Про це у Телеграмі повідомив Прем’єр-міністр Сергій Корецький, передає Укрінформ.

Наголошується, що центр координуватиме набір іноземних добровольців на службу за контрактом і супроводжуватиме їх на всіх етапах – від співбесіди та перевірок до підготовки.

Очільник уряду підкреслив, що рекрутинг іноземних добровольців до Сил оборони є одним із пріоритетів держави. Завдання – масштабувати цю роботу та залучати до українського війська більше людей, готових разом з українцями захищати нашу державу.

«Шлях кандидата до служби має бути максимально швидким. Бойові підрозділи мають оперативніше отримувати необхідне поповнення», – зауважив Корецький.

Як повідомлялося, у складі Національної гвардії України найближчим часом створять Центр рекрутингу іноземців та осіб без громадянства, що оптимізує процес набору іноземців на службу за контрактом до НГУ. Проєкт експериментальної постанови невдовзі надійде на розгляд уряду.

Фото: НГУ

Спочатку він малював війну. Потім опинився всередині неї. На початку повномасштабного вторгнення одеський художник Ігор Гусєв почав створювати серію “Третя світова війна” – майже в реальному часі, швидше, ніж встигали оновлюватися стрічки новин. Сьогодні він говорить про війну вже з іншої перспективи: не лише як художник, чиї роботи опиняються в галерейних залах, а й як військовий – учасник “Культурного десанту”.

Ми поговорили про те, чим відрізняється цивільний погляд від армійського, як вирішувати питання зброї через сучасне мистецтво і що відбувається з художником, коли замість магазину з фарбами він опиняється в ЗСУ. А ще чому Гусєв каже, що мистецтво сьогодні – єдиний острівець свободи, який у нього залишився.

Ти казав, що в кожного своя війна: у солдата – одна, у волонтера – друга, у художника – третя. В чому конкретно твоя війна зараз?

Зараз я у війську. Мій шлях у ньому дуже цікавій: від “Скелі” до “Культурних сил”, де  оптимально використовують мої професіональні навички. Зараз, наприклад, ми працюємо з українськими воєнними корпораціями, робимо контент для пересувних контейнерів, які поїдуть Скандинавією. У контейнерах буде сучасне мистецтво, а паралельно рекламуватиметься військова техніка. Все це в форматі роуд-шоу. Презентувати зброю як річ у собі в сьогоднішньому світі давно неактуально. А от через мистецтво – працює.

Проєкт “Новий мілітарний пейзаж”, Ігор Гусєв. ДЖЕРЕЛО: Facebook Ігоря Гусєва

Ти називаєш своїм головним знаряддям аналітичний погляд на реальність. Що сьогодні ти бачиш такого, чого не помічає пересічна людина?

Звичайні люди в цивільному житті взагалі хочуть нічого не помічати. Вони бачать тільки точки кипіння: це фото в ілюмінаторі літака чи новий гаджет у колеги. Решта реальності просто прослизає повз них. Я ж намагаюся робити зупинки в тих моментах, де іншим нецікаво. А в цьому нецікавому насправді дуже багато того, що розбурхує уяву.

Серія “Третя світова війна”, Ігор Гусєв. ДЖЕРЕЛО: Facebook Ігоря Гусєва

Як ти взагалі опинився у війську й як цей досвід змінив твою щоденну рутину?

У ЗСУ я потрапив просто: вийшов по фарби, йшов у бік магазину біля моря й зустрів дуже “приємних” людей. Це були персонажі з Татарбунарського ТЦК – у них закінчилися люди в районі, і вони приїхали до Одеси “на рибалку”.

Є така стара істина: ти зустрічаєш людей, які відображають тебе самого. За останній час я побачив безліч варіантів власних відображень і вчуся з цим жити. Це такий “мілітаризований буддизм”. Ти постійно перебуваєш у стані “тут і зараз”. Тобі треба бути готовим зреагувати на команду, у тебе немає часу мріяти чи витати в хмарах. Це чудова дієта для духовного тіла.

