Олешківські піски – один із найбільших піщаних масивів у степовій частині Європи. Він займає територію близько 162 тисяч гектарів, а з прилеглими лісами – понад 200 тисяч. Розташований масив у лівобережній частині пониззя Дніпра, за 30 км на схід від міста Херсон. Центральна частина масиву входить до складу Національного природного парку “Олешківські піски”. Саме про цю локацію буде наступна розповідь Інтента у циклі “Дивовижний Південь“.

Звідки з’явилася пустеля у північному Причорномор’ї?

Олешківські піски називають пустелею, але з наукової точки зору це не зовсім так. Схожість цієї місцевості з пустелею полягає лише в наявності піщаних відкладень та особливостях рельєфу. За кліматичними показниками та температурним режимом територію Олешківських пісків можна віднести до степової зони і назвати напівпустелею або величезним піщаним масивом. Також під пісками залягають геологічні породи та є підземне озеро, що робить цей ландшафт унікальною піщаною ареною, а не пустелею у класичному розумінні. Попри це, в побуті Олешківські піски часто називають пустелею.

Олешківські піски. ФОТО: upload.wikimedia.org

Олешківські піски – відносно молоде геологічне утворення. Вік піщаних відкладів, що становлять їхню основу, оцінюють приблизно у 12 тисяч років. Вони сформувалися після танення Дніпровського льодовикового язика Скандинавського покривного льодовика, який простягався долиною Дніпра. Під час танення утворилася велика кількість талої води, що переносила пісок та інші осадові відклади. На той час русло Дніпра було значно меншим і не могло пропустити весь обсяг талих вод. Тому вода разом із піщаним матеріалом виходила за межі русла та затоплювала надзаплавні тераси, де згодом сформувалися потужні піщані відклади. Таким чином, у нижній ділянці течії Дніпра на високій надзаплавній терасі лівобережжя річки протягом останнього льодовикового періоду утворилися піщані накопичення. Поступово ці масиви були частково закріплені степовою рослинністю.

Рослинність Олешківських пісків. ФОТО: skadovsk.org

Рельєф Олешківських пісків представлений сімома великими природними зонами – так званими аренами. Ці піщані масиви розділені вологими низинами та лісовими ділянками. Вони простягаються на 190 км вздовж заплави Дніпра та Дніпровського лиману від Нової Каховки до Кінбурнської коси включно. До заплави Дніпра безпосередньо прилягають п’ять піщаних арен: Каховська, Козачелагерська, Олешківська, Збур’ївська та Іванівська. На південний схід від Олешківської арени розташована Чалбаська (Виноградівська) піщана арена. Сьомою є Кінбурнська арена, що лежить у межах Кінбурнського півострова.

Піщані масиви мають горбисту поверхню з коливаннями висот від 4-6 метрів у північній частині і досягають 20 метрів у деяких місцях. Найбільш горбистими є східні частини піщаних арен. На південному заході переважають згладжені пагорби та неглибокі котловани, вкриті степовою рослинністю. Крім того, спостерігаються западини рельєфу природного та штучного походження (воронки від вибухів авіаційних ударів Другої світової). Вони заповнюються атмосферними водами, створюючи невеликі озера – саги, більшість яких тимчасові і згодом пересихають, а деякі мають постійне наповнення.

Ще 200-300 років тому піщаних масивів тут не було. Тривалий час ця територія була вкрита степовою рослинністю та лісами, які стримували поширення пісків. Появі пустелі “допомогли” місцеві жителі, які почали безконтрольно використовувати степові простори для випасання худоби, а завершила створення нового ландшафту вітрова ерозія, якій за відсутності трави вже ніщо не заважало. Звільнений від рослинності пісок почав вільно переміщатися, утворюючи бархани.

Бархани. ФОТО: bls.ua

Свою назву піщаний масив Олешківські піски отримав від розташованого неподалік міста Олешки, яке первинно називалося Олешшя.

Стародавнє місто Олешшя

У даному регіоні споконвіку існувало життя. Цей край багатий на пам’ятки археології, часовий діапазон яких складає від кам’яного віку та доби бронзи до пізнього Середньовіччя. На це вказують численні випадкові знахідки.

