У віці 88 років пішов з життя український поет, публіцист, літературний критик і перекладач Володимир Базилевський.

Болонський ярмарок дитячої книги (Bologna Children’s Book Fair) оприлюднив перелік переможців 60-ї Болонської виставки ілюстраторів, серед яких ілюстраторка з України Марія Різак.

Олекса Пода за освітою архітектор та дизайнер інтер’єру. Проте вже понад десять років його професійне життя нерозривно пов’язане з мистецтвом ефемерної скульптури. Те, що починалося як захоплення, переросло у масштабні міжнародні проєкти та подорожі світом. Митець представляє Україну на міжнародних конкурсах і фестивалях та отримує призові місця. Нещодавно Олекса посів друге місце на міжнародному фестивалі льодових скульптур у Валуа (Франція) з роботою «Out of Mind».

ПЕРШОЮ КОНКУРСНОЮ СКУЛЬПТУРОЮ БУВ КОЗАК МАМАЙ

Скульптура з’явилася в житті Олекси не одразу – уже після навчання.

– У дитинстві я щось вирізав, ліпив, але отак, щоб уже на більш професійному рівні, – цього не було, – говорить митець.

Художню освіту він здобував у Полтаві, у технічному університеті імені Юрія Кондратюка, на архітектурному факультеті за спеціальністю «Дизайн інтер’єру». Навчання містило базову художню підготовку.

– Там була звичайна база, і художня також. У нас був малюнок, частково, здається, була і скульптура. Але це все академічні предмети, такі базові, – пояснює він.

Уперше на конкурс у США Олекса потрапив у 2014 році – подавав заявку разом з друзями. Це був його перший міжнародний досвід участі у фестивалі.

– Це був 2014 рік. Пройшло все дуже цікаво. Це був перший досвід поїздки так далеко. Власне, це і було основним мотивом поїхати у Штати і взяти участь у тій події. Бо завжди цікаво, коли збирається багато креативних, творчих людей, – розповідає Олекса.

На цьому першому конкурсі у США команда працювала над скульптурою «Козак Мамай». Це був перший досвід роботи з таким матеріалом і в такому форматі.

– Звичайно, якщо порівнювати зі сусідніми скульптурами, з професіоналами, які постійно цим займаються, ми відрізнялися за якістю. Але ми побачили, який це матеріал, як він працює, як узагалі все відбувається. І, у принципі, гідно представили Україну першого разу, – каже він.

ДО ЛЬОДУ – З ПИЛКАМИ І СТАМЕСКАМИ

Живе Олекса в Україні. Можливостей постійно працювати зі снігом і льодом тут небагато. До повномасштабного вторгнення РФ він кілька разів брав участь у конкурсах снігової скульптури в Україні, зокрема в Буковелі.

– До вторгнення я, здається, три рази брав участь у конкурсах в Україні. У Буковелі проходив конкурс снігової скульптури. Останнього разу ми там посіли третє місце. Потім, із початком війни, це все закрилося. Зараз я не знаю в Україні таких подій. Є щось комерційне, але там дуже вузьке коло людей, і туди потрапити нелегко, – говорить скульптор.

Підготовка до фестивалів починається задовго до самої події. Вона містить подання ескізів і концепцій у чітко визначені терміни.

– Зазвичай на фестивалі за пів року подають запрошення. За чотири-п’ять місяців уже треба або підтверджувати участь, або надсилати ескіз. Наприклад, на останній зимовий конкурс, що був у середині січня, я подавав ескіз на початку жовтня, – пояснює Олекса.

На місці учасникам видають матеріал. Якщо це лід чи сніг, то це блоки, однакові для всіх.

– В останньому конкурсі було п’ять стандартних блоків. Один стандартний блок – це метр на пів метра і на 25 сантиметрів. Біля кожного є постамент зі снігу. Видають лопату, щоб розчищати сніг, а всі інші інструменти привозиш із собою. Ще видають електропилку, тому що перевозити такий габаритний інструмент через кордон складно, особливо якщо добираєшся літаком, – розповідає скульптор.

Окрім того, він додає, що загалом інструменти для роботи з льодом мають свою специфіку:

– Для льоду – це дуже специфічні інструменти. Стамески, так звані зубатки, зі зубчиками. Якщо це професійні інструменти, вони можуть коштувати дуже дорого. Ще дуже важливий кут заточки, їх постійно треба підтримувати в належному стані. Вони, як японські катани, мають бути в ідеальному стані, щоб різати лід. Це дуже-дуже гострі інструменти.

Олекса також розповідає, що для снігу інструменти простіші, але потрібні довгі ручки через масштаби блоків:

– Для снігу головне – довга ручка. Бо зазвичай це великі брили трамбованого снігу. Наприклад, у Валуа буде конкурс, де на команду з трьох людей видають блок 4 на 4 метри в ширину і 5 метрів висотою. Це майже як двоповерховий будиночок зі снігу, з якого треба вирізати скульптуру. І, звісно, там потрібні інструменти, щоб дістати і зверху, і знизу.

Утім, конкурси й фестивалі бувають також «літні». Тоді роблять скульптури з піску. У таких випадках використовують мастихіни та простіші, ніж для льоду, інструменти.

РОБОТА «ВІД ГУДКА – ДО ГУДКА»

Робота на фестивалях чітко обмежена в часі. Початок і завершення фіксуються сигналами, але погодні умови можуть змінювати режим роботи.

