Американську акторку госпіталізували на днях після нападу та підключили до апарату штучного дихання, повідомляє TMZ.

Померла Крісті Новінгз

Вона залишалася в такому стані кілька днів, коли родина зрештою вирішила відключити її. Новінгз була постійною акторкою телешоу “Все це” протягом трьох сезонів з 1997 по 2000 рік разом з Амандою Байнс, Ніком Кенноном, Кенаном Томпсоном та іншими.

Дівчина грала різні ролі в комедійному серіалі, включаючи Джесіку та Пенні Лейн. Однак улюбленою роллю Новінгз була роль Глорії Бенкхед у 6 сезоні.

“Я просто пам’ятаю, як була на знімальному майданчику і була нею цілий день”, — казала Крісті.

Новінгз також похвалила різноманітність акторського складу, пояснивши: “Я з Бронкса, з корінних американців та афролатиноамериканок, тому я змогла привнести стільки всього”.

Її останньою телевізійною роллю була роль самої себе на “Вулиці Сезам” разом зі своїм братом-близнюком Крісом, який залишається постійним гостем шоу. Новінгз знімалася у трьох епізодах дитячого шоу з 2008 по 2011 рік.

Крім того, Крісті випустила трек 2020 року To the World.

До своєї смерті зірка не була дуже активною в соціальних мережах.

Новінгз також з’явився на обкладинці журналу Black Beat за червень/липень 2026 року.

Нагадаємо, Фокус раніше писав, що:

Крім того, з’являються нові подробиці щодо причини смерті зірки фільму “Донні Дарко” Дейві Чейз.

У першій грі київське “Динамо” виграло мінімально — 1:0. Фокус проведе текстову трансляцію матчу.

Єдиний гол у першій грі забив українець Матвій Пономаренко. За даними журналістів “ТаТоТаке” перед грою з “Карабахом” президент “Динамо” Ігор Суркіс зайшов до гравців команди та “в жорстокій формі” пояснив їм, що вони повинні виправити свою гру.

Карабах-Динамо — що відомо про суперників киян

“Карабах” упродовж останніх років залишається одним із головних претендентів на чемпіонський титул в Азербайджані. Лише у двох із 13 попередніх сезонів агдамському клубу не вдалося завершити чемпіонат на першій сходинці: у сезоні-2020/2021 золоті медалі виборов “Нефтчі”, а за підсумками сезону-2025/2026 чемпіоном став “Сабах”.

В основному етапі Ліги чемпіонів у минулому сезоні “Карабах” здобув три перемоги, один раз зіграв унічию та зазнав чотирьох поразок, завершивши цей етап на 22-й позиції з різницею м’ячів 13:21. Це дозволило агдамцям пробитися до 1/16 фіналу, де їхнім суперником став англійський “Ньюкасл”. За підсумками двох зустрічей далі пройшов англійський клуб – 1:6 у першому матчі вдома та 2:3 у матчі-відповіді на виїзді.

Як і кияни, “Карабах” розпочинав свій виступ у кваліфікації Ліги Європи. У першому раунді агдамці легко здолали ісландський “Вестрі”, розгромивши суперника в обох матчах із однаковим рахунком 3:0. У другому раунді, двічі “розписавши” нульові нічиї з болгарським ЦСКА, “Карабах” поступився опоненту в серії пенальті.

Карабах-Динамо — де дивитися матч

Матч розпочнеться 13 серпня о 19:00 за київським часом. Трансляція буде доступна на каналі “2+2”. Трансляція почнеться за декілька хвилин до старту гри.

Динамо-Карабах — з ким зіграє переможець пари

Команда, що за підсумками двох матчів виявиться сильнішою, зіграє з переможцем пари “Твенте” (Нідерланди) — “Дунайська Стреда” (Словаччина).

