Готували проєкт фотограф Микола Вінар та ігумен Мукачівського монастиря отців василіан отець Лука (Буняк). Ще з осені будували «печеру» та декорації, шили костюми і підбирали світло. Робили все так, аби максимально наблизитися до події народження Христа у Вифлеємі понад дві тисячі роки тому. Зіграти ж різдвяну містерію та побути «героями Різдва» запросили військових та їх рідних. Відтак, «Ісусик» – це син військового Андрій Сивохіп, «Йосип» – ветеран Юрій Желізняк. «Марія» та ангели – це українська мати, яка виховує малечу в тяжкий час, та діти, які ростуть на фоні війни.

За словами о.Луки, проєкт допоміг самим героям відчути та розповісти іншим, що справжнє Різдво – це не камін, ялинка, святковий стіл чи колядки. Це щось набагато більше й глибше, заховане в серці людини.

ЗАКЛИК НЕ ПІДТРИМУВАТИ ПРОПАГАНДУ «МАРКЕТИНГОВОГО РІЗДВА»

Микола Вінар працює в царині мистецької фотографії. Каже, що давно мав ідею зняти справжнє, не маркетингове Різдво.

– Я роблю багато мистецьких зйомок, маю команду, яка розуміється на побудові декорацій, костюмів тощо. Восени ми знайшли підтримку нашої ідеї в Мукачівському монастирі отців василіян – ігумен отець Лука долучився до проєкту, і ми почали роботу. Протягом місяця 300 годин праці команди пішло на побудову декорації. Робили печеру із різних матеріалів – вирізали з пінопласту та фарбували «каміння», обробляли дерево, шукали тканини для костюмів.

Безпосередньо на зйомці до героїв проєкту додали також тварин – вівці допомагали прожити справжнє Різдво.

Микола Вінар каже, що головний посил проєкту глядачам – спробувати відчути Різдво. Не зробити красиво, а донести думку, що Різдво – це не про картинки, а про думки, не завжди зручні.

– Це такий наш заклик не підтримувати маркетингову пропаганду Різдва із цими бутафорними камінами та ялинками тощо. Також не думати, що стіл та гості – це основна фішка Різдва. А згадати, що в нашій культурі Різдво – це про ключові гуманістичні цінності людства: любов, підтримку, самопожертву… Коли це все починають прикрашати маркетинговою мішурою, на мою думку, цінності втрачаються, – каже фотограф.

ПОЄДНАЛИ СИЛУ ВІРИ ТА МИСТЕЦТВО

Отець Лука (Буняк), зі свого боку, суть проєкту пояснює так:

– Різдво – то є, власне, правдива сцена народження Ісуса Христа. Усе решта: колядки, ялинка, святковий стіл, наші культурні нашарування – вторинні речі, які постали вже потім. Завдання полягало в тому, аби привернути увагу до того, яким насправді Різдво було або могло бути.

Друга мета, наголошує ігумен монастиря мукачівських василіян, полягала в тому, що в проєкті хотіли поєднати силу віри й мистецтва, в даному випадку – фотомистецтва.

– Ми як монастир виступаємо як ті, хто плекає цінності віри, команда фотографів – як люди мистецтва, яке може служити вірі. Мистецтво – це джерело творення, це духовні речі. В мистецтві віра завжди намагалася проявитися, якимось чином бути доступною людині. В мистецтві проявляється краса творця, який нам дав здатність творити. Тож ми хотіли це показати з допомогою фотомистецтва, по-сучасному спробувати пояснити події народження Ісуса Христа та нашої віри.

ЧОМУ ЗАЛУЧИЛИ ВІЙСЬКОВИХ ТА ЧЛЕНІВ ЇХНІХ РОДИН

Отець Лука каже, що в проєкті хотіли задіяти людей, які нині проявляють приклад самопожертви та беруть активну участь в захисті України, а також в житті своїх громад, міста.

