Війна
Сім рівнів війни: онтологічна зброя масового ураження
Настала черга проаналізувати зміни ландшафту та сформулювати процеси на різних рівнях війни
Праця “Мистецтво війни” Сунь-Цзи з’явилася близько 2500 років тому у Китаї. Європейська “Про війну” прусського генерала Карла фон Клаузевіца – близько 200 років тому. “Велика шахівниця: панування Америки та її геостратегічні імперативи” Збігнєва Бжезінського видана у 1997 році. Російські “Самоучитель игры на мировой шахматной доске” Сергія Переслєгіна та “Образ победы” керівника Адміністрації Президента РФ Антона Вайна з’явилися відповідно у 2005-му та 2012-му роках.
Україна має 10-річний досвід війни з набагато сильнішим супротивником. А крім цього, досвід 400 років виживання під ударами одразу кількох імперій та відродження державності.
“Сім рівнів війни” – це один з підходів до аналізу процесів, що відбувається у різних площинах протистояння, коли “велика шахівниця” Бжезинського стала багатовимірною. Фігури “ходять” не тільки вперед, назад та по діагоналі, але також вниз і вгору, а можуть і взагалі, зникати і з’являтися нізвідки. Сама дошка іноді перевертається догори дригом, а правила постійно змінюються.
Прогнози двох матеріалів минулого року “Ні перемоги, ні поразки” та “Продовження війни шляхом припинення вогню” справдилися майже повністю. Однак світова мапа протистояння вчергове повністю змінилася, заперечуючи можливість продумування ходів наперед.
Щоб відобразити місце України в змінній реальності, було опубліковано матеріал “Укробуддизм – онтологія шляху від Homo Sapiens до Homo Deus”. Стаття пояснює, як змінився статус України у сприйнятті США, Китаю та Росії. Настала черга проаналізувати зміни ландшафту та сформулювати процеси на різних рівнях війни.
РІВЕНЬ 1: БОРОТЬБА УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ЗА СВОЄ МАЙБУТНЄ
Існування України як незалежної держави, в будь-яких кордонах, як потенційного члена НАТО та ЄС, є екзистенційною загрозою для Російської імперії (тобто, Росії, яка існує у формі імперії). Цей факт вже зрозуміли і американські подкастери. Бен Шапіро, який приїхав до України, щоб зустрітися з головним рабином України Моше Асманом та взяти інтерв’ю у Президента Володимира Зеленського, говорить про це у своєму подкасті.
У жодному зі сценаріїв майбутнього не існує опції, щоб Російська імперія та незалежна Україна існували одночасно на планеті. Тому слід бути абсолютно впевненим в тому, що, чим би не закінчилися перемовини за ініціативи Дональда Трампа, боротьба України за свою ідентичність у формі гібридної чи гарячої конвенційної війни закінчитися не може.
Ті, хто генерують смислову рамку існування Російської імперії чудово усвідомлюють екзистенційну загрозу з боку України та просувають філософське обгрунтування абсолютно конкретної і ключової мети Кремля – нівелювати феномен існування України.
Стаття про “укробуддизм” пояснює, що існування України, яка знаходиться під постійним тиском з боку Російської імперії, крім того, ще й стоїть на заваді, або суттєво змінює процес досягнення геополітичних цілей одночасно і Китаю, і США. Тиск на Україну забезпечить принесення жертви для “умиротворення агресора” та отримання його лояльності в обмін на цю жертву.
Такий тиск здійснюється у формі операцій рефлексивного контролю – “тягни-штовхай”. Спочатку в медіа зливається дратівлива та болюча для українського вуха інформація. Фактично, поважна світова преса поширює, так зване FIMI – іноземну інформаційну маніпуляцію та втручання. А потім, коли українська сторона реагує на неофіційну інформацію (наприклад, про прийняття факту анексії Криму), щоб не допустити її подальшого поширення, офіційні особи заявляють, що таких вимог Україні ніхто не висував, а Володимир Зеленський, нібито, не хоче досягнення миру.
Трансформаційні процеси всередині України змінюють характер дискусії про розвиток суспільства і держави та підживлюються різким скороченням інституційного донорського фінансування з боку США. В жорстких умовах різкого збільшення конкуренції на ринку громадських ініціатив, зросла мотивація співпрацювати з європейськими донорами та з державними органами.
Пріоритети розвертаються в бік розвитку інституцій та підтримки тих, хто готовий їх будувати. Частіше можна спостерігати інвестування ресурсів у глибоке осмислення та формування цілей, яке переважає застарілий тренд на зміцнення державного апарату примусу та правоохоронної системи.
Питання протидії (чи то корупції, чи то дезінформації) все частіше вважається вторинним і поступається питанням позитивістського підходу розвитку свого інфопростору та інституцій. Таким чином, при вдалому збігу обставин комплексні процеси навколо утвердження української ідентичності можуть трансформуватися в усвідомлення української місії та історичного призначення, як пояснюється в статті про “укробуддизм”.
РІВЕНЬ 2: ВІДБИТТЯ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ
Українські експерти відзначають загальне зниження управлінсько-адміністративної спроможності органів влади. Однією з причин цього є надмірна централізація більшості процесів прийняття рішень, яка викликала ефект “пляшкової шийки”. Єдиний центр прийняття рішень не справляється з усіма внутрішніми процесами у зв’язку з критичним рівнем зайнятості топ-управлінців на зовнішньому міжнародному треку. При цьому рівень самостійної ініціативи інших управлінців часто є недостатнім.
Продовжується та досягає своєї мети масштабний вплив російських інформаційних операцій на процеси мобілізації, корекція яких на управлінському рівні так і не відбувається. Усі визнають той факт, що для зміни ситуації з мобілізацією недостатньо просто працювати з інформаційним полем, але реальні дії при цьому не відбуваються. На жаль, в суспільстві наростає наратив – “це вже треба закінчувати”. Водночас що таке “це” і як “закінчувати” ніхто не пояснює.
Перенесення Володимиром Путіним вогню на цивільних осіб в Україні, а також вкидання більше і більше “гарматного м’яса” для суїцидальних штурмів українських позицій, хоч і повільно, але конвертується в утримання ініціативи. При цьому в Росії не тільки немає жодного спротиву проти утилізації своїх же громадян. Навпаки, отримання квартири, шляхом одруження з чоловіком, який їде на “СВО” і загине, стало лайфхаком російських жінок.
26 квітня 2025 року Путін оголосив про захоплення районів Курської області, які контролювалися Збройними силами України. Очевидно, закриття кейсу з Курською операцією ЗСУ було одним з можливих аспектів для ефективного продовження перемовин про зупинення вогню, хоча “на землі” українські підрозділи продовжують діяти за межами українського кордону.
У російських пропагандистських джерелах розповсюджується інформація про можливість весняно-літнього наступу російської армії. Інформація, скоріше за все, є черговою лякалкою, щоб спонукати українську сторону піти на некомфортні пропозиції перемовин. Однак не слід відкидати можливість посилення тиску на українські позиції.
