Політика
Спецпредставник Трампа оскандалився заявою про Будапештський меморандум і «російську» ядерну зброю в Україні
Спецпредставник президента США з особливих доручень Річард Ґренелл заявив, що передана Україною Росії ядерна зброя за Будапештським меморандумом буцімто була «російською».
Про це він написав у соцмережі Х, передає Укрінформ.
«Давайте прояснимо ситуацію з Будапештським меморандумом: ядерна зброя належала Росії і була її залишками. Україна повернула ядерну зброю Росії. Вона не належала Україні. Це незручний факт», – заявив Ґренелл.
У коментарях до допису спецпредставнику Трампа нагадали, що у підсумку Росія порушила зобов’язання за Будапештським меморандумом. У відповідь Ґренелл написав коротко: «Правда».
Окрім того, на його заяву відреагував експосол США в Україні (1998-2000 рр.), нині співробітник Стенфордського Центру міжнародної безпеки та співпраці, а також старший співробітник Інституту Брукінгса Стівен Пайфер.
Ексдипломат зазначив, що Ґренелл категорично неправий. «Я допомагав вести переговори щодо Будапештського меморандуму. Ґренелл категорично неправий. Ядерні боєголовки в Україні були колишніми радянськими, а не російськими. Боєголовки на зберіганні перебували під виключною відповідальністю України. Міжконтинентальні балістичні ракети і бомбардувальники були ліквідовані в Україні, за винятком невеликої кількості, відправленої до Росії для списання боргів», – написав Пайфер.
Він підкреслив, що Україна вирішила відправити ядерні боєголовки до Росії на ліквідацію значною мірою через те, що Москва взяла на себе зобов’язання поважати суверенітет і територіальну цілісність України та не застосовувати силу проти країни.
Як повідомляв Укрінформ, у результаті розпаду Радянського Союзу в 1991 році, Україна успадкувала третій у світі ядерний арсенал (1734 стратегічні боєголовки). Однак вже 2 червня 1996 року Україна стала без’ядерною. Всі ядерні боєприпаси були передані з України до Росії, а до 2001 року – всі 176 пускових шахт були виведені з експлуатації.
Визначальну роль в ядерному роззброєнні України має Будапештський меморандум.
Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) – міжнародна угода, яка укладена 5 грудня 1994 року між Україною, Росією, Великою Британією та США про гарантії безпеки Україні у зв’язку з набуттям нею неядерного статусу. Того ж самого дня, Україна приєдналась й до ДНЯЗ.
Меморандум містив наступні шість принципових зобов’язань для США, Британії і РФ стосовно України: зобов’язання поважати незалежність, суверенітет України та існуючі кордони; зобов’язання не використовувати загрозу силою або саму силу проти територіальної цілісності або політичної незалежності України, і гарантування, що їхня зброя ніколи не буде використаною проти України, за винятком випадків самооборони або інших сценаріїв, визначених Статутом ООН; зобов’язання щодо утримання від економічного тиску, спрямованого на те, щоб залучити до своїх інтересів виконання Україною прав, які випливають з її суверенітету, з метою отримання будь-яких переваг; зобов’язання, яке полягає у заклику до Ради Безпеки ООН до негайних заходів для надання допомоги Україні, яка є державою-учасницею ДНЯЗ та не володіє ядерною зброєю, у випадку, якщо Україна стане жертвою агресії або об’єктом загрози агресії з використанням ядерної зброї; зобов’язання, яке полягає у тому, щоб утриматися від використання ядерної зброї проти будь-якої держави-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, яка сама не має ядерної зброї, за винятком ситуацій нападу на них, їхню територію або їхні підопічні території, їхні збройні сили або на їхніх союзників з боку такої держави спільно або в союзі з державою, яка володіє ядерною зброєю; зобов’язання, у разі виникнення ситуації, що породжує питання щодо виконання викладених вище зобов’язань, проведення консультацій Україною, РФ, Великою Британією і США.
Фото: /Mega Agency/East News
Політика
Олександр Мережко, голова Комітету ВР з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва
Уже 4–5 лютого в Абу-Дабі заплановано черговий раунд переговорів делегацій України, США та Росії про завершення війни. Порядок денний перемовин не розголошується, натомість не секрет, що питання територій, передусім Донецької області, залишається ключовим і невирішеним. Чи можна завершити війну, не вирішивши територіальних питань? Ці та інші запитання Укрінформ поставив голові Комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександрові Мережку, який є не лише народним обранцем, а й юристом-міжнародником, доктором юридичних наук, професором.
– У світлі майбутнього раунду переговорів в ОАЕ делегацій України, США та Росії, чи були в історії міжнародних відносин прецеденти, коли війна припинялася, попри невирішене територіальне питання?
