У березні, коли в лавах «Закарпатського легіону» (так називають 128 окрему Закарпатську гірсько-штурмову бригаду ще із часів АТО) створився новий логістичний підрозділ, хлопці, з яких його сформували, вирішили, що для якісної роботи їм потрібен НРК. Тоді вони мали ідею та розуміння, як її втілити. А вже за півтора місяця змогли випробувати на полігоні роботизовану платформу, що везе на 50 км 400 кг вантажу й може потягнути понад дві тонни. Робота назвали «Мацур» – він такий же обережний і витривалий, як закарпатський кіт. Командир підрозділу Сергій на позивний «Фара» розповів Укрінформу, як залізний помічник замінює собою важку рутину піхоти й рятує життя й майно бригади.

«НАМ ПОТРІБЕН НАЗЕМНИЙ РОБОТ!»

Сергій розповідає, що підрозділ створили щойно на початку року. Служать тут мотивовані люди – переважно молоді хлопці, хтось мобілізований, хтось перевівся, хтось – на контракті «18–24». Специфіка роботи взводу логістично-евакуаційних безпілотних систем полягає в тому, що підвозити провізію, воду та боєкомплект доводиться по розбитих дорогах, під постійним наглядом ворожих дронів.

Оскільки підрозділ новий, хлопці думали, як його укомплектувати технікою, щоб бути якомога ефективнішими. Вирішили, що їм потрібен НРК – машина для виконання логістичних завдань (підвозу провізії, БК, речей) та евакуації з позицій.

На балансі взводу подібних НРК не було, хоча знають і бачили, що в бригаді та суміжних підрозділах ними широко користуються. Для себе вирішили зробити самі.

Роботи над проєктом почалися на початку весни, у кінці березня ідея викристалізувалася.

– Нам потрібен був наземний дрон з високою прохідністю й вантажопідйомністю, а також який долатиме значну відстань, – каже Сергій.

Почали вивчати все, що має на сьогодні український оборонпром, переглядати відповідні відео, які є в доступі. Знайшли команду інженерів, що допомогла б сконструювати за баченням хлопців машину.

ВИГОТОВИЛИ ЗА ПІВТОРА МІСЯЦЯ, ПОВТОРИТИ МОЖЕМО ЗА ДВА ТИЖНІ

Компоненти діставали усіма можливими шляхами: щось знайшли в інтернет-магазинах, щось на чорметі, іще щось замовляли «Новою поштою». Деталі виготовляли слюсарі. Каркас для НРК зварювали хлопці з підрозділу, які мають такі навички.

Загалом, для збирання платформи бійці намагалися використовувати доступні, але надійні компоненти, які в разі пошкодження уламками можна швидко замінити навіть у польових умовах. Нестачу дорогої електроніки компенсували розумною інженерною думкою – комплекс не перевантажений зайвими функціями, тому й менше ризиків, що вийде з ладу через зовнішні чинники: пил, вологу чи вібрації від вибухів.

Авжеж, пояснює Сергій, головне та найцінніше в НРК «Мацур» – мозковий центр, тобто система керування. Нею займалися знайомі інженери, які виготовляють такі НРК для українського війська.

Весь процес – від перших креслень до готового НРК – тривав приблизно два місяці. Якщо братися його відтворювати, каже «Фара», наступних «Мацурів» можна отримати за два тижні.

Хлопці з підрозділу «Фари» очікують тепер на ще один такий для себе, також передаватимуть «Мацурів» іншим підрозділам 128 ОГШБр, де вони необхідні для виконання завдань.

СПРИТНІСТЬ ЗАКАРПАТСЬКОГО КОТА

Цікавимося, чому «Мацур»: чи тому, що цей робот такий обережний, хитрий і витривалий, як кіт?

– Він справді легкопрохідний у місцях, де бездоріжжя та пересічна місцевість, досить швидкий, дуже витривалий – може долати великі відстані. Але «Мацуром» став не тому. Коли ми з хлопцями обирали назву, було кілька пропозицій. Але зрештою зійшлися на тому, що оскільки бригада закарпатська, це має бути якесь класне слово на закарпатському діалекті. Пропозицію «Мацура» підтримали одноголосно, – розповідає Сергій.

На Закарпатті, звідки походить 128-ма бригада, «мацуром» називають кота. І ця назва ідеально описує характер платформи: залізний «кіт» здатний пролізти там, де важка техніка загрузне, і за потреби годинами зачаїтися та перечекати небезпеку без жодного звуку, щоб виконати місію.

НА ПОЛІГОНІ ВІД «МАЦУРА» УСІ БУЛИ В ЗАХВАТІ

Готового робота військові отримали у травні – тепер ним уже активно користуються на завданнях.

