Події
Відчути справжнє Різдво
На Закарпатті в монастирі отців василіян втілили мистецький проєкт, який допомагає зрозуміти суть одного з головних християнських свят
Готували проєкт фотограф Микола Вінар та ігумен Мукачівського монастиря отців василіан отець Лука (Буняк). Ще з осені будували «печеру» та декорації, шили костюми і підбирали світло. Робили все так, аби максимально наблизитися до події народження Христа у Вифлеємі понад дві тисячі роки тому. Зіграти ж різдвяну містерію та побути «героями Різдва» запросили військових та їх рідних. Відтак, «Ісусик» – це син військового Андрій Сивохіп, «Йосип» – ветеран Юрій Желізняк. «Марія» та ангели – це українська мати, яка виховує малечу в тяжкий час, та діти, які ростуть на фоні війни.
За словами о.Луки, проєкт допоміг самим героям відчути та розповісти іншим, що справжнє Різдво – це не камін, ялинка, святковий стіл чи колядки. Це щось набагато більше й глибше, заховане в серці людини.
ЗАКЛИК НЕ ПІДТРИМУВАТИ ПРОПАГАНДУ «МАРКЕТИНГОВОГО РІЗДВА»
Микола Вінар працює в царині мистецької фотографії. Каже, що давно мав ідею зняти справжнє, не маркетингове Різдво.
– Я роблю багато мистецьких зйомок, маю команду, яка розуміється на побудові декорацій, костюмів тощо. Восени ми знайшли підтримку нашої ідеї в Мукачівському монастирі отців василіян – ігумен отець Лука долучився до проєкту, і ми почали роботу. Протягом місяця 300 годин праці команди пішло на побудову декорації. Робили печеру із різних матеріалів – вирізали з пінопласту та фарбували «каміння», обробляли дерево, шукали тканини для костюмів.
Безпосередньо на зйомці до героїв проєкту додали також тварин – вівці допомагали прожити справжнє Різдво.
Микола Вінар каже, що головний посил проєкту глядачам – спробувати відчути Різдво. Не зробити красиво, а донести думку, що Різдво – це не про картинки, а про думки, не завжди зручні.
– Це такий наш заклик не підтримувати маркетингову пропаганду Різдва із цими бутафорними камінами та ялинками тощо. Також не думати, що стіл та гості – це основна фішка Різдва. А згадати, що в нашій культурі Різдво – це про ключові гуманістичні цінності людства: любов, підтримку, самопожертву… Коли це все починають прикрашати маркетинговою мішурою, на мою думку, цінності втрачаються, – каже фотограф.

ПОЄДНАЛИ СИЛУ ВІРИ ТА МИСТЕЦТВО
Отець Лука (Буняк), зі свого боку, суть проєкту пояснює так:
– Різдво – то є, власне, правдива сцена народження Ісуса Христа. Усе решта: колядки, ялинка, святковий стіл, наші культурні нашарування – вторинні речі, які постали вже потім. Завдання полягало в тому, аби привернути увагу до того, яким насправді Різдво було або могло бути.
Друга мета, наголошує ігумен монастиря мукачівських василіян, полягала в тому, що в проєкті хотіли поєднати силу віри й мистецтва, в даному випадку – фотомистецтва.
– Ми як монастир виступаємо як ті, хто плекає цінності віри, команда фотографів – як люди мистецтва, яке може служити вірі. Мистецтво – це джерело творення, це духовні речі. В мистецтві віра завжди намагалася проявитися, якимось чином бути доступною людині. В мистецтві проявляється краса творця, який нам дав здатність творити. Тож ми хотіли це показати з допомогою фотомистецтва, по-сучасному спробувати пояснити події народження Ісуса Христа та нашої віри.

