Вситавка “Куди веде течія?” — візуально-філософський мистецький проєкт про те, як спадок минулого і сформовані раніше соціальні сценарії продовжують впливати на наше життя сьогодні відкрилася ввечері 27 березня в Одеському музеї Західного та Східного мистецтва.

Як повідомили кореспондентці Інтента, авторки робіт, які презентували на виставці, основою проєкту став старий килим. 

Авторками стали:

• Анастасія Бас – концептуальна мисткиня з Криму, яка створює арт-об’єкти, поєднуючи живопис, крафтові техніки та артефакти війни, трансформуючи їх у нові сенсові форми Анастасія Бас. 
• Lesiapik – діджитал-мисткиня, яка у своїй творчості звертається до теми впливу війни на суспільство, досліджує тілесність та інклюзію.
• Олександра Худинцева – фотографка, яка працює з візуальною антропологією та соціальною фотографією.

“Ми намагалися підняти питання чи зовнішні події впливають на нас, чи ми впливаємо на них? Праця кожного з нас – це заглиблення в це питання. Ми намагаємося на прикладі об’єктів, які використовуємо щодня зрозуміти, чи це історична пам’ять, чи надбання наше, чи якісь події, які варто було б залишити у минулому. Спроба замислиттися ким миє? Чи в наших силах змінити майбутнє?”, – пояснила Анастасія Бас.

За словами Олександри Худинцевої спочатку замислили абсурдну фотосесію на пляжі. Винесли туди килим й пилососили, що стало символом абсурдності деяких дій сьогодення.

“Ми задумали спочатку цю ідею, як трохи абсурдну фотосесію на пляжі для того щоб сфотографувати килим за межами звичного простору. Так ми трохи змінили сенси, продемонструвавши, що килим то не лише предмет побуту, але й символ. На фото є старий килим та новий пилосос й трохи абсурдна дія – пилососити килим на пляжі. Так виник проєкт “Кудиведе течія?”. Ми хотіли показати як минуле через сьогодення впливає на наше майбутнє”, – розповіла фотографка.

Проєкт складається з двох частин, об’єднаних ідеєю трансформації значень. Через зміну контексту звичні предмети та образи втрачають свої усталені функції й набувають нових сенсів. 

“Я сказала Саші: “Саша, є килим, є пилосос – надо фоткать”. Була класна погода. Я подумала, що це буде такий оксюморон, щось незвичайне в плані, що ми витягаємо звичайні речі й переносимо їх у дивне середовище. Тому виходить якісь дисонанс. Я хотіла передати людям власне відчуття дисонансу, що ось війна й у той же час виставка проходить, тут бомби падають, ти на клаовище йдешь, а потім в театр й цей дисонанс завжди зі мною. Хотілось його передати людям. Головне питання в нас було в тому, чому ми повторюємо ті самі речі коли змінилося середовище?. Й оцей пилосос та килим це символ того, що ми робимо якусь звичну справу, а навколо все змінилося, а ми просто продожуємо ті самі сценарії й питання, а чи потрібні вони нам? Тобто ми не відкидаємо радянську спадщину, але постає питання що з нею робити? Й хотилося показати, що на це питання кожен має сам собі відповісти”, – розповіла діджитал-мисткиня Леся (Lesiapik). 

Виставка триватиме один місяць і супроводжуватиметься публічною програмою: авторськими екскурсіями від мисткинь, мистецькими лекціями та відкритими діалогами з глядачами.  

Кирило Бойко