Нагадаємо, що вболівальники грецького клубу ПАОК влаштували провокацію на матчі з київським “Динамо”. Наприкінці матчу греки розтягнули російський прапор у гостьовому секторі, який займали ультрас ПАОКа. У соцмережах пишуть, що поруч з ними також перебували вболівальники польського “Відзева” з Лодзі.

Згодом український блогер Олександр Волошин заявив, що під час футбольного матчу “Динамо” у Любліні охоронець розпилив йому в обличчя перцевий балончик. За словами блогера, інцидент стався після того, як він разом із друзями відреагував на появу на трибунах російського прапора.

Ще до завершення літа українців почали наполегливо готувати до думки, що наступна зима може стати чи не найважчою за весь час повномасштабної війни. Про ризики говорять представники влади, політики, військові волонтери та енергетичні експерти. Формулювання різняться — від закликів зробити підготовку до опалювального сезону державним пріоритетом до порад уже зараз подумати, де провести зиму і чи не варто тимчасово залишити великі міста.

“Найважча зима” і поради виїжджати: хто та до чого готує українців

На початку серпня про зиму окремо заговорив президент Володимир Зеленський. 3 серпня під час звернення до керівників закордонних дипломатичних установ він назвав підготовку до холодного сезону одним з очевидних пріоритетів держави. Президент нагадав, що Росія продовжує бити по газовій інфраструктурі, та попередив: у Кремлі, за наявною в України інформацією, готуються до нових ударів.

Фактично президентська заява стала ще одним сигналом: влада виходить із того, що Росія може спробувати знову використати холод як зброю, а атаки на енергетику залишаться одним із ключових сценаріїв майбутньої зими.

Однак значно жорсткіше ще в середині липня висловився голова парламентської фракції “Слуга народу” Давид Арахамія. Після зустрічі фракції з керівництвом “Нафтогазу”, де обговорювали підготовку до опалювального сезону, він заявив, що зима 2026–2027 років, ймовірно, стане “найважчою в українській історії”.

І саме це формулювання принципово змінює тон дискусії. Йдеться вже не просто про традиційне для воєнного часу “треба бути готовими до відключень”. Попереду, за словами одного з найближчих до влади парламентських політиків, може бути сезон складніший навіть за зиму 2022–2023 років, коли Росія вперше почала системно намагатися знищити українську енергосистему, і за зиму 2025–2026-го, яку глава МВС Ігор Клименко вже постфактум називав однією з найважчих в історії країни.

Ще тривожніше прозвучала заява керівника фонду “Повернись живим” Тараса Чмута. В інтерв’ю “Українській правді” він закликав українців не чекати осені, а вже в липні вирішувати, де вони житимуть узимку.

За оцінкою Чмута, пошкоджену попередніми російськими атаками енергетичну інфраструктуру неможливо повністю відновити за кілька місяців, тоді як Росія продовжує накопичувати засоби ураження. Тому частині українців, на його думку, варто розглянути переїзд із великих міст — у село, невеликий населений пункт або навіть за кордон.

Саме після цієї заяви в інформаційному просторі й почала активно звучати теза про те, що українцям нібито радять “виїжджати з Києва”.

Без світла, води й з перебоями продуктів: що загрожує великим містам

Особливе місце в цій історії посідає Київ. Столиця минулої зими вже пережила серйозні проблеми з енергопостачанням і теплом, а тепер готується до повторення російських атак. Ще у травні Київрада планувала спрямувати додатково понад 9 млрд грн на підготовку міста до наступної зими та реалізацію плану енергостійкості. У червні Віталій Кличко повідомляв, що в столиці вже встановлено нові когенераційні установки, будуються додаткові потужності, а загалом протягом року Київ розраховує отримати близько 200 МВт додаткової когенерації.

Водночас навколо фінансування підготовки виник публічний конфлікт між міською та центральною владою. Кличко заявляв, що реалізація заходів з енергостійкості столиці потребує близько 30 млрд грн і що попередньо Київ домовлявся з урядом про фінансування за принципом 50 на 50. За словами мера, держава своєї частини домовленостей не виконувала.