– З погляду міжнародного права треба дуже чітко розрізняти дві речі: стан війни – з одного боку й режим припинення вогню – з другого. Може бути ситуація, коли досягнуто режиму припинення вогню, але стан війни далі існує юридично. Такий яскравий приклад – війна між Північною і Південною Кореями. Сьогодні між ними є договір про припинення вогню, але стан війни між Кореями триває.
Ще більш влучний приклад – Японія та СРСР. Свого часу Радянський Союз порушив договір про ненапад на Японію – захопив та анексував північні території цієї країни. Нині бойових дій між Росією, яка вважає себе правонаступницею СРСР, і Японією немає, але стан війни юридично не скасований. Між ними немає мирного договору, який би вирішив це територіальне питання.
Стосовно ж нашої ситуації, то тут треба дуже чітко розуміти одне – стан війни юридично існуватиме між Україною та Росією доти, доки частина нашої території перебуватиме під російською окупацією. Тобто навіть якщо буде укладена домовленість про припинення вогню, це не вплине на те, що юридично стан війни продовжуватиметься. Чому? Тому що тимчасова воєнна окупація частини території іншої держави – це тривалий міжнародний злочин. І той злочин триває доти, доки ми не звільнимо всю нашу територію.
– На вашу думку, ми підемо саме за таким сценарієм?
– Я не дуже вірю, через дві політичні причини, що вдасться досягти домовленості про припинення вогню.
По-перше, припинення вогню – це взагалі первинна ідея президента США Дональда Трампа, і ми її підтримали. Він із самого початку запропонував беззастережне припинення вогню. Це може бути зроблено по-різному. Необов’язково треба, щоб було укладено домовленість або угоду. Це можна зробити в результаті односторонніх декларацій. Кожна зі сторін, що воюють, оголошує, що дотримуватиметься режиму припинення вогню. Тобто тут технічно можуть бути різні варіанти. Але питання в тому, що Путін не зацікавлений у припиненні вогню. Він використовує перемовини, щоб далі нищити нас, скоювати воєнні злочини проти цивільного населення.
По-друге, навіть якщо вдасться укласти домовленість про припинення вогню або в результаті односторонніх декларацій досягти цього, немає гарантій, що Путін не порушить їх. Наприклад, якщо згадати про Мінські домовленості, то за своєю суттю це був не міжнародний договір, а військово-політична домовленість про припинення вогню. Тобто таке вже було, і це не завадило Путіну порушити домовленість.
– Як бачимо, Путін може порушити будь-які міжнародні домовленості…
– Так! Ось у цьому й полягає проблема. Тепер він не зацікавлений завершити війну, тому що немає відповідного тиску, насамперед з боку Сполучених Штатів.
Простою мовою, у Путіна ще є гроші на ведення війни, які він отримує, зокрема, від продажу російських нафти й газу. Якби його ізолювали економічно: повністю заборонили тіньовий флот, наклали санкції на ті компанії, які купують російські енергоносії, то це посприяло б установленню припинення вогню, змусило б Путіна вести переговори серйозно.
Другий варіант досягнення припинення вогню – це те, що треба посилювати військову допомогу Україні, тобто надавати необхідні види озброєння, наприклад «Томагавки» та інші види озброєння, які б змусили росіян на полі бою також погодитися на режим припинення вогню. Цього на сьогодні з боку Сполучених Штатів немає. Тому нема того рівня тиску на Путіна, щоб він погодився на укладення такої домовленості.
Важливе й питання гарантій. Точніше – що є надійною гарантією? Для мене – те, що може його зупинити. Сьогодні це лише членство України в НАТО.
– Але ж США та деякі європейські країни категорично проти членства України в Альянсі, єдине, на що погоджуються, – на формулу «на зразок 5 статті Договору НАТО».
– Нам спочатку теж часто відмовляли в багато чому, але коли ми наполягали і працювали, був результат.
– Повертаючись до нинішніх переговорів, на вашу думку, максимально можливий результат – це перемир’я?
– Досягти режиму припинення вогню можна без перемовин, у результаті тиску на Путіна.
З росіянами взагалі немає сенсу сідати за стіл переговорів, тому що вони не виконуватимуть домовленостей. З ними треба спілкуватися за допомогою ультиматумів. Якщо ви сідаєте грати із шулерами, то не сподівайтеся на перемогу. Вас усе одно обдурять. Мети тут можна досягти лише мовою ультиматумів – ось наша вимога, якщо ви не погоджуєтеся, будуть наслідки. Тому що ці люди взагалі не вірять у перемовини, вони їх ніколи не дотримувалися й не будуть дотримуватися. Вони усе роблять тільки зі страху й доти, доки їм це вигідно.
На Заході досі думають, що можна завдяки переговорам досягти з ними результату. Ні, це безнадійно. Це просто зовсім інший світогляд.
