Вимерлий вид людей, відомий як денисівська людина, або просто денисівці, мешкав в Азії в період приблизно від 300 000 до 45 000 років тому. Але цей вид залишається загадкою для вчених, адже з моменту його виявлення у 2010 році про цих родичів сучасної людини відомо дуже мало. Тепер же вчені провели повторний аналіз знайдених раніше скам’янілих решток, як передбачалося, невідомого вимерлого виду людей, і виявилося, що вони належать денисовцям. Дослідники змогли з’ясувати, як виглядали денисівці та де вони насправді жили. Дослідження опубліковано в журналі Nature, пише IFLScience.

Наприкінці 1970-х років на півночі Китаю вчені виявили фрагменти черепа, щелепи та зуби, а також інші кістки невідомого вимерлого виду людей. Як показав аналіз, вік кісток становить від 138 000 до 199 000 років. У 2024 році антропологи припустили, що це можуть бути останки нового виду під назвою Homo juluensis. Але виявилося, що це не так.

Китайські вчені провели аналіз білків із скам’янілих решток і виявили специфічну мутацію, яка вказує на те, що ці кістки належать денисівцю. Ключовим доказом став специфічний варіант колагену COL1A2-996K, який зустрічається у денисівців, але відсутній у неандертальців і сучасних людей.

Також вчені використали знайдені фрагменти черепа та щелепи, а також кістки й зуби, щоб відтворити обличчя денисівця. Спочатку вони створили 3D-моделі черепа, а потім порівняли їх із характеристиками черепів неандертальців, інших вимерлих видів та сучасних людей.

Це дозволило відтворити детальне зображення обличчя денисівця. Вчені дійшли висновку, що для цього вимерлого виду були характерні низький, сплющений череп, масивні надбрівні дуги та щелепа, яка не надто сильно виступає вперед. Також представники вимерлого виду мали низьке чоло, плоскі щоки та плоский перенісся.

За словами вчених, фізичні особливості денисівців є поєднанням рис як неандертальців, так і пізніших видів людей.

Ще одним важливим досягненням вчених стало те, що їм вдалося отримати інформацію про ареал проживання денисівців. Згідно з дослідженням, цей вимерлий вид мешкав, як і передбачалося, далеко за межами Сибіру та Тибету, де виявлено багато скам’янілостей цього виду, а саме по всій Східній Азії.

Інші новини науки

Повідомляється, що набір людей на сезон 2026/27 вже завершено. Нову реєстрацію відкриють навесні 2027 року, повідомляють видання Diario As, The TO VIMA

Кожної весни британська організація UK Antarctic Heritage Trust шукає людей для роботи на колишній дослідницькій станції Порт-Локрой в Антарктиді, на острові Гудьє в архіпелазі Палмера.

У переліку обов’язків йдеться, що працівники мають зустрічати та інформувати туристів, обслуговувати музей і магазин із сувенірами, працювати у поштовому відділенні, а також доглядати і рахувати колонію пінгвінів.

Як пише німецьке видання Focus Online, оплата залежить від посади та може сягати близько 2400 євро на місяць.

Роботодавець також покриває витрати під час перебування там, зокрема на проживання, харчування та спеціальне спорядження. Термін контракту — близько 5 місяців.

Але праюцювати і жити доведеться у суворих умовах, бо на станції немає проточної води, немає мобільного звʼязку, постійного медичного обслуговування. Працівникам доведеться доведеться носити важкі каністри з водою, ящики вагою до 15 кг, чистити сніг та розвантажувати човни.

Працівники будуть жити у спільній спальні з двоярусними ліжками. У приміщенні підтримується температура близько 14−15 градусів, зовні — від мінус п’яти до плюс п’яти. Електрику виробляють сонячні панелі, тому користуватися приладами, які вживають багато електроенергії.

Натомість на офіційному сайті UK Antarctic Heritage Trust повідомили, що всі вакансії на сезон 2026/27 вже закриті.

Інформацію про наступний набір треба шукати інформацію зимою-навесні 2027 року. Учасників експедиції відібрали ще 11−13 травня.

На сайті також дають відповіді на поширені запитання користувачів.

Нагадаємо, що зоопарк Luohe Wildlife Zoo в Китаї створив нову вакансію для акторів-аніматорів, які мають вдавати з себе чорних ведмедів та розважати відвідувачів.

Також родина з Великої Британії оголосила про вакансію для всіх охочих, за яку пропонують мільйони. Головна задача, як йдеться в оголошенні, долучитися до виховання “справжнього джентельмена”.

“Очі — дзеркало душі” — ймовірно, у цьому вислові більше правди, ніж ми могли б припустити. У недавньому дослідженні японські вчені виявили, що наші очі дійсно можуть видавати наші думки. Втім, через це не варто хвилюватися, пише Popular Science.

Команда вчених з Університету Цукуба вважає, що ледь помітні зміни в очах можуть надати нейробіологам набагато більше інформації, ніж допит. Результати дослідження свідчать про те, що вивчення відмінностей у фізіологічних реакціях під час “внутрішнього” та “зовнішнього” мовлення допомагає краще зрозуміти найрізноманітніші процеси: від розвитку мовних навичок у дітей до ефективності мисленних установок, спрямованих на самомотивацію.

Щоб розібратися в цьому питанні, вчені спостерігали за добровольцями, які виконували серію простих вправ, пов’язаних із лічбою. Спочатку дослідники зафіксували стан учасників у стані спокою, а потім попросили їх рахувати вголос або про себе: просто по порядку, у поєднанні з іменниками або з певним кроком. Зазначимо, що кожне завдання учасники виконували вголос і подумки. На всіх етапах вчені уважно стежили за зміною розміру зіниць випробовуваних.

Результати виявилися досить цікавими: під час промовляння слів уголос зіниці учасників розширювалися, а під час рахування подумки реакція залежала від типу завдання. Під час мисленного лічби по порядку зіниці звужувалися, під час лічби з кроком — розширювалися, а під час лічби в поєднанні з іменниками — залишалися незмінними. Водночас під час лічби в умі зміни розміру зіниць були менш вираженими, ніж під час мовлення вголос.

Автори зазначають, що їхня нова робота спростовує попередню думку про те, що внутрішнє та зовнішнє мовлення викликають однакові зміни зіниць. У всіх трьох експериментах мова вголос незмінно призводила до розширення зіниць, тоді як внутрішня мова — ні.

Отже, результати свідчать про те, що внутрішнє мовлення — це не просто невербальний аналог розмови вголос. Ймовірно, це особлива форма комунікації, що сприяє зниженню рівня збудження людського мозку. Якщо це так, вчені вважають, що вимірювання розміру зіниць може стати цінним інструментом для оцінки внутрішніх мовних процесів і мислення. Вважається, що це може бути корисним для вивчення розвитку мовлення у дітей та немовлят, які ще не здатні розповісти дорослим про свої переживання.

Інші новини науки