Європейська фінансова підтримка України поступово переходить у нову фазу. Якщо на початку повномасштабної війни головним завданням європейських програм було забезпечити макрофінансову стабільність держави, то тепер дедалі більшу роль відіграє питання, як за допомогою грошей прискорити структурні зміни в Україні.
Саме в цьому контексті варто розглядати оновлення Ukraine Facility та «Плану України» (Ukraine Plan). Ідеться не лише про додаткове фінансування на 2026 рік, а й про зміну механізму, за яким Україна отримує частину європейських коштів. Нова конструкція робить систему гнучкішою у випадках часткового виконання реформ, водночас жорсткіше прив’язує фінансування до змін, безпосередньо пов’язаних з європейською інтеграцією.
Для Києва це означає менший ризик втрати фінансування через окремі невиконані пункти, але й менше можливостей обмежитися формальним виконанням реформ. ЄС дедалі більше оцінюватиме не лише факт ухвалення необхідних рішень, а й те, наскільки вони змінюють роботу державних інституцій.
Від «гроші в обмін на реформи» до «гроші за рух до ЄС»
Ukraine Facility від самого початку була побудована за принципом: Україна отримує кошти, якщо виконує погоджені з ЄС реформи та індикатори. Такий підхід дав змогу пов’язати фінансову підтримку з модернізацією держави, а не лише з покриттям бюджетного дефіциту.
Однак у цієї системи є слабке місце. Формальний індикатор не завжди здатний відобразити складність реформи, особливо коли її виконання залежить від кількох незалежних інституцій. У випадку України до цього додаються війна, кадровий дефіцит і необхідність одночасно виконувати велику кількість внутрішніх та міжнародних зобов’язань.
Тому перехід до часткового врахування виконання індикаторів має значення далеко за межами конкретних виплат. ЄС фактично визнає, що реформа не завжди вкладається у схему «виконано або не виконано», а її результат іноді потребує оцінки з урахуванням контексту.
Водночас принцип «гроші в обмін на реформи» не зникає. Змінюється його акцент: важливішим стає не саме виконання формальної процедури, а ступінь наближення України до визначеного результату.
Це особливо важливо на тлі переговорів про вступ до ЄС. Реформи, які вносяться до оновленого «Плану України», дедалі більше мають бути пов’язані з бенчмарками переговорного процесу та адаптацією українського законодавства до права ЄС. Фактично фінансова conditionality поступово стає одним із інструментів просування України до членства.
8,3 млрд євро — не головна зміна
Додаткові 8,3 млрд євро фінансування на 2026 рік є важливою частиною оновленої конструкції, однак саме збільшення фінансового ресурсу не пояснює її значення. Загальна програма Ukraine Facility передбачає понад 50 млрд євро грантів і позик до 2027 року для підтримки бюджету, відновлення, реконструкції та модернізації України.
Різні частини цього фінансування працюють за різною логікою. Оборонна складова не прив’язується безпосередньо до виконання реформ, тоді як бюджетна підтримка залежить від виконання визначених Україною та ЄС зобов’язань.
Тому ключове питання для Києва полягає не лише в тому, скільки грошей надає Європа, а в тому, які рішення Україна має ухвалити, щоб ці гроші отримати. І тут відбувається важлива зміна: умови фінансування дедалі чіткіше пов’язуються з процесом вступу до ЄС.
Євроінтеграція поступово виходить за межі окремого зовнішньополітичного напряму. Вона стає частиною бюджетної, судової, антикорупційної та управлінської політики держави.
ВАКС показав слабкість старої моделі
Найбільш показовим прикладом проблеми старої системи став конкурс до Вищого антикорупційного суду. Україна мала заповнити 25 вакансій у ВАКС, а виконання цього індикатора було оцінене у 300 млн євро.
Проте конкурс 2024 року завершився значно слабшим результатом, ніж очікувалося: вдалося призначити лише двох суддів. Пізніше критерії конкурсу змінили, що дало змогу розширити коло кандидатів, а у травні 2026 року Вища кваліфікаційна комісія суддів рекомендувала до призначення вже 22 суддів.
Цей приклад демонструє обмеженість суто формального підходу. Україна очевидно просунулася у виконанні зобов’язання, однак не досягла початкового показника повністю. За старою логікою це могло поставити під загрозу всю пов’язану з індикатором суму.
За новою моделлю ЄС може врахувати «значний обсяг» виконання і визначити відповідну частину фінансування. Для Києва це означає менший ризик втрати сотень мільйонів євро через неповне виконання складного індикатора.
Водночас зростає роль Європейської комісії в оцінюванні результату. Якщо раніше виконання можна було перевірити за чітким критерієм, то тепер більше значення матиме питання, наскільки фактичний прогрес є достатнім.
«Значний обсяг» — гнучкість чи новий ризик
Поняття «значного обсягу» дозволяє не карати Україну максимально за кожне відхилення від встановленого графіка. Для країни у стані війни це важлива перевага, оскільки на виконання реформ можуть впливати обставини, які не залежать безпосередньо від уряду.
Але гнучкість має свою ціну. Чим менше в системі жорстких кількісних критеріїв, тим більше значення отримує оцінка Європейської комісії. Україні доведеться не лише виконувати реформи, а й переконливо демонструвати їхній результат.
Отже, нова модель зменшує ризик автоматичної втрати грошей, але водночас збільшує політичну вагу переговорів між Києвом і Брюсселем. Від української влади вимагатиметься дедалі більше доказів того, що виконання конкретного індикатора справді наближає систему до європейських стандартів.
