Нора, родина якої отримала прихисток у Франції, підкорила професійне журі виконанням на фортепіано твору українського композитора Ігоря Шамо, передає Укрінформ з посиланням на сторінку посольства України у Франції у Фейсбуці.

“Для мене це не просто конкурс, це можливість зробити так, щоб голос моєї країни був почутий. Франція запропонувала мені новий дім, школу, друзів, друге життя, але коли я граю на фортепіано, мені здається, що я можу говорити без слів, розповідати свої спогади, свої страхи та свої мрії”, – сказала Нора перед виступом.

Бабуся дівчинки працювала вчителькою музики, а батько – диригент оркестру. Зараз вони мешкають у Верту, неподалік від Нанта. Сім’я була змушена залишити інструмент у Харкові, тож на початку Нора могла продовжувати грати лише на піаніно, які встановлені на всіх великих французьких вокзалах.

Так вона потрапила до дванадцятки регіональних переможців конкурсу, які вийшли у фінал, що відбувся на Східному вокзалі в Парижі. Нора Костенко розділила перше місце з 12-річним французом Яном-Аелем.

До журі входили французькі зіркові піаністи – Жюлі Ґає, Жан Котро та Андре Манукян. Останній був вражений виступом Нори.

“Те, що вона зробила з нами, неймовірно. Коли вона сіла, мені здалося, що перед нами величезний рояль, я ніколи не бачив нічого подібного. І ми всі були дуже зворушені”, – прокоментував він журналістам, додавши, що також відкрив для себе українського композитора Ігоря Шамо, автора музики до гімну Києва, про якого ніколи раніше не чув.

Як повідомлялося, український проєкт отримав першого «золотого Каннського Лева».

Фото: Посольство України у Франції

По це у Фейсбуці написав директор театру Кшиштоф Глуховський, передає Укрінформ.

«З великим сумом, відчуваючи відповідальність за театр та всіх його працівників, я вирішив перенести український прапор, що висить на фасаді, всередину будівлі. Тепер він буде там поруч із польським прапором. Я роблю це з болем і соромом, але у світлі почастішали напади на театр, у світлі погроз кримінального характеру, спрямованих проти нас та в інтересах безпеки працівників – їхнього здоров’я та життя, та перед обличчям потенційної загрози знищення майна, я не можу прийняти іншого рішення»,- написав Глуховський.

Він підкреслив, що театр не може захиститися від жорстокої сили. Тому культурна установа мусить поступитися в цьому питанні, хоча Польща є вільною країною, яка також називає себе союзником України.

«Синьо-жовтий прапор, що висить з лютого 2022 року, був для нас символом солідарності польської нації з українцями, які віддають свою кров і життя в боротьбі за свободу та незалежність, які також борються і вмирають за нас і всю вільну Європу. Театр імені Юліуша Словацького у Кракові підтримував українську націю з початку війни і не припинить робити це й зараз. Незважаючи на перенесення прапора (всередину приміщення – ред.), ми продовжуватимемо виявляти солідарність із Україною»,- наголосив директор театру.

За його словами, висунуті вимоги прибрати український прапор є «атакою на театр, на свободу та солідарність, на найважливіші цінності, які повинні об’єднувати та направляти польський народ, а не розділяти його”.

“Я відчуваю біль, смуток і сором від того, що змушений перенести цей прапор. Перенести, а не зняти. Він продовжуватиме висіти всередині будівлі, і наш театр ніколи не перестане бути місцем солідарності, свободи, відкритості та чуйності до слабших і нужденних», – наголосив директор театру.

Як передавало агентство, поліція у Кракові розшукувала чоловіка, який зривав українські національні прапори з різних будівель міста, зокрема з театру Юліуша Словацького та спортклубу гімнастичного товариства «Сокіл». Згодом у поліції повідомили, що зловмисника було затримано.

Фото: Фейсбук / Teatr w Krakowie – im. Juliusza Słowackiego

Виставка «Алея Незламних міст» вже монтується на Біржовій площі. Інсталяція створена ужгородським скульптором Яном-Павлом Романом для вшанування пам’яті жертв війни. Після експонування у Києві, Харкові та Запоріжжі – тепер її можна побачити й в Одесі.
 

 
Експозиція складається з 15 колон білого кольору, що символізують міста, які постраждали від російської агресії. На них розташовані уламки ракет та снарядів, які були знайдені під час відбудовчих робіт.
 
Особливістю виставки є дзеркальні таблички, зазирнувши в які, відвідувачі можуть побачити відображення свого обличчя із символічними шрамами від ракет, аби посилити емоційне сприйняття та нагадати про особистий вимір трагедії війни. На табличках є насічки, що символізують кількість влучань ворожих ракет по конкретному місту.