Болгари Бессарабії, які компактно проживають на півдні Одеської області, споконвіку відзначають свято виноградарів «Трифон Зарезан». Воно поширене також серед гагаузів України й Молдови, а ще в Болгарії, Македонії, Сербії. Цього дня господарі обрізають виноградну лозу, щоб отримати восени гарний врожай. День Трифона випадає на 14 лютого, супроводжується дійством із піснями й танцями. Ну і, звісно, того дня вино ллється рікою.

Як цьогоріч болгари Одещини відзначали «Трифон Зарезан», – у репортажі Укрінформу.

«ЗА ЗДОРОВ’Я, НА ВДАЧУ, НА ВРОЖАЙ ТА ДАЙ БОЖЕ МИР ЗДОБУТИ»

Щоб зустріти «винний новий рік», ми вирушили в село Залізничне, що за 10 км від Болграда. Цього дня місцеві господині прокидаються зі сходом сонця і готують традиційну болгарську страву – тушковану курку з рисом. А ще випікають калач, наливають вино в дерев’яну посудину та складають усе в нову сумку, накриваючи рушником. Господар будинку, перекинувши сумку через плече, йде на виноградники, де збираються всі чоловіки села. Згідно з обрядом, там вони осіняють себе хрестом, кожен бере садові ножиці й відрізає три гілки від трьох великих виноградних лоз. Знову перехрестившись, виливають принесене зі собою вино на лози.

Калач чіпляють на зрізану лозу та зав’язують поруч рушник. Болгари вважають хліб священним, адже він увібрав у себе всю силу землі та здатен передавати її винограду.

Чоловіки вибирають «царя виноградників». За традицією, це найуспішніший господар у селі. Цареві кладуть на голову вінець із виноградної лози, потім він сідає на віз, запряжений кіньми (раніше віз тягли самі виноградарі). Доїхавши до села, ця процесія ходить вулицями, зупиняючись перед кожним будинком. Господині виносять вино в білій посудині й пропонують надпити спершу царю, а потім – усім учасникам дійства. Залишки вина цар вихлюпує через плече під гасла: «Нехай наш урожай буде багатим! Нехай наш будинок буде повною чашею!». Цар відповідає: «Амінь».

До повномасштабної війни на свято Трифона приїжджали туристи з усієї країни, воно стало візитівкою болгар Одещини. Тепер дійство більш локальне, проте гості з Одеси, Ізмаїла та Рені нам зустрілися. Цього дня в бессарабському селі танув сніг, багнюка сягала колін, тож господарі гостей у поле не повели, а організували свято в Будинку культури.

Однак нам пощастило більше: засновник місцевого музею Сергій Драганюк, якому й випало бути Царем Трифоном, запросив нас подивитися, як ріжуть лозу на винограднику. Дорогою Сергій розповідає, що від початку повномасштабної війни життя в селі занепадає: більшість молоді виїхала, чоловіки пішли на фронт.

– Колись були плантації, поля винограду. Тепер усе зменшилося, кожен вирощує виноград у себе на городі. У мене – сім сортів, ще бесідка під три сорти. Раніше найкраще вино у нас в селі було зі сорту Зайбер, а тепер його не вирощують. Я виготовляю вино, ракію. Усе для себе, на продаж не йде, бо в нас всі виноробством займаються, – ділиться він.

В’язнемо в багнюці, проте йдемо до найбільшого куща на городі – як заведено традицією.

Із нами – керівниця народного фольклорного колективу «Радість» Галина Бірюкова. У сьогоднішньому дійстві вона грає роль дружини Трифона.

Діставшись «головного» куща, Трифон береться до роботи. Миє руки й витирає рушником, а далі – хреститься, підкопує кущ і посипає золою. Потім зрізає з куща старі гілочки. Вважається, що так виноград дасть найкращий врожай, а родина проживе рік у злагоді.

– Коли обрізаємо виноград, обов’язково поливаємо зрізані гілочки вином. У народі кажуть: «За здоров’я, на вдачу, на врожай та дай Боже мир здобути». Зрізана лоза – оберіг. Її зав’язують червоною стрічкою, що символізує прихід весни, та залишають у будинках під дахом. Під кінець дійства на виноградник кладуть хліб, – пояснює нам Галина Бірюкова.

Після цього усі учасники мають випити чарку вина. За повір’ям, нове вино буде таким, як те, що подавалося на «Трифона Зарезана».

До Будинку культури на продовження ми вже не встигали, адже мали побачити, як відзначають «Трифона» у Болграді. У місті на одній із площ організували ярмарок на підтримку ЗСУ, де виробники крафтової продукції пригощали відвідувачів традиційною випічкою, м’ясними стравами та вином.

ЛЕГЕНДА ПРО ЛОЗУ Й ВІСЛЮКА

У першій ятці нам одразу налили по келиху глінтвейну. Смачнішого не куштували в житті, хоча взимку доводилося не раз грітися таким напоєм. Який секретний інгредієнт додала жителька села Криничного Марія Желяскова у свій витвір мистецтва, ми так і не дізналися. Питаємо жінку, чи дотримуються в її родині стародавніх звичаїв на Трифона Зарезана.

– Болгари кажуть, що це свято залюблених у вино. У моїй родині його відзначають так, як це робили наші пращури. Ранок почався з того, що чоловік зробив зарубку сокирою на дерев’яному порозі. Потім зібралися сусіди й поїхали на виноградники. Там, зокрема, моляться Богу, щоб лоза народила врожай. Попри раннє вставання і втому через приготування, я сьогодні сповнена радості. Вийшло сонце вперше за останні дні, морози відійшли, справді відчувається наближення весни. Це дуже яскраве свято, чекаємо тільки на Перемогу. Щоб на душі було спокійніше, щоб наші захисники могли святкувати разом із нами, щоб родини зібралися, – ділиться пані Марія.

А от легенду, чому Трифона називають Зарезан, розповів нам мешканець Ізмаїла Олександр, який приїхав до Болграда разом із групою туристів. Щоб почути історію, ми мали неодмінно скуштувати ракії – національного напою болгар, який Ігор приготував власноруч. За його інструкцією, 70-градусний напій треба «просто шандарахнути». Відмова дегустувати не приймалася, тож ми набралися сміливості і зробили по ковтку. Смачною ракію не назвеш, але задоволений Олександр почав розповідь.

– Із цим святом пов’язують багато легенд. Найправдивіша та найцікавіша – грецька історія. У Греції жили виноградарі, у одного працьовитого господаря було багато кущів. Якось він захворів і не міг вийти до виноградників. Тоді його голодний віслюк вийшов на город і погриз лозу. Коли чоловік одужав і побачив це, він засмутився, адже подумав, що виноградники тепер зіпсовані. Віслюка він подарував сусіду, тварина погризла кущі й там. Проте після цього виноградники цих двох господарів дали найкращий врожай у всій Греції. І тоді люди зрозуміли, що кущі треба підрізати. А щодо Трифона, за однією з легенд, його назвали Зарезаном через те, що під час підрізання лози він відрізав собі шматок носа. Кажуть, це йому кара за те, що не поважав своїх батьків, – розповів Олександр.

ІГРИ КУКЕРІВ

Окрім ярмарку, у Болграді виступили танцювальні та співочі колективи, «родзинкою» ж стала участь у святі колективу кукерів. Їхній виступ символізує відхід зими, оновлення життя, родючість і добробут.

Кукери – чоловіки та хлопці у святкових костюмах із поєднанням жіночого й чоловічого одягу. На поясі носять великі дзвони вагою понад 20 кг, а в руках тримають палиці. Усі атрибути та виконані ними ритуальні дії мають спільний сенс – відганяти злі сили та очищувати простір. Особливу роль відіграють маски, які виготовляють заздалегідь із дерева, хутра, шкіри й пір’я. Вони мають навмисне «страшний» вигляд, щоб лякати зло, водночас зроблені з високою майстерністю.

У кукерських іграх беруть участь різні персонажі: господар і господиня, наречена й наречений, ведмідь, цигани, лікар, дід, баба та діти, воли тощо.

Першим ритуалом є обхід усіх будинків села з побажаннями здоров’я, врожаю та добробуту, під час якого кукери розігрують комічні сценки. Важливий елемент – обрядова оранка та засівання.

У Болграді група кукерів під керівництвом Петра Дімітрова створена на базі танцювального ансамблю «Бессарабія». Це друга участь колективу у святі Трифон Зарезан.

Якщо стисло переказати враження від побаченого – це гучно, магічно й заворожливо. Відчуття, що спостерігаєш за якимось давнім ритуалом. Подивитися на кукерів, здається, прийшли усі жителі Болграду. За туристів годі й казати. Люди фотографувалися з персонажами ходи, а деякі жінки намагалися поцілувати кукера в довгий ніс маски – як нам пояснили, є повір’я, що завдяки тому в родині цього року з’явиться дитина.

– Ми поновили традицію, яка була неактивна. Носії знань є у селах, але люди не проводили дійство або спрощували його. Наприклад, замість костюмів просто одягали кожухи. Ми ж об’єднали досвід кукерів з усіх болгарських селищ, а Петр Дімітров, експерт та людина з великим досвідом, допоміг нам відтворити дійство. Підібрали костюми, реквізити. Мене просто переповнює щастя, коли розповідаю, це для нашого народу дуже важливо, – розповів керівник організації «Болградське народне зібрання» Сергій Русєв.

За його словами, персонажі волів, господаря та господині символізують продовження життя.

– Люди сіють, чекають на врожай хліба та винограду, приплід у скотини та птиці. Найголовніше – поповнення в родині. У руках кукерів – палиці, якими стукають по землі, – це символізує чоловічу силу, «запліднення» землі. На масках та взутті – фалічні символи, це також на продовження роду, – пояснив Русєв.

За його словами, до кукерської групи, окрім чоловіків, цього року долучилися й діти – учні 10–11 класів. Наймолодшому учаснику групи – 15 років, найстаршому – 70.

Костюми виготовляють кілька майстрів.

– Спочатку наші майстри не були готові до такого замовлення. Потім знайшли чоловіка з Кубея, який пошив шкіряні панчохи. Майстер з виготовлення масок є у Кам’янці, з бавовни – у Кірничках, є й майстер із бісеру. Ми повністю можемо забезпечити процес виготовлення костюма, – розказав Сергій Русєв.

Він зазначив, що така діяльність добре впливає на психоемоційний стан людей.

– Ми усіх «завели». Тепер кожне село хоче свою кукерську команду. Є люди, які бажають долучитися, але сором’язливі. Найголовніше – це розв’язує проблему депресії. До нас прийшли хлопці з фронту, вони пригнічені, їм важко адаптуватися до звичайного життя. Двоє вже в команді – сьогодні вони не виступали, але допомагали виготовляти костюми, – додав Русєв.

Зауважує, що у групі планують збільшити кількість дійових осіб і, відповідно, образів.

– У нас 21 костюм. Але ще у групі – троє музикантів і троє помічників. Плануємо шити костюми і для інших персонажів. Кожен знайде свій інтерес, обіграє та висміє відповідний образ, – додав він.

Переповнені емоціями від незвичайного дійства, ми вирушили до Одеси. Уже в автівці я знайшла в кишені куртки два зернятка пшениці – нею «господар» із команди кукерів засівав землю. Кажуть, якщо піймати парну кількість зернят, рік буде позитивним. Хоч я і не фермер, на кого поширюється ця прикмета, сподіваюся, що удача не обійде й мене.

Ганна Бодрова, Одеса

Фото і відео Ніни Ляшонок / Укрінформ