На фоні публікації нової стратегії національної безпеки США Європейський Союз підкреслює, що залишається непохитним прихильником України.

Сьогоднішня зустріч президента України Володимира Зеленського, генерального секретаря НАТО Марка Рютте, президентки Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн та президента Європейської ради Антоніу Кошти відбудеться в контексті поточних дискусій щодо миру в Україні.

У своїй новій безпековій стратегії, серед іншого, США фіксують прагнення того, щоб НАТО не сприймався як «альянс, що постійно розширюється». Власне про це йдеться у стратегії національної безпеки, оприлюдненій нещодавно на сайті Білого дому. У документі однією із цілей зовнішньої політики офіційного Вашингтону зазначено «покласти край уявленню про НАТО як про альянс, що постійно розширюється, та запобігти такому розвитку подій».

В низці інших безпекових пріоритетів США зафіксовані «переговори щодо швидкого припинення бойових дій в Україні та зменшення ризику конфронтації Росії з іншими країнами Європи». Крім того, в документі зазначено, що європейці вважають Росію «екзистенційною загрозою, а врегулювання відносин Європи та РФ вимагатиме дипломатичного залучення США». При цьому сама Америка прагне відновити «стратегічну стабільність» у відносинах з РФ, йдеться у документі. 

Важливо зазначити, що документ містить критику Європейського Союзу (ЄС), зокрема за «цензурування свободи слова та придушення політичної опозиції». Також звертає на себе увагу той факт, що в новій американській стратегії вжито термін «українська війна», а не російсько-українська. 

У Москві сприйняли з оптимізмом положення нової стратегії з нацбезпеки США. Зокрема, у неділю, 7 листопада спілкуючись з рос пропагандистами, речник Путіна Пєсков зазначив, що там «присутні формулювання проти конфронтації, у бік діалогу та розбудови добрих відносин США і Росії». «Це, з одного боку, добре. Але з іншого боку, ми знаємо, що буває таке, що усе дуже гарно і концептуально написано, але те, що у них називається deep state, робить все інакше. Тож нам потрібно дуже уважно слідкувати за тим, як реалізують цю концепцію», — зазначив речник Кремля. Зі свого боку заступник голови Радбезу РФ Дмитро Медведєв похвалив документ за «реальну оцінку багатьох сучасних викликів». Окремо Медведєв додав, що йому це схоже на «спробу розвороту великого корабля, який довго йшов по інерції і нарешті вирішив змінити курс». «Вперше за багато років Вашингтон відверто говорить про необхідність відновлювати стратегічну стабільність у Євразії та налагоджувати відносини з Росією», — констатував він. Між тим документ розкритикували у цілій низці провідних європейських країн, зокрема у Німеччині та Франції.

Чому безпекова стратегія Трампа ставить під загрозу євроатлантичну єдність

Кожен президент США, зауважує у розмові з Фокусом провідний експерт Національного інституту стратегічних досліджень Іван Ус, за час своєї каденції видає свою стратегію безпеки США з тим, аби дати орієнтир того, в якому напрямку рухатиметься країна. Щойно опублікованою стратегією, на переконання експерта, президент Трамп робить прямий натяк на «феєричний виступ Джей Ді Венса на лютневій Мюнхенській безпековій конференції, де той сказав, мовляв, Штати — окремо — Європа — Окремо».

«В цьому разі йдеться про відходження від євроатлантичної єдності і повернення до доктрини Монро. Тобто, США наразі не цікавить Європа, Азія чи Африка — їх цікавить лише Північна та Південна Америка. З огляду на це, виникає логічне питання про подальше існування Північноатлантичного Альянсу (НАТО — Фокус). Трамп, як людина, яка хоче зруйнувати все у цьому світі, серед іншого, хоче зруйнувати й НАТО. Тому, якщо моделюємо ситуацію про ймовірний напад на країни Балтії, Польщу чи Фінляндію, можемо констатувати відсутність американської реакції. Інакше кажучи, Вашингтон сьогодні може, відмахнувшись, сказати, мовляв, ми не вважаємо це все таким, що відповідає нашій оновленій стратегії безпеки», — підкреслює аналітик.

Загалом, нову безпекову стратегію Сполучених Штатів Іван Ус вважає максимально яскравою демонстрацією того, що США відходять від своєї ролі «світового поліцейського», що апріорі ставить під пряму загрозу євроатлантичну єдність.

