У ці дні минає 445 років з часу її виходу у світ  

П’ять століть тому, у лютому 1526-го, народилася людина, що залишила глибокий слід в українській історії та духовності, серед численних богоугодних справ якої було заснування Острозької академії і видання в ній у 1581 році староукраїнською мовою всіх книг Святого Письма.  

Василь-Костянтин Острозький належить нині до святих землі Української. Звісно, на його життєвий поступ благотворно впливали слава, досягнення й авторитет роду. Але хіба мало було в нас можновладних, сановних і багатих спадкоємців, які бездарно розтринькали те, що надбали їхні попередники?  

МОГУТНЄ Й РОЗЛОГЕ ДЕРЕВО РОДУ 

Попередники у князя Василя-Костянтина були справді славетні. Генеалогічне дерево цього роду сягає своїм корінням часів Київської Русі – від рівноапостольного князя Володимира через його правнука Святополка до князів Туровських, Пінських і Волинських. Більш чітко й виразно проглядається лінія родоводу, починаючи з князя Данила Острозького, який у 1341 році був учасником повстання проти короля Польщі Казимира III Великого. Саме князь Данило збудував у Острозі замок і започаткував тут новий, острозький етап у діяннях як своїх, так і спадкоємців роду. Зокрема, князь Данило передав Острозькій церкві Святого Миколая великі земельні угіддя. 

Проте історії більш відомий його син Федір. Відомий у двох іпостасях. Спочатку як мужній, безстрашний воїн. У молоді роки він був луцьким воєводою, палким прихильником православної віри, прибічником литовського князя Свидригайла (Федір навіть керував визволенням князя з ув’язнення у темниці Кременецького замку). Відзначився він і в підтримці повстання чехів, яке очолював Ян Гус, і в знаменитій битві народів 1410 року під Грюнвальдом. «Слава про князя Федора Острозького широко розійшлася по всій Литві й Русі та по всій Польщі, – зазначав у своїх дослідженнях відомий діяч української духовності й історії Іван Огієнко. – Але року 1438-го князь Федір зазнав великої невдачі. Треба було вигнати татар, і то вигнати так, щоб вони більше не нападали на Україну. Ця невдача сильно вплинула на чутливого князя, і він постановив залишити цей зрадливий світ».  

Ухваливши таке рішення, князь Федір Острозький постав у своїй другій іпостасі – постригся у ченці Києво-Печерської лаври з іменем Феодосій (можливо, на пам’ять про святого Феодосія Печерського) і приблизно з 1441 року повністю присвятив себе самітництву. На відміну від його світського життя, про чернечий період немає відомостей. Борис Самбор у книзі «Святі землі Української» посилається на свідчення протоієрея Андрія Хойнацького у Волино-Почаївському патерику про те, що «на звичних Лаврських іконах і на тій, яка міститься в Дальніх печерах, над його мощами Федір зображений в образі простого ченця, але продовжує далі, що «в П’ятницькій церкві м. Острога є ікона преподобного Федора, орієнтовно XVII ст., а також у церкві Острозького Кирило-Мефодіївського братства, де його зображено в мантії з книгою в руці і в єпитрахилі. Тобто на Волині все-таки існував переказ, що преподобний Федір був висвячений на ієромонаха». Точна дата смерті преподобного Феодосія (князя Федора Острозького) не відома. Припускають, що його канонізація відбулася у XVI столітті. Слід сказати, що до мощей святого князя, які й донині нетлінні, і в наші дні благоговійно прикладаються віруючі в Дальніх печерах Києво-Печерської лаври.  

Свій слід в українській історії та відстоюванні православної віри залишили й інші представники роду князів Острозьких. Іван Острозький (1427 – близько 1465) був намісником Турівським, відстоював у боротьбі з Польщею незалежність України і Литви. Михайло Острозький (дата народження не відома – помер у 1501-му) був старостою Луцьким, згодом – воєводою Волинської землі. Князь Костянтин I Острозький (1460–1530) – волинський князь і великий гетьман Литовський. Ілля Острозький (1510–1539) призначався брацлавським і вінницьким старостою. Волинським воєводою був Олександр Острозький (1570–1603). Каштелян краківський і воєвода волинський – Іван (Януш) Острозький (1554–1620). В історії України закарбоване ім’я славної представниці цього роду Галшки Острозької (1539–1582). 