З українського боку також дуже очікують рішень передачі фінансування безпосередньо на військові частини, щоб корпуси та бригади самі могли самостійно швидко замовляти, а не чекати узгоджень з Міністерства оборони. Важливим аспектом залишається розвиток та гідне забезпечення інженерів, що зможуть вигадати як долати ворожий РЕБ і як захистити бійців від дронів ворога.
На даний момент, ключовими змінними показниками протистояння є площа контрольованої території та динаміка зміни обсягів території, яку ми утримуємо. Однак єдиний шлях, як цього можна досягати, – це жертвувати життями українських бійців, як це робить Путін для утримання ініціативи на полі бою. Тому слід бути готовими до того, що бойові дії та обстріли цивільних міст будуть продовжуватися ще невизначений термін. А перемога, що полягатиме у зміні форми існування Росії з імперського на інший, може бути досягнута тільки на інших рівнях протистояння.
РІВЕНЬ 3: ВІЙНА ЗА ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ВИБІР
За останні шість місяців ідентичність та суб’єктність України знаходиться під атакою з різних боків, включно і через заперечення права виконати положення Конституції України щодо приєднання до воєнно-політичного блоку НАТО.
Росія декларує ведення війни саме проти НАТО. Тоді як НАТО на війну так і не з’явилося. На сьогоднішній день, спостерігаючи політику Угорщини, Словаччини, Туреччини та, в першу чергу, США, дуже важко бути впевненим в тому, що стаття 5-а Північно-Атлантичного договору продовжує працювати. А якщо є сумніви у реальному виконанні статті 5, то є і сумніви у існуванні НАТО.
Фактично, поточна позиція США є нічним жахом для політичних лідерів країн Європи, оскільки національні збройні сили багатьох країн є просто не боєготовими. При цьому вони ще й не вивчають феномен України і те, як український народ зміг вистояти під таким тиском.
У попередніх версіях “семи рівнів війни” цивілізаційний вибір стояв між умовним НАТО та умовним СРСР. Це тому що свій цивілізаційний вибір можна відстояти виключно воєнною силою. А Європейський Союз як геополітичне об’єднання цивілізаційного характеру на сьогоднішній день не в змозі забезпечити захист свого цивілізаційного вибору без НАТО. Тобто без участі США в цьому захисті.
Україна також не в змозі відстояти свій цивілізаційний вибір наодинці. Тому у випадку України та ЄС доводиться створювати нові моделі – спочатку платформу “Раммштайн”, а тепер “Коаліцію охочих”.
Однак досвід показує, що і воєнної сили не достатньо для відстоювання цивілізаційного вибору. Адже, окрім виділення 800 мільярдів євро на програму ReArm, воєнну службу в Європі потрібно зробити знову престижною. Чи готові країни Європи розвивати професійно-технічну освіту для створення більшого прошарку “синіх комірців”, які стануть основою для реіндустріалізації військово-промислового сектору? Чи готові країни Європи змінити свій, контрольований профсоюзами, лівий підхід, що не дає бізнесам розвиватися?
Важливими аспектами війни за цивілізаційний вибір стали кілька подій, що сталися за останній період. По-перше, це визнання Володимиром Путіним того факту, що на території Курської області проти ЗСУ та західного озброєння воювали громадяни КНДР. Іншими словами, фактично, американська зброя вбивала північнокорейських громадян на території Російської Федерації. Цікава метаморфоза для картини світу “деескалатора” Джейка Саллівана.
Це доводить той факт, що Росія вже також не може вести війну самостійно та цементує наратив про “вісь хаосу”, до якої входять Китай, Північна Корея, Росія, Білорусь, Куба та Венесуела. До цих авторитарних країн намагаються приєднатися Угорщина та Словаччина. Крім того, активно розвивається об’єднання БРІКС, яке представляє собою G20 без західних країн, які, замість виключно розмов про заробляння грошей, постійно “дратують” авторитарні режими на міжнародних платформах заявами про захист прав людини та гуманізм.
По-друге, важливим фактом останнього періоду стало підписання Володимиром Путіним президентського указу, згідно з яким українці, які перебувають на території окупованих регіонів, повинні до 10 вересня виїхати за межі територій, контрольованих російською владою, або пройти паспортизацію та медичний огляд і дактилоскопію. Очевидним є той факт, що Путін створює мобілізаційний резерв із чоловіків, що проживають на територіях, які він захопив. Продовжується і взаємна інтеграція Росії та Білорусі у воєнній сфері.
Путін намагається відтворити воєнну потугу СРСР, для чого буде використовуватися порядок денний 80-річчя перемоги у Другій світовій війні. Метою цього, безумовно, є воєнні дії проти країн НАТО. У російській армії вже, фактично, воюють і північно-корейці, і китайці, і українці, і білоруси. Чи будуть американці захищати Польщу, Фінляндію чи країни Балтії, якщо оновлений умовний СРСР вторгнеться на їх територію?
Тож умовний СРСР є готовим до реальної війни набагато краще, аніж умовне НАТО. “Коаліція охочих” зможе реально відмовитися від використання військ США для захисту європейських країн щонайменше через кілька років.
Створюється і пропагандистська канва війни з Європою. Служба зовнішньої розвідки Росії та Міністерство закордонних справ Російської Федерації завзято експлуатують радянську пропаганду Першої та Другої світових війн, надсилаючи до Вашингтону сигнали, що вони готові долучитися до спільного руйнування Євросоюзу.
При цьому спроможності “вісі хаосу” дедалі поширюються. Хусити за підтримки Ірану серйозно вплинули на баланс світової торгівлі. До геополітичних “гойдалок” вдався Пакистан, якого підтримує Китай. Потенційна війна між ядерними Індією та Пакистаном за регіон Кашмір може перекинутися і на море. Якщо Китай буде надто відверто підтримувати Пакистан, Індія може спробувати заблокувати Маллакську протоку, через яку проходить до 80% експорту Китаю. Отже, у конфлікті можуть опинитися задіяними одразу три ядерні країни. А з ними і увесь товарообіг світу.
Що ж до ролі України, то слід бути готовими запропонувати світу свою цивілізаційну роль, яку Україна безперечно має і відіграє її з честю та гідністю. Однак світ цього ще, мабуть, не усвідомлює.
РІВЕНЬ 4: БОРОТЬБА МІЖ СТАТУС-КВО ТА НЕВИЗНАЧЕНИМ МАЙБУТНІМ
Ми змогли передбачити процеси, що відбуваються на цьому рівні у попередній статті. Президент США Дональд Трамп одразу після інавгурації став світовим лідером з генерації невизначеності, що змусило Володимира Путіна частково ставати у реактивну позицію. Зокрема, навіть питання театрального “Великоднього перемир’я”, на яке був змушений піти Путін, стало свідченням того, що він не може дозволити собі ігнорувати пропозиції Трампа.
На жаль, генерація невизначеності “Білим домом” створює хаос одразу в усіх напрямках, а не тільки щодо Росії чи Китаю. Європейський простір таки відчув серйозний переляк від неочікуваних кроків Дональда Трампа, що спонукало набагато більш агресивну риторику щодо Росії. Лідерство на цьому треку утримують Президент Франції Еммануель Макрон, якому геополітична ситуація дозволила, фактично, зняти з політичних перегонів свою ключову конкурентку – проросійську Марін Ле Пен. Німецькі лідери Фрідріх Мерц та Борис Пісторіус намагаються його наздоганяти.