“Побратими”, Ігор Гусєв. ДЖЕРЕЛО: Facebook Ігоря Гусєва 

Твій нинішній підхід називають “мистецтвом швидкого реагування”. Що тут важливіше – швидкість чи точність?

Швидкість. Кажуть, точність мені притаманна від початку. А якщо ти будеш налаштовувати й калібрувати роботу два дні, вона вже нікому не буде потрібна.

Більшість художників взагалі не хочуть помічати війни, вони живуть у власній придуманій рутині. Мене ж цей режим розганяє. У серії “Третя світова війна” ти ніколи не знаєш, якою буде наступна робота, і цей азарт збуджує. Війна перетворює тебе з академічного творця на художника-термінатора. Ти маєш миттєво аналізувати ситуацію, прораховувати свої майбутні дії і при цьому зберігати естетичну складову.

Серія “Третя світова війна”, Ігор Гусєв. ДЖЕРЕЛО: Facebook Ігоря Гусєва

А як реагувати на колег по цеху, які свідомо відгороджуються від війни й живуть у своєму світі? З осудом чи з розумінням?

Порятунок топельників – справа самих топельників. Якщо людині так зручно – я тільки “за”. Нам зараз головне всім вижити в цій ситуації й залишитися адекватними. Хтось може навіть піти в деяку форму неадекватності, а потім повернутися. Тут немає загальних рецептів. Думаю, треба слухати самого себе – всі рецепти там. Звісно, не всі художники – космонавти! Той же Сергій Ануфрієв – він просто живий дракон.

Наскільки взагалі можливо під сиренами й обстрілами зберігати дистанцію спостерігача?

Мені дуже подобалося, коли я мав справу зі зброєю. Бачив, як хтось повісив автомат Калашникова на гілочку – і це мене неймовірно надихало. Такого образу я ще не бачив. Це як у Ремарка в “На Західному фронті без змін”: десь свистять кулі, а ти дивишся, як красиво падає тінь від шнурка на берці. Художник – він і на війні художник.

Проєкт “Новий мілітарний пейзаж”, Ігор Гусєв. ДЖЕРЕЛО: Facebook Ігоря Гусєва

Яке візуальне враження від цієї війни було для тебе найсильнішим?

Перші задимлені ділянки мого міста. Коли після початку війни я вийшов на Староконку в Одесі й побачив чорне небо й чорний стовп диму, який піднімався над містом. Тоді я остаточно зрозумів: реальність змінилася назавжди.

А є образ війни, який ти бачив, але свідомо не захотів перетворювати на мистецтво?

Я намагаюся робити так, щоб усе було соціально адаптовано. Є ідеї, які зараз соціум може сприйняти неправильно, тому вони поки лежать у дальній коморі підсвідомості.

В одному з інтерв’ю ти казав, що ворог досить тупий і комічний. Ти досі так вважаєш чи думка змінилася?

Це було ненав’язливе загравання з глядачем, який знаходився у стані шоку, така заспокійлива пігулка. Звісно, у російській армії вистачає холоднокровних професіоналів. Вони ж вважали себе “народом-переможцем”, навішали на себе епітетів. А тут довелося змінити дискурс, і це треба було зафіксувати.

Де для тебе проходить межа між чорним гумором і знеціненням трагедії? І чи є сміх зброєю?

Головне – не образити людину, яка сама зазнала важкого стресу чи горя. А врешті чорний гумор безмежний. У цьому абсурдному світі тільки сміхом і можна врятуватися, повернути себе в адекватний стан.

Робота Ігоря Гусєва. ДЖЕРЕЛО: Facebook Ігоря Гусєва

Ти досить жорстко іронізуєш над дійсністю у своєму щоденнику війни. Це спосіб атакувати, захищатися чи просто працювати з аудиторією?

Я працюю на певну аудиторію, яку собі уявив. Іноді, коли дивлюся новини, відкриваю коментарі й уже розумію, яким буде перший коментар. Я працюю на стику власної думки та мережевого несвідомого користувачів соцмереж. Варто лише підключитися до цього поля – і ти раптом отримуєш результат, який тобі зараз потрібен.

Взагалі невідомо, хто первинний – реальність чи художник. Мабуть, художник, бо реальність створив Творець, а Творець – це неперевершений художник.