ЧИМ ВИДІЛИВСЯ В РОДОВОДІ ОСТРОЗЬКИХ КНЯЗЬ ВАСИЛЬ-КОСТЯНТИН 

За тогочасним звичаєм князь Василь (у хрещенні) отримав на честь свого батька й друге ім’я – Костянтин, а з ним – і великі землі та маєтки. Серед них – 35 великих і малих міст, 670 сіл. У 24 роки він стає маршалком Волинським і старостою Володимирським, а згодом очолює Київське воєводство, залишаючись в Острозі. Він не був активним учасником політичного життя й опозиціонером до польського короля та сейму. Зате виявив твердість і непохитність у відстоюванні православної віри і давньохристиянських традицій. І в цьому він сперся на духовну підтримку святого Афону. Сам волинський князь жодного разу не був на Святогірській землі. Але вона завжди жила в його думках, уяві, діях. Він добре знав шляхи на Афон, передаючи в тамтешні монастирі кошти на їх утримання. В обителях Волині не без його підтримки й заохочення радо приймали афонських ченців, прислухалися до їхніх порад і настанов, брали за приклад статути монастирів Святої Гори. Сам він був високоосвіченою, начитаною людиною, знав кілька мов, добре орієнтувався у тогочасних духовних, філософських, культурологічних процесах.  

До великих благодіянь князя В.-К. Острозького належить тримовний слов’яно-греко-латинський колегіум, що його він заснував, який справедливо називали академією. І не тільки її викладачі та учні, а й видатні діячі того часу, зокрема й опоненти князя. Першим ректором цього навчального закладу був відомий учений і полеміст Герасим Смотрицький. Викладали в академії не тільки українці, а й просвітителі з інших країв – греки Діонісій Раллі Палеолог, Еммануїл Мосхопуло, Євстахій Нафанаїл, Симон Пекалід, білорус Андрій Римша, поляк Ян Лятос. Багато викладачів мали європейську освіту й великий досвід. Той же Ян Лятос закінчив академію в Падуї і Краківський університет, греки Никифор Кантакузин і Кирило Лукаріс були випускниками Падуанської академії, українець Ісакій Борискович навчався в Александрії.  

Як зазначає дослідник Петро Чечелюк у своїй статті «Острозький культурний феномен середньовіччя», у бурхливій діяльності академії визначальну роль відігравала і сама атмосфера, що панувала в Острозі на межі двох століть: тут співіснували різні національно-культурні традиції. У місті з населенням п’ять тисяч чоловік з допомогою італійських архітекторів у стилі Ренесансу було збудовано замок, три дерев’яні палаци, ратуша, міські вежі. Діяли костел, дві синагоги зі знаною єшивою – духовною і загальноосвітньою школою, татарська мечеть, кальвіністський та протестантський храми. У місті жили, крім українців, поляки, німці, шотландці, угорці, греки, татари, євреї.  

Велика заслуга князя В.-К. Острозького і в тому, що він зумів зібрати й об’єднати молодих українських інтелектуалів, створити в Острозі своєрідний український центр духовності, який дав нашій нації видатних учених, філософів, полемістів. До того ж князь сам був для них прикладом благочестя, непоступливості у відстоюванні православної віри і національних інтересів. Про це, зокрема, свідчить його звернення на одному із сеймів до короля Польщі: «Ваша королівська світлосте, бачачи насилля над нами і порушення наших прав, ти не звертаєш увагу на свою присягу. Ти не хочеш залишати нас при нашій вірі й дати нам пастирів замість відступників, дозволяєш зрадникам проливати кров православних, грабувати їх і виганяти з маєтків. За нашу віру ти порушуєш наші права, ламаєш наші вольності, налягаєш на нашу совість. На старості літ я глибоко зневажений у тому, що для мене за все найдорожче, – у совісті і православній вірі». 