– Починається все відразу після гудка: усі беруть інструменти і починають працювати. Є час, коли всі мають скласти інструменти й закінчити. Але, наприклад, у Валуа мінлива погода. Удень, коли виходить сонце і заходить за іншу гору, є приблизно чотири-п’ять годин, коли не можна працювати – треба закривати скульптуру. Тому дозволяють працювати вночі без обмежень, бо вночі – мінус, а вдень може бути температура вища від нуля, – розповідає Олекса.

– Там усе дуже чітко. Звучить горн – і ти маєш почати. Кожного дня ввечері відразу після дзвінка треба скласти інструменти. Є певна кількість годин, у які ти маєш вкластися. У кого що вийшло – те й судять, – говорить він.

Піщані скульптури можуть частково готуватися заздалегідь. До латвійської Єлгави на подібний до цього конкурс Олекса надсилав креслення майбутньої роботи.

– Там роблять опалубки, наповнюють їх піском, є чіткі розміри. Я даю робітникам креслення, за якими вони це роблять. Я приїжджаю – і форма вже готова, пісок утрамбований, відстоявся. Вони відкривають шар за шаром зверху – і тоді вже починаєш вирізати, – пояснює скульптор.

З льодом працюють інакше: готуються технічні креслення і залучаються помічники.

– Стандартний блок важить 125 кілограмів. Підняти його на двометрову висоту самому неможливо. Є помічники, які допомагають піднімати блоки, поєднувати їх, усе виставляти. А вже потім починається вирізання, – каже Олекса.

Звісно, скульптури з піску чи льоду – тимчасові. Але, крім їхньої недовговічності, ці матеріали створюють сюрпризи й під час роботи. Форс-мажори трапляються постійно.

– Основна відмінність між піском і льодом у тому, що з льоду можна робити ажурні форми, консолі, майже як мармур, – вони красиво працюють на світлі. А з піску в основі завжди має бути піраміда. База має бути більшою за верх, бо це пісок. Один зайвий рух – і за секунду завалюється вся скульптура. Тому постійно думаєш, скільки можна зрізати, яка вага висить, чи буде стояти. Плюс вітер, дощ – усе це впливає, – пояснює він.

У цій роботі постійно доводиться робити розрахунки безпосередньо на місці, і тут, за словами Олекси, допомагає архітектурний досвід.

Питання про улюблений матеріал для нього залишається відкритим.

– З льодом цікаво працювати, бо він твердий і з нього можна робити тонкі речі. Але середовище там часто холодне – інколи працюєш у приміщенні, де підтримується мінусова температура. Пісок – це зазвичай тепло, узбережжя, більш комфортне середовище. Це різні речі, але люблю і те, і те, – каже Олекса.

ПРОБЛЕМИ ФІНАНСУВАННЯ ТА УЧАСТЬ РОСІЯН

Питання фінансової підтримки участі в міжнародних фестивалях для українських митців залишається складним. Системи меценатства в Україні фактично немає, тому більшість таких поїздок тримаються на умовах, які пропонують організатори конкурсів.

– Звичайно, є стипендія. За те, що скульптор приїжджає, йому платять гроші. Також переважно покривають трансфер. Десь є фіксована сума, десь ти в неї вкладаєшся, десь – ні, – пояснює Олекса.

І додає, що з української сторони теж є підтримка, але це скоріш організаційна – з документами, дозволами.

Представлення України на міжнародних фестивалях, за його словами, часто супроводжується особливим ставленням – передусім у країнах, які послідовно підтримують Україну.

– Усі дружні країни до України дуже тепло ставляться. Є коло друзів-скульпторів із цих країн, вони все розуміють. Постійно спілкуємося – що там, як там. Про війну говоримо багато. Люди підтримують, як можуть. Хоча б словом. Наприклад, Латвія, – розповідає скульптор.

Водночас на деяких фестивалях українські скульптори досі опиняються поруч із представниками Росії.

– У Валуа, скажімо, був один росіянин. Для мене і для багатьох інших дивно, що їх досі запрошують. Конкурс старий, йому вже 34 роки, і до повномасштабного вторгнення туди їздило багато росіян, – говорить Олекса.

Він розповідає, що намагався з’ясувати позицію організаторів:

– Я питав: «Чому ви запрошуєте?». Вони відповідають: «Це мистецтво, війна тут ні до чого». Отак.

На противагу цьому, у Латвії діє жорстка позиція.

– В Єлгаві з початку повномасштабного вторгнення вони великим червоним текстом у правилах написали: жоден представник Росії не може подаватися. Навіть вихідці з Росії, які представляють іншу країну, – також не можуть. Якщо ти росіянин, але виступаєш, наприклад, за Фінляндію – тобі заборонено. За це їм великий респект, – говорить митець.

На запитання про улюблені роботи Олекса відповідає без виокремлення:

– Ні, мабуть, немає. Я завжди намагаюся зробити найкраще з того, що можливо, і весь час намагаюся рости.

Розповідаючи про мрії, Олекса все ж починає з очевидного, хоч має і творчі плани:

– Звісно, для всієї країни – мир і перемога. Щоб ми могли нормально працювати. Але й особисті бажання, творчі – продовжувати діяльність серед справжніх професіоналів, спробувати сили на нових фестивалях.

Довідково. Фестивалі снігових і льодових скульптур проводять у Бельгії, Канаді, Китаї, Японії, Франції, США тощо. Композиції за мінусових температур витримують один місяць узимку надворі.

Мирослава Липа, Кропивницький

Фото надав Олексій Пода