Connect with us

Події

Як кропивницькі етнодослідниці «оживили» тисячу народних пісень

Published

on


Команда етнолабораторії «Баба Єлька» зібрала, упорядкувала й видала книгу з понад тисячею народних пісень Кіровоградщини: від колискових до жорстоких романсів і сороміцьких співів

Для цього Кіровоградщиною здійснили 96 фольклорних експедицій. Окрім знаних козацьких чи ліричних пісень, зібрали дитячий фольклор (колискові, забавлянки, колядки), історичні, танцювальні й жартівливі пісні, родинно-побутову лірику. І структуру книги організували не за жанрами, як заведено у фольклористиці, а за маршрутами експедицій: із зазначенням села, респондентів, дати запису й конкретних пісень, зафіксованих у тій чи іншій місцевості.

Ця масштабна етнографічна робота створена завдяки співпраці співзасновниці «Баби Єльки» Світлани Буланової з Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України та з етномузикологинею Людмилою Єфремовою.

Світлана Буланова поділилася з Укрінформом цікавими деталями про книгу «1000 пісень Баби Єльки».

ЗІБРАЛИ ПІСЕННІ СКАРБИ

– Ми вже шість із половиною років їздимо в експедиції нашою рідною Кропивниччиною. Команда здійснила 117 виїздів, побувала в 127 селах, – каже етнодослідниця.

За її словами, під час цих подорожей спілкуються зі старожилами: людьми, народженими переважно у 1930–1940 роках. Трапляються й унікальні зустрічі.

– Нещодавно у місті Долинській вдалося записати бабусю 1918 року народження. Їй – 107 років, і вона заспівала нам старовинні традиційні пісні. А ще поділилася величезним пластом усної історії – про Голодомор, колективізацію, розкуркулення, заслання в Сибір, – додає Світлана Буланова.

Світлана Буланова

Найчастіше в експедиціях чують пісні про козацькі часи та про побутові, родинні відносини. У процесі досліджень «Баба Єлька» зібрала справжні пісенні скарби.

– По-перше, це величезний пласт, що належить до дитячого фольклору. Йдеться про колискові, забавлянки для дітей, а також календарні пісні: веснянки, купальські, колядки, засівалки – ті, які могли виконувати діти, або для них створені, – розповідає етнодослідниця.

Ще одна група – ліричні пісні. Світлана наголошує на їхній жанровій розмаїтості: це і козацька лірика, і родинно-побутова, і соціальна, яка відображає різні аспекти життя, й історична – твори, що чітко розказують, що люди переживали в той чи інший історичний період, і про кохання.

Окрему увагу співрозмовниця звертає на танцювальні й жартівливі пісні. Вона зазначає, що команда об’єдналася за напрямом традиційних танців під керівництвом Наталки Ковальчук, щоб реконструювати пісні разом із танцями.

– Ці твори виконувалися чітко під танці: яків, карапет, падеспанець, польку, різні приспівки – усе це ми також фіксуємо, – каже дослідниця.

Окремим відкриттям на Кіровоградщині став жанр «жорстоких романсів», який набув популярності наприкінці XIX – на початку XX століття.

– Одні робили зі собою щось страшне, інші про це співали, бо треба було проговорити, а треті слухали. І це вже була своєрідна психологічна допомога одне одному. Почув про такий випадок – значить, я вже так не вчиню, – розповідає Буланова.

Вона пояснює, що в цих піснях йдеться про самогубства: як хтось випив отруту, застрелився тощо (або це зробив хтось інший: як убивство через ревнощі). Такі пісні найчастіше фіксували в Олександрівській громаді та на Голованівщині.

«ЗА СІНЕЧКАМИ, ЗА ДВЕРИЧКАМИ СТОЇТЬ КРОВАТКА З ПОДУШЕЧКАМИ»

Під час експедицій записали також величезний пласт сороміцьких пісень. Світлана пояснює, що це твори із жартівливо-сатиричним змістом та еротичним характером.

– Співали їх на вулиці, на деяких святах, молодь між собою. Або десь якесь застілля, весілля, особливо на другий день. Є й жанр пісень про любощі, пестощі, про стосунки, де непрямо йдеться про інтимне. На мою думку, це інтерпретували дуже красиво, так завуальовано. Не пам’ятаю вже з якої області, хто записував, але десь промайнула ось така пісня:

За сінечками, за дверичками

Стоїть кроватка з подушечками.

На тій кроватці Іван лежав

І дудочку в своїх руках держав.

Етнодослідниця зазначає, що частина таких пісень мала на меті пояснювати молоді те, що тепер є можливість обговорювати.

– Наші пращури були дуже мудрими. Вони не мали такої можливості, як ми, говорити з дітьми на тему статевого виховання. Це не передавалося від батьків дітям. Наприклад, матері не розповідали дівчатам, що таке менструація, загалом про фізіологічні процеси. Дівчата частіше дізнавалися про це від своїх одноліток. Але все одно це часто були стресові ситуації. Більшість наречених у день весілля не знали, що їхній чоловік робитиме вночі, – говорить Світлана.

Тож, пояснює вона, із цієї причини й існували пісні, які могли натякати на інтимні процеси.

У книжці є й інший різновид сороміцьких пісень – уже без натяків, а з прямим непристойним контекстом, ще й із лайливою лексикою. Світлана зазначає, що багато таких пісень вдалося записати на території Східного Поділля – на Голованівщині.

– Більшість творів із ненормативною лексикою не увійшли в цю книжку, бо я ж розраховую, що вона лежатиме на столі у різних вікових груп. Але все є в нашому архіві: і відео-, й аудіозаписи. Ось там уже напряму розказують, хто, що, з ким робив, згадують статеві органи. Думаю, цю тему ще досліджуватимуть. Цей жанр існував, і ми ж не можемо його обходити увагою просто тому, що він не такий соціально прийнятний і не все можна озвучити на публіку, – зауважує.

Як приклад, Світлана зачитує уривок пісні, що її записали в експедиції до села Копенкуватого:

Ой за гаєм, гаєм штани поскидаєм,

А дівчата – спіднички, пробивати дірочки.

Ой за гаєм, гаєм в кущі полягаєм –

Ти на мене, я на тебе, наче отдихаєм.

РАЙСЬКІ ПТАХИ, ЗОЛОТІ КУРИ ТА ДОХРИСТИЯНСЬКІ КОЛЯДКИ

Етнодослідниця розповідає про архаїчний пласт пісень, який сягає дохристиянських часів. Вона наголошує, що ці твори мають містичний характер і насичені міфологічними образами, такими як жар-птиця чи рай-птиця.

Світлана пригадує записану колядку від мешканки Олександрівської громади на Кіровоградщині Насті Павлівни Зеленько:

Ой, на горі-горі береза стояла,

А на тій березі – золотая кура, дзіндзівая ружа.

Щедрий вечір, добрий вечір!

А прилетіли райські птахи

Та й позбивали золотую куру, дзіндзівую ружу.

Дослідниця розповіла, що з приходом християнства тематика колядок зазнала змін. У піснях почали з’являтися образи, як-от Діва Марія, що збирає райських птахів і обдаровує їх своїм перснем. Світлана почала вивчати, що означають райські птахи. За її словами, ці образи сприймалися як добрі сили, що приносять світло у світ людей.

– Люди вважали їх провідниками між двома світами, які приносять тільки добро, – додає співрозмовниця.

Дослідниця наголошує на цінності цього культурного шару, хоч і визнає, що його недостатньо широко зафіксували через архаїчність. Такі пісні загалом належать до обрядових. Їх виконували до певних подій, як уже згадані старовинні колядки чи весільні обрядові.

Вона каже, що один із найцінніших матеріалів надала Степанида Мелишко, 1927 року народження, яка проживає в селі Верблюжці колишнього Новгородківському районі (нині – Кам’янецька громада). Пані Степанида заспівала унікальну весільну обрядову пісню з міфологічними образами рай-птахів, яку зафіксувала Світлана:

У неділю раненько Галина рано встала,

Галина рано встала, матінці сон казала:

– Матінко-голубонько, снився сон мнє дивненький,

Снився сон мнє дивненький, Василько молоденький.

Рай-птахи наринулі, чорний шовк розгорнулі.

А мати їй відповідає:

– Доню, ти молодий розум маєш,

А цього сну не розгадаєш?

