Росія зробила свої ударні дрони швидшими. Для української ППО це означає не просто нову характеристику чергової модифікації «Шахеда» і не лише потребу в ефективному засобі протидії. Адже навіть тоді, коли протиповітряні підрозділи матимуть достатню кількість зенітних боєприпасів, здатних наздоганяти реактивні БпЛА ворога, проблема, про яку нині мало говорять, нікуди не зникне.

Час.

Для ППО на ухвалення рішень і перехоплення реактивних цілей під час масованих атак часу залишатиметься надто мало.

Про новий виклик, який постає внаслідок застосування Росією швидкісних дронів, та про логіку його подолання — в аналітичних нотатках Укрінформу.

ВІД ЕКЗОТИКИ ДО МАСОВАНОГО УДАРУ

В останній місяць літа РФ застосувала проти України понад 2500 реактивних безпілотників. Про це 30 серпня повідомив радник Президента України з питань розвитку технологічних напрямів оборони Сергій Бескрестнов. У липні їх нарахували близько 1500, за місяць — приріст на тисячу.

Тут важлива не тільки цифра. Реактивний дрон перестає бути екзотичною новинкою й стає частиною масованого, комбінованого удару. До того ж, за словами Бескрестнова, такі апарати росіяни запускають майже одразу після виробництва, а це, крім іншого, означає, що зростає й сам темп повітряної кампанії.

Україна вже проходила через подібну зміну правил гри. Коли ворог почав масово застосовувати дешеві іранські безпілотники, стало зрозуміло, що відповідати на кожен «мопед» дорогою й дефіцитною зенітною ракетою неможливо. Так з’явилися мобільні вогневі групи, а згодом і безпілотники-перехоплювачі.

Логіка цих рішень була простою і зрозумілою: дорогий засіб не варто витрачати там, де ціль можна знищити дешевшим. Цією логікою варто скористатися знову, але вже за жорсткіших умов: засіб має бути не лише дешевим — він має встигати до цілі.

Наразі з цим викликом доводиться боротися «дідівським» способом — відбивати атаки реактивних дронів за допомогою винищувальної авіації та ЗРК.

Але ще 24 серпня начальник управління комунікацій Командування Повітряних сил Юрій Ігнат заявив, що Україні бракує ракет, причому не лише для Patriot, а й для інших наземних та авіаційних платформ ППО. Тож створення власних реактивних дронів-перехоплювачів стало критично важливим.

Наприкінці серпня міністр оборони Євгеній Хмара повідомив, що Україна має чотири потенційні перехоплювачі реактивних «Шахедів», які пройшли польові випробування. Наступне завдання — довести ці рішення до необхідного рівня й масштабувати виробництво до тисяч одиниць.

Поки що про всі чотири рішення відомо небагато. Публічно відомо про Alexa Spatium — перший український реактивний перехоплювач, прийнятий на озброєння 21 серпня. Він призначений, зокрема, для боротьби з реактивними «Геранями-3», «Геранями-4» та іншими малорозмірними цілями. Серед його переваг у Міноборони назвали високу швидкість, автоматизацію процесів і мобільність. Зокрема, комплекс можна перевозити пікапом. Про решту розробок у відомстві подробиць не розповідають.

17 вересня в коментарі Укрінформу начальник відділу Центрального управління інноваційної діяльності ЗСУ полковник Владислав Волошин повідомив, що Збройні сили України вже випробовують на передовій чотири перспективні моделі безпілотників-перехоплювачів для протидії реактивним БпЛА російських військ, а ще близько десяти виробників випробовують власні розробки. За його словами, йдеться про моделі як із реактивними двигунами, так і з електричною силовою установкою.

19 вересня Президент України Володимир Зеленський повідомив, що Служба безпеки України двічі упродовж доби успішно застосувала новий український перехоплювач проти реактивного дрона «Герань-5».

Тобто робота над створенням швидкісних аналогів P1-SUN ведеться. І це хороші новини. Але між «перехоплювач працює» і «перехоплювачів достатньо для відбиття масованої атаки» — величезна різниця. До того ж є ще одна проблема. Поки Україна створює дешевий засіб проти реактивного «Шахеда», Росія вже готує наступну категорію цілей.

