Про це повідомила пресслужба компанії, передає Укрінформ.

«Укрпошта презентувала поштову марку та поштовий блок «80 років АТ «Антонов». Конструкторська сила України» — до ювілею українського державного авіаційного підприємства, де спроєктували легендарні Ан-225 «Мрія» та Ан-124 «Руслан», – йдеться в повідомленні.

Автором ілюстрацій став український художник Андрій Єрмоленко. Для художньої картки він створив сюжет-мрію мільйонів українців: мирне небо, в якому Ан-225 знову летить над рідними полями й квітучими садами.

Поштова марка розповідає історію української авіації через постать її засновника. На тлі синього неба зображено Олега Антонова, його рукописні креслення та особистий підпис. Поруч — легендарні літаки: від перших розробок конструктора до всесвітньо відомих «Руслана», «Мрії» та новітнього Ан-178. Дівчина на зображенні з кресленням та хлопчик, який запускає модель літака, символізують нове покоління українців, які не лише пам’ятатимуть історію українських крил, а й продовжать її.

Спеціальне погашення поштової марки “80 років АТ “Антонов” / Фото: Геннадій Мінченко. Укрінформ

1 / 11

Урочиста церемонія спеціального погашення відбулася в авіаційному навчальному ангарі Державного університету «Київський авіаційний інститут» за участю генерального директора АТ «Укрпошта» Ігоря Смілянського та льотчика-випробувача, Героя України Олександра Галуненка — першого пілота «Мрії», на рахунку якого понад 260 світових авіаційних рекордів.

Це вже не перше звернення української філателії до спадщини «Антонова». У різні роки на поштових марках з’являлися Ан-2, Ан-70, Ан-140, Ан-124, Ан-225, Ан-178 та сам Олег Антонов. Новий випуск до 80-річчя підприємства вперше розповідає цілісну історію українського авіабудування.

Тираж поштової марки становить 400 000 примірників, номінал — F. Тираж поштового блоку — 4 200 примірників, номінал — P.

Придбати новий поштовий випуск можна у відділеннях Укрпошти, філателістичних крамницях та онлайн в Укрпошта.Маркет.

Як повідомлялося, АТ «Укрпошта» з нагоди 250-річчя незалежності США випустило марку, погашення якої відбулося одночасно в Україні та Сполучених Штатах.

“Ми воювали вчотирьох: я, мої два сини та зять”, – розповідає Георгій Федорович Пєтков. 8 серпня 2025 року його син Максим загинув біля населеного пункту Новоданилівка Пологівського району Запорізької області. Після чергової ротації автомобіль молодшого сержанта 10-ї стрілецької роти 4-го батальйону 122-ї бригади Максима Пєткова потрапив під атаку ворожих FPV-дронів.

Інтент продовжує цикл публікацій про загиблих захисників “Герої не вмирають“.

Про життя Максима, його службу та родину розповіли дружина Ірина Борисівна і батько – Георгій Федорович.

“Ми познайомилися в листопаді 2006 року на весіллі його двоюрідної сестри, – згадує Ірина. – Того дня йшов дощ і було холодно. Але коли я побачила Максима, мені одразу стало тепло. Це, мабуть, було кохання з першого погляду”.

ФОТО надане співрозмовниками

Батько Максима мав автобуси, і разом вони працювали на пасажирських маршрутах: Одеса – Бершадь, Одеса – Чорноморськ, Одеса – Овідіополь.

“Я ще в 2014 році намагався піти до війська, – розповідає Георгій Федорович, – але тоді мене не взяли. Я 1962 року народження, а було обмеження – до 45 років. Та я не зупинився. Шукав можливості й у 2018 році все ж потрапив до війська. Служив старшим техніком у підрозділі, який працює з ракетами “Нептун”. Мій зять Валерій Старченко – чоловік молодшої доньки – теж був зі мною в АТО. Зараз він служить у 35-й бригаді”.