Тривожні прогнози щодо майбутньої зими вже не обмежуються лише можливими відключеннями електроенергії чи проблемами з опаленням. Народний депутат від “Слуги народу” Богдан Кицак ще 6 липня заявляв, що Україна входить в останню фазу підготовки до опалювального сезону в умовах критичної ситуації з боргами теплокомуненерго перед “Нафтогазом”, які, за його словами, сягнули 180 млрд грн. Депутат тоді наголошував, що Кабмін має діяти оперативно, аби “не допустити патової ситуації”.

А вже 11 серпня Кицак висловився значно жорсткіше. За його словами, швидкість і якість підготовки міст-мільйонників до опалювального сезону не відповідають реаліям, а мешканцям великих міст варто самим оцінити, чи готові вони в разі нових російських ударів залишитися без базових комунальних послуг.

“Потрібно дивитися на якість і швидкість підготовки до нового опалювального сезону, зокрема в містах-мільйонниках. Відповідно, швидкість і якість підготовки не відповідає реаліям. Це призводить до того, що потрібно буде кожному громадянину або мешканцю того чи іншого міста приймати для себе рішення стосовно того, чи готові вони до умов — без води, без світла, які можуть потенційно з’явитися в будь-який момент”, — заявив депутат.

Кицак також порадив українцям заздалегідь мати альтернативний варіант на випадок тривалих перебоїв.

“Краще бути готовими, мати альтернативні варіанти й таким чином зменшити навантаження в цілому на енергосистему у великих містах, ніж зіткнутися з фактом своєї неготовності”, — сказав він.

До проблем зі світлом, водою та теплом цього літа додався ще один показовий ризик — продовольча логістика. Російські удари по складах і розподільчих центрах уже позначилися на асортименті українських магазинів. Після атак по логістичних потужностях Fozzy Group і NOVUS, а також об’єктах окремих виробників і постачальників у магазинах “Сільпо”, “Фора” та Thrash почали виникати локальні перебої з окремими категоріями товарів. Покупці, зокрема, помічали менший асортимент молочної продукції.

Причина при цьому не в зупинці виробництва: заводи продовжують працювати. Проблема виникає на етапі доставки — після пошкодження великих розподільчих центрів продукція фізично не завжди може своєчасно потрапити з підприємства до магазину. Особливо вразливими є товари з коротким терміном придатності — молочна продукція, охолоджене м’ясо, риба та дитяче харчування, для яких критично важлива безперервна холодильна логістика.

Тому говорити про загальний дефіцит продуктів в Україні наразі немає підстав. Однак удари по складах уже продемонстрували, наскільки швидко руйнування окремих логістичних вузлів може відобразитися безпосередньо на полицях магазинів. В умовах нової масштабної кампанії РФ проти критичної інфраструктури це означає, що проблеми великих міст теоретично можуть не обмежитися лише відключеннями світла чи тепла, а зачепити також воду та стабільність постачання окремих категорій продуктів.

І саме тут виникає питання, якого ще кілька років тому могло б не бути.

П’ятий рік війни: чому Україну знову готують до критичної зими

Україна заходить уже не в першу і навіть не в другу воєнну зиму. Після початку повномасштабного вторгнення минуло понад чотири роки. Росія методично б’є по українській генерації, підстанціях, газових об’єктах і тепловій інфраструктурі ще з 2022 року. Сценарій масованих атак у морози давно не є несподіванкою — навпаки, він став практично базовим сценарієм кожного опалювального сезону.

Тому нинішня майже синхронна хвиля заяв про “найважчу зиму” породжує вже інше запитання: що саме змінилося цього разу?

Якщо держава четвертий рік поспіль знає, куди й навіщо б’є Росія, чому влітку 2026-го суспільству знову пояснюють, що воно має готуватися до надзвичайного сценарію, аж до можливого переїзду з великих міст?

