Він цитував латинських авторів в оригіналі, знався на тонкощах французької філософії, мріяв очистити рідну мову від нашарувань русифікації та міг би написати не одну книгу про втрачених українських класиків. Міг би, але не встиг. Антон мусив взяти паузу в своїй просвітницькій діяльності, пішов захищати Україну у складі 13-ї бригади оперативного призначення «Хартія». 15 вересня 2025 року хлопець загинув на Харківщині. Йому було лише 26 років. 

На випускника столичного ліцею №155 та КНУ імені Тараса Шевченка Антона Бондаренка чекала блискуча наукова кар’єра. Він закінчив освітню програму «Класична філологія та західноєвропейська мова» на кафедрі загального мовознавства, класичної філології та неоелліністики. З 2019 року студіював філологію у французькому Університеті Лотарингії. У 2022 році він повернувся до КНУ магістрантом на програму «Класична філологія та західноєвропейська мова». Викладачі згадують надзвичайно обдарованого хлопця, який знав кілька мов, запустив власний ютуб-канал з промовистою назвою «Освітарня», записав для радіо майже 30 аудіоепізодів із тлумаченням питомо українських слів — тих, які ми втратили через русифікацію.  

Завдяки своїй спеціалізації та захопленню Антон став відомим серед перекладацької аудиторії. Його часто запрошували французькі телевізійні журналісти бути для них фіксером – тією людиною, яка допомагає не лише з перекладом, а й з консультаціями та організацією логістики у пошуках інформації та контактів. Пізніше вони порахують, що Антон допоміг їм створити понад 50 сюжетів, з яких світ дізнавався про ситуацію в Україні під час повномасштабної війни. 

У перші, найстрашніші для столичної агломерації дні, коли частина області піддавалася постійним обстрілам та потрапила в окупацію, Антон став одним із тих, хто допомагав евакуйовувати цивільних з Бучі та Ірпеня. 

«…вивозь евакуйованих людей з Ірпеня та Бучі від Академмістечка туди, куди вони попросять. У нас на це немає сил і часу. Вони розгублені, налякані, часто без будь-яких речей. І нам дуже треба, щоб ті люди не накопичувалися на точці вивантаження, а відразу потрапляли до родичів, друзів, в лікарні, на вокзал… Щовечора Антон телефонував чи писав мені і доповідав, скільки, кого і куди він відвіз. Тому, якщо ви з Ірпеня чи околиць і в лютому-березні 2022 року вас з «Академу» підвозив юний чорнявий хлопчина на золотистій Honda Civic, знайте – це був Антон Бондаренко», – згадує свого напарника у той період науковець, волонтер, а зараз військовослужбовець Антон Сененко. 

Але усього цього для відчуття своєї користі у лихі для країни години юнаку було недостатньо. І у 2024 році, успішно захистивши диплом магістра, він пішов добровольцем на фронт. У 13-й бригаді НГУ «Хартія» Антон став в.о. головного сержанта роти, де служили іноземці. Знання мов допомогло у спілкуванні з ними. Командири розгледіли в хлопцеві лідерські якості та відправили на навчання до Британії. Після повернення він фактично виконував обов’язки головного сержанта-українця колумбійської роти підрозділу. 

«”Бандерас”, безумовно, був закоханий у свою справу та вмів захопити своєю енергією усіх навколо. Я рідко був такий вражений у житті. Адже “Бандерас” повністю присвятив себе військовій службі на найнебепечнішій та найважчій професії – піхотинця. Не в управлінні, не перекладачем, а справжнім бійцем», – написав журналіст Юрій Бутусов, якому довелося служити разом з Антоном. 

«Він ставився до своїх підлеглих чесно і уважно, знав проблеми кожного і намагався допомогти, – згадував побратим «Кордова». Він не стояв осторонь – він був із людьми. Постійно навчався сам, тренував солдат, підтягував кожного, хто потребував підтримки. Його приклад був тихим, але дуже сильним», – згадують Антона у бригаді. 

Навіть «на нулі» Антон залишався просвітником. Побратими у меморіальних дописах в соцмережах розповідають про спільні часи на ЛБЗ та «філологічні дискусії», що точилися поміж бойовими виходами. 

Одного вечора в наметі виникла суперечка: як українською назвати барбера? — Голяр! — впевнено відповів Антон. Тоді ніхто не повірив, навіть кпинили, мовляв, вигадав на ходу. Загартовані бійці стояли на своєму, а в Антона не було під рукою інтернету, щоб довести свою правоту. Лише через рік після тієї суперечки один із його друзів, проїжджаючи центром Києва, побачив вивіску «Голярня». Хотів сфотографувати й скинути Антону — мовляв, твоя взяла, друже! Але скидати вже не було кому… 

«Голярня», «полигачі», «патякати», «некукібниця» — він смакував автентичні українські слова і дарував їх іншим. 

15 вересня 2025 року під час бойового завдання на Харківському напрямку «Бандерас» зник безвісти. Евакуювати тіло загиблого героя з місця, де ворожі дрони чатують майже цілодобово, вдалося лише за кілька тижнів. У листопаді ж тест ДНК підтвердив, що Антон загинув від прямого удару ворожого дрона. Поховали Героя на Національному військовому меморіальному кладовищі на Київщині. 

«Ти прожив коротке, але дуже яскраве і насичене життя, запалюючи серця і душі. Це, трясця, несправедливо, що ти пішов у засвіти і лишив нас усіх тут без пояснення інших маловідомих слів, які, можливо, тепер і нікому буде вже тлумачити», – написав Сененко. 

У «Хартії» «Бандераса» часто згадують з великими сумом та повагою до його життєвого подвигу. Його військова справа живе. В одній з наступних штурмових операцій колумбійська рота «Хартії» розгромила ротний опорний пункт російських окупантів. Бійці, яких відбирав і навчав Антон, показали себе мужньо та стійко.  

Вічна памʼять славному Воїну! 

Фото: Фейсбук-сторінка Антон Бондаренко 

За матеріалами: 13-та бригада НГУ «Хартія», Фейсбук-сторінка Юрій Бутусов та Фейсбук-сторінка Антон Сененко 

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform