Віталій народився 2 серпня 1990 року у Самборі на Львівщині. З’явився на світ в один день із братом Володимиром, на 10 хвилин пізніше. Тож у дитинстві завжди поруч був друг і порадник, з яким ділили домашні обов’язки, ходили на річку, у першому класі – на заняття танцями; а згодом після занять із тренерами грали у волейбол та ганяли у футбол.  

Хлопці не були відмінниками, проте знали, що треба добре вчитися. Були завжди непосидючими, допоки їх не зацікавлювали практичними потрібними заняттями. Завжди допомагали старшим та друзям.  

Віталій з братом чотири класи закінчили у Самбірській школі №10. А потім стали учнями навчального закладу із понад 200-літньою історією  – нині Ліцею імені Андрія Чайковського, який тоді діяв у статусі «гімназія».  

«Віталій казав: “Ми прийшли до школи навчитися вчитися”», – згадує його мама, пані Марія, яка нині працює вчителькою. 

Після дев’ятого класу юнак став студентом Самбірського фахового коледжу економіки та інформаційних технологій. Закінчив навчання у 2009 році, здобувши спеціальність «Розробка програмного забезпечення». 

Віталій для колективу студентів та викладачів коледжу був прикладом відповідальності та сумлінного виконання покладених на нього обов’язків. Був завжди активним у навчанні, постійний учасник обласної спартакіади з ігрових видів спорту, пишуть на сайті навчального закладу.

На цьому у прагненні до знань молодий чоловік не зупинився і продовжив навчання у Тернопільському фінансово-економічному інституті (нині це Західноукраїнський національний університет). Проте обрав заочну форму. 

Віталій після завершення технікуму не зміг влаштуватися працювати за спеціальністю. Тому уже за кілька місяців вирішив йти служити у ЗСУ за контрактом. Місцем служби спочатку упродовж року був Самбір, а далі два роки – Львів. Тоді вправно навчився водити авто.  

Контракт закінчився наприкінці 2013 року, перед подіями Революції Гідності. Разом із братом та іншими однодумцями Віталій кілька разів їздив на Майдан до Києва. 

Понад пів року працював у приватному бізнесі, зокрема, за кордоном. А наприкінці літа 2014 року Віталія мобілізували. Спочатку були навчання на полігоні поблизу Львова.  

Мама військового згадує, що у той період син їй нагадував Рембо з голлівудського фільму: молодий, у гарній фізичній формі. Він у цивільному житті використовував кожну нагоду, щоб віджиматися на турніку та займався бігом, розповідає пані Марія. 

Найвідоміша операція періоду АТО, в якій брав участь Віталій, – це оборона Донецького аеропорту. Молодий чоловік служив у складі військової частини А0284 – 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, якій згодом присвоїли звання Галицької.

На Донеччині захисник перебував із листопада 2014 року по вересень 2015-го. Восьма рота 3-го батальйону 80-ї аеромобільної бригади, в якій служив Віталій, зайшла у ДАП 21 грудня 2014 року. Планова ротація відбулася 14 січня 2015 року. Боєць отримав контузію. 

Пані Марія згадує, як якось несподівано син приїхав додому. «Почула була голос у телефоні… Ти на роботі, лишаєш все – і летиш, бо маєш дати ключі, щоби син зайшов у дім», – розповідає жінка. Вона неймовірно раділа від щастя бачити Віталія. Хоча мав незвичний вигляд: був з бородою і помітно відрослим чубом. 

Після демобілізації у 2015 році чоловік готувався вступити до Французького легіону. Близько двох тижнів проходив спеціальні тестування власне у Франції. Проте мрія так і не втілилась у життя. 

Віталій завжди поважав думку інших та аргументовано відстоював свою, розповідає мама. Умів вислуховувати навколишніх. Ще зі школи мав романтичне кохання, писав дівчині вірші. Проте щось у тих щирих юнацьких стосунках не склалося. 

Продовжував працювати у приватному бізнесі. Активно займався легкою атлетикою, долучався з друзями до бігових марафонів в Україні та за кордоном. 

Після початку повномасштабної російсько-української війни Віталій добровольцем долучився до ЗСУ через кілька місяців, щоби знову повернутися саме у десантно-штурмові війська. Мамі казав, що для нього неприпустимо, щоби йшли захищати країну від ворога недосвідчені 18-річні люди.  

Життєвий шлях старшого солдата Віталія Шубеляка обірвався під час бойового завдання 20 червня 2022 року. Сталося це у населеному пункті Богородичне на Донеччині. У районі села йшли жорстокі бої, воно переходило з рук у руки понад десять разів. Майже всі будівлі та інфраструктура були знищені… 

Із 31-річним Героєм прощалися 23 червня на площі Пам’яті у Самборі. Чин похорону відбувся у залі органної та камерної музики. Поховали військового біля Меморіалу Героям України. 

«Я не знала, що я маю робити, куди йти», – описує свій стан у день прощання пані Марія.

«Дорого коштує Незалежність, – сказав під час похорону о. Миколай Брийовський. – Дорого обходиться бути українцем. Увесь світ нині бореться з рашизмом. І аж тепер починає формуватися справжня Україна. Свобідна, незалежна країна. Але ціна – ті хлопці і дівчата – герої, яких ми бачимо щодня з екранів. Які повертаються додому неживими. Віталій сьогодні йде востаннє містом. Йде не своїми ногами. Йде до своїх побратимів». 

Віталій Шубеляк був відзначений Почесним пам’ятним листом за підписом Президента України, медаллю «За оборону Донецького аеропорту», орденом «За мужність» IIІ ступеня та орденом «За мужність» II ступеня (посмертно). 

У Самборі проходить щорічний Забіг пам’яті Віталія Шубеляка. До події доєднуються друзі захисника, учасники бойових дій, їхні родичі, професіональні спортсмени й аматори, діти.  

«Це більше, ніж спортивна подія. Це можливість вшанувати світлу пам’ять Героя, об’єднатися громадою та підтримати одне одного», – упевнений співорганізатор Ярослав Мельник.  

«Учасники різного віку та з різною фізичною підготовкою випробовували свої сили на дистанціях 30, 100, 500 метрів, а також 1 і 5 кілометрів. Для когось це була боротьба за результат, для когось — особистий виклик. Але всіх об’єднала спільна мета — вшанувати пам’ять нашого земляка, який віддав життя за Україну», – написали на сайті Самбірської міської ради після проведення четвертого марафону цього року у травні. 

У спогадах побратимів, рідних, друзів, однокласників та вчителів, усіх знайомих Віталій залишається щирою, енергійною і світлою людиною, позитивним, життєрадісним справжнім патріотом. 

Честь і слава Герою! 

Валентина Кащенко 

Фото надані Марією Шубеляк 

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Сили оборони України 28 червня та в ніч на 29 червня уразили три мости, склад матеріально-технічних засобів та пункти управління російської армії на тимчасово окупованих територіях України та у Російській Федерації.

Спецпідрозділ Головного управління розвідки Міністерства оборони України «Примари» нищить та виводить з ладу військові об’єкти в тимчасово окупованому Криму. Росіяни втрачають засоби спостереження і зазнають серйозних логістичних проблем, зокрема на залізниці.