ЧОМУ ЗАЛУЧИЛИ ВІЙСЬКОВИХ ТА ЧЛЕНІВ ЇХНІХ РОДИН
Отець Лука каже, що в проєкті хотіли задіяти людей, які нині проявляють приклад самопожертви та беруть активну участь в захисті України, а також в житті своїх громад, міста.
– Наприклад, Ісус – це немовля Андрій Сивохіп, його батько – ветеран війни. Вісім місяців дитині, ми його хрестили. Ми цінуємо його, і в його особі – батька. Йосипом був ветеран Юрій Желізняк, він зараз проходить реабілітацію, важкий процес повернення з війни. Цей проєкт також був і для того, аби помогти йому акліматизуватися в суспільстві, – пояснює священник.- Марія – звичайна молода жінка Оля Юрак, яка виховує дітей у складні часи, під час війни. Кожна мама тепер також тримає Україну, це недооцінено, і дуже важливо це підкреслювати. Ангелята – це наші парафіяльні діти, які зростають в умовах війни, їхнє дитинство проходить в такі важкі часи…

МАРІЯ ПОРОДИЛА ІСУСА В ОКУПАЦІЇ, ПІД ЧАС ПРИМУСОВОЇ ПАСПОРТИЗАЦІЇ
– ХХ століття зробило з Різдва казку. Але воно не є казкою. Власне, під час зйомок проєкту ми усі змогли це відчути. Цьому допомогли живі люди та навіть вівці. В моменти напруги, коли немовля почало плакати, бо йому було холодно й некомфорно серед людей, а вівці – бекати та справляти свої природні потреби, дорослі відчували велику напругу: пробували заспокоїти дитя, зігріти його, втихомирити овець, прибрати за ними… На мою думку, це й був не приторно-солодкий, а дуже реальний, драматичний, хвилюючий образ Різдва. Справжнє Різдво було таким: сповненим людського болю, сліз, дискомфорту в холодній печері. Христос прийшов на землю в темній печері – у не найкомфортнішому місці у світі, – каже отець Лука.
Ігумен каже, що цей проєкт згодом надихнув його на проповідь.
– Я подумав, що нині ми, в часі страшної війни, можливо, знаходимося в тому історичному часі, який найкраще відображає події народження Христа. Тільки там була ще гірша ситуація – вони вже були в окупації. Марія народила Сина Божого після складних подій, занепаду держави і в складних умовах – вона вагітною 150 км йде пішки на насильну паспортизацію. На перепис населення. Й Ісус народився не в своїй хаті, навіть не у своєму місті, а в хліві. Нині багато українців народжуються не вдома – в еміграції, у евакуації, в окупації…

Ну й іще одна важлива суть, яку ми часто втрачаємо, святкуючи оце казкове Різдво: Марія, коли народила Сина Божого в печері в тих умовах, вона уже розуміла, що з ним буде. Вона розуміла, що їх будуть переслідувати, шукати, що вона буде з ним втікати… Це та ж тривога, яку нині проживають тисячі українських матерів, які народжують дітей в часі повномасштабної війни. Що з ними буде далі? Де вони житимуть? Як? Чи доведеться їм також воювати за свою державу? Чи тікати від окупації?..
РІЗДВЯНІ ДИВА СТАЮТЬСЯ В ЗАКУТКАХ ЛЮДСЬКОГО СЕРЦЯ
Отець Лука наголошує, що українцям варто про це пам’ятати у час, коли запалюватимуть різдвяну свічечку.
– Подарунки на Різдво, ялинка, застілля, колядки важливі – але пам’ятаймо, що це не є основне. Бо інакше у нас є велика небезпека згубити дух Різдва. Ми кожен очікуємо якогось голівудського різдвяного дива, але справжні дива, все велике відбувається в закутках людського серця. Того, що у воїна, котрий на Різдво в окопі чи після поранення в лікарні. Чи в серці матері, яка оплакує сина, або ж вдови, що тужить за чоловіком… Цим проєктом ми закликаємо пам’ятати й розуміти, що Різдво не кричить і не засліплює вітринами. Воно приходить тихо – туди, де людині боляче, страшно. Різдво – це народження світла в темряві, не на сцені чи в рекламі, а в людському серці.

Ігумен нагадує, що в час війни Різдво перестає бути декорацією – воно знову стає випробуванням і вибором. Бути уважними одне до одного. Не знецінювати біль. Не втрачати людяність.
– Христос народився не в комфорті, а серед страху й небезпеки – так само, як сьогодні народжується надія в Україні. І саме тому справжнє Різдво зараз ближче до нас, ніж будь-коли, – каже отець Лука.
Тетяна Когутич, Мукачево
Фото Миколи Вінара з соцмереж Мукачівського монастиря отців василіан
Події
Український фільм-кандидат на «Оскар» вирушає у тур Сполученими Штатами
Повнометражний документальний фільм «Сліди» (Traces), обраний кандидатом від України на премію «Оскар», наприкінці жовтня розпочне тур у США.
Покази відбудуться в межах оскарівської та адвокаційної кампаній стрічки, повідомляє Укрінформ із посиланням на команду фільму.
Стрічка режисерки Аліси Коваленко та співрежисерки Марисі Нікітюк буде представлена на фестивальних і закритих показах. Вони покликані познайомити американську аудиторію з історіями українських жінок, які пережили сексуальне насильство й тортури внаслідок російської агресії та вирішили не мовчати про пережите.