– Наприклад, Ісус – це немовля Андрій Сивохіп, його батько – ветеран війни. Вісім місяців дитині, ми його хрестили. Ми цінуємо його, і в його особі – батька. Йосипом був ветеран Юрій Желізняк, він зараз проходить реабілітацію, важкий процес повернення з війни. Цей проєкт також був і для того, аби помогти йому акліматизуватися в суспільстві, – пояснює священник.- Марія – звичайна молода жінка Оля Юрак, яка виховує дітей у складні часи, під час війни. Кожна мама тепер також тримає Україну, це недооцінено, і дуже важливо це підкреслювати. Ангелята – це наші парафіяльні діти, які зростають в умовах війни, їхнє дитинство проходить в такі важкі часи…

МАРІЯ ПОРОДИЛА ІСУСА В ОКУПАЦІЇ, ПІД ЧАС ПРИМУСОВОЇ ПАСПОРТИЗАЦІЇ

– ХХ століття зробило з Різдва казку. Але воно не є казкою. Власне, під час зйомок проєкту ми усі змогли це відчути. Цьому допомогли живі люди та навіть вівці. В моменти напруги, коли немовля почало плакати, бо йому було холодно й некомфорно серед людей, а вівці – бекати та справляти свої природні потреби, дорослі відчували велику напругу: пробували заспокоїти дитя, зігріти його, втихомирити овець, прибрати за ними… На мою думку, це й був не приторно-солодкий, а дуже реальний, драматичний, хвилюючий образ Різдва. Справжнє Різдво було таким: сповненим людського болю, сліз, дискомфорту в холодній печері. Христос прийшов на землю в темній печері – у не найкомфортнішому місці у світі, – каже отець Лука.

Ігумен каже, що цей проєкт згодом надихнув його на проповідь.

– Я подумав, що нині ми, в часі страшної війни, можливо, знаходимося в тому історичному часі, який найкраще відображає події народження Христа. Тільки там була ще гірша ситуація – вони вже були в окупації. Марія народила Сина Божого після складних подій, занепаду держави і в складних умовах – вона вагітною 150 км йде пішки на насильну паспортизацію. На перепис населення. Й Ісус народився не в своїй хаті, навіть не у своєму місті, а в хліві. Нині багато українців народжуються не вдома – в еміграції, у евакуації, в окупації…

Ну й іще одна важлива суть, яку ми часто втрачаємо, святкуючи оце казкове Різдво: Марія, коли народила Сина Божого в печері в тих умовах, вона уже розуміла, що з ним буде. Вона розуміла, що їх будуть переслідувати, шукати, що вона буде з ним втікати… Це та ж тривога, яку нині проживають тисячі українських матерів, які народжують дітей в часі повномасштабної війни. Що з ними буде далі? Де вони житимуть? Як? Чи доведеться їм також воювати за свою державу? Чи тікати від окупації?..

РІЗДВЯНІ ДИВА СТАЮТЬСЯ В ЗАКУТКАХ ЛЮДСЬКОГО СЕРЦЯ

Отець Лука наголошує, що українцям варто про це пам’ятати у час, коли запалюватимуть різдвяну свічечку.

– Подарунки на Різдво, ялинка, застілля, колядки важливі – але пам’ятаймо, що це не є основне. Бо інакше у нас є велика небезпека згубити дух Різдва. Ми кожен очікуємо якогось голівудського різдвяного дива, але справжні дива, все велике відбувається в закутках людського серця. Того, що у воїна, котрий на Різдво в окопі чи після поранення в лікарні. Чи в серці матері, яка оплакує сина, або ж вдови, що тужить за чоловіком… Цим проєктом ми закликаємо пам’ятати й розуміти, що Різдво не кричить і не засліплює вітринами. Воно приходить тихо – туди, де людині боляче, страшно. Різдво – це народження світла в темряві, не на сцені чи в рекламі, а в людському серці.

Ігумен нагадує, що в час війни Різдво перестає бути декорацією – воно знову стає випробуванням і вибором. Бути уважними одне до одного. Не знецінювати біль. Не втрачати людяність.

– Христос народився не в комфорті, а серед страху й небезпеки – так само, як сьогодні народжується надія в Україні. І саме тому справжнє Різдво зараз ближче до нас, ніж будь-коли, – каже отець Лука.

Тетяна Когутич, Мукачево

Фото Миколи Вінара з соцмереж Мукачівського монастиря отців василіан