Суспільство
Герої не вмирають: Євгеній Грачов Анонси
“Я з першої ж хвилини пишалася своїм чоловіком”, – говорить Альона, дружина Євгенія Грачова. У цих словах – спокійна впевненість жінки, яка з самого початку знала: її чоловік обрав шлях честі й відповідальності.
Інтент продовжує цикл публікацій про загиблих захисників “Герої не вмирають“.
У березні 2022 року Євгеній Грачов став до лав Збройних сил України. Без гучних заяв і без вагань. Він чітко усвідомлював, за що йде, і розумів, заради кого стоятиме до кінця.
Євгеній Вікторович вирізнявся дисципліною, відповідальністю та постійним прагненням до розвитку. Він швидко опановував нові військові спеціальності та безперервно підвищував свою кваліфікацію. У 2024 році саме завдяки його чітким, професійним і рішучим діям було виявлено та повністю знищено важливий склад матеріально-технічного забезпечення ворога. Цей удар суттєво послабив противника й зберіг життя українських воїнів.
У липні розрахунок самохідної артилерійської установки під керівництвом уже головного сержанта батареї 121-ї бригади Сил територіальної оборони Грачова вів важкі бої на Херсонщині. Під час виконання складного спеціального завдання Євгеній Грачов зазнав тяжкого поранення. Медики на стабілізаційному пункті, а згодом і в лікарні, дві доби боролися за його життя. Вони зробили все можливе. Та, попри всі зусилля, воїн загинув, залишившись вірним присязі до останнього подиху.
Напередодні свого останнього бою Євгеній Грачов отримав погодження на призначення на офіцерську посаду – командира взводу. Його бойовий шлях вів уперед. Головного сержанта було подано до державної нагороди – ордена “За мужність” ІІІ ступеню, посмертно.
Про Євгенія розповідає його дружина Альона. Вона згадує мужність, витримку та постійне прагнення до самовдосконалення людини, з якою прожила роки життя.
“Євгеній завжди зберігав спокій і чітко бачив свою мету, – говорить Альона. – Він був цілеспрямованим і врівноваженим. Я ніколи не бачила, щоб він сварився чи сперечався. Він умів бути тихим, але в цій тиші була сила. Він був добрим і водночас дуже сильним духом”.
Вони познайомилися в 2007 році. У 2009-му в подружжя народилася донька Кіра, а ще через шість років – молодша Маргарита. Родина завжди була для Євгенія головною цінністю.
Він багато працював, бо хотів дати донькам упевненість у завтрашньому дні. Починав на Укрзалізниці – складачем поїздів, регулював рух вагонів і потягів. Це була відповідальна й важка праця, яка загартувала його характер.
Згодом Євгеній знайшов справу, в яку вклав душу. Коли Альона була в декреті з молодшою донькою, він почав розвивати власну пасіку. Робота з бджолами об’єднала всю родину. У кожен вулик він вкладав тепло й турботу. Йому подобалося бути на пасіці в лісі, серед природи, поруч із сім’єю.
Євгеній виготовляв власні настоянки та мазі. Разом родина качала мед, працювала й заробляла. До справи долучився й рідний брат Альони. Після завершення сезону Женя дозволяв собі короткий відпочинок, а згодом знову шукав роботу – для дому, для Кіри й Маргарити.
Старша донька Кіра дуже схожа на батька характером. Вона розважлива й спокійна та часто каже: “Все треба робити обдумано, як тато”. Євгеній ніколи не поспішав, але завжди встигав.
Маргарита була його особливою любов’ю. Коли Альона їздила на заробітки до Польщі, Женя залишався з донькою. Він був для неї і батьком, і матір’ю – надійним, терплячим і уважним.
Євгеній мав чіткі життєві принципи. Він не говорив про них голосно й не нав’язував іншим, але завжди твердо стояв на своєму. Його було важко зламати.
Альона знала, що її чоловік – патріот і щиро любить Україну. Не гучними словами, а вчинками. Уже у війську він знайшов однодумців і справжніх побратимів.
Коли почалася повномасштабна війна, чоловіки з їхнього села Нове на Кіровоградщині почали облаштовувати блокпости. Євгеній тоді сказав просто: він не знає, як усе складеться, але буде з тими, хто став на захист країни.
Він пішов до військкомату і вже 15 березня офіційно став військовослужбовцем Збройних сил України. Службу розпочав водієм в автороті, згодом служив у комендантській роті, а пізніше – у спецпідрозділі. Там проходив важку фізичну підготовку в спортзалі та на стадіоні.
Командування цінувало його за відповідальність і відданість справі. Євгеній пройшов навчання в Литві, став навідником і швидко опанував роботу з “Кропивою” та іншими бойовими програмами.