У часи Київської Русі тут було давньоруське поселення Олешшя. Вперше така назва згадується у старовинних літописах у 1084 році. Імовірно, місто було засновано ще греками у X столітті для відкриття торгівельних відносин з Київською Руссю. Згідно з розповсюдженою версією, назва Олешшя походить від старослов’янського слова “ольха” (вільха). У давнину так позначали заболочену та болотисту місцевість, вкриту вільховими лісами. Саме так і виглядали у ті часи заплави Дніпра.

Олешшя – історичне портове місто у гирлі річки Дніпро. З кінця XI до першої чверті XIII сторіччя воно являло собою один із південних ексклавів Давньоруської держави й мало надзвичайно важливе стратегічне значення. Місто розташовувалося при впадінні Дніпра в Чорне море, на перетині важливих сухопутних і морських торговельних шляхів. Через Візантію вони з’єднували Русь із Середземномор’ям та Західною Європою, а через Азовське море, Дон і Волгу – з Каспійським морем та арабським світом.

Олешшя було опорним пунктом Русі на Нижньому Подніпров’ї, одним із важливих центрів рибальського промислу. Місцеві рибалки регулярно забезпечували Київ рибною продукцією.

Саме Олешшя було містом приймання численних делегацій, послів з Візантії, Кавказу, Середньої Азії. Тут київські князі навіть зустрічали майбутніх київських митрополитів, яких направляли з Візантії. Так, у 1147 році посольство князя Ростислава Мстиславича, що прямувало до Константинополя, прийняло в Олешші новопоставленого митрополита Іоанна IV та візантійського посла.

Олешшя неодноразово потерпало від нападів монголо-татар. У 1239–1240 роках, під час масштабної навали хана Батия на Русь, стародавнє місто-фортеця було повністю спалене та зруйноване.

Олешківські піски. ФОТО: khers-on.com

Внаслідок цих трагічних подій життя в Олешші надовго завмерло, хоча згодом у XIV–XV століттях згадки про місто відновилися, коли в ньому під егідою Золотої Орди почали торгівлю генуезці. У генуезьких джерелах місто згадувалося під назвами Уліче, Елекс або Ілліче. Після 1389 року на нетривалий період місто потрапило у сферу впливу Великого князівства Литовського. У цей час місто згадується в “Списку руських міст далеких і ближніх” під назвою Олешеск як одне з міст, що перебували у володінні литовців.

Після втрати литовських позицій на північному заході чорноморського узбережжя генуезці звели в Іллічі замок, намагаючись самостійно закріпитися на цій території. Однак у другій половині XV століття Ілліче поступово втратило своє важливе значення.

Олешківська Січ

Окремо слід розповісти про козачий період цієї місцевості, а саме – про Олешківську Січ. Це територіально-військова організація запорозьких козаків, яка спочатку існувала у володіннях Кримського ханства. Заснована вона була у 1711 році після знищення російськими військами Старої (Чортомлицької) Січі в 1709 році та розгрому Кам’янської Січі в 1711 році.

Спочатку територія Олешківської Січі мала невеликі розміри, але з 1712 року козацькі володіння значно розширилися на північ до річок Оріль та Самара. Такі зміни відбулися після поразки Росії у війні з Османською імперією. У травні 1728 року козаки на деякий час переселялися звідси на місце колишньої Кам’янської Січі. Там вони й перебували до 1734 року. Згодом фортеця Олешшя була занедбана у зв’язку з поверненням козацтва у підданство Росії та заснуванням Нової Січі. У 1784 році, після приєднання Криму до Росії, Олешки були заселені донськими козаками та переселенцями. На 1885 рік у місті проживало понад 9000 мешканців, які займалися переважно городництвом та риболовлею. Зараз на місці Січі стоїть пам’ятний знак як нагадування про колишню козацьку славу.

Окупована пустеля

З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році природний парк знаходиться під російською окупацією. У травні 2025 року повідомлялося, що значну частину унікального природного ландшафту загарбники перетворили на свій військовий полігон, що завдає колосальної шкоди екосистемі. Нині відвідати Олешківські піски неможливо.

Юлія Сичова