Тим часом, за даними команди фільму, за кілька тижнів жовтня фільм «Сліди» здобув нагороди на світових кінофестивалях. Також у жовтні режисерка Аліса Коваленко й головна героїня стрічки Ірина Довгань відвідали Париж, де взяли участь у серії показів і пресзустрічей для запрошених гостей та членів кіноакадемій.

У Берліні, де в лютому 2026 року розпочався фестивальний шлях «Слідів», стрічку показали на Ukrainian Film Festival Berlin. Фестиваль заснували у 2020 році для популяризації українського кіно в Німеччині.

Також фільм представили на Київському тижні критики в межах фокусної програми «Україна-Швейцарія». Його обрали швейцарські кінокритики. «Сліди» стали єдиною документальною стрічкою у секції, до якої також увійшли «Демони» Наталки Ворожбит і «За перемогу!» Валентина Васяновича.

Серед останніх відзнак фільму – нагорода Checkpoints Award Міжнародного кінофестивалю в Бергені (BIFF), яку присуджують у сфері прав людини у партнерстві з Фондом прав людини імені Рафто. Нею відзначають найкращі документальні фільми про права людини в міжнародному конкурсному відборі. «Сліди» отримали нагороду за глибоко співчутливий і кінематографічний портрет виживання, спільноти та опору.

