодші – «чорнопотоківськими» або ж «чорнопотіцькими».

У 2012 році у селі Чорний Потік місцеві започаткували навіть свій фестиваль, щоб привернути увагу туристів до унікальної традиції писанкарства. Через війну його довелось призупинити, але це не означає, що тут більше не знайти писанки до Великодня. Радше навпаки. Нині тут майже у кожній хаті створюють писанки і частину їх віддають для воїнів, щоб нагадати їм про рідний дім та традиції.

Як пишуть чорнопотоківську писанку та як прочитати її символи – у репортажі Укрінформу.

ДЕРЕВО ЖИТТЯ

– Наша чорнопотіцька писанка посідає важливе місце поруч із космацькою і замагорівською, а Чорний Потік належить до одного з трьох найбільших центрів писанкарства на Гуцульщині. Якщо космацька писанка – це зображення дрібненьких орнаментів жовто-червоного кольору, то на чорнопотоківській є зображення рослинних, тваринних та геометричних орнаментів на чорному тлі, – розповідає майстриня із села Чорний Потік Марія Тимінська з династії писанкарів Постілецьких.

Ми зустрічаємося з нею на майстер-класі в одному з делятинських ліцеїв. Біля майстрині, теж у вишиванках, беруться писати писанки Ганнуся та Ромчик. Діти зізнаються, що у своїх 11 років до цієї справи долучаються не вперше, бо писанки у Чорному Потоці майже усі пишуть змалку.

– Нашій писанці притаманні білий, жовтий, рожевий, синій, фіолетовий, червоний і чорний кольори. Писанку ми пишемо за допомогою писачка, який у нас роблять місцеві мешканці. В його основі – дерев’яна ручка і металевий стержень у вигляді лійки. Починаємо роботу з того, що цей писачок тримаємо у гарячому воску, – продовжує розповідь майстриня.

Вона розказує, що як писанкарка працює понад 10 років. Утім, коли вперше взяла в руки писачок, не пам’ятає.

– Мене навчила писати писанку моя мама, а її – її мама, і так у нас секрети майстерності передаються від покоління до покоління. Тепер моя донька Наталя допомагає мені писати писанки, а доня Ганнуся ось тепер вчиться від мене. У нас пишуть писанки на повному яйці, а вже потім його видувають, – уточнює майстриня.

Каже, Чорний Потік – релігійне село. А тому писанки тут пишуть після молитви, у доброму настрої, зі світлими думками та в чистій оселі. Переважно це відбувається ввечері. Для цього попередньо купують яйця: курячі, гусячі чи перепелині. Головне – щоб у них була гладенька поверхня. До роботи яйце дбайливо промивають водою з оцтом, щоб знежирити. Далі вже писачком його наче розділяють на дві частини. Ці лінії називаються «обручами».

– Яйце крутимо до себе, а писачок тримаємо на місці, тоді у нас ці «обручі» будуть сходитись. Між обручами ми пишемо «Христос воскрес». Потім – дату, коли буде Великдень. Цього разу пишемо «20.04.2025 року», – пояснює майстриня, вправно вимальовуючи усе на яйці.

Вона наголошує, що показує чорнопотоківську писанку під назвою «Дерево життя», а тому внизу, каже, треба зобразити основу, з якої проростає п’ятипелюсткова квітка.

– Це означає п’ять робочих днів. Цю квітку ми прикрашаємо ще трипелюстковими квітками, вони символізують Святу Трійцю. Наше «дерево життя» ми доповнюємо хрестом. Він означає чотири сторони світу, а у християнстві це – страждання Ісуса Христа, який нагадує нам, що за кожний гріх треба рано чи пізно платити, – тлумачить свою роботу Марія Тимінська.

Каже, усі ці лінії на яйці, яке опускають у розчин із фарбою, залишаться білими. Але перед цим вона ще розмальовує пелюстки квіток у різні кольори й покриває їх зверху воском. Поки це яйце набиратиме чергового забарвлення у посудині, можна працювати з іншим. У такий спосіб вправні майстри пишуть одночасно близько 10 писанок.

НА КОНВЕЄР ЦЮ СПРАВУ НІХТО НЕ КЛАДЕ

– Найближчі наші сусіди, де пишуть ще писанки, – Космач. Але лише у нас на писанці є чорне тло. Чи воно пов’язане з назвою Чорний Потік, чи з якимись подіями, невідомо. Але нашу писанку це різнить від інших, – розповідає директор Чорнопотоківського ліцею Михайло Струк.

Зазначає, що перша згадка про Чорний Потік датується 1629 роком. Утім, коли тут з’явилася перша писанка, ніхто не скаже.

– У жодному іншому селі Делятинської громади писанки не пишуть. У Чорному Потоці їх писали здавна, щоб заробити на хліб щоденний. У сусідніх селах люди обмінювали її на два чи три яйця і так отримували зиск. Коли радянська влада прийшла у Чорний Потік, традиція писанкарства не згубилася, усе робилось підпільно.