ФОТО надане співрозмовниками

“У нас із Максимом двоє синів, – продовжує Ірина Борисівна. – Старший – Нікіта, 2008 року народження. Він дуже схожий на батька: за що не візьметься – обов’язково доведе до кінця. Вони разом і штукатурили, і баню ремонтували. Молодший – Кирило. Зовні він дуже схожий на Максима й завжди слухається старшого брата”.

ФОТО надане співрозмовниками

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Максим разом із Валерієм поїхали до військкомату. Валерія взяли одразу – він мав бойовий досвід АТО. Максима – ні.

“Він тоді був дуже пригнічений, – згадує Ірина. – 4 березня знову поїхав до військкомату. І цього разу його прийняли до ТрО”.

“Обидва мої сини – Максим і Денис – служили в одному підрозділі, – говорить Георгій Федорович. – А ми з зятем були у 406-й бригаді, в 66-му дивізіоні. Ми постійно були на зв’язку – мали свою групу на чотирьох.

ФОТО надане співрозмовниками

Усі побували на нулі. Спочатку Херсонський напрямок, потім Бахмут. Певний час сини і зять воювали на Покровському напрямку, хоча й у різних підрозділах. Між ними було приблизно дванадцять кілометрів, але вони все одно знаходили можливість зустрітися”.

“Я завжди намагалася приїжджати до чоловіка, – каже Ірина Борисівна. – Спочатку він служив недалеко від дому – в Болграді. Потім я приїжджала до нього під Бахмут та на Сумщину.

Останній раз ми бачилися 12 липня 2025 року – під Запоріжжям. Максим купив мені квітки, чекав на мене. Понакупляв подарунків, був дуже ніжний. Ми були такі щасливі”.

Ірина знала, що Максим і його напарник Віталій Терзі часто виїжджали на найважчі завдання. “Я просила його бути обережнішим, не так ризикувати. А він відповідав: “Як ти це уявляєш? Там поранені, там голодні – вони чекають. А якщо треба забрати загиблих із позицій?” Максим був таким. Він завжди був готовий віддати за побратимів і за країну найдорожче. Він справжній герой. І я пишаюся ним”.

“Мій підрозділ брав участь у затопленні російського крейсера “москва” у квітні 2022 року”, – говорить Георгій Федорович. – І я скажу так: наші воїни – найкращі. Це сильні люди, які вміють працювати, боротися й триматися разом. Ми на своїй землі. І ми все відвоюємо. А потім усе відбудуємо”.
 

Антон Терехов

У Визирській громаді планують масштабну реформу роботи з побутовими відходами. Після візиту до Фінляндії місцеві фахівці готують концепцію сміттєсортування та переробки. Насамперед ідеться про сміттєзвалище на території Визирської сільради в селі Степанівка.

Поштовхом для цих рішень стала поїздка делегації громади до Фінляндії — країни, де принципи циркулярної економіки давно стали нормою. Там українські спеціалісти побачили, як колишні сміттєзвалища перетворюють на сучасні екологічні об’єкти.

У громаді розглядають одразу кілька напрямків переробки відходів. Серед них — сортування пластику та скла, виробництво біогазу, використання відходів у будівництві та навіть енергетична утилізація. Особливу увагу планують приділити існуючим сміттєзвалищам, зокрема у Степанівці та інших населених пунктах. Частина таких об’єктів не має навіть офіційного статусу. Це наслідок неефективної централізованої системи управління, що існувала ще до впровадження реформи місцевого самоврядування. Громада хоче перейти від хаотичного накопичення сміття до системної моделі сортування.

Побутові відходи можуть стати не проблемою, а ресурсом — для виробництва добрив, тепла та навіть нових будівельних матеріалів. У Визирській громаді прагнуть створити сучасну систему переробки сміття — це не лише питання екології, а й створення нових робочих місць, залучення інвестицій та крок до європейських стандартів життя.

Цей матеріал став можливим за підтримки програми «Голоси України» / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. «Голоси України» / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального МЗС Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.