«Особисто я поділяю думку про те, що Європі врешті-решт слід припинитися орієнтуватися та сподіватися на Трампа, а варто створювати свої блоки і в перспективі обмежуватися не лише поставками озброєння Україні, а й прямо залучати своїх військових. Вважаю, що трампівська безпекова доктрина підштовхне європейців до такої дискусії, але не думаю, що станом на зараз вони реально до цього готові. Натомість, що Гітлер колись, що Путін зараз, коли отримують такі позиційні подарунки, не кажуть «Дякую», а говорять: «Дайте ще», — акцентує Іван Ус натякаючи на те, що нова безпекова лінія Вашингтону лише розпалить геополітичні апетити Москви. 

«Прикра нерішучість Європи зрештою призвела до політики очікування 20 січня 2029 року, коли Трамп залишить Овальний кабінет і може з’явитися нова реальність, зокрема щодо лінії Америки відносно ваги та значення НАТО», — підсумовує Іван Ус. 

Якою б мала бути адекватна реакція європейців на безпекову доктрину США

Росіяни вихваляють нову стратегію нацбезпеки США, позаяк де-факто документ виконує раніше озвучені РФ вимоги, вважає політолог, експерт центру «Об’єднана Україна» Петро Олещук.

«Росіяни багато років повторювали мантру про багатополярний світ і ось нарешті ця вимога фактично реалізувалася. Крім того, яскравими фарбами заграла ще одна «хотєлка» РФ щодо заборони на розширення НАТО. Грубо кажучи, не повністю, але частково американська адміністрація таки виконує геополітичні кремлівські ультиматуми. При цьому, якщо в самій стратегії безпеки щодо Альянсу досить обережні формулювання, мовляв, європейці мають брати на себе відповідальність за власну безпеку, то неформально, про що свідчать численні витоки в західних медіа, американські генерали кажуть європейцям, що після 2027 року ви вже точно самі, без нас», — зазначає експерт у розмові з Фокусом.

Констатувавши, що ключова ідея НАТО полягає в тому, що усі держави приходять на допомогу одна одній у разі нападу на одну з них, політолог наголосив: «Саме ця ідея власне й створила НАТО і наразі незрозуміло, як реально поводитимуться Сполучені Штати, якщо такий напад здійсниться — захищатимуть союзника чи ні. Або, можливо, як дехто з чинних американських посадовців вже натякає, США в такій ситуації лише продаватимуть Європі свою зброю, але очевидно, що така тактика не стримає Росію від нападу, приміром, на Естонію чи Литву».

Між тим ключовий висновок, на думку Петра Олещука, полягає в тому, що наразі Сполучені Штати фактично знімають із себе усіляку геополітичну відповідальність та перебудовують ідеологічно своє бачення власного місця в світі: «США більше не за демократію та інші цінності — вони кажуть, що диктатура та тиранія — це цілком нормально… Нонсенс, але факт. По суті, зараз йдеться про відкочування до XIX століття, де великі держави мають чіткі зони впливу — це все те, чого хотів Путін».

Таким чином, резюмує політолог, де-факто Путін домігся того, що було головною геополітичною ціллю Росії протягом багатьох десятиліть — багатополярний світ із розподіленими зонами впливу. Петро Олещук вважає, що після оприлюднення нової безпекової стратегії США європейцям «по-хорошому» слід було би скликати саміт Євросоюзу (ЄС) і поставити на ньому ключове питання — про переформатування цього блоку у військово-політичний альянс з відповідною європейською армією, єдиним командуванням, тощо.

Відповідний крок, акцентує аналітик, можна було б зробити не виходячи при цьому з НАТО і співпрацюючи в рамках цього блоку зі США. При цьому, якщо Штати в межах Альянсу «заграватимуться і неадекватно реагуватимуть» «спірні питання» повинні, наполягає політолог, переходити у спільне командування сил об’єднаної Європи. При такому розкладі європейці, каже аналітик, могли б ухвалити рішення про поетапну відмову від закупівлі американської зброї і заміщення її на інші аналоги і «тоді би Трамп заспівав би геть іншу «пісню». 

Загалом такий підхід, резюмує Петро Олещук, був би майже ідеальною формулою, котра цілком відповідала би викликам нинішніх реалій. Між тим перспективи практичної реалізації окресленого сценарію, на думку аналітика, виглядають вельми примарними через традиційну нерішучість провідних європейських лідерів, котрі попри загрозливі геополітичні хмари не відступають від своєї позиції вичікування того, що все якось розсмокчеться саме собою.