Відповідей може бути щонайменше дві — і обидві потребують перевірки, а не конспірології.

Перша: ситуація в енергетиці справді настільки складна, а темпи відновлення та захисту настільки недостатні, що влада заздалегідь готує суспільство до наслідків — і водночас страхує себе від майбутніх звинувачень у неналежній підготовці. У такому випадку ключове питання полягає не в тому, чи буде Росія бити по енергетиці — це практично не викликає сумнівів, — а що держава встигла зробити за час, який мала після попередньої зими.

Друга версія значно ширша і політично чутливіша. На тлі розмов про переговори, пошуку способів завершення війни та очікування нової російської кампанії взимку постає питання, чи не використовується перспектива надзвичайно важкого опалювального сезону як аргумент, що має психологічно підготувати суспільство до необхідності політичних компромісів із Росією.

Поки що доказів того, що існує саме такий централізований задум, немає. Але сама концентрація попереджень робить питання закономірним: українців готують лише до чергової атаки на енергетику — чи одночасно до значно ширших рішень, які можуть пояснювати необхідністю уникнути ще однієї катастрофічної зими?

Дефіцит продуктів чи паніка: що насправді показали удари по складах

Перше, що варто відділити від загального тривожного фону, — ризик дефіциту продуктів. Економічний експерт Олег Пендзин у коментарі Фокусу переконує: підстав говорити, що через удари по складах українцям може забракнути їжі, немає.

“Україна є великим виробником аграрної продукції, і ми їмо хіба чверть від того, що виробляємо. Тобто дефіциту у нас не буде ні по чому”, — говорить експерт.

За його словами, російські удари справді спричинили логістичні проблеми, однак знищення окремого складу не означає зникнення самого товару. Значна частина продукції, яка знаходиться у великих розподільчих центрах торгівельних мереж, належить виробникам, а вони продовжують працювати. До того ж паралельно функціонують інші торгівельні мережі, склади яких не постраждали.

Саме тому Пендзин не очікує й автоматичного стрибка цін лише через руйнування логістичних центрів. Якщо в однієї мережі виникнуть проблеми або вона спробує суттєво підняти ціни, споживач матиме альтернативу в іншій.

А от питання до самого великого ритейлу, на думку експерта, є. Ще з 2022 року було зрозуміло, що Росія полюватиме на великі інфраструктурні об’єкти, а отже й логістику необхідно було децентралізувати так само як це поступово робили з паливним сектором та енергетикою.

“Було зрозуміло, що ворог почне бити по логістичних центрах. Ну якого біса було продовжувати сидіти в отих величезних складських приміщеннях на околицях міста, чекати, коли почне туди прилітати?” — зауважує Пендзин.

Тобто сама загроза нових ударів цілком реальна. Але, на думку економіста, перетворювати локальні перебої з постачанням на прогноз продовольчої катастрофи — перебільшення.

Ба більше, Пендзин вважає, що навколо продуктів та майбутньої зими змішалися реальні проблеми й свідоме нагнітання страху.

“Давайте ми будемо чітко розрізняти реальний стан справ і вороже ІПСО”, — наголошує він.

“Ми ж вас попереджали”: чи влада заздалегідь страхує себе від провалу

Але якщо дефіцит продуктів експерти не вважають неминучим, із підготовкою міст до зими ситуація складніша.

Політолог Ігор Рейтерович звертає увагу не стільки на самі попередження, скільки на те, як саме влада спілкується з суспільством.

За його словами, нормальна кризова комунікація мала б містити три складові: пояснення загрози, звіт про те, що держава вже зробила для її мінімізації, і конкретні рекомендації громадянам. Натомість зараз українці переважно чують лише першу частину — констатацію того, що буде важко.