Князь Василь-Костянтин Острозький як міг боронив православну віру і свій пригноблений народ. Він матеріально підтримував понад тисячу православних церков, завдяки його допомозі відродилися Межигірський і Кирилівський монастирі, відновилася і досягла розквіту Києво-Печерська лавра. Князь придбав для місцевих храмів дві спрямовані проти латинян книги, авторами яких були грецькі митрополити Григорій і Ніл. Книги переклали з грецької ченці Афону.  

Князь розумів: ці переклади важливі, але потрібні свої, вітчизняні видання, своя церковна і просвітницька література. Дбаючи про поширення освіти в краї, він запрошує зі Львова в Острог Івана Федоровича (так, за уточненими даними дослідників, звучить з наголосом на третій склад прізвище цього визначного діяча, одного з перших східнослов’янських друкарів), засновує за його допомогою друкарню, де 445 років тому, 12 серпня 1581-го, побачила світ Острозька Біблія. 

ПЕРЕКЛАД І ВИДАННЯ ОСТРОЗЬКОЇ БІБЛІЇ СТАЛО ВИДАТНОЮ ПОДІЄЮ ВІТЧИЗНЯНОЇ ІСТОРІЇ 

Цю унікальну книгу відкриває схвильоване слово – молитва до Бога – князя Василя-Костянтина Острозького: «Ти знаєш, Господи Боже мій, що на прославу пресвятого імені Твого я задумав і розпочав цю пречесну справу, її ж нині, Твого милосердя благом, зволенням і щедротами, сподобився побачити завершення… Я згадав слова Спасителя: шукайте спершу царства Божого – і все інше додасться вам. Від цього в мене з’явилося неперевершене бажання перед своєю кончиною залишити вам, православні, який-небудь духовний дарунок. Бо коли я подивився на Церкву, викуплену чесною кров’ю Христа, побачив, що її зневажають звідусіль вороги і ніхто не може супроти стати них через нестачу духовної боротьби – Слова Божого». 

Щоб цей дарунок став реальністю, довелося докласти чималих зусиль, кількарічної праці не тільки Івана Федоровича, а й дослідників осередку Острозької академії. Отже, це був колективний труд. Його учасники, за безпосереднього сприяння В.-К. Острозького, вивчили й використали багато першоджерел, починаючи зі Септуагінти, найдавнішого перекладу давньогрецькою мовою з давньоєврейської Старого Завіту (Танаху). Князь не тільки дозволяв, а й заохочував, щоб учені академії відвідували монастирі, де зберігалися біблійні тексти. Наукова й літературна праця учасників цього, кажучи по-сучасному, проєкту, їхня сумлінність відповідали тим високим вимогам, які поставали перед перекладачами Святого Письма в різні часи й епохи.  

Водночас це видання його дослідники справедливо називають і вважають досконалим зразком друкарського мистецтва України. І не тільки тих часів, а й усієї історії друкарства в Україні. Це справжній фоліант, який, без перебільшення, належить до шедеврів книгодрукування. У ньому велика кількість сторінок – 1256. Але книга не виглядає громіздкою, чому сприяє її продумане оформлення з використанням різних за розміром шрифтів, з виділеними літерами-ініціалами, візерунками, заставками, які прикрашають текст. На думку відомої українського вченої, дослідниці Острозької Біблії Тетяни Євсєєвої, коштом і організаційними зусиллями князя Василя-Костянтина Острозького колектив книжників уперше створив слов’янський біблійний канон, завдяки якому церковнослов’янська мова в українізованому і кодифікованому варіанті набула поширення у слов’янському православному світі. Видання Біблії 1581 року належить до визначних зразків не тільки української, а й світової поліграфії ХVІ століття.  

