Схоже, головна подія цього тижня відбулася у США. Перші значущі вибори після виборів президентських рівно рік тому принесли приголомшливий результат. Дональд Трамп, звісно, залишається «королем» у Вашингтоні, але відтепер у Нью-Йорку, неформальній столиці світу, є Зохран Мамдані. Чи можна було уявити, щось більш збочене і хворе у владній верхівці Америки. Праве і ліве безумство зійдуться в одному герці. Хто такий Трамп уже всі зрозуміли – й у США, й у світі. Тепер належить познайомитися в реалі, тобто при владі у світовому мегаполісі, з Мамдані – популістом без гальм, практично комуністом, прихильником ХАМАСу й антисемітом у місті, де проживає кілька мільйонів євреїв.

Втім, не будемо поспішати. Згадаємо, наприклад, Ахмеда аль-Шараа, нового сирійського президента. Хто ще рік тому міг уявити, що ватажок ісламістських терористів вдягне костюм і краватку й поїде до Америки домовлятися за участі президента США про співіснування з Ізраїлем?  

Але зафіксуємо до уваги важливі речі.

1. Америка виходить на барикади – майже гарантовано. Це дуже погано і для США, і для світу. Сполучені Штати цим демонструють своє нездоров’я і слабкість. Це що, така тепер єдина супердержава, лідер вільного світу?

2. Демократична партія за рік, що минув після жорсткого фіаско у листопаді 2024 року, так і не змогла відновитися, очиститися від лівацького сифілісу, запропонувати реальну альтернативу Трампу. Перспектива появи такої сили не проглядається.

3. Гучні святкування демократами своєї «перемоги» за участі «дідуся Байдена» ситуації не рятують. Про яке «відродження сили» мова? Про залучення ультралівих деструкторів до влади?

4. Звісно, обрання губернаторами штатів Нью-Джерсі та Вірджинія начебто більш притомних демократок обнадіює, але не знімає проблеми Мамдані, який керуватиме де-факто столицею світу, адже саме у Нью-Йорку розташована штаб-квартира ООН.

5. Демократія хвора (дай Бог, щоб не смертельно) як спосіб управління державою, якщо її обличчями, мов викарбувані на медалі профілі, тільки не в ряд, а ніс до носа, опиняються Трамп і Мамдані.

Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан відвідав Вашингтон. Візит був анонсований, вважалося, що серед іншого, угорський прем’єр отримав з Москви «завдання», яке не зміг виконати тижнем раніше спецпосланник Путіна Дмитрієв: вплинути на Трампа щодо введення санкцій, запланованого на 21 листопада. Так, Орбан домовився про скасування санкцій «лише» для Угорщини і «лише» на рік. Але на це варто дивитися й ширше: візит Орбана до Вашингтону це такий собі лакмусовий папірець, який дозволяє визначити: чи залишається президент США на новій, реалістичний щодо Росії політичній платформі, чи «синусоїда» його політики знову «вильнула» в бік «Анкоріджу з червоною доріжкою до літака»? Наразі, є привід непокоїтися щодо другого. Україна продовжує проходити «випробування Трампом» і до питання «наскільки воно нам вдається» доводиться повертатися щомісяця. І це ще без врахування впливу внутрішньополітичних розборок: на тижні стало відомо, що допомога Україні від США припинилася через «рекордний» шатдаун, коли виконавча і законодавча влада не можуть погодити бюджет.

Про саміт щодо розширення ЄС, який відбувся у Брюсселі 4 листопада. Ми всі чекаємо, коли вступ до ЄС перейде для України зі сфери великої політики в царину поточної бюрократичної процедури. І можна було б сказати, що ми вже майже там, якби не все та ж Угорщина з Орбаном і його маніякальним антиукраїнством. Втім, процес не зупинився. На минулому тижні було багато інформації саме про це. Єврокомісія опублікувала щорічну доповідь щодо прогресу України в реформах, необхідних для вступу до ЄС. Попередньо претензії до нас там були і досить серйозні, але вони не потрапили в остаточний звіт. У документі згадується ухвалений у липні 2025 року закон, який «демонтував важливі гарантії незалежності НАБУ та САП». Хоча незалежність була «швидко відновлена» після внутрішніх протестів та реакції міжнародних партнерів, Єврокомісія вказує на тиск на інституції та законодавчі ініціативи, які «ризикують підірвати ефективність боротьби з корупцією». Але це все. Єврокомісія знову видала Києву аванс, підкресливши, що Україна виконала умови, необхідні для відкриття кластера 1 (основи), 6 (зовнішні відносини) та 2 (внутрішній ринок). Чому так сталося? Пояснення просте: об’єднана Європа сама потребує України – і як воєнної сили, здатної захистити, і як символу спротиву, що його демократії чинять тоталітаризму в особі агресивної Росії.

Президент Зеленський обговорював питання вступу України до Європейського Союзу і з Дональдом Трампом. Президент США підтримує Україну як майбутнього члена Європейського Союзу, бо наша держава «є частиною Європи географічно, геополітично та історично». Щодо блокування української євроінтеграції Угорщиною, то Трамп пообіцяв зробити «все можливе».

Між тим Марта Кос, комісар Єврокомісії з питань розширення і добросусідства, прогнозує, що Україна зможе продовжити перемовини про вступ до ЄС без схвалення Орбана: «Одним із рішень, яке зараз могло б дозволити відкриття першого кластеру або всіх кластерів для України та Молдови, було б отримання Комісією мандату від Ради ЄС, щоб ми могли продовжувати роботу на експертному рівні». «Коли всі умови будуть виконані, ми зможемо відкрити кластери також офіційно», – каже вона.

В принципі, це можна зрозуміти: ніхто в Європі не хоче, щоби в ЄС раптом виникла одна або кілька нових «угорщин», які будуть спекулювати на принципах справедливості, що діють в Європейському Союзі. Жаль тільки, закон зворотної сили не має і ці нововведення не можна буде застосувати до того самого Будапешта. Що б там не говорили, але дестабілізуюча гра Угорщини уже далася взнаки, ЄС уже не виглядає Землею Обітованою, де цивілізовані народи живуть у достатку, радості та щасті під звуки бетховенської Оди радості – «Обійміться мільйони». Залишається вірити, що це тимчасово.

А ще Європейський Союз розглядає ініціативу щодо встановлення «випробувального терміну» для нових країн-членів. Протягом кількох років держави можуть бути виключені з ЄС у разі відступу від демократичних принципів. Шкода, що закон не має зворотної сили, а то ця норма ідеально б підійшла до сучасної Угорщини. Марта Кос сказала красиво і по суті: «Я не хочу, щоб мене запам’ятали як комісара, яка привела троянських коней» в ЄС.

І ще важлива інформація. Україна отримала статус розширеного партнера Об’єднаних експедиційних сил (JEF). Ми тепер – перша держава, що не входить до об’єднання, але отримала такий статус. Статус «розширеного партнера» означає поглиблення співпраці з цим оборонним альянсом, до якого входять 10 північних європейських держав на чолі з Великою Британією. Альянс діє поза НАТО, але доповнює його можливості. Отримання Україною цього статусу є кроком до ще глибшої інтеграції в європейську систему безпеки.

Якщо ми говорили про можливість приєднання України до оборонних союзів поза межами НАТО – то це саме воно. Точніше, це початок.

Сергій Тихий, Київ

Перше фото – новий мер Нью-Йорка Зохран Мамдані / Фото: Wikipedia