Так, 14 вересня Бескрестнов заявив, що РФ працює над дешевими крилатими ракетами, які, за його словами, мають летіти на малих висотах зі швидкістю 500–750 км/год. За його словами, українська розвідка має дані про контрактування їхнього виробництва у масштабах, зіставних із реактивними «Шахедами». Серед названих ним розробок — «Бандероль», «Дань-Т», «Дань-М» та «Гербера-5».

За оцінкою Бескрестнова, перші масовані застосування такої зброї можуть розпочатися приблизно через п’ять-шість місяців. Отже, з огляду на нинішні реалії та ймовірний розвиток подій, маємо розуміти, що проблема не зводиться до того, щоб створити один досить швидкий перехоплювач. Цілі будуть різними — за швидкістю, висотою, дальністю, маршрутом і характером польоту. І під кожну з них може знадобитися свій засіб.

Це добре видно на прикладі російської атаки 28 серпня. Тієї доби, за даними Повітряних сил, Росія запустила по Україні 96 ударних безпілотників, понад 70 із яких були реактивними. Крім того, в атаці взяли участь сім малогабаритних крилатих ракет S8000 «Бандероль».

ЛОГІКА ЗАХИСТУ

Отже, в одному ударі поєдналися різні за швидкістю, характеристиками та можливостями цілі. Звичайний «Шахед» залишає ППО більше часу на реакцію. Реактивний дрон летить значно швидше і цей час скорочує. «Бандероль» — ще складніша ціль: це малогабаритна крилата ракета з крейсерською швидкістю 520–560 км/год і максимальною — до 620–650 км/год. Дальність її польоту становить до 500 км, бойова частина — до 150 кг. Українська розвідка також повідомляла, що Росія здатна виробляти до 80 таких боєприпасів на місяць.

Більшість засобів повітряного нападу 28 серпня ворог спрямував на українську столицю. ППО знищила або подавила шість «Бандеролей» та 73 дрони.

Але увагу варто звернути не лише на кількість збитих цілей, а й на умови збиття: упродовж однієї атаки ППО отримала одразу кілька різних завдань і змушена була ухвалювати різні рішення одночасно. Повільніші дрони зустрічали мобільні вогневі групи, реактивні уражали доступними швидшими засобами, частину цілей придушували засобами РЕБ, а проти найскладніших застосовували зенітні ракети.

Логіка цієї ситуації підказує й те, що за масованого застосування ворогом різних засобів повітряного нападу недостатньо просто мати різні засоби перехоплення. Треба ще й встигати правильно розподілити їх між цілями. Для цього за кілька секунд необхідно визначити, що саме летить, куди прямує, наскільки небезпечною є ця ціль і який із доступних засобів має найбільші шанси її перехопити. Причому робити це потрібно одночасно для десятків або навіть сотень об’єктів.

Вручну виконати такий обсяг роботи просто неможливо. Оператор не може в реальному часі для кожної цілі окремо зіставляти її швидкість, висоту, маршрут, час до підльоту, характеристики перехоплювача та наявні боєприпаси. Тут потрібна автоматизація.

Причому йдеться не про додаткову функцію чи зручний інтерфейс. Потрібна система, яка бачить усі цілі, збирає інформацію з різних джерел, оцінює їхню небезпеку й допомагає визначити, чим саме зустрічати кожну з них.

Схема роботи при цьому має змінитися: замість простої «виявили — дали засіб — збили» — «виявили — оцінили — визначили пріоритет — вибрали засіб — перехопили».

ЯК ПЕРЕМОГТИ ЧАС

І це не технологія далекого майбутнього. Окремі елементи такої роботи вже використовують у Силах оборони.

Один із прикладів — бойова система DELTA. Вона збирає інформацію з різних джерел в одну цифрову картину, а окремі її інструменти за допомогою штучного інтелекту автоматично виявляють, розпізнають та аналізують об’єкти.

Обсяг інформації, з яким доводиться працювати системі, наочно пояснює, чому без автоматизації вже не обійтися. У липні Міністерство оборони повідомляло, що лише за червень у DELTA було внесено понад 200 тисяч уражень ворожих цілей. Щомісяця цифрова мапа отримує понад 8 мільйонів нових об’єктів, а через систему щодня проходить понад 75 тисяч відеотрансляцій.

За такого потоку даних людина фізично не встигне однаково швидко все переглянути й оцінити. Саме тому автоматизація потрібна не для зручності оператора, а для того, щоб система ППО встигала за швидкістю самої атаки.