Прем’єр-міністерка Італії Джорджия Мелоні продовжує використовувати свої відносини з Дональдом Трампом з метою зміцнення своїх позицій в Європейському Союзі та конкуренції з Урсулою фон дер Ляєн. Дещо насторожує той факт, що смерть Папи Франциска сталася в той момент, коли Мелоні перебувала в США, а віцепрезидент США Джей Ді Венс неочікувано вилетів до Ватикану. Однак загалом наявність позитивних відносин Мелоні з Трампом нівелює деструктивну діяльність прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, який так і не конвертував свою улесливість на адресу Трампа у реальний політичний капітал.
На сьогодні, генерація невизначеності також впливає на ціни на енергоносії, від яких залежить спроможність Росії продовжувати війну. В середині травня Дональд Трамп має здійснити свій перший закордонний візит до Саудівської Аравії. Можливо, мова йтиме і про ціни на нафту. Слід враховувати і потенційне розгортання індо-пакистанського конфлікту, особливо в контексті споживання Індією великих обсягів російської нафти. Якщо конфлікт перейде в гарячу фазу, попит і ціни можуть почати зростати, що забезпечить подальше наповнення російського бюджету та підсилить спроможність продовжувати війну в Україні.
Однак часто генерація невизначеності може бути лише шляхом до оновленого статус-кво. Як пояснюється у статті про “укробуддизм”, процеси наближають нас до сценарію “Separate Silos” (“Global Trends 2040”), який породить окремі кластери-союзи держав, що будуть протистояти один одному. На шляху до цього сценарію статус Російської Федерації може стати найбільшим джерелом невизначеності, в контексті існування ідентичності та суб’єктності України.
Якщо Україна зможе стати героєм “другого плану” в процесі наближення сценарію “Separate Silos”, то Росія у формі імперії перестане бути ключовим суб’єктом і стане паливом для стратегії Китаю. Це не єдина конфігурація розвитку сценарію, однак американські стратеги здебільшого відчувають ризики від такого розвитку подій. Існують сили, які хотіли б уникнути спроможності України брати участь в узгодженні порядку денного всього світу. Особливо в контексті загострення протистояння з Китаєм.
Саме тому єдина доступна роль України в процесі руйнації світового порядку та перебудови його за новими лекалами – це генерація невизначеності. Як і для кого – це вже предмет закритої дискусії.
РІВЕНЬ 5: СТРАТЕГІЧНЕ ПРОТИСТОЯННЯ МІЖ США ТА КИТАЄМ
Протистояння між США та Китаєм, фактично, вбирає в себе два попередні рівні та є відображення боротьби за цивілізаційний вибір між умовним “шляхом свободи” США та умовним “шляхом порядку” Китаю. А також відображенням боротьби за те, хто буде утримувати лідерство у генерації невизначеностей, тобто диктувати порядок денний, а хто – реагувати на цей порядок денний. Сплеск тарифної сутички між США та Китаєм є наочним прикладом обох рівнів протистояння. Оскільки США та Китай є найбільш спроможними і масштабними представниками двох конкуруючих таборів на двох попередніх рівнях протистояння, то і динаміка їх конфліктності буде впливати на всі рівні одночасно.
На сьогодні, за словами багатьох американських аналітиків, стратегія США щодо Китаю та щодо вже описаних вище рівнів протистояння має назву “реверсивного Кісінджера” (reversed Kissinger), чи “реверсивного Ніксона”.
Коли Річард Ніксон був президентом США, а Генрі Кіссінджер його радником, обидва зробили все можливе, щоб укласти цинічні сепаратні домовленості зі своїм ідеологічним супротивником – комуністичним Китаєм, щоб кардинально погіршити відносини Китаю та СРСР, і послабити СРСР.
У 1972 році Кіссінджер організував історичний візит Річарда Ніксона до Мао Цзедуна, відновлюючи відносини між двома країнами. В довгостроковій перспективі, після цього історичного візиту, всередині СРСР і дійсно почали розвиватися деструктивні процеси. Однак “після” не означає “внаслідок”. Адже, як підкреслюють американські експерти, на той час між СРСР та Китаєм вже “пробігла кішка”, а відносини почали погіршуватися і без участі США.
З іншого боку, саме друга половина 1970-х років стала початком інтенсивного розвитку Китаю, коли до комуністичної ідеології додалися капіталістичні підходи економічного розвитку. Тож за 50 років саме Кіссінджер привів нас у ту точку історії, в якій ми перебуваємо в даний момент.
Очевидно, що стратегія “реверсивного Кіссінджера”, яка полягає у відновленні американсько-російських відносин, в надії, що відносини та взаємна інтеграція між РФ та Китаєм зійдуть нанівець – це наївна та недалекоглядна політика, про що пишуть багато американських експертів. Однак саме цей підхід до Російської Федерації використовується адміністрацією Трампа, яка переслідує дві ключові мети.
По-перше, в контексті оформлення сценарію “Separate Silos” США повинні створити простір ефективного стримування Китаю. Одним з елементів створення такого простору було формування воєнно-політичного блоку AUKUS (Австралія, Велика Британія, США). Тоді з процесу формування воєнно-економічної стратегії Азійсько-Тихоокеанського регіону викинули Францію на чолі з Еммануелем Макроном, чого Макрон, звісно, не забув.
Іншим елементом стримування можна назвати необхідність США посилити свою присутність в Арктичному регіоні, який активно освоюється Китаєм через співпрацю з Росією. Не виключається, що ця співпраця може призвести в майбутньому до розміщення за полярним колом озброєнь (в тому числі ядерних), що будуть створювати серйозну загрозу для США. Саме тому в Білому домі кинулися приєднувати Канаду і Гренландію, які можуть позитивно вплинути на експансію США, що не дозволить погіршення стратегічних позицій Вашингтону на північному векторі.
По-друге, для ефективного стримування Китаю, США повинні згодувати Україну скривавленому та виснаженому російському левіафану, щоб забезпечити його виживання та спонукати його до спільних дій. А конкретно – недопущення Китаю до Арктичного регіону, розгортання спільних економічних проектів у сфері видобутку вуглеводнів та мінералів, спільна участь у впливі на конфлікти Близького Сходу та Азійсько-Тихоокеанського регіону.
Однією з передумов такої політики, ймовірно, можна вважати спільні воєнні навчання з китайською армією, які провела Росія у Тихому океані. США не може допустити, щоб у потенційний конфлікт з Китаєм Кремль включився на боці останнього.
Водночас Дональд Трамп не може вийти з “українського кейсу”, як Джо Байден вийшов з “афганського”, оскільки це зруйнує його політичний імідж. Трампу потрібно створити конфігурацію усередненого замороження конфлікту в Україні, яке буде частково відповідати інтересам Володимира Путіна, та зображати його як миротворця, гідного Нобелівської премії, яку абсолютно незаслужено вручили Бараку Обамі у 2009-му році.
