“Віктор добре знався на історії російсько-українських війн і був певен, що незалежність здобувають тільки зі зброєю в руках”, – розповідає про свого побратима Олексій Ісарєв. Командир першого стрілецького взводу третьої стрілецької роти 122 бригади ТрО молодший лейтенант Віктор Акчебаш загинув 26 травня 2025 року. Поблизу Покровки у Краснопільскому районі Сумщини його група виконувала завдання з покращення позицій підрозділу.

Інтент продовжує цикл публікацій про загиблих захисників “Герої не вмирають“.

Про життя Віктора Анатолійовича Акчебаша, історичну освіту, улюблену доньку Евеліну та успішну військову службу розповіли його дружина Олена, побратим Олексій Ісарєв та командир Валентин Котельний.

“Ми познайомилися у 2002 році, коли разом здавали вступні іспити до Ізмаїльського університету на факультет історії і права, – згадує Олена Василівна Акчебаш. – У Віктора були дуже переконливі знання з історії, йому одразу сказали, що іспит зданий. Але він хвилювався, щоб ми обов’язково навчалися разом.

ФОТО надане співрозмовниками

Потім я була старостою групи, а Вітя – успішним студентом. Але одружилися ми тільки в 2011 році. У мене після університету була робота в Києві, а в нього – трирічний військовий контракт на Одещині.

1 червня 2012 року у нас народилася донька Евеліна. То була татова донька, в них був дуже тісний зв’язок. Донька довіряла татові повністю, навіть інколи звала Віктора “мій дружбанчик”, чим трохи шокувала вихователів та вчителів.

ФОТО надане співрозмовниками

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, чоловік одразу сказав, що вважає своїм обов’язком бути у війську та захищати свою сім’ю. У лютому 2022-го Вітя пішов у 122 бригаду ТрО”.

“Ми були трохи знайомі ще до війни. Я заходив у будівельних справах до магазина, де Віктор був старшим менеджером, – згадує побратим Олексій Ісарєв. – А у війську ми були разом з самих перших днів.

ФОТО надане співрозмовниками

Ніхто не знає, чому у нього був позивний “Агроном”. Але у Віктора був талант до військової служби. У спілкуванні він часто бував на гуморі, але до всіх справ ставився дуже ретельно. 
Він прийшов звичайним стрільцем, потім став командиром відділення, потім головним сержантом взводу. Згодом отримав і звання молодшого лейтенанта.

ФОТО надане співрозмовниками

Віктор був дуже вмотивований, в ньому я відчував підхід історика. Він добре знав, що таке російська імперська політика і був певен, що вибороти власну державу ми можемо тільки зі зброєю в руках”.

“Віктор був дуже перспективним військовим, – розповідає його командир Валентин Котельний. – Йому вже пропонували стати командиром роти, і я знаю, що хлопці були за нього. Певен, він би впорався з цим.

ФОТО надане співрозмовниками

Я відчував, що він патріотично налаштований на 200%. Навіть у найважчих ситуаціях Віктор завжди казав, що буде виконувати завдання до кінця. Казав: “Я не для того пішов до армії, щоб шукати обхідні варіанти”. Коли я почув, що “Агронома” не стало, не хотів вірити спочатку”.

“Це втрата для нас і рубець на моєму серці. Я плакав у себе в автівці, коли почув, що Віктора більше немає”, – додає Олексій Ісарєв.

“Останній раз ми спілкувалися за день до загибелі чоловіка 25 травня, – згадує Олена Василівна. – Я знала, що після виходу з позицій у нього має бути невеличка відпустка. Ми з Евеліною готувалися, нарізали його улюблене олів’є. Зв’язок був не дуже гарний. Вітя писав, що йому доводиться залазити на дерево, щоб піймати інтернет. Останнє його сповіщення було: “Я вас дуже сильно люблю. Бережіть себе. Тихої ночі”.

Я знаю, що він свідомо був у війську. І я, і Віктор народилися в молдавських селах на півдні Одещині. Але ми завжди відчували цей патріотизм, бажання справедливості, чесності і правди. Бажання захистити своє, наше – це було в нас в обох. Ще в університеті я знала, як для нього важлива історія нашої країни. І як важливе правильне її трактування. Він пишався Україною. Чоловік був гідний своєї держави і справжній патріот”. 

Антон Терехов