Від процесу тестувань «Мацура» на полігоні хлопці були в захваті:

– Ми збирали його зі сподіваннями на велику прохідність і підіймальну силу. Але коли переконалися, що робот їде на відстань 50 км і підіймає та везе вагу таку, як сам, і навіть більшу (понад 400 кг), – ми були в дуже приємному шоку! «Мацур» важить 390 кг, – каже Сергій.

Також, розповідає Сергій, робот дуже добре долає перешкоди: ями, яри, лісосмуги.

– Якогось дня нам захотілося випробувати, скільки ж «Мацур» зможе максимально потягнути. Спробували причепити робота до буса – він його подужав! Це було вау: адже бус – то дві тонни! Щодо собівартості «Мацура», то він удвічі дешевший за аналоги.

ЗАЛІЗО, ЯКЕ РЯТУЄ ЖИТТЯ

Сергій пояснює, що виріб не патентували:

– Ні, документами на нього ми не займалися. Якщо щиро, нема коли, багато роботи. А загалом – ми готові ділитися напрацюваннями для наших хлопців і тим, кому цей НРК буде потрібен. Це залізо, яке зроблене для того, щоб рятувати людське життя, – каже «Фара».

Зрештою, головний показник ефективності цього НРК вимірюється не в гривнях чи технічних характеристиках, а в збережених життях особового складу. Там, де раніше кілька бійців мали під обстрілами на собі нести важкий БК або евакуювати пораненого побратима, ризикуючи стати мішенню, тепер їде залізо.

Звісно, каже Сергій, у підрозділі розуміють, що на війні такі роботи довго не живуть. Вони готові до того, що втратять «Мацура», адже кожен його виїзд на позиції – це реальний іспит.

Утім, під час тестів та перших залучень розробка закарпатців показала, що низький профіль робить її майже непомітною для противника на відстані. Комплекс добре тримає зв’язок з оператором, який може керувати ним із безпечного укриття чи бліндажа. Навіть якщо «Мацур» потрапляє під обстріл, його втрата через низьку собівартість не стане катастрофою для підрозділу, на відміну від втрати дефіцитного автомобіля, а тим паче людського життя.

Тому тепер залізний «Мацур» бере на себе найнебезпечнішу рутину піхотної логістики. Попереду в комплексу ще багато роботи, але кожен його успішний рейс – це чийсь повернутий додому батько, чоловік чи син.

Тетяна Когутич, Ужгород

Фото надала пресслужба 128 ОГШБр

Як передає Укрінформ, про це 118-та ОМБр повідомила у Фейсбуці та оприлюднила відповідне відео.

“Російські війська здійснили невдалу спробу штурму населеного пункту Мала Токмачка, задіявши для цього збірний мотоциклетний взвод. Попри зміну тактики та використання технічних новинок, ворог зазнав розгрому, так і не діставшись до населеного пункту, який, за розповідями російської пропаганди, вже 1,5 року під їхнім прапором”, – зазначили військові.

Як поінформували у 118-й ОМБр, “цього разу командування кількох мотопіхотних полків та бригад Російської Федерації відправило своїх на “м’ясо” у нетиповий час. Замість звичних ранкових чи вечірніх сутінків, штурм розпочався 16 червня о 18:00, за повної видимості”.

“Аби максимізувати свої шанси “залетіти” в Малу Токмачку, ворог кинув у бій понад 30 одиниць мототехніки, яка проривалася трьома різними шляхами”, – зазначили у бригаді.

Як зауважили військові, “не обійшлося і без “ноу-хау”: деяку мототехніку росіяни обладнали спеціальними лопатами для розчищення мінних полів, а на кількох мотоциклах були помічені мобільні засоби РЕБ”.

“Проте ані зміна часу, ані технічні вигадки окупантам не допомогли. Навпаки — така зухвалість лише заохотила наші підрозділи до ще активнішого знищення “трьохкольорової чепухи”, – заявили військові.

У підсумку за кілька годин наступу воїни 118-ї ОМБр спільно з приданими силами знищили 26 російських загарбників і ще понад десятьох поранили. За словами військових, Їхню евакуацію ворог не проводить.

Крім того, знищені понад два десятки мотоциклів і близько десяти квадроциклів.

“Печально для них, що в ході цих штурмових дій жоден окупант так і не зміг побачити Малу Токмачку – крапку в їхньому маршруті наші бійці поставили ще на підступах до цього населеного пункту”, – зазначили у 118-й ОМБр.

У бригаді підкреслили, що серед військовослужбовців Збройних сил України втрат немає.

Як повідомляв Укрінформ, 118-та окрема механізована бригада Сухопутних військ ЗСУ потрапила до Книги рекордів України за вагомий внесок в утримання району оборони та щоденне відбиття ворожих атак у районі Малої Токмачки.

Фото ілюстративне: НГУ

Кожен четвертий дрон, за даними української розвідки, ворог втрачає через технічні проблеми та заводський брак, кожен п’ятий – через обрив оптоволокна, а кожен шостий дрон росіяни збивають самі ж.