Свій шлях в артилерії він починав як мінометник, але постійно зростав. Кількість сертифікатів і допусків збільшувалася, як і калібри зброї, з якої він нищив ворога. Євгеній замислювався над інструкторською посадою й мав для цього необхідну кваліфікацію, але залишався там, де був найбільш потрібен – на полі бою.
Згодом Женя став командиром групи. Він піклувався про своїх солдатів, був поруч у найважчі моменти, підтримував і допомагав. Він робив усе, щоб кожен виконав своє завдання й повернувся живим.
Останній зв’язок між ними був через відеодзвінок. Альона з доньками каталася на катамарані, а Євгеній дивився на них і дуже хотів бути поруч.
“Я з перших хвилин, як Євген пішов на війну, пишалася своїм чоловіком, – говорить Альона. – Він витримав усе заради нас і заради всієї країни”.
Його поважали рідні й друзі. Його цінували у війську. На нього завжди можна було покластися.
Євгеній Грачов пройшов свій шлях до кінця – як справжній Воїн і як справжній Чоловік.
Антон Терехов
Національне інформаційне агентство “Укрінформ” доєдналося до проведення Радіодиктанту національної єдності і запросило спільноту до своєї пресзали.
До написання диктанту долучилися військовослужбовці, українські актори, письменники, музиканти та громадські діячі, передає Укрінформ.
Автором тексту став письменник і ветеран російсько-української війни Артур Дронь. Цьогорічний диктант має назву «Лист, який не закінчується».
“Вітання команді Укрінформу. Всім, хто писатиме всеукраїнський Радіодиктант національної єдності. Дякую вам за те, що пишете. Дякую за те, що ви є частиною цієї історії. Бажаю вам, щоб ті слова, які я написав, а Даша з Артуром для вас читатимуть, аби вони і для вас десь трохи стали особистими і важливими. Тож успіхів вам у написанні, і нехай мова всіх нас єднає”, – сказав у відеозверненні до Укрінформу Дронь.
Читали текст Радіодиктанту в прямому ефірі вчитель української мови та літератури Артур Пройдаков і громадська діячка та волонтерка Даша Астафʼєва.
Пройдаков у своєму відеозверненні наголосив, що головне – це не орфографічні чи пунктуаційні помилки, а єдність принаймні на час написання та обговорення тексту радіодиктанту.
“Нехай щастить під час цього ритуалу єдності, написання радіодиктанту – 2026”, – сказав Пройдаков.
До написання радіодиктанту в Укрінформі долучилися: генеральна директорка Національного будинку музики Ольга Кононенко, музичний продюсер Євген Петриченко, театрознавиця Ольга Стельмашевська, акторка Національного театру імені Лесі Українки Наталія Доля, представники Головного управління розвідки тощо.
Свій текст Радіодиктанту можна надіслати фахівцям на перевірку. Для цього необхідно надіслати його паперовим листом за адресою: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 26. Важливо, щоб на поштовому штемпелі була дата не пізніше ніж 28 жовтня. Також можна сфотографувати або відсканувати написаний текст у форматі .jpg, .png, .jpeg, .tiff або .pdf та надіслати його на електронну адресу [email protected] до 11.00 29 жовтня.
У четвер, 29 жовтня, об 11.00 на платформах Суспільного оприлюднять текст Радіодиктанту національної єдності, щоб кожен зміг самостійно перевірити написане.
Як повідомляв Укрінформ, Всеукраїнський радіодиктант національної єдності був започаткований командою Українського радіо у 2000 році задля єднання навколо мови. Щорічне проведення радіодиктанту перетворило його на найбільший україномовний флешмоб, який об’єднує українців і знавців української мови у всьому світі.
Служба безпеки України затримала в Одесі 21-річного студента, якого підозрюють у державній зраді. За даними слідства, він збирав розвіддані для підготовки диверсій і планував інформаційні провокації на замовлення російських спецслужб.
Про це повідомила СБУ.
За матеріалами справи, студент потрапив у поле зору російських спецслужб, коли шукав легкого заробітку в тематичних Telegram-чатах. На завдання російських кураторів він фіксував місця розташування великогабаритних генераторів в Одесі, які планували підпалити, стежив за об’єктом критичної інфраструктури та намагався встановити адресу проживання українського військовослужбовця.
Крім того, фігурант готував інформаційні провокації для дестабілізації ситуації в Одесі. За даними СБУ, одним із його завдань було зламати систему керування рекламними сітілайтами, щоб розміщувати на них російську пропаганду. Для цього він отримав від кураторів спеціальне програмне забезпечення.
Наступним завданням мало стати розміщення прапора РФ на рекламному сітілайті в центрі міста.
ФОТО: СБУ
Співробітники СБУ задокументували діяльність підозрюваного та затримали його за місцем проживання. Під час обшуку вилучили мобільний телефон із доказами співпраці з російськими спецслужбами.