Тож публічний тиск на Володимира Зеленського та поглиблення діалогу з Кремлем вкладається в логіку та стратегію дій Білого дому щодо Китаю. Однак Володимир Путін і тут зміг все зіпсувати. Аж 26 квітня 2025 року Дональд Трамп на своєму акаунті в соціальній мережі Truth Social припустив, що Путін “можливо, не хоче миру” та пригрозив останньому банківськими санкціями та вторинними санкціями на ринку вуглеводнів.
Неочікувано Україна опинилася в ситуації, коли їй доводиться протистояти і США, і Китаю в їх сценарній грі. З одного боку, це руйнує один із популярних наративів про Україну як проксі США, що воює з Росією в інтересах США і НАТО. Якби Україна була проксі США, то мир з Росією вже давно було б досягнуто на тих умовах, які б запропонували США. Це може бути аргументом для Глобального Півдня.
З іншого боку, оскільки Китай і Росія в жодному випадку не стануть на бік України, і Україні немає чого їм запропонувати, участь США залишається єдиним ресурсом, який може позитивно вплинути на виживання України, оскільки здати Україну для Трампа означає обнулити свою політичну кар’єру та спадщину, і не отримати нобелівську премію.
Така конфігурація, фактично, робить Україну “гравцем другого” плану, хочемо ми того, чи ні. Питання в тому, чи зможемо ми правильно розпорядитися цією роллю на п’ятому рівні протистояння між США та Китаєм.
РІВЕНЬ 6: БИТВА ГЕОПОЛІТИКА ПРОТИ ГЕОЕКОНОМІКИ
За Клаузевіцем, “війна є продовженням політики, тільки іншими засобами”. Так і є. Ракетні удари є інструментом примусу до геополітичних рішень. Однак політика, по суті, є продовженням економіки – справжня основа того, що відбувається у політиці (влада, закони, війни, союзи), лежить у тому, як у суспільстві влаштоване виробництво, обмін і власність. З розвитком та інтеграцією світу великою частиною економічного ядра кожної країни став товарообіг з іншими країнами. Так, наприклад, якби не експорт вуглеводнів з Росії, її внутрішня ідеологічна конфігурація виглядала б абсолютно іншим чином, а про війну не йшло би навіть і мови.
Отже, “світ кордонів” та “світ доріг” взаємно переплетені один з одним та використовують ресурси один одного. А війну можна розпочати і зупинити підвищуючи чи знижуючи ціну на нафту. 22 лютого 2022 року ціна на нафту досягла 5-річного максимуму, а трубопроводи, включно з “Північним потоком 2”, який відкрили Джо Байден та Ангела Меркель, працювали на повну потужність.
В останній період ключовими факторам багаторівневого глобального протистояння в геоекономічному просторі стали вплив хуситів на товарообіг світу у Червоному морі та Баб-ель-Мандебській протоці за активної підтримки Ірану; розгортання Трампом тарифної війни в умовах, коли американська оборонка значно залежить від імпорту рідкоземельних металів з Китаю; перспективи Північного морського шляху та контроль над ним; а також ймовірність індо-пакистанського конфлікту з активним втручанням Китаю, що може вплинути на судноплавство Малаккською протокою.
Слід окремо додати, що впродовж наступних десятиріч, ймовірно, будуть створені технології, які дозволять все менше і менше покладатися на вуглеводні як на енергоносії. По суті, це останній шанс Російської Федерації використати високі ціни на ту сировину якою вони володіють, щоб забезпечити собі геополітичний статус серйозного гравця у світі.
Саме тому настільки безоглядно Росія інвестує свою геоекономіку у свою геополітику. За свідченнями економічних експертів, Кремль, практично, забирає у росіян майбутнє, витрачаючи все більше і більше на оборонну галузь, в якій інвестиції не конвертуються ні у що, окрім смертей українців.
Україна спробувала ініціативно зіграти на геоекономічному полі, ввівши на велику шахівницю “українські мінерали та рідкоземельні метали”. В контексті залежності США від Китаю це був дуже серйозний та сміливий крок. Однак оточення Трампа змогло поставити пастку на шляху промоції цієї ідеї. Дональда Трампа змогли переконати, що пропозиція співпраці щодо українських мінеральних ресурсів – це не про майбутнє, а про минуле. Тобто Україна у такий спосіб має розрахуватися за те, що вона вже отримала. На сьогоднішній день українські дипломати, юристи та економісти змогли майже до кінця нівелювати цю пастку. “Мінеральна угода” зможе стати таємною зброєю України у “світі доріг”, якщо правильно нею розпорядитися.
Водночас американські надії на те, що після трьох років інтенсивної та дуже болючої інтеграції російського бізнесу зі східними та азійськими ринками можна розвернути цей процес у зворотному напрямку, має дуже низькі шанси на успіх. Активності Стіва Уіткоффа схожі на потуги здобути з козла молока.
Окрему проблему і для США, і для Росії становить позиція Європейського Союзу, який є одним з найпотужніших споживацьких ринків у світі та може грати у посилення чи послаблення економічних контактів із Китаєм та одночасно не допускати падіння України.
Саме тому в Кремлі розпочали нову антиєвропейську пропагандистську кампанію перед річницею перемоги у Другій світовій війні. А візит Стіва Уіткоффа до Путіна зображують як зустріч на Ельбі радянських та американських військ.
РІВЕНЬ 7: ОНТОЛОГІЧНА ВІЙНА
У попередніх версіях “семи рівнів війни” цей рівень називався “битвою добра і зла”. Тоді було висунуто гіпотезу: “Фізичне виживання українців залежить не від того, чи стануть вони на бік “добра” чи “зла”, а від того, як ці категорії сприймаються аудиторіями”.
Останні шість місяців особливо чітко показали, що “відстоювання цінностей” не обов’язково веде до успіху, особливо, коли набагато більш масштабні геополітичні гравці від декларації цінностей одразу переходять до трансакційного процесу укладення цинічних угод.
Натомість “добром” стає той наратив, який має спроможність утримувати увагу та віру людей у запропоновану реальність. Продовжуючи аналіз переходу від сценарію “A world adrift” до “Separate Silos”, можна сказати, що кластери сили, які будуть формуватися силами США, Росії, Китаю та Євросоюзу, грунтуватимуться на певних різних поглядах на реальність, цінності, добро і зло. Тобто нові світові кластери сили будуть побудовані на різних онтологічних платформах.
По суті, виступи віцепрезидента США Джей Ді Венса на Мюнхенській безпековій конференції та Паризькому Саміті з питань дій у сфері ШІ в лютому 2025 року – це перші онтологічні атаки нової адміністрації США проти іншої онтологічної платформи.
Онтологічні острови-кластери не будуть насамперед поєднані з географічної, економічної чи безпекової точки зору, хоч усі ці виміри і стануть наступними у процесі інтеграції. Передусім їх об’єднуватиме ідеологічна платформа. Спільна онтологія. Спільне бачення світу та реальності. І, в результаті, конкуренція між цими баченнями реальності стане ключовим фактором того, як різні кластери-союзи нового світового порядку будуть ділити свій вплив на світ.
Що стосується України, то аналіз її участі у світовому протистоянні говорить, що українська ідентичність (рівень 1) демонструє феноменальну стійкість.
Натомість відбиття російської агресії очікувано трансформувалося в стан stalemate (пат) та буде продовжуватися непрогнозовано довгий період (рівень 2).
Боротьба України за цивілізаційний вибір є двостороннім шляхом, оскільки Україна не може наодинці з агресором захищати цивілізаційні цінності без інших суб’єктів цього цивілізаційного вибору. Тому процеси на цьому рівні продовжуватимуть бути невизначеними (рівень 3).
Україна має хороший досвід генерування невизначеності, що доводиться помилковими очікуваннями американської розвідки та російського генштабу. Однак для генерації невизначеності потрібен ресурс та управлінський важіль. Така генерація можлива тільки у інформаційно-ідеологічному, культурному, онтологічному сегменті (рівень 4).
“Мінеральна угода” України з США може стати потужним інструментом на рівні стратегічного протистояння США та Китаю. Але, з високою ймовірністю, американська сторона боїться великих витрат на забезпечення безпеки цих інвестицій. Тому “український кейс” буде залишатися для Вашингтону другорядним, у порівнянні з європейським та російським. Єдина надія на збільшення міцності союзу з Європою (рівень 5).
Україна є дитиною “світу доріг”, у генах якої сплелися стійкість північних вікінгів (варягів) та віра і лагідність християн із півдня. Саме тому ми і виживемо як дитина “світу доріг”, для якої кордони не є сакрально-невід’ємним чинником. Однак слід розуміти, що однією з ключових категорій “світу доріг” є цінність, якою ти можеш обмінятися з іншим. Оскільки торговці й мандрівники, які зустрічаються серед великої дороги намагаються обмінятися чимось цінним, що у них є. Для цього недостатньо “мінералів та рідкоземельних металів”. Україна повинна пропонувати більш глобальну цінність (рівень 6).
Більш глобальною цінністю може бути виключно онтологічна зброя – такий особливий погляд на реальність, який має спроможність перемелювати галактичні обсяги ворожої пропаганди та зберігати стійкість навіть за відсутності перспективи реального виходу з ситуації. Такою онтологічною зброєю може бути концепція “укробуддизму” – переходу з онтології жертви до онтології гри.
Отже, можна сказати, що Україна може сподіватися на стратегічну перевагу виключно на двох рівнях протистояння із семи – на першому рівні боротьби за суб’єктність та ідентичність та на сьомому рівні онтологічної війни, війни за існування у реальності.
Ключовою цінністю, яку Україна може запропонувати своїм партнерам в рамках кластеру, який невідворотно буде формуватися в контексті сценарію “Separate Silos” – є онтологічна зброя, яка дозволила Україні вистояти під ударами агресії та нівелювати всі оцінки та прогнози поважних американських аналітиків.
Але будь-яка зброя стає зброєю в руках бійця лиш тоді, коли вона має інструкцію з використання. Стратегічний наратив, розуміння конструкції українських архетипів та культурно-інформаційних опор реальності і є цією інструкцією. Власне, робота над цією інструкцією продовжується в українському експертному середовищі на цей момент.
Дмитро Золотухін, експерт з питань інформаційних воєн та конкурентної розвідки
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Війна
Понад 87 тисяч українських військових за чотири роки пройшли навчання в межах місії ЄС
За чотири роки понад 87 500 українських військовослужбовців пройшли навчання в межах Місії Європейського Союзу з надання військової допомоги Україні – EUMAM Ukraine.
Як передає Укрінформ, про це повідомив Генеральний штаб ЗСУ у Фейсбуці.
Зазначається, що ця місія ЄС є прямою відповіддю на запит України про підтримку. Її мандат передбачає: індивідуальну, колективну та спеціалізовану підготовку для Збройних сил України; координацію та синхронізацію діяльності держав-членів у сфері навчання.
За інформацією Генштабу, EUMAM Ukraine охоплює широкий спектр навчальних програм, зокрема: тактична медицина; РХБЯ-захист (радіаційний, хімічний, біологічний, ядерний); розмінування; логістика та зв’язок; тактичне планування та підготовка до маневрених дій; координація бойових стрільб.

Місія тісно співпрацює з міжнародними партнерами, а участь у EUMAM Ukraine відкрита для країн, що не є членами ЄС. Фінансове забезпечення EUMAM Ukraine здійснюється в рамках Європейського фонду миру.
Як повідомлялося, EUMAM Ukraine (European Union Military Assistance Mission for Ukraine) — місія Європейського Союзу з військової допомоги, започаткована у жовтні 2022 року для навчання українських військовослужбовців. Вона передбачає індивідуальну та колективну підготовку за стандартами НАТО/ЄС, включаючи навчання роботі із західною технікою.
23 березня у Генштабі запевнили, підготовка українських військовослужбовців за кордоном триватиме, зокрема, на цей рік заплановані заходи базової загальновійськової підготовки на території трьох країн ЄС.
Фото: European Union
Війна
Нові підходи до комплектування змінюють українське військо
Укрінформ опитав рекрутерів та командирів: як на практиці працюють контракти для молоді та нова система розподілу бійців між частинами
Наприкінці минулого року в Україні запустили модель справедливого розподілу мобілізованих між військовими частинами. Головна мета цієї ініціативи — забезпечити бригадам стабільне поповнення та підготовку новобранців під реальні потреби підрозділів. Окрім того, функціонують і розвиваються інші механізми комплектування, зокрема рекрутинг та спеціальні контракти для молоді — програма «Контракт 18-24». Чи здатні ці інструменти подолати кадровий голод, наскільки ефективно працює залучення добровольців та що про це думають безпосередньо у бойових підрозділах — ми запитали у представників військових частин.
СПРАВЕДЛИВИЙ РОЗПОДІЛ: ВІД «ЛАТАННЯ ДІР» ДО ПРОГНОЗОВАНОГО ПЛАНУВАННЯ
У листопаді минулого року президент дав доручення заступнику глави Офісу Президента Павлу Палісі та начальнику Генерального штабу Андрію Гнатову розробити модель справедливого розподілу мобілізованих у бригади.
Чому ця тема взагалі виникла? Упродовж минулого року були пріоритетні частини, які комплектувалися найбільшою кількістю мобілізованих. Водночас інші бригади, які виконують бойові завдання, не отримували достатнього поповнення. Звідси — зростання СЗЧ, відсутність ротацій, відпусток тощо.
Після змін кожна з бригад, що перебувають у зоні бойових дій, має отримувати стабільну кількість новобранців щомісяця. Це не просто цифри у звітах, а реальна можливість планувати ротації та виводити людей на відновлення. Система мінімізує суб’єктивні «ручні» рішення, впроваджуючи логіку рівності: якщо фронт тримається на всіх, то і розподіл поповнень має розподілятися на всіх.
Командир батальйону безпілотних систем “Сапсани” 30-ї ОМБр Михайло Трач підкреслює критичну важливість людського капіталу, адже “ця війна не схожа на жодну попередню і вже точно не буде «воюватися» за старими правилами”. Він додає, що навіть ворог, маючи значно більший мобілізаційний потенціал, стикається з труднощами, оскільки їхні втрати подекуди перевищують темпи поповнення. “Питання людей — це ключ, особливо для сторони, що значною мірою тримає оборону. Ротації, доукомплектування підрозділів, закриття вразливих ділянок фронту — усе це напряму залежить від наявності особового складу. Рішення про більш справедливий і прогнозований розподіл було давно на часі”.
Ключове слово тут — прогнозованість. “Командир має розуміти не «коли взагалі хтось прийде», а конкретно: скільки людей, коли і з яким профілем. Обізнаність щодо якості поповнення дозволяє командирам не просто латати дірки, а планувати підсилення конкретних напрямків, розвиток підрозділів та підготовку людей під задачі”. А це вже зовсім інший рівень управління і відповідний результат на полі бою. “Справедливий розподіл — це фактично одна з базових точок, з яких має починатися системне реформування війська, і без цього складно говорити про стабільну ефективність”.
Комбат зазначає, що перші зміни вже відчутні, адже з’явилося розуміння, яка кількість людей має прибути в підрозділ після підготовки: “З’являється можливість планувати хоча б на коротку перспективу — на місяць-два вперед, бо ти вже не працюєш «з коліс», а можеш цілеспрямовано будувати систему. Раніше ресурсу банально не вистачало”.
Начальник відділу персоналу 79-ї ОДШБр Олександр Лук’янцев підтверджує, що для бойової бригади це одне з ключових питань: “Через постійне виконання завдань у зоні бойових дій є санітарні та безповоротні втрати. Справедливий розподіл особового складу між бригадами напряму впливає на боєздатність підрозділів — на можливість оперативно замінити поранених або загиблих і хоча б частково проводити ротації”. Водночас він констатує жорстку реальність: наразі кадровий дефіцит все ще залишається, а навантаження на підрозділи є високим.
Начальник відділу рекрутингу 10-го армійського корпусу Андрій “Стратег” оцінює нове рішення щонайменше на вісім балів із десяти. Він згадує, що до цього багато бригад жили в умовах хронічного кадрового голоду. “У нашому корпусі були підрозділи, які за вісім місяців 2025 року отримали перше поповнення лише в серпні — буквально кілька десятків людей. Увесь цей час вони фактично існували без “свіжої крові”, поступово зменшуючись через втрати, звільнення та переведення”.
Ситуація була настільки критичною, що, за словами “Стратега”, бригади рятувала дещо дивна річ — механізм повернення після самовільного залишення частини: “СЗЧ був чи не єдиним інструментом, який дозволяв бригадам триматися на плаву. Це, зрозуміло, не системне рішення”.
Раніше люди часто доходили до підрозділів за залишковим принципом: найбільш підготовлені кандидати розбиралися підрозділами з вищим пріоритетом, а іншим залишався обмежений і слабший ресурс. “Траплялися випадки, коли за документами мали набрати 20 людей, а фактично не могли відібрати навіть половину — просто не було з кого”. Зараз, за його словами, логіка інша: підрозділ отримує не залишки, а повний зріз — увесь пул людей. “Серед них є і сильні кандидати, і середній рівень, і слабші, що дає можливість працювати та гнучко закривати критичні позиції”.
“Зараз першочергове завдання — відновити базову спроможність підрозділів, особливо у бойових ланках». Саме тому на цьому етапі відбору часто відбувається не стільки за спеціалізованими навичками, скільки за загальною придатністю. Але перспективи значно ширші: “Важливо розуміти: підвищення ефективності — це не про плюс 10–20%. Воно може бути кратним». “Стратег” пояснює логіку сучасного бою: «Наприклад, щоб зберегти піхоту, потрібно масштабно нарощувати інші спроможності — безпілотні системи, підрозділи ППО на лінії бойового зіткнення, які перехоплюють ворожі дрони, розвідку, ті ж «Ланцети»». Коли ці елементи працюють системно, піхоті стає суттєво безпечніше, і загальна ефективність зростає в рази.
Тобто, перший етап — це відновити чисельність. “Далі — стабілізувати кістяк і лише потім системно працювати над якістю. Зараз якість уже є, але вона ще не визначальна, бо довгий час не було базового ресурсу”.
Рекрутер також вказує на те, що є велика різниця у якості мобілізаційного ресурсу залежно від ТЦК. “Буває, що приходить пів сотні мотивованих людей з однієї області, з якими можна швидко працювати. А трапляються ситуації, коли мобілізовані не виявляють бажання служити, і тоді їх важко ефективно застосувати навіть на вузькопрофільних посадах.
Орієнтовно за пів року можна досягти стану, коли підрозділи вже не просто виживають, а впевненіше тримаються. Однак не можна вимагати від бригад надрезультатів одразу після доукомплектування. Дуже важливо дати їм час не лише набрати людей, а й сформувати боєздатний кістяк, який попрацює разом і стане здатним виконувати широкий спектр завдань. І от коли цей етап пройдено, тоді вже можна говорити про справді серйозні результати. Тоді підрозділи починають працювати зовсім на іншому рівні й показувати результат, який раніше здавався недосяжним”.
КОНТРАКТ 18–24: ЗАЛУЧЕННЯ МОЛОДІ СТВОРЮЄ НОВИЙ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КІСТЯК СИЛ ОБОРОНИ
Проєкт «Контракт 18-24», що стартував як експеримент, переріс у стратегічний інструмент залучення молоді. Його архітектура полягає в наступному: держава пропонує короткий річний термін служби, солідний «підйомний» мільйон гривень (із виплатою 200 тисяч одразу) та відстрочку від подальшої мобілізації на рік після закінчення контракту. У жовтні 2025 року цю модель поширили на всі бойові підрозділи, оскільки командири в один голос заявляють: п’ятеро вмотивованих двадцятирічних юнаків, які прийшли свідомо, часто ефективніші за цілий взвод невмотивованих.
Андрій “Стратег” зазначає, що в 10-му армійському корпусі за таким контрактом служать десятки людей, значна частина з яких — ще на етапі підготовки. Перший помітний сплеск відбувся у жовтні минулого року, коли для 18–24-річних відкрили можливість йти в напрям БПЛА. До цього, коли з’явилась можливість набирати на піхотні спеціальності, теж був відчутний інтерес, але потім він дещо просів.
Відверто оцінюючи ситуацію, рекрутер не приховує: для частини людей це була фінансова мотивація, але після привабливих виплат вони зіткнулися з реальною складністю служби. “Відкриття напрямку БПЛА знову дало різкий і більш якісний приріст. Це покоління виросло з технологіями, вони «на ти» з гаджетами, швидко адаптуються до техніки й мають інтуїтивне розуміння багатьох процесів. Темп освоєння дронів у них вищий, ніж у старших вікових групах, хоча є сильні винятки й серед досвідчених військових. Саме тому програма дуже добре підсилює напрям безпілотних систем”. Зараз, каже він, безумовний у пріоритеті серед молоді — все, що пов’язано з дронами: пілоти, оператори, суміжні технічні спеціальності. “Піхота теж залишається, але інтерес до неї хвилеподібний. Молодь добре проявляє себе там, де є чітка система підготовки та зрозуміла роль. Хто приходить свідомо — показує дуже сильні результати, а тим, хто орієнтувався винятково на бонуси — складніше адаптуватися. Умови по контракту 18–24 є уніфікованими для всіх складових Сил оборони. Після підписання людина отримує першу виплату, а після залучення до бойових дій — ще 300 тисяч. Для піхоти контракт зазвичай річний, для напрямків БПЛА — як правило, два роки. Принципова позиція полягає в тому, що людина потрапляє саме туди, куди підписується, і без підстав її не перекинуть в інше місце”.

Досить іронічну ситуацію змальовує рекрутер окремого загону “Тайфун” Іван Корнієнко. Хоча контракт 18-24 активно пропонується, людей, які цілеспрямовано приходять саме на цей формат, у його роботі зараз практично немає. Як приклад, він наводить недавню розмову з юнаком молодшим за 25 років, який без вагань відповів, що хоче звичайний контракт до кінця особливого періоду, попри всі додаткові бонуси молодіжної програми. Для фахівця це показовий момент, адже ключова річ в рекрутингу — мотивація. “Багато молодих людей вже чітко розуміють, чого вони хочуть, у який підрозділ і на яку спеціальність планують потрапити. Фінансовий фактор для них не завжди визначальний, адже вони йдуть не за умовами, а за змістом служби та за конкретною роллю”.
Михайло Трач підтримує тезу про пріоритет мотивації: “Якщо у військовослужбовця є розуміння, навіщо він тут і що має робити, з нього можна підготувати сильного фахівця незалежно від того, як він потрапив до війська”. Водночас сам формат контракту він вважає правильним, адже він закрив важливу нішу, давши молоді змогу свідомо обрати напрямок. Та й узагалі — потрапити у військо (як відомо, особи до 25 років, які не проходили строкову службу та не є офіцерами запасу, вважаються призовниками і не підлягають примусовій мобілізації, – ред.). “Переважно це хлопці й дівчата 18–20 років, часто без значного життєвого чи професійного досвіду, які приходять з бажанням служити і працювати на сучасних напрямках. Найпопулярніший вибір — безпілотні системи, пілоти FPV, оператори ударних дронів та робота з технологічною складовою війни. Це логічно: це і популярний тренд, і реальна можливість швидко отримати конкретну спеціальність”. Але командир відверто зазначає, що вони потребують наставництва. “Вони швидко освоюють технічні речі, але щоб почати мислити як військові, приймати рішення, діяти системно — потрібен досвід. Процес їхнього становлення вимагає часу та навчання, але потенціал дуже великий. У перспективі саме ця молодь стане кістяком війська — людьми, які вже пройшли війну і залишаться в системі”. Трач нагадує, що батальйон “Сапсани” виконує функцію «очей і вогню» для піхоти, і перелік посад тут надзвичайно широкий: оператори розвідувальних дронів, пілоти ударних систем, екіпажі бомберів. “Окрім того, є великий блок технічних спеціальностей: інженери, майстри, люди, які готують дрони до роботи, ремонтують їх і модернізують. Це не тільки «літати», а й забезпечувати весь цикл”.
Начальник відділу відділення персоналу 79-ї ОДШБр Олександр Лук’янцев також розглядає цей інструмент як перспективний. “Поки що таких військовослужбовців у нашій бригаді небагато, але ті, що є, — дуже мотивовані, найчастіше обирають безпілотні системи та добре показують себе під час навчання”. Проте він нагадує, що залишаються дуже потрібними й класичні бойові спеціальності: стрільці, кулеметники, гранатометники, розвідники.
РЕКРУТИНГ У БРИГАДІ: ЯКІСТЬ, ЩО ПЕРЕМАГАЄ КІЛЬКІСТЬ
Сьогоднішній рекрутинг — це сервіс, де військо виступає як свідомий роботодавець. Кандидат отримує не повістку, а пропозицію: обрати фах відповідно до цивільного досвіду, пройти співбесіду безпосередньо з майбутнім командиром та отримати супровід на кожному етапі — від ВЛК до навчального центру. Це шлях від взаємного страху до взаємної відповідальності.
Іван Корнієнко поділяє рекрутинг на пасивний (через сайти та платформи) та активний (безпосередня взаємодія, комунікація, заходи). Окремим ефективним напрямом він вважає ознайомчі курси (для усіх охочих, – ред.) з БПЛА: «Людина приходить, два дні взаємодіє з підрозділом, бачить інструкторів, техніку, процес. І після цього вже приймає рішення… це один із найефективніших форматів, бо він дає реальне уявлення про службу».
Процес від заявки до підрозділу включає первинну співбесіду, глибшу розмову уже безпосередньо з командиром, оформлення та багатоетапну підготовку (базову і фахову). Загалом шлях не є миттєвим: “Від моменту входу в систему до першого виїзду на бойові завдання проходить орієнтовно до чотирьох місяців: БЗВП, спеціалізація, адаптація, злагодження екіпажу. Важливо розуміти: без підготовки ніхто нікого “на нуль” не відправляє, особливо коли мова про безпілотні системи — це технологічна сфера, яка потребує серйозного навчання”, — підкреслює рекрутер.
Його підрозділ шукає дуже специфічні кадри: “Потрібні: оператори та пілоти БПЛА, водії (достатньо категорії B), авіаційні техніки (підготовка, налаштування, прошивки), сапери (підготовка боєкомплекту)”.
Проте, нагадує він, армія тримається і на звичайному побуті: “Також є потреба в абсолютно “земних” спеціальностях: кухарі, електрики, сантехніки, ремонтники. Військо — це система, і побут у ній так само важливий”.
Величезну роль відіграє збір інформації: “Окремо — аналітика і розвідка. Бо перед тим як уразити ціль, її потрібно виявити, проаналізувати та зрозуміти”.
Корнієнко повністю погоджується з тезою, що 5 рекрутованих краще за 30 мобілізованих, оскільки “доброволець має інший рівень мотивації, іншу включеність і швидше стає ефективним”.

За словами Михайла Трача, у його 30-й ОМБр процес побудований системно: працюють окремі рекрутингові групи, які професійно ведуть кандидатів від першого контакту до підрозділу, та функціонують онлайн-канали. “Після заповнення анкети відбувається первинна фахова розмова, а потім — принципово важливе спілкування з командиром підрозділу. Людина одразу знайомиться з тим, з ким працюватиме. Тільки після того, як військовослужбовець реально освоює свою спеціальність, розуміє техніку і свій колектив, він заходить на виконання бойових завдань”.
У пріоритеті зараз оператори дронів та інженерно-технічний склад. “Особливо цінні люди з ІТ-бекграундом, які розуміють мережі, можуть працювати з налаштуванням систем та програмуванням. Будь-які інженерні навички мають пряме прикладне значення”.