Ще одну відзнаку стрічка здобула на Unlimited Hope Film Festival у німецькому Бохумі, де її визнали найкращим повнометражним документальним фільмом. Фестиваль присвячений темам прав людини, демократії, різноманіття, виживання та опору геноциду, війнам і несправедливості.
Як повідомляв Укрінформ, 16 вересня 2026 року Україна обрала стрічку «Сліди» національним кандидатом на 99-ту премію «Оскар» у категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм».
Фото надані командою фільму “Сліди”
Події
Українська ілюстраторка створила айдентику для Болонської виставки дитячої книжки 2027 року
Українська ілюстраторка Марія Різак створила візуальну айдентику Болонської виставки дитячої книжки 2027 року: основою дизайну стали шість пейзажів, вишитих вручну.
Як передає Укрінформ, про це повідомило Читомо.
Різак обрали для роботи над айдентикою після Болонської виставки ілюстраторів 2026 року, де вона стала однією із 75 переможців із 31 країни. Команда італійської дизайн-студії Chialab переглянула роботи учасників виставки та зупинилася на українській художниці через її незвичну техніку, зокрема використання вишивки.
“Її техніка, вишивка й фактури сплітали історії та пейзажі, які нас підкорили”, – зауважили у студії.
Зважаючи на повномасштабну війну в Україні, організатори спершу уточнили, чи зможе ілюстраторка долучитися до роботи. Різак погодилася, і в липні 2026 року її запросили до Болоньї.
Темою айдентики обрали “Пейзаж” (Landscape). Організатори запропонували розглядати її якнайширше – від реалістичних краєвидів до абстрактних, духовних, сільських, гірських і морських пейзажів.
За словами команди Chialab, на вибір теми могли вплинути й війни та прикордонні конфлікти у світі. Для роботи над дизайном учасники мали надати по шість пейзажів, які мають для них особисте значення. Вони розповідали про ці місця, людей, які там живуть, та власні спогади, а потім розрізали зображення й складали з їхніх фрагментів нові краєвиди. Кожен новий пейзаж мав містити щонайменше шість частин.
Спочатку команда розглядала можливість використати образи дому та гнізда як першого простору, в якому людина почувається захищеною. Проте від цієї ідеї відмовилися, оскільки вона не цілком відповідала темі пейзажу та творчій техніці Різак. Згодом ілюстраторка разом з учасницями воркшопу Мариною Лепоре та Луною Перр’є придбали голки, кольорові нитки й п’яльця та почали експериментувати з вишивкою.
Так з’явилася остаточна концепція – шість пейзажів: небо, море, місто, сільська місцевість, ліс і гори.
В останній день воркшопу Різак намалювала на планшеті ескізи шести пейзажів, після чого повернулася до України, щоб вишити їх вручну. На початку вересня готові роботи надійшли до студії Chialab з України. За словами дизайнерів, вишиті зображення змінюють вигляд залежно від освітлення: нитки по-різному відбивають світло, а фактури створюють відчуття об’єму.
Шість пейзажів, переплетених між собою та поєднаних мостами, дорогами, кораблями й залізницями, стали основою айдентики Болонської виставки дитячої книжки 2027 року.
64-та Болонська виставка дитячої книжки відбудеться 5–8 квітня 2027 року в Італії. Почесною гостею стане Польща, яка представить програму виставок, зустрічей і воркшопів, присвячених дитячій літературі та ілюстрації.
Болонська виставка дитячої книжки – міжнародна професійна подія у сфері дитячого книговидання, що відбувається з 1963 року. Вона збирає видавців, письменників, ілюстраторів, літературних агентів і перекладачів із різних країн. У межах виставки проводять Болонську виставку ілюстраторів, яка з 1967 року представляє роботи художників з усього світу.
Як повідомляв Укрінформ, у січні 2026 року Різак стала однією з переможниць 60-ї Болонської виставки ілюстраторів. На конкурс надійшли 20 790 робіт від 4158 художників із 95 країн і регіонів світу. До фіналу увійшли 317 ілюстраторів, серед яких восьмеро українців. Переможцями стали 75 митців із 31 країни. Різак відзначили за вишиту роботу “Зображення 1”, присвячену закарпатському фольклору. Вона зобразила міфічних істот і людей, які співіснують в одному просторі.
У 2025 році переможницею Болонської виставки ілюстраторів стала українська художниця Марія Гайдук із проєктом “Вбиваючи богів”, присвяченим злочинам людини проти природи та тварин. Згодом її також відзначили Міжнародною премією за ілюстрацію Bologna Children’s Book Fair – Fundación SM.
Фото: bolognachildrensbookfair.com
Події
автор найбільшої у світі картини не відновлюватиме її до кінця війни
Художник Петро Антип, автор найбільшої у світі картини «Космогонія», вирішив не відновлювати пошкоджену внаслідок російської атаки частину монументального полотна до закінчення війни.
Про це він розповів кореспондентові Укрінформу.
«Поки триває війна, не відновлюватиму “Космогонію”. Поки що вирішили так, а там будемо дивитися», — сказав Антип.
За його словами, про наслідки обстрілу йому повідомили відразу.
«Там згоріло десь 150 квадратів, пошкоджена саме остання частина – “Майбутнє”. Це символічно. Але також символічно, що центральна композиція – “Людина” – залишилася», — додав художник.
“Космогонія” — наймасштабніший мистецький проєкт в історії сучасного українського та світового живопису. Площа полотна становить близько 2000 квадратних метрів (висота — 10 метрів, ширина — 200 метрів), що робить його найглибшим та найбільшим за площею живописним твором у світі, виконаним одним автором. Написання картини тривало понад півтора року в луцькому Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків, процес створення був відкритим для відвідувачів.
Як повідомляв Укрінформ, увечері 13 жовтня внаслідок падіння уламків російського дрона пошкоджено найбільшу картину світу «Космогонія» в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків у Луцьку.
Перше фото: Музей Сучасного Українського Мистецтва Корсаків
-
Одеса1 тиждень agoОпалювальний сезон на Одещині під загрозою: великі борги у мешканців
-
Політика1 тиждень agoЗеленський розповів, чим США погрожували Україні
-
Події1 тиждень agoПомер український комік Олександр Венедчук
-
Події1 тиждень agoУ Чернівцях вперше в Україні презентували книгу про ґердани та силянки
-
Суспільство1 тиждень agoНа Одещині запрацювала сільська пожежна команда
-
Відбудова1 тиждень agoУ Ніцці українські та французькі громади обговорюють стійкість міст і відбудову
-
Суспільство1 тиждень agoОдесит виготовляв дитяче порно за допомогою ШІ – йому загрожує до 12 років за ґратами
-
Війна1 тиждень agoОбмеження Starlink фактично позбавляє Україну можливості захищатися від реактивних дронів