“Серйозна комунікація передбачає, що ви щось констатуєте, потім кажете, що ви зробили для того, щоб цього не допустити або мінімізувати негативні наслідки, і потім кажете, чого ви чекаєте від людей. Ми наразі такої комунікації не бачимо, бачимо тільки констатацію”, — говорить Рейтерович Фокусу.

Саме тому він допускає значно прозаїчніше пояснення нинішньої хвилі попереджень: влада може просто заздалегідь створювати для себе лінію захисту на випадок проблем узимку.

“На всякий випадок влада вирішила зробити такі попередження, перекласти десь частину відповідальності потім на самих громадян, якщо щось піде не так, а по факту сказати: “Ну ми ж вас попереджали”, — пояснює політолог.

Рейтерович припускає, що влада краще за сторонніх спостерігачів знає реальний стан виконання планів енергетичної стійкості. І якщо зараз попередження стають настільки жорсткими, це може свідчити про те, що з виконанням цих планів є проблеми.

Схожу логіку бачить і Іван Ус, головний консультант Центру зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень. На його думку, частина гучних прогнозів може бути звичайним політичним “підстрахуванням”: якщо найгірший сценарій справдиться, завжди можна нагадати, що населення попереджали заздалегідь.

Є й простіше пояснення — політикам вигідніше говорити погані новини.

“Погані новини запам’ятовуються краще, ніж хороші новини”, — зауважує Ус.

На його думку, саме тому найтривожніші прогнози швидко розходяться інформаційним простором, а формулювання нерідко стають жорсткішими за початкову заяву. Як приклад він наводить історію із заявою Роберта “Мадяра” Бровді про прагнення Росії здійснювати залпи до 200 ракет: у публічному просторі, за словами Уса, це перетворилося на твердження про нібито можливість одночасного запуску 200 балістичних ракет, хоча йшлося не про це.

Сам Ус не переконаний, що зима 2026–2027 років обов’язково виявиться складнішою за попередню. Він очікує нових ударів по енергетиці та складах, однак наголошує, що Україна водночас отримує більше можливостей бити по російських засобах і районах запуску.

Водночас політолог Станіслав Желіховський вказує на об’єктивні причини, через які нинішня зима справді викликає занепокоєння. На відміну від минулого року, частина енергетичних потужностей уже знищена, а ситуація із засобами протидії балістичним ракетам залишається складною. Крім того, за його оцінкою, сигнали щодо темпів підготовки уряду до зими поки не надто оптимістичні.

Тому головне питання для нього — скільки інфраструктури вдасться відновити або замінити мобільними потужностями до початку холодів і наскільки Україна зможе посилити протиповітряну оборону.

А от перекласти відповідальність на самих киян порадою “виїжджайте” навряд чи вдасться.

“Куди людям діватися?” — запитує Желіховський.

За його словами, переважна частина жителів столиці просто не має другого будинку, родичів у селі чи фінансової можливості орендувати житло на кілька місяців. Крім того, значна частина киян прив’язана до столиці роботою і не може просто залишити місто на весь опалювальний сезон — людям потрібно продовжувати заробляти. Тому більшість киян, як і минулої зими, залишаться у місті незалежно від попереджень.

Ще гостріше питання про підготовку ставить військово-політичний експерт Дмитро Снєгирьов. Якщо суспільству протягом попередніх років повідомляли про захист об’єктів енергетики та децентралізацію генерації, то, на його думку, нинішні прогнози про можливу непридатність великих міст до життя вимагають відповіді: що саме було зроблено за цей час і наскільки ефективно витрачалися кошти на захист критичної інфраструктури.

Для Снєгирьова це одна з головних суперечностей нинішньої комунікації: якщо раніше влада говорила про захист і децентралізацію, а тепер попереджає про критичний сценарій, суспільство має право запитувати про результат попередньої підготовки.

Пендзин окремо ставить подібні питання до Києва. На його думку, замість відновлення великих і очевидних для противника енергетичних об’єктів столиця мала б активніше переходити до децентралізованої генерації. Як приклад він називає Дарницьку ТЕЦ, по якій, на його переконання, Росія може завдати нового удару.