Рай-птахи – то бояри,

Чорний шовк – то людоньки»

В інших піснях ішлося, як гукали коровайниць тісто робити, або гостей – на весілля, зазначає Світлана.

РИБА ЯК ПРОВІДНИК МІЖ СВІТАМИ

Дослідниця вказує, що були весільно-обрядові пісні, яких співали до молодої сироти:

– Коли дівчина, в якої немає батька чи матері, йшла заміж, то свашки співали цю пісню, як вона виходила з хати. І ніби від неї співали. Сенс такий, що йде дівчина по крутій горі, бачить внизу щуку на воді. І вона звертається до тої щуки, але через неї – до батька, щоб він до неї на весілля прийшов. А батько відповідає, що не прийде, бо в нього купа сирої землі на грудях лежить. Тобто тут риба як провідник між двома світами, – додає співзасновниця «Баби Єльки».

Образи таких провідників не завжди використовували як символ зв’язку з потойбіччям. Світлана наводить приклад, що вони ніби допомагали людям тримати зв’язок через далекі відстані. Тут вже йдеться про інші пісні – наймицькі, коли дитину віддавали в найми на величезний термін і вона не мала права повернутися кілька років додому.

– До речі, голова громадської організації «Баба Єлька» Інна Тільнова мріяла ще на початку нашої діяльності знайти пісню своєї баби Соні «Ой зірву я з рози квітку, та й пущу на воду». А далі вона її не пам’ятала. В різних експедиціях записали не одну, а понад десяток подібних до цієї пісень. Квітка могла бути розою, рожею, ружею, трояндою. І там мати з донькою спілкуються через цю розу, хоча вони перебувають за тисячі кілометрів. Ось такий символізм тоді люди вигадували, – каже Світлана.

Стосовно планів на майбутнє, то Світлана розповіла, що команда вже працює над другим томом, адже треба оприлюднити ще тисячі пісень. Час невблаганний: носії традиції старіють, і кожна експедиція – це збереження ще одного унікального фрагмента української пам’яті. Окрім того, Світлана вважає, що кожен має змогу фіксувати подібні пісенні скарби. Принаймні записувати пісні, примовлянки, спогади своїх бабусь і зберігати їх якщо не для науки, то хоча би для своєї родини.

Мирослава Липа, Кропивницький

Фото авторки



Джерело

Події

Зеленський підписав указ про підготовку до відзначення 1000-річчя Києво-Печерської лаври

Published

on


Президент України Володимир Зеленський підписав указ про початок підготовки до відзначення 1000-річчя Києво-Печерської лаври.

Про це Зеленський заявив під час урочистостей до Дня Конституції, передає кореспондент Укрінформу.

“Такі дати, як тисячоліття Лаври, Україна зустріне гідно. І підготовку почне вже сьогодні. Адже мова про довгий і кропіткий процес. Це оновлення та збереження десятків пам’яток культури, музейних колекцій, споруд Лаври, нашої великої спадщини – одного зі світових центрів християнства. Це потребує великої та спільної роботи, яку ми починаємо вже сьогодні. І тисячоліття Лаври маємо так само зустріти у єдності, яка посилює і захищає наш народ і нашу державу. Відповідний указ про це я підписую тут і зараз”, – сказав Зеленський.

Він нагадав, що вже у серпні цього року Лавра відзначатиме 975 років із заснування, а наступним важливим етапом стане її тисячолітній ювілей.

Читайте також: Ударом по КиєвоПечерській лаврі Росія довела, що не є Руссюглава УГКЦ

Він наголосив, що Києво-Печерська лавра є одним із найдавніших духовних центрів християнського світу та важливою складовою української національної ідентичності.

Як повідомляв Укрінформ, під час повітряної атаки російських військ на Київ уночі 15 червня ворожий дрон влучив у вівтарну частину Успенського собору Києво-Печерської лаври. Унаслідок атаки пошкоджено 80% покрівлі собору.

Фото: ОП



Джерело

Continue Reading

Події

Юлія Ілюха і Сергій Жадан потрапили до довгого списку премії «Ангелус»

Published

on



До довгого списку літературної премії Центральної Європи “Ангелус” увійшли книжки Сергія Жадана “Арабески” та “Мої жінки” Юлії Ілюхи.

Як передає Укрінформ, про це повідомляє “Читомо” з посиланням на сайт премії.

До довгого списку потрапили 14 авторів і авторок:

  • Уладзімір Арлоў, “Танці над містом. Три оповіді”, пер. Богдан Задура, Державний видавничий інститут (Білорусь);
  • Марек Беньчик, Rondo Wiatraczna, видавництво Karakter (Польща);
  • Дарко Цвієтич, “Чому ти спиш на підлозі”, пер. Дорота Йованка Чирлич, видавництво Noir sur Blanc (Боснія і Герцеговина);
  • Йоанна Чечотт, “Тиша над степом. Казахстан і пам’ять про Росію”, видавництво Czarne (Польща);
  • Славенка Дракуліч, “Казки про комунізм”, пер. Катажина Тачинська і Войцех Творек, видавництво Коледжу Східної Європи (Хорватія);
  • Георгі Господінов, “Садівник і смерть”, пер. Магдалена Питлак, Wydawnictwo Literackie (Болгарія);
  • Юлія Ілюха, “Мої жінки”, пер. Катажина Фішер, видавництво Коледжу Східної Європи (Україна);
  • Ласло Краснагоркаї, “А світ триває”, пер. Ельжбета Соболевська, видавництво Czarne (Угорщина);
  • Мілена Маркович, “Діти”, пер. Дорота Йованка Чирлич, видавництво Warstwy (Сербія);
  • Петер Надаш, “Паралельні історії: Німа імперія”, пер. Ельжбета Соболевська, Biuro Literackie (Угорщина);
  • Зита Рудзька, “Лише дурні живуть до кінця”, видавництво W.A.B. (Польща);
  • Катержина Тучкова, Bílá Voda, пер. Юлія Ружевич, видавництво Afera (Чехія);
  • Ева Вежнавець, “Про вовка говорили в хаті”, пер. Малгожата Бухалік, видавництво Коледжу Східної Європи (Білорусь);
  • Сергій Жадан, “Арабески”, пер. Міхал Петрик, видавництво Czarne (Україна).

Серед номінантів цьогорічного довгого списку – угорський нобелівський лавреат Ласло Краснагоркаї, лавреат Міжнародної Букерівської премії Георгі Господінов, а також троє письменників, які вже отримували “Ангелус”: Дарко Цвієтич, Георгі Господінов і Сергій Жадан.

Читайте також: У червні вийшов перший випуск українсько-норвезького часопису про літературу та історію

Окремо організатори зазначили, що книжку хорватської письменниці Славенки Дракуліч залишили в довгому списку, попри те що авторка померла 20 червня – вже після засідання журі. За правилами премії, нагороду можуть отримати лише живі письменники і письменниці.

Короткий список премії, до якого увійдуть сім книжок, оголосять на початку вересня.

Автор або авторка книжки-переможниці отримає 150 тисяч злотих. По 5 тисяч злотих також отримають усі автори й авторки, чиї книжки потраплять до фіналу. Окремо з 2010 року присуджують “Ангелус” за переклад – перекладач або перекладачка переможної книжки отримає 40 тисяч злотих.

До складу журі увійшли Андрей Хадановіч, який очолює журі, Бернадетта Дарська, Добрава Лісак, Єжи Мадейський, Пауліна Малохлеб, Томаш Мізеркевич і Мацей Роберт.

Премію доповнює Нагорода імені Наталії Горбаневської, яку присуджують за результатами онлайн-голосування читачів серед книжок із фінального списку. Лавреат або лавреатка цієї відзнаки отримує запрошення на літературну резиденцію у Вроцлаві.

Літературна нагорода Центральної Європи Angelus – літературна відзнака, яку вручають щороку за найкращу прозову книжку, опубліковану польською мовою. Фундатором премії є місто Вроцлав, а бюро нагороди працює при Вроцлавському домі літератури.

Як повідомляв Укрінформ, письменник Андрій Курков отримав спеціальну відзнаку премії Джорджа Орвелла.

Фото: Читомо



Джерело

Continue Reading

Події

У Києві відбудеться презентація книги Олександри Шутко про вплив українок на Османську імперію

Published

on


Дослідниця історії Османської імперії Олександра Шутко видала нову книгу, в якій на основі архівних документів розповідає про життя султанського гарему, вплив українок на Османську імперію. Презентація відбудеться в Києві 2 липня.

Про це вона сказала в коментарі Укрінформу.

«Після вивчення впродовж десятиліття архівних документів Туреччини, які містять інформацію про султан-українок, у мене накопичилося чимало цікавого про те місце, яке було їхнім домом, – султанський гарем. Відтак виникло бажання написати книгу про його закулісся», – зазначила вона.

Дослідниця наголосила, що гарем не був в’язницею із рабською працею жінок або ж будинком розпусти.

“Султанський гарем мав складний механізм співіснування султанської родини, зі своєю ієрархією та традиціями. Потрапляючи туди, кожна жінка одразу починала отримувати платню. Найменше, 6 акче (срібних османських монет) на день, мали новенькі наложниці. За розрахунками станом на 2019 рік, це 18 доларів. На додаток до цієї платні наложниць двічі на день годували та дарували вбрання і прикраси. Також їх навчали східним мовам, письму, співу, танцям та мистецтву зваблення чоловіка”, – зазначила Шутко.

Найбільше ж грошей – 2 тис. акче на день, тобто майже 6 тис. доларів, отримувала дружина султана Сулеймана – українка Роксолана (Hürrem). За рік набігало, за сучасними мірками, до 2 млн доларів. Ця платня зберігалася за нею до смерті й нагадувала річний дохід невеликої французької провінції.

Читайте також: Османи називали українців «козацькою нацією» ще до Французької революції – історик

“Роксолана була найбагатшою жінкою свого часу і вкладала гроші у благодійні проєкти: зведення мечетей, хамамів, лікарень, шкіл на території Османської імперії. Також вона активно втручалася в політику, впливаючи на державні призначення та листуючись із правителями Європи й Азії. І саме тому Роксолана стала зачинателькою такого явища в Османській імперії, як «Жіночий султанат», який через століття завершила інша султан-українка Хатідже Турхан (Надія)”, – розкрила деталі письменниця.

Окрім Роксолани, у новій книзі розповідається про її конкурентку – черкеску Махідевран, а також служницю султана Сулеймана Гюльфем та інших знакових героїнь доби «Жіночого султанату», зокрема Нурбану, Сафіє, Кьосем та Хатідже Турхан.

У новій книзі Олександра Шутко розвіює й давні легенди про багатолюдні гареми османських султанів.

“Точна кількість наложниць у них відома завдяки комірним книгам султанського палацу Топкапи у Стамбулі, які містять інформацію про витрати на утримання гарему. Так, у гаремі султана Сулеймана Пишного 1552 року було 167 жінок, у Селіма ІІ – 73, у Мурада ІІІ – близько 150. Інтимні стосунки султани мали далеко не з усіма, а до кола родини належали тільки 3-4% від загальної кількості наложниць: фаворитки та матері дітей. Всі інші гаремниці, отримавши через 7-9 років звільнення з рабства та придане, могли вийти заміж за достойного сановника султана”, – зауважила Шутко.

Також у книзі дослідниця розповідає про сторожів гарему – євнухів, котрих у дитинстві піддавали процедурі кастрації, під час такої операції виживав лише один хлопчик із десяти.

«Новою є також інформація про грекиню Гюльнуш, яка стала фундаторкою мечетей у Кам’янці-Подільському та Хотині. Про її присутність на Поділлі під час військового походу 1672-1678 рр., народження другого сина Ахмеда (Ахмеда ІІІ) та маршрут пересування, який не обійшовся без пригод, я також розповідаю у новій книжці», – зазначила авторка.

Презентація книжки «Гарем османських султанів доби «Жіночого султанату» від видавництва «Богдан» відбудеться у Києві 2 липня (четвер) о 18.30 у книгарні Readeat. Модеруватиме захід Альона Рудько. Під час заходу читачі зможуть поспілкуватися з авторкою та придбати книгу з автографом.

Як повідомляв Укрінформ, у січні минулого року в Україні вийшов роман “Кривава Кафа” письменниці та дослідниці Олександри Шутко про намісництво шехзаде Сулеймана – майбутнього султана Сулеймана Пишного, чоловіка Роксолани, у Кафі.

Фото з архіву Олександри Шутко



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.