Затриманому повідомили про підозру за ч. 2 ст. 111 Кримінального кодексу України — державна зрада в умовах воєнного стану. Наразі він перебуває під вартою без права внесення застави. Санкція статті передбачає довічне позбавлення волі з конфіскацією майна.
У Болграді з’явилося ще одне важливе свідчення новітньої історії краю та його людей. Напередодні та з нагоди Дня територіальної оборони України, який цьогоріч відзначали 4 жовтня, подружжя Кулєшових передали до музею Центру культури та дозвілля Болградської міської ради пам’ятний військовий альбом «Бойовий шлях 184 окремого батальйону територіальної оборони 122 окремої бригади територіальної оборони». Як та для чого було створено це видання, дізналася «Бессарабія INFORM».
Зазначимо, це не просто збірка аматорських фотографій. На його сторінках закарбована історія людей, які на початку повномасштабного вторгнення залишили свої мирні професії та стали до лав територіальної оборони, бойові будні, побратимство, виконання завдань і моменти служби, які тепер назавжди залишаться частиною історії.
Автори фотоальбому – подружжя Кулєшових, самі пройшли цей військовий шлях у складі частини, тому ідея створення такого видання для них має особливе значення.
Нагадаємо, 184-й окремий батальйон територіальної оборони об’єднав мешканців Болграда, Татарбунарів, Сарати, Болградського та Білгород-Дністровського районів Бессарабії, Одеси та інших куточків Одещини. У мирному житті вони мали різні професії, родини та життєві історії, однак із початком великої війни опинилися в одному строю.
«Батальйон ТрО на початку повномасштабної війни – це історія про те, як звичайні люди за одну мить стали захисниками. Про тих, хто не питав: “Чи страшно?”, а питав: “Що потрібно зробити?”. Саме з цього починається книга-альбом», — розповів Геннадій Кулєшов «Бессарабії INFORM».
Фотографії для майбутнього альбому почали збирати ще під час служби. Спочатку просто на згадку, а згодом, коли світлин ставало дедалі більше, прийшло розуміння, що з цих кадрів можна зберегти цілу історію підрозділу.
«Ми збирали все, що вдалося. На жаль, не всі військовослужбовці батальйону є на фотографіях. Частина фото була втрачена разом із телефоном, який зламався після Бахмута. Тому до альбому потрапило лише те, що ми змогли зберегти та зібрати», — пояснює Геннадій.
Водночас він підкреслює, що відсутність людини на сторінках альбому зовсім не означає її відсутності в історії батальйону. За його словами, кожен, хто служив у 184-му окремому батальйоні, виконував бойові завдання, підтримував побратимів і робив свою справу заради спільної мети, залишив свій слід у його бойовому шляху.
Створення видання стало спільною справою багатьох людей, адже основою альбому стали фотографії, зроблені самими військовослужбовцями.
«Заслуга в тому, що цей альбом взагалі з’явився, належить усім військовим 184-го батальйону. Це їхня історія, їхні фотографії та спогади. Ми лише зібрали все це докупи, сформували альбом, надрукували його і тепер передали до музею», — наголошує Геннадій.
На сторінках видання – не лише фотографії. Це своєрідна пам’ять про тих, хто був поруч, хто продовжує боротися, хто чекав своїх рідних удома, а також про побратимів, які віддали за Україну найдорожче – своє життя. Саме тому автори альбому вирішили, що він має зберігатися не лише в родинному архіві.
«Ми хотіли, щоб це видання могли побачити інші люди, молодь, наші діти. Щоб через роки можна було відкрити її і згадати, хто був у цьому батальйоні, через що вони пройшли і якою ціною Україна виборює свою свободу», – додав Геннадій Кулєшов.
Тепер альбом стане частиною музейного фонду Центру культури та дозвілля Болграда – місця, де зберігаються свідчення історії громади та її людей.
Раніше ми повідомляли: Рожеві пелікани готуються до міграції на південь: як війна руйнує спокій птахів у «Тузлівських лиманах»
-
Політика3 дні agoРубіо заявив, що війна Росії проти України стосується Донбасу, і закликав шукати дипломатичний компроміс
-
Одеса4 дні agoВ Одесі перебої з інтернетом TENET після удару РФ напередодні
-
Усі новини4 дні agoВакансії в Антарктиді — робота на станції Порт-Локрой, яка зарплата й умови
-
Суспільство4 дні agoВ Одесі призначили розгляд справи про виселення Одеса п…
-
Війна4 дні agoВ Україні підтвердили локальне припинення вогню для евакуації з Олешок
-
Політика4 дні agoприпинення вогню та гарантії безпеки
-
Події4 дні agoУкраїнський фільм-кандидат на «Оскар» вирушає у тур Сполученими Штатами
-
Суспільство4 дні agoВ Україні епідемічного сплеску грипу поки немає