Трач визнає, що рекрутинг повністю не покриває потреби, і система мобілізації залишається критично важливою. “Проте рекрутинг дає іншу якість: коли людина приходить свідомо, можна вивчити її навички й заздалегідь планувати її роль. Людина, яка приходить по мобілізації, часто на старті розгублена, з недовірою та внутрішнім опором. Тоді потрібен додатковий час на адаптацію і навчання. Натомість у випадку з рекрутингом цього бар’єру значно менше, людина вже прийняла рішення і швидше стає ефективною”.
Комбат підкреслює: “В ідеальній моделі хотілося б, звісно, щоб більшість особового складу приходила саме через рекрутинг — умовно 80–90%”.
Олександр Лук’янцев додає, що кандидат проходить перевірку документів, професійно-психологічний відбір та ВЛК. “Поки що добровольців надходить небагато і рекрутинг не може повністю закрити потреби бригади, але це важливий інструмент, адже такі бійці приходять з мотивацією”. Він наголошує, що розвиток нових форматів контрактної служби поступово допоможе зменшити кадровий дефіцит.
Нарешті Андрій “Стратег” розповідає, що їхнє завдання під час співбесіди — розкрити людину: її досвід, навички, інтереси, навіть мрії. “Часто за формальною заявкою ховається зовсім інший потенціал. Кандидат може податися на водія, а виявиться, що він має сильний технічний бекграунд. Або навпаки: людина з цивільною професією хоче саме в бойовий підрозділ. У мене був випадок, коли прийшов фінансист. Я йому пропоную посаду бухгалтера, ну, бо такі люди теж дуже потрібні, а він: “Досить з мене цифр. Хочу бути кулеметником”.
За його словами, рекрутери фактично ведуть за руку кандидатів через усі бюрократичні процеси. “Ця бюрократія іноді вражає своєю абсурдністю. Бувають навіть парадоксальні ситуації: наприклад, коли людину раніше виключили з обліку, і тепер вона хоче повернутися в армію — і це теж треба юридично правильно оформити”.
Окрім технологічних спеціальностей, існує великий запит на медиків, психологів та професійних водіїв. І до останніх — вимоги колосальні: “Є різниця між тим, щоб водити цивільне авто і, наприклад, грамотно завезти групу на позиції під загрозою ураження. Від водія часто залежить життя екіпажу…”. Також вкрай потрібні фахівці для ремонту техніки на місцях. Вчитися доводиться постійно: “У нас, по суті, така модель: людина заходить, проходить БЗВП, далі потрапляє в підрозділ — і там починається справжнє навчання. Її вчать бойові фахівці, які мають реальний досвід”.
Сьогодні рекрутинг дає корпусу приблизно 10–15% від загального поповнення. Але рівень стабільності таких бійців вражає: “Якщо дуже умовно, то серед рекрутованих залишається до 80–90% людей, тоді як серед мобілізованих цей відсоток суттєво нижчий”. Деякі рекрутовані за рік доходять до офіцерських посад. “Тому відповідь проста: рекрутинг — це про якість і мотивацію, мобілізація — про масштаб. І зараз нам критично потрібні обидва ці інструменти”, — констатує “Стратег”.
***
Отже, як бачимо, трансформація системи комплектування — перехід від радянської моделі «кількості» до західної логіки «людського капіталу» — триває. Поєднання справедливого розподілу та професійного рекрутингу створює фундамент, де військо нарешті стає не тягарем, а фахом, що базується на прогнозованості та повазі до бійця.
Мирослав Ліскович. Київ
Війна
Пам’яті сержанта Віталія Шеліха (позивні «Дєд» і «Батя»)
Віталій народився 7 листопада 1965 року у селі Капустинці на Київщині. Після школи проходив строкову службу в армії. Згодом створив сімʼю та оселився у Переяславі на Київщині.
Працював спочатку водієм на місцеві швейній фабриці, а після розпаду СРСР – на різних приватних підприємствах. За спогадами дружини Лідії, дуже любив працювати на землі.
“Вітя без землі не міг, скільки його пам’ятаю, довбався на грядках. Приїжджав до матері в село, і все на світі їй робив: треба яблук на варення накришити – сідав і кришив. Город посадити, посапати – ішов і сапав. Із нього навіть сміялися: що то за мужик, що часник садить, а він не зважав. У нього все в руках горіло – роботящим був”, – розповіла жінка.

У 2014 році Віталій пішов добровольцем в АТО. Півтора роки служив снайпером, отримав медалі «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, «Захиснику Вітчизни», відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції» та нагрудний знак «Знак пошани» від Міністерства оборони.
Із початком повномасштабної війни знову пішов добровольцем 26 лютого 2022 року. Хотів повернутися до побратимів із 95-ї десантно-штурмової бригади, але його не взяли за віком. Тоді чоловік влаштувався до іншої бригади на посаду механіка-водія інженерно-саперної роти.

“Батько був фізично підготовленим, витривалим, мав залізне здоров’я. Під час військової підготовки він давав фору молодим”, – згадують сини Олексій та Ярослав.
Під час служби Віталій постійно підтримував зв’язок із сім’єю. За спогадами дружини, любив влаштовувати сюрпризи: не попереджав, що їде у відпустку.

17 березня 2024 року дружина зібрала Віталію посилку. Жінка згадує, що напередодні він зателефонував кілька разів, просив пробачення за прикрощі, яких міг їй завдати.
“18 березня я так чекала на його дзвінок, на вітання. Як мені було млосно на душі, Боже, не передати, що зі мною коїлося”, – згадує пані Лідія.
Саме того дня Віталій Шеліх загинув. Це сталося під час виконання бойового завдання поблизу села Терни на Донеччині – підрозділ потрапив під обстріл із РСЗВ “Град”. Поранення були несумісні з життям – побратими потім розповідали рідним, що Віталій загинув миттєво.

“Відтоді що б я не робила, всі думки про нього, в нашій родині всі розмови про нього”, – каже дружина воїна.
Віталія Шеліха поховали у Переяславі.
Вічна пам’ять Захисникові!
Фото з сімейного архіву
За матеріалами Переяславської міської ради, Переяслав.City, петиції про присвоєння звання Героя України
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
-
Суспільство1 тиждень agoУправління ДАБК вирішило звернутись у прокуратуру через знищення пам’ятки на Французькому бульварі Анонси
-
Політика1 тиждень agoДопомога України у війні на Близькому Сході посилить її переговорну позицію
-
Події6 днів agoВ ЮНЕСКО відреагували на удар по центру Львова
-
Політика1 тиждень agoВ ОП обговорили з представниками командування НАТО залучення до навчань українських військових
-
Війна1 тиждень agoБЗВП за кордоном — Генштаб відмовляється від навчань за межами України
-
Усі новини7 днів agoБорис Бурда — де зараз гравець Що? Де? Коли? і що каже про війну — фото
-
Усі новини6 днів agoОлена Мандзюк померла собака — блогерка заявила про можливе отруєння
-
Політика6 днів agoСтефанчук прибув до Хорватії для участі у саміті Ініціативи трьох морів