Дострокова реформа стає фінансово вигідною
Ще одна зміна стосується випередження графіка. Нова система передбачає можливість отримати фінансування раніше у разі дострокового виконання відповідних реформ.
Це змінює поведінковий стимул. Якщо раніше головним завданням було не допустити пропуску дедлайну, то тепер у держави з’являється додаткова причина виконувати складні зобов’язання якомога швидше.
Для політично чутливих реформ це може мати особливе значення. Уряд і парламент отримують додатковий аргумент на користь швидкого ухвалення рішень, адже результатом може стати не лише політична оцінка, а й більш раннє надходження коштів.
Для ЄС така модель також вигідна: вона стимулює Україну не просто виконувати погоджений календар, а за можливості випереджати його.
Чому найбільші гроші прив’язані до антикорупційних реформ
Розподіл коштів за новими індикаторами показує, які саме зміни Брюссель вважає критичними. Значна частина фінансових стимулів припадає на судову систему, прокуратуру та антикорупційні органи — сфери, від яких безпосередньо залежить оцінка верховенства права в Україні.
До оновленого Ukraine Facility увійшли вісім із десяти пунктів так званого «плану Качка-Кос», а їхня сумарна фінансова «вартість» може наближатися до 2 млрд євро. Зокрема, 390 млн євро передбачено за ухвалення антикорупційної стратегії до 2030 року та державної антикорупційної програми, а ще 550 млн євро — за відновлення конкурсного відбору прокурорів Офісу Генерального прокурора та регіональних прокуратур.
Окремі виплати пов’язані зі змінами до Кримінального процесуального кодексу, забезпеченням НАБУ доступом до незалежної судової експертизи, реформуванням ДБР та вдосконаленням процесу відбору членів ВККС.
Такий перелік показує, що ЄС фінансово стимулює не просто економічні реформи, а зміни, які визначатимуть якість української держави. Для Брюсселю незалежність судової системи, спроможність антикорупційних органів і прозорий добір прокурорів — фундамент майбутнього членства України.
Найбільший виклик — не ухвалити, а змінити
Система, яка платить за реформи, неминуче стикається з ризиком формального виконання. У держави залишається спокуса зробити те, що легко виміряти: ухвалити закон, створити процедуру, провести конкурс або призначити посадовців.
Однак інституційні зміни не завжди можна виміряти одним рішенням. Закон може залишитися без ефективної імплементації, а нова процедура — існувати лише формально. Для України це особливо важливо у сфері правосуддя та боротьби з корупцією, де створення нової інституції само собою ще не гарантує зміни системи.
Тому перед Європейською комісією постає не менш складне завдання, ніж перед українською владою: оцінювати не тільки формальне виконання, а й якість результату. Якщо зараховуватиметься лише наявність закону чи процедури, система ризикує стимулювати імітацію реформ. Якщо ж оцінюватиметься практичний результат, фінансовий механізм стане значно сильнішим стимулом для реальних перетворень.
Фінансовий стимул стає частиною переговорів про членство
Найважливіший наслідок оновлення Ukraine Facility полягає в поступовому злитті двох процесів — фінансування України та її вступу до ЄС.
Раніше ці напрями можна було розглядати окремо: Україна отримувала фінансову допомогу, а паралельно виконувала рекомендації ЄС щодо членства. Тепер дедалі більше реформ одночасно стають і умовами фінансування, і елементами переговорного процесу.
Це змінює внутрішню ціну євроінтеграції. Відкладення складної реформи може мати не лише політичні наслідки у відносинах із Брюсселем, а й конкретний фінансовий ефект для державного бюджету.
Водночас для української влади це створює додатковий ресурс для проведення реформ. Європейські вимоги можна підкріплювати фінансовим аргументом, особливо коли йдеться про рішення, які зустрічають опір усередині політичної системи.
Отже, Ukraine Facility стає своєрідним мостом між фінансовою підтримкою та переговорним процесом про членство: гроші допомагають проводити реформи, а реформи відкривають доступ до наступних фінансових ресурсів.
Що це означає для України
Нова модель має для України кілька очевидних переваг. Часткове виконання реформи більше не обов’язково означає втрату всієї пов’язаної з нею суми, а дострокове виконання може прискорити отримання коштів. Крім того, фінансова прив’язка створює додатковий стимул для просування політично складних реформ.
Але одночасно зростає відповідальність української влади. Що більше коштів залежить від реформ, то дорожчим стає їхнє відкладання. А що більше значення має оцінка реального результату, то менше можливостей залишається для формального виконання умов.
У цьому й полягає головний парадокс нової системи: ЄС робить правила гнучкішими щодо форми, але жорсткішими щодо змісту.
Україна може не виконати окремий індикатор на 100 % і все одно отримати частину фінансування. Але просто ухвалити закон або створити процедуру буде надалі недостатньо, якщо за цими діями не буде реального інституційного результату.
Оновлений «План України» тому варто розглядати не лише як перелік реформ із прив’язаними до них сумами. Він поступово перетворюється на фінансовий механізм євроінтеграції, в якому гроші, реформи та переговори про членство стають складниками єдиного процесу.
Для України це водночас можливість і виклик: отримувати фінансування швидше та використовувати європейські вимоги для просування складних реформ, але водночас довести, що зміни відбуваються не лише в законодавстві, а й на практиці в роботі державних інституцій. Саме від цього залежатиме не тільки доступ до наступних траншів, а й темп руху України до членства в Європейському Союзі.
Діана Горбачук, Київ