– Чи вистачить Путіну сили йти далі в Європу?
– Росія вже веде гібридну війну проти Європи. Те, що відбувається на території України, – частина війни, яку РФ веде проти Європи, НАТО, країн Заходу в цілому, проти Сполучених Штатів.
Проте станом на тепер Путін не в змозі захопити навіть значну частину територій України. Йому вдалося захопити близько 20%, а за декілька років просунутись на менш ніж 1%. Тобто Путін розуміє, що стратегічно програв. Тому він, до речі, і порушує перед Трампом питання про виведення українських військ з території Донецької області – він не може це зробити за допомогою воєнної сили.
Головне для нас – просто триматися, бо в такій війні виграє той, хто тримається, а не той, у кого більше сил, солдатів чи техніки. Рано чи пізно окупант починає сипатися.
Тетяна Пасова
Фото: Тарасов Володимир
Питання підтримки України буде на порядку денному цьогорічного саміту НАТО, який відбудеться в Анкарі 7-8 липня цього року.
Про це повідомила заступниця генерального секретаря НАТО Радмила Шекеринська на конференції з безпеки в Осло на тему «Трансатлантичне партнерство перед обличчям нової норми», передає Укрінформ з посиланням на Türkiye Today.
“Надзвичайно важливо, щоб підтримка продовжувалася, щоб Україна могла сидіти за столом переговорів сильнішою та безпечнішою”, – сказала Шекеринська.
Заступниця генсека НАТО вказала, що питання підтримки України буде у порядку денному саміту НАТО в Анкарі та назвала Норвегію «зразковим» прикладом політичної підтримки України, забезпечення гуманітарних потреб, енергетичної безпеки та військових засобів, і закликала інших союзників наслідувати цей приклад.
«Якщо з досвіду України взяти один абсолютно чіткий урок, то він полягає в тому, що темпи виробництва, промисловість та інновації є настільки ж важливими, як політична воля до боротьби, військова міць та система командування й управління”, – сказала Шекеринська.
Вона також попередила, російська загроза не зникне після закінчення війни в Україні.
“Росія чітко показала, що агресія є частиною її зовнішньої політики щодо майже всіх її сусідів”, – зазначила заступниця генсека.
Шекеринська наголосила, що найбільша перевага НАТО полягає в її «ДНК» — здатності обговорювати, знаходити вихід і пропонувати рішення, що відповідають спільним інтересом безпеки.
Як повідомляв Укрінформ, наступний саміт лідерів країн-членів Північноатлантичного альянсу відбудеться у липні 2026 року в турецькій столиці Анкарі. Зустріч запланована на 7-8 липня 2026 року в президентському комплексі, що в районі Бештепе турецької столиці.
Фото з сайту community-democracies.org
Міністр закордонних справ Швейцарії Ігнаціо Кассіс, який головує в Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), та генеральний секретар ОБСЄ Ферідун Сінірліоглу прибули до Києва з візитом.
Про це глава МЗС Швейцарії повідомив у соцмережі X, передає Укрінформ.
«Як Діючий голова ОБСЄ, я прибув сьогодні до Києва разом із генеральним секретарем ОБСЄ Сінірліоглу. Я тут, щоб підтвердити роль ОБСЄ як платформи для діалогу та її готовність підтримувати зусилля, спрямовані на досягнення справедливого та міцного миру відповідно до міжнародного права та Гельсінських принципів», – зазначив Кассіс.
На оприлюдненому ним фото видно, що керівників ОБСЄ зустрічав міністр закордонних справ України Андрій Сибіга.
Як повідомлялося, з 1 січня 2026 року Швейцарія розпочала головування в Організації з безпеки і співробітництва в Європі.
Під час представлення пріоритетів Швейцарського головування Кассіс заявляв, що Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) має бути готовою взяти на себе допоміжну роль у разі деескалації чи досягнення припинення вогню між Україною та Росією.
Фото: x.com/ignaziocassis
-
Одеса1 тиждень agoТарифи на воду в Одесі з 1 лютого 2026: актуальна ціна за куб
-
Усі новини1 тиждень agoХабі Ламе — блогер продав компанію Step Distinctive Limited за 975 мільйонів доларів
-
Суспільство6 днів agoСтати на військовий облік тепер можна у застосунку «Резерв+»
-
Усі новини1 тиждень agoСіамські близнючки Валерія та Каміла — що з ними не так, фото
-
Суспільство1 тиждень agoПосадовиця Одеської обладміністрації подарувала синові 700 тисяч Анонси
-
Усі новини7 днів agoв мережі з’явились фото новинки 2026 року
-
Суспільство7 днів ago
В Одессе школы возобновляют очное обучение с 12 января
-
Усі новини4 дні agoЙолка вийшла заміж – що відомо