Михайло Струк каже, що тепер у Чорному Потоці кожна хата – це своєрідна майстерня.

– На конвеєр цю справу ніхто не кладе, бо кожна наша писанка – унікальна, неповторна. Однакових немає, як людей. Крім майстринь, у нас писанки ще пишуть чоловіки й діти. Але за межі Чорного Потоку це не поширюється. І не через те, що не хочуть поділитись, а тому що це символ єдності, сім’ї, віри і захисту, – додає Струк.

СКАРБ НА ВЕЛИКДЕНЬ

– Я пишу писанки цілий рік. Їх можна побачити від Америки до Франції, від Португалії до Німеччини, тобто усюди, – запевняє Марія Тимінська.

Каже, писанка «Дерево життя» зберігає давні символи, які писала ще її прабабуся. На таких писанках також можна знайти зображення місцевого храму та 40 клинців – символ сорокаденного посту. Часом на чоронопотоківських писанках зображають пташку, яка символізує сонце та віру.

– Ми стараємось, щоб було більше жовтого кольору, тоді писанка веселіша. Пишемо їх від найсвітлішого до найтемнішого відтінків, щоразу занурюючи у різні фарби, – ділиться майстриня.

Каже, давню писанку у Чорному Потоці створювали без червоного кольору, але вона тепер додає його в роботи, щоб писанки були ще яскравішими.

– Із роками наша писанка змінюється, бо ми осучаснюємо узори, з’являються навіть інші техніки. Ось на великому яйці, погляньте, я намалювала наш тризуб. Часом додаю квіти та надписи, змінюю кольори. Усе залежить від натхнення, настрою та побажання людей. Тепер можу відходити від традицій чорного тла і робити його синім чи зеленим, – розказує Марія Тимінська.

Традиційно у Чорному Потоці перед Великоднем писанки дарують та продають. Кажуть, що більша писанка, то вищою є її вартість. Хоча найважче, зізнаються, вимальовувати узори на найменших перепелиних яйцях.

– Коли ми червону писанку зануримо в чорний, а це завершальний колір, треба підготуватись розтопити на ній віск. Для цього ми запалюємо свічку, потім виймаємо писанку і гріємо її біля полум’я. Витираємо віск серветкою. Ось тепер ми бачимо яскраві барви на нашій чорній писанці, – завершує майстер-клас Марія Тимінська.

Щороку в такий спосіб вона пише до 200 писанок, а у ці дні ще майже півсотні створила для українських воїнів.

– Ми передаємо наші писанки з паскою та ковбаскою для воїнів. Щоб вони бодай трішки відчули себе вдома, щоб почули наші молитви про перемогу і мир. Уже як буде мир, тоді й відновимо наш фестиваль, – усміхається майстриня.

ТЕПЕР ДОВБУШ Є В КОЖНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ЗАХИСНИКОВІ

За її словами, саме у ці дні у Чорному Потоці готують великодні пакунки на фронт. До них ще вкладають дитячі малюнки, на які дуже чекають воїни.

– Господь так задумав, щоб наша душа щоразу очищалась від негараздів та чорноти. А люди наче вкладають цей зміст у написання писанки – вона стає прекрасною, коли знімає зі себе чорноту наприкінці роботи, – пояснює Михайло Струк процес написання писанки.

Запитую його, чи не пов’язана традиція писанкарства у Чорному Потоці з Довбушем, який, за легендами, свого часу ходив у цих краях. Адже опришків із Чорного лісу називали «чорними хлопцями».

– Тепер цей Довбуш є в кожному українцеві, який пішов на фронт. Серед них із нашого села на війні є 85 бійців, які мужньо нас захищають. Троє, на жаль, загинули. Оце є для нас рицарі та довбуші… До Великодня кожний воїн обов’язково отримає чорнєнську писанку, той скарб і символ дому та рідної хати, – запевняє Михайло Струк і дарує усім учасникам майстер-класу писанку на згадку.

Довідково. У 2008 році Україна ратифікувала ст.12 Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини.

Минулоріч Укрінформ розпочав власне дослідження нашого спільного надбання – об’єктів Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Першими, ще у 2012 році, до нього були внесені такі традиційні ремесла, як створення косівської мальованої кераміки, кролевецьке переборне ткацтво, опішнянська кераміка та петриківський розпис. Відтоді до них додалися притаманні різним куточкам нашої країни обряди, пісні й танці, музичні інструменти, страви і напої, звичаї святкувань і поминань… Наразі Національний перелік налічує майже 100 пунктів і постійно поповнюється. Зокрема, у 2024 р. до нього було додано 27 елементів. Частину цих об’єктів Україна подала на внесення до списків ЮНЕСКО.

Збереження культурної спадщини є дуже важливим, особливо тепер, коли території її поширення подекуди окуповані російськими військами, а носії змушені шукати прихистку в інших регіонах чи навіть за кордоном.

Ірина Дружук, Делятин – Івано-Франківськ

Фото Юрія Рильчука