Водночас попри всю критику столичної влади та реальні ризики відключень, економіст не поділяє апокаліптичних прогнозів.

“Я абсолютно впевнений, що будуть блекаути, абсолютно впевнений, що будуть відключення електрики. Але люди призвичаїлися, люди вже живуть в цьому не перший рік”, — говорить Пендзин.

І додає: він “абсолютно впевнений, що Київ виживе”.

“Прогрів” до компромісів: чи є за страшними прогнозами політична мета

Але є й значно гостріша версія того, чому саме зараз українцям так наполегливо говорять про холод, відсутність світла та можливу непридатність великих міст для життя.

Її прямо озвучують далеко не всі опитані Фокусом експерти.

Пендзин вважає, що частина панічних повідомлень може бути вигідна Росії як інструмент психологічного тиску на українське суспільство.

“Це робиться для того, щоби психологічно тиснути на людей і щоби люди почали тиснути на владу, щоб влада погоджувалася на капітуляцію по відношенню до ворогів”, — говорить економіст.

Саме тому заклики “тікати з Києва” він оцінює вкрай критично і навіть вважає, що походження системного нагнітання паніки мало б цікавити СБУ: чи йдеться про свідому роботу російських агентів, чи про людей, які несвідомо поширюють вигідні противнику тези.

Ще ширше цю версію розглядає Дмитро Снєгирьов. На його думку, нинішній інформаційний фон може мати відразу дві аудиторії.

Для західних партнерів демонстрація можливих катастрофічних наслідків російських ударів може бути аргументом на користь збільшення поставок засобів протиповітряної та протиракетної оборони. Для українського суспільства, припускає експерт, ті самі повідомлення можуть виконувати іншу функцію — поступово готувати громадську думку до можливих компромісів у питанні завершення війни.

Снєгирьов звертає увагу, що попередження про складну зиму з’являються на тлі дискусій про переговори та соціологічних досліджень щодо ставлення українців до можливих компромісів. Саме сукупність цих сигналів він називає можливим “прогрівом суспільства” перед непопулярними рішеннями.

Але з такою інтерпретацією погоджуються не всі.

Рейтерович версію про підготовку українців до капітуляції фактично відкидає. На його думку, за роки повномасштабної війни українці вже неодноразово демонстрували, що тривалі відключення світла, води чи тепла самі по собі не змушують суспільство погоджуватися на російські умови.

Крім того, якби влада справді готувала населення до політичного компромісу, вважає політолог, комунікація мала б бути іншою — наприклад, будуватися навколо необхідності збереження життя людей та аргументів щодо умов припинення війни. Натомість нинішні заяви концентруються переважно на енергетиці та житлово-комунальному господарстві.

Тому Рейтерович бачить значно простіше пояснення: частину підготовки могли не виконати вчасно, а тепер влада готує собі можливість у разі проблем сказати, що про ризики попереджала заздалегідь.

Скептично до версії про підготовку територіальних поступок ставиться й Желіховський. Він не виключає, що тема переговорів знову може повернутися, однак сумнівається, що навіть надзвичайно складна зима автоматично зробить українців готовими погодитися на відмову від територій.

Тож єдиної відповіді на питання, навіщо українців так наполегливо готують до “найважчої зими”, серед експертів немає.

Одні бачать передусім реальні проблеми з пошкодженою енергетикою та недостатніми темпами підготовки. Інші — спробу влади заздалегідь підстрахуватися від майбутніх претензій за принципом “ми вас попереджали”. Найгостріша версія — що страх перед холодом, блекаутами та непридатністю великих міст до життя може використовуватися як елемент психологічного тиску і підготовки суспільства до непопулярних політичних компромісів.

Але навіть серед опитаних Фокусом експертів щодо останньої версії немає згоди.