Колись ти казав, що в українському мистецтві багато вторинності та імітації. Війна це змінила?

У нашому мистецтві довго сиділа пострадянська травма, яка  засіла в головах і колекціонерів, і самих художників. Але зараз, із приходом інтернету, навколо з’явилося багато просунутої естетики.

Провінційній  мінус у тому, що ми постійно схиляємося перед готовими західними трендами. Це тупик. Але я сподіваюся, що після війни, коли з’являться інвестиції, щось зміниться. Війна вже зараз перезапускає культурну систему. Вона сто відсотків буде парадоксальною! Ось зараз в Одесі вулиці, названі іменами письменників, які прославили місто на весь світ, перейменовують на честь загиблих захисників України – процес пішов.

А якщо завтра в українське мистецтво влиють багато грошей, але залишать стару систему – це допоможе?

Свого часу один із відомих українських олігархів вирішив створити великий артцентр, але зрештою зосередився на зірках світового мистецтва, чиї роботи коштують десятки мільйонів. Якби хоч пару відсотків із цих інвестицій влили в українське мистецтво, багато  художників мали б шанс вийти на новий рівень. Але сталось як сталось.

А зараз усе гальмують усталеність і економіка: меценати виїхали, люди втомилися купувати роботи. На початку війни щомісяця щось продавалося, а зараз усе просіло.

Як ти розумієш, що робота вдалася? За лайками, репостами чи внутрішнім відчуттям?

Лайки й перепости – так. Іноді думаю, що робота – аутсайдер, а її раптом купують ще до того, як я встигаю її закінчити. От тобі й успіх.

У художників є дуже небезпечний момент: один неправильний мазок – і ти завис всередині картини ще на кілька днів. Треба вміти зупинятися. От, наприклад, Олександр Ройтбурд: він міг, розмовляючи по телефону, написати роботу й більше до неї не повертатися. А я інший – міг ночами прокидатися й ходити дивитися, як підсихає  фарба на плямах леопарда, який ночує в іржавому автомобілі.

Західний арт-ринок сприймає українське мистецтво інакше, ніж ми самі?

В Україні наші роботи зрозуміліші. У нас у мистецтві забагато “літературщини” й образів, для розуміння яких треба знати контекст. А на Заході цінують чисту візуальну естетику. Коли моя дружина Ната Трандафір малює свої картини у стилі Neo-Geo, на Заході від цього в захопленні, а в Україні навіть журналісті, які пишуть про мистецтво, не розуміють.

“Їжак та море”, Ігор Гусєв. ДЖЕРЕЛО: Facebook Ігоря Гусєва

Що в людині технології та штучний інтелект поки не здатні замінити?

Та вже все здатні, просто ми цього ще не помічаємо. Точка неповернення пройдена. Скоро буде так: купуєш пляшку мінералки, а принтер вже надрукував на ній ваш портрет з вашою останньою фразою прямо на етикетці. З одного боку, це смерть мистецтва, з іншого – новий виток.

Чи може машина бути художником?

Якщо людям обов’язково потрібна “душа митця”, вони цього не визнають. Але я спокійно можу визнати: деякі речі машина вже робить краще за нас, і соромитися цього не треба.

Чого ти сьогодні боїшся як художник?

Прямо зараз під час нашої розмові наді мною збивають дрони – от дронів я якось боюся (сміється). А взагалі… Все найгірше зі мною вже сталося. А може, то було найкраще. Окремо нічого не боюся.

Якби ми прибрали з твоєї біографії війну, яким художником ти був би зараз?

Займався б тим самим, чим і раніше. Єдине, я зрозумів, що почав тонкіше відчувати колір. Я б просто більше пішов у бік кольорових сполучень.

Останнє запитання: навіщо тобі взагалі потрібне мистецтво сьогодні?

Наразі мистецтво дозволяє мені ставитися до самого себе як до персонажа, якого я бодай поважаю. Це мій останній острівець свободи. Найголовніше, що я зрозумів і оцінив у мистецтві за цей час, – це свобода та воля до перемоги, а вони в мене є.

Ната Чернецька