Є й конкретніший приклад. У DELTA працює ШІ-платформа Avengers, яка автоматично виявляє ворожі об’єкти на відео. Ще у 2025 році Міноборони повідомляло про середній час такого виявлення — 2,2 секунди.

Звісно, це не система управління ППО і не готовий алгоритм розподілу ракет між повітряними цілями. Але принцип саме той, який потрібен для нового ешелону захисту нашого неба: машина має взяти на себе ту частину роботи, на яку людина витрачає дорогоцінні секунди на перегляд і зіставлення величезної кількості даних.

Інший приклад уже безпосередньо стосується перехоплення «Шахедів».

У червні державний кластер оборонних технологій Brave1 повідомив про бойове випробування на Харківщині технології MaXon Systems, яка автоматизує 95 відсотків процесу перехоплення — від запуску дрона до ураження цілі. Перехоплювач інтегрований із радарним полем, оператор обирає ціль і дає команду, після чого система сама веде дрон до неї, а на фінальному етапі штучний інтелект розпізнає та захоплює «Шахед». Водночас контроль залишається у людини: атаку можна скасувати.

І це вже значно ближче до того, що потрібно для масованого протиповітряного бою.

Але навіть така система вирішує лише частину завдання. Так, вона може автоматично довести конкретний перехоплювач до обраної цілі. Але наступний рівень — вирішити, якому саме перехоплювачу яку саме ціль слід віддати.

ОРЕЛ І РЕШКА ШВИДКОСТІ

Уявімо десятки цілей і десятки доступних засобів. Системі потрібно знати, де перебувають перехоплювачі, яку вони мають швидкість і дальність, скільки їх залишилося, які підрозділи вже отримали завдання, де є мобільні вогневі групи, де працює РЕБ, які комплекси мають ракети, а які вже витратили частину боєкомплекту тощо.

Тобто машина повинна бачити не тільки повітряного противника, а й власну ППО. Лише тоді вона зможе запропонувати оператору: ціль № 1 передати цьому перехоплювачу, ціль № 2 — іншому, ціль № 3 — спробувати придушити РЕБ, а для цілі № 4 залишити ракетний комплекс.

Людина при цьому отримує вже не десятки розрізнених даних, а готову картину для ухвалення рішення. Тож ідеться не про систему, яка сама вирішує, кого знищувати, а про алгоритм, який забирає у людини рутинну роботу з пошуку, зіставлення та сортування інформації і залишає за людиною найважливіше — ухвалення рішення.

Така логіка вже використовується за межами безпосередньо ППО. На початку 2026 року в DELTA запустили Mission Control — цифрову систему управління дроновими операціями. Вона автоматично збирає дані про тип БпЛА, маршрут, завдання та результати місії, а командири отримують картину роботи підрозділів у реальному часі без ручних зведень.

Це важливий досвід для захисту неба. Якщо система може в реальному часі бачити не лише противника, а й власні сили, наступним кроком стає поєднання двох картин: що летить назустріч і чим його можна збити чи знешкодити.

Саме в такому напрямі вже рухається технологічна екосистема навколо «малого ППО».

У червні Brave1 оголосив про співпрацю з Командуванням Сил безпосереднього протиповітряного прикриття. Серед заявлених напрямів — протидія реактивним БпЛА, дешеві ракети-перехоплювачі дальністю три та п’ять кілометрів, дистанційне керування перехоплювачами. Окремо в межах міжнародної програми Brave1 у 2026 році визначено пріоритети для радарів наведення перехоплювачів, БпЛА-носіїв із радарами та автономних систем наведення.

У підсумку реакція на нову загрозу у вигляді реактивних дронів не зводиться до одного чи кількох дронів, які мають бути швидшими за «Шахед». Формується цілий комплекс компонентів: радари, сенсори, зв’язок, автоматичне розпізнавання, наведення, перехоплювачі та людина, яка контролює рішення.

І в цій формулі основним показником є швидкість.

Швидкість російського дрона — проблема, а швидкість українського рішення — спосіб її подолання.

Іван Ступак, Київ.

Фото ілюстративні з відкритих джерел.

Андрій виріс у селі Сторожове Чутівської громади Полтавської області. Як і його дідусь, став механізатором і працював у місцевому фермерському господарстві, розповіла тітка загиблого Надія Тесленко.    

“Племінник ріс без батька, тож велику роль у його вихованні відігравали бабуся з дідусем. Андрій виріс трудолюбивим, змалечку допомагав по господарству. Був добряком, людиною, яка ніколи не відмовляла в допомозі іншим. Це підтвердять односельці – вчителі, сусіди. Працював на тракторі, обробляв поля, робив свою роботу сумлінно. На жаль, у молодому віці він втратив маму – моя сестра пішла у засвіти через тяжку хворобу. Вона любила його понад усе”, – каже жінка.

Коли почалися бойові дії на сході України, Андрій потрапив у першу хвилю мобілізації.  

“Він служив строкову службу, тож був серед тих, кого викликали першими. Був у АТО протягом року, в 2014-2015-му. Були і контузії, й побачив таке… що потім не давало спокою. Але коли почалася повномасштабна війна, сказав мені телефоном: “Якщо прийде повістка, я піду, ховатися не буду, я ще не забув, як тримати автомат у руках””, – згадує пані Надія.  

Андрія мобілізували у липні 2023 року. Він служив у 44-й окремій механізованій бригаді. Боронив Донеччину, зокрема, Часів Яр. Двічі мав осколкові поранення й після лікування повертався у стрій.  

На початку серпня 2025 року зв’язку із захисником не стало, розповідає донька Аліна.

“Так бувало і раніше… Якусь звісточку я могла отримати від командира – що живий, що на завданні… І цього разу я сподівалася, вірила. Нам казали, що він на позиції, що їх неможливо евакуювати, але це станеться…”, – каже Аліна.  

Андрій Ферульов загинув 6 листопада 2025 року, виконуючи завдання на Костянтинівському напрямку. За два тижні його провели в останню путь у рідному селі.  

“Для мене він був опорою, другом, тим, до кого я могла звернутися з будь-яким питанням. Він умів вислухати, підтримати, сказати коротко, але точно. Він був справедливим, добрим і сміливим. Пішов на війну, бо не міг інакше, захищав Україну так само, як усе життя захищав мене. Я дуже ним пишаюся. І хоч його вже немає поруч, він назавжди для мене залишиться Героєм”, – говорить дівчина.

Вічна слава Воїну! Дякуємо за захист! 

Юлія Байрачна 

Фото надані Аліною Ферульовою

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Як передає Укрінформ, про це у соцмережах повідомили кілька політиків та блогерів, серед яких політик Артур Палатний, громадський діяч Юрій Гончаренко та колишній заступник голови СБУ Віктор Ягун.

«Загинув Микола Карпюк… (…) Втрата, яку неможливо виміряти чи описати словами. Людина, яка все життя присвятила Україні, яка ніколи не гналася за славою, грошима чи посадами. Людина, яка витримала катування в російській тюрмі. Яку викрали в 2014, бо розуміли його вагу для національного руху України», – зазначив Юрій Гончаренко у Фейсбуці.

Віктор Ягун у Фейсбуці написав, що Микола Карпюк був із тих людей, для яких Україна була не словами, а частиною самого життя. «Він зробив свій вибір давно і залишався йому вірним за будь-яких обставин. На його долю випало багато важкого. Те, що могло зламати іншого, його не зламало. Він залишався собою — прямим, принциповим, небайдужим», – зазначив Ягун.

Артур Палатний також повідомив про смерть Карпюка. Він зазначив, що знав його особисто та назвав його людиною, яка присвятила життя боротьбі за Україну.

Як повідомлялося, 7 вересня 2019 року між Україною і Росією відбувся обмін у форматі 35 на 35. На батьківщину повернулися 11 незаконно засуджених українців: Олег Сенцов, Роман Сущенко, Микола Карпюк, Олександр Кольченко, Володимир Балух, Станіслав Клих, Олексій Сізоновіч, Павло Гриб, Едем Бекіров, Євген Панов, Артур Панов, а також 24 моряки, які були захоплені Росією в районі Керченської протоки в листопаді 2018 року.

26 травня 2016 року суд Чечні засудив Карпюка та Клиха до 22,5 і 20 років ув’язнення відповідно. Їх звинуватили у вбивстві російських військових у Грозному в 1994-1995 роках.

За версією російського слідства, Клих і Карпюк були членами організації УНА-УНСО і наприкінці 1994 – на початку 1995 року воювали проти російських федеральних сил у складі збройних формувань самопроголошеної республіки Ічкерія. На слуханнях сторона обвинувачення не надала жодних доказів того, що Клих і Карпюк були в Чечні в цей період.