Тираж у виданій в Острозі Біблії не зазначено, однак фахівці вважають, що було надруковано 1500–2000 примірників, які розійшлися серед православних слов’ян, молдаван та румунів. Вважається, що до нашого часу дійшло приблизно 300 примірників, які зберігаються в музеях, бібліотеках, архівах Австрії, Ватикану, Білорусі, Болгарії, Великої Британії, Голландії, Греції, Естонії, Канади, Киргизії, Литви, Німеччини, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, Угорщини, Чехії, Фінляндії, Франції, США, Узбекистану. В Україні примірники Острозької Біблії є у збірках бібліотек, музеїв Львова, Харкова, Ужгорода, Одеси, Сімферополя. У Національній бібліотеці України імені Володимира Вернадського зберігається 18 примірників.  

Досліджуючи Острозьку Біблію, Іван Франко звернув особливу увагу на її мову. Це вже не мова Кирила і Мефодія, стверджував він, а українізована церковнослов’янська. Видання Біблії стимулювало формування на ній релігійної, богословської термінології, розвиток богословської думки і появу на межі ХVІ–ХVІІ століть полемічної православної літератури. Це пожвавило не лише середовище церковних інтелектуалів, а й розвиток освіти: з’явилися азбуки, граматики (вершиною яких стала «Граматика» Мелетія Смотрицького 1619 року), мовні словники. В Острозькій друкарні в ті роки вийшов цілий ряд творів релігійного, просвітницького і полемічного спрямування, зокрема, праці Герасима Смотрицького «Ключ царства небесного» та «Календар римський новий», «Книжиця» Василя Суразького. 

Слід зазначити, що й саму Острозьку Біблію, і все, що створене в Острозі як і в час її виходу у світ, так і в пізніші роки, ґрунтовно досліджують науковці сучасної Острозької академії. Серед їхніх робіт варто виділити спільне видання в 2006 році професорів Рафаїла Турконяка, Петра Кралюка та Ігоря Пасічника «Острозька Біблія в контексті української та європейської культур». У ній всебічно розглядається феномен Острозької Біблії. Зокрема, обґрунтовується, що її поява не була ізольованим явищем, а частиною загальноєвропейської тенденції трансляції Святого Письма національними та зрозумілими для людей мовами. 

У зв’язку з цим хотів би привернути увагу читачів до коментаря одного з авторів цього видання – Ігоря Пасічника, який три десятиліття, до 2024 року, був ректором Національного університету «Острозька академія». Коментар торкається пам’ятного знака на університетській території – уламка капітелі колишньої Острозької академії, на якому – скляна піраміда, яка символізує прорив від раціонального до духовного; а під скляною пірамідою встановлена Острозька Біблія, поруч з якою надпис: «Тут мертві живуть, тут живі не вмирають». «Ми хотіли показати, що все скінченне, але вічним лишається духовність, мораль, вічною лишається Книга, – пояснює цей пам’ятний знак і всю композицію Ігор Демидович. – Так ми хотіли показати значущість Острозької Біблії для духовного розвитку, для становлення нашої нації – це те, що їй тепер найбільше потрібно». 

Із цими словами важко не погодитися. Додамо лише про значущість Острозької Біблії не тільки для української нації, а й для всього слов’янського світу, згадавши слова знаменитого діяча нашої духовності, автора другого перекладу Святого Письма українською мовою Івана Огієнка (митрополита Іларіона): «Українському народові випала велика честь і заслуга – дати слов’янству першу повну друковану Біблію. Острозька Біблія розійшлася по всьому слов’янському світу». І ще додамо й нагадаємо: сталося це в стінах Острозької академії, зведених в роки похмурого, неласкавого для українського люду, Середньовіччя. З Божого благословення п’ять століть тому прийшла в український світ людина, яка одухотворила ці стіни, створила в них осередок благодіянь і просвітництва, слава про який поширилася далеко від нашої землі, зуміла спрямувати його інтелектуальні сили на титанічний труд – здійснення перекладу найбільш доступною не тільки для православних священнослужителів, а й для народу мовою текстів Старого і Нового Заповітів. Духовний дарунок Василя-Костянтина Острозького, про який він скромно каже у своїй передмові до Острозької Біблії, колективна праця його однодумців-подвижників ось уже 445 років з нами і належить до найцінніших духовних скарбів як нашої нації, так і всього людства. 

Михайло Сорока, заслужений журналіст України 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства