Події
три історії родин морських піхотинців у документальному фільмі Тетяни Станєвої
Як чотири роки дружини захисників чекають, волонтерять, виховують дітей і переживають втрати
Нещодавно в Києві відбувся закритий показ документального фільму «Вона» режисерки Тетяни Станєвої. До офіційної прем’єри в Україні його вже показали в Болграді Одеської області, бо це історія про жінок, які там мешкали на початку повномасштабної російсько-української війни, та їхніх чоловіків – морських піхотинців із військової частини, яка дислокується в українській Бессарабії.
Місцем офіційної світової прем’єри стрічки цього року 25 лютого стала столиця Болгарії – Софія, бо розповідає, зокрема, про українських болгар. Також фільм, який ще називають щоденником дружин військових ЗСУ, показали у Пловдиві.
У Київ приїздили майже всі головні герої і героїні стрічки, що показує зв’язок тилового життя і служби українських захисників, які чинять спротив російській агресії. Тож Укрінформ подивився документальний фільм «Вона» й поспілкувався з військовими та їхніми дружинами, щоби більше дізнатися про зйомки і моменти, які лишаються за кадром.
ФОКУС УВАГИ НА ЖІНКАХ УКРАЇНСЬКИХ ЗАХИСНИКІВ
За понад чотири роки професійно створено десятки документальних фільмів про повномасштабну російсько-українську війну: «20 днів у Маріуполі» Мстислава Чернова
(здобув премію «Оскар» у номінації «Найкращий повнометражний документальний фільм») і цього ж режисера «2000 метрів до Андріївки»; «Одного літа в Україні» Володимира Тихого; «Порцелянова війна» Брендана Белломо і Слави Леонтьєва; цикл фільмів про митців «Культура vs війна», ініційований асоціацією «Дивись українське!»; «Да Вінчі» Володимира Сидька; «Андрій Жованик. Світ як воля та уява» Сергія Дарійчука; «Куба & Аляска» Єгора Трояновського, багато інших.
Стрічка «Вона» Тетяни Станєвої поміж усіх вирізняється темою – тим, що фокусує увагу на житті жінок та родичів українських захисників, допоки роками чоловіки захищають країну від ворожого нападу. А ще це фільм-спостереження за героями упродовж кількох років.
«Майже чотири роки я спостерігала за цією історію. І вона про любов: дружин до військових; військових до своїх родин; нас усіх – до рідної землі. Про любов, яка перемагає страх і мотивує битися; яка змушує чекати та єднає нас усіх у допомозі війську», – коментує режисерка фільму «Вона» Тетяна Станєва, ініціаторка й організаторка Міжнародного етнографічного кінофестивалю «ОКО», який народився в українській Бессарабії і міцно поєднав Україну і Болгарію.
Документальний фільм «Вона» розповідає про життя після 24 лютого 2022 року жінок різного віку: Ольги Атанасової, Олени Лисак і Ніни Биковської. Їх об’єднує те, що вони стали обраницями військових 88 окремого батальйону морської піхоти Збройних сил України. Тож разом переживають за захисників, волонтерять, долають психологічні проблеми та травми.
Насправді у фільмі більше сюжетних ліній. Глядачі співчувають гагаузці Христині Карагез, яка втратила на війні свого чоловіка – Костянтина Карагеза, уродженця села Залізничне Болградського району. Творці стрічки, зокрема, підсвічують гуманітарну ініціативу «Буджак реліф», яка була створена в Україні у співпраці з турецькими партнерами, залученими за ініціативою «Союзу гагаузів України» для посилення гуманітарної підтримки південного регіону.
«Я особисто щиро радію, що мій Болград і наш 88 окремий батальйон морської піхоти у кадрі і в архіві нашої війни. В історичній памʼяті нашої країни є звитяги, супротив і боротьба мого Південного краю», – констатує режисерка й додає, що фільм зроблений за підтримки Міністерства культури України.
Кожна з понад тисячі п’ятиста діб повномасштабного супротиву агресії РФ із безпрецедентним героїзмом українців різних етнічних груп та дуже болючими втратами нерідко наповнені, на жаль, і непорозуміннями між тими, хто постійно перебуває на фронті, та деякими людьми в тилу. Тетяна Станєва сподівається, що кіноісторія «Вона» зменшуватиме прірву відчуження між військовими і цивільними.
Досвід тих і інших дуже різний, проте кожен живе у війні. І головне – порозумітися, відчути стан того, хто поряд чи на відстані. Бо за відносним тиловим спокоєм, порівняно з гарячими точками фронту, може причаїтися чиясь болюча раптово перервана вагітність чи нервова перенапруга, яку неможливо здолати без допомоги лікарів і транквілізаторів.
«ТА СКІЛЬКИ Ж ЦЕ ТРИВАТИМЕ»: ІСТОРІЯ ОЛЕНИ І ДМИТРА
У кадрах документального фільму «Вона» – переважно цивільне життя. Моменти вихоплювали кілька років поспіль із літа 2022-го: спочатку у Болграді, де застала всіх героїнь повномасштабна російсько-українська війна, а потім – у Житомирі, куди деяких героїв кінооповіді закинула доля згодом.
Прохання документалістів знімати військових 88 окремого батальйону морської піхоти задовольнили не відразу. Але режисерка Тетяна Станєва цілеспрямована й наполеглива у своєму намірі реалізувати задум, тож дозвіл отримали. І один день зйомок на Покровському напрямку вже восени 2025 року додав унікальних кадрів із захисниками.
Одна з історій у фільмі – Олени Лисак, яка зараз перебуває у відпустці для догляду за дитиною. Меншому синові подружжя, чиїм першим словом стало «тата», зараз – понад півтора рочку. Старший уже ходить у другий клас, а на початку фільму глядачі його бачать ще в дошкільному віці.
«Продовжуємо підтримувати хлопців, наскільки це зараз можливо, – коментує Олена. – Чоловік продовжує служити, вже у званні майора. Ми терпляче чекаємо і віримо, що все буде добре: Діма повернеться, і ми разом насолоджуватимося спілкуванням із нашими дітьми».
Співрозмовниця додає: «Кожен момент фільму, який ми переглядаємо, – це для мене не просто «альбом спогадів». Кожну минулу подію я проживаю знову. Те, що всі бачили у фільмі, – це десь 7 % нашого реального життя, нашого болю і радощів».
Олена дякує долі, що чоловікові надали кількатижневу відпустку, тож сім’я мала змогу побути разом. Коли Дмитро на службі, якомога частіше намагаються спілкуватися через відеозв’язок – щоби хоч у такий спосіб тата-військового бачили сини.
«Коли народився молодший, Діма приїхав і одразу поїхав, – розповідає Олена. – Потім приїхав майже через шість місяців… Змиритися з такою тривалою відсутністю дуже складно. Навіть коли неначе остаточно вже до цього призвичаїлася, – однак, приходить момент, коли обсідають думки: “Та скільки ж це триватиме?”, “Чому так живемо саме ми?”».
За ці роки в житті Олени був дуже складний період, коли вона втратила дитину на початку сьомого місяця вагітності. «Ми дуже чекали доньку. Це була важка втрата», – каже дружина захисника.
В один голос Олена з чоловіком кажуть: «Наш батальйон – це наша сім’я. Разом із дітьми, з дружинами зустрічаємо свята зазвичай».
Олена і Дмитро разом приїхали вже на другий показ документального фільму «Вона»: спочатку був болгарський, наступний – український. Морський піхотинець Дмитро Лисак (за складом характеру йому більше до вподоби бути поза кадром) розповідає, що стрічка дає йому можливість побачити меншого сина в періоді, який він через війну пропустив: не мав змоги спостерігати за розвитком немовляти й особисто доглядати.
НОВА ФОРМА ДЛЯ НАРЕЧЕНОГО-ГРАНАТОМЕТНИКА У 2022 РОЦІ ТА ІНТЕНСИВ ДЛЯ МОБІЛІЗОВАНИХ
«Військовий побачить у цьому фільмі набагато більше, ніж цивільний. Бо там є дуже багато спеціфічних моментів», – зауважує інший герой фільму, військовий психолог Сергій Биковський.
Наприклад, у фільмі професійний гранатометник Костянтин Карагез одружується в новенькій формі. У перші місяці повномасштабної російсько-української війни знайти таку було майже нереально. Проте стараннями всього батальону її доставили нареченному. Він був дуже щасливий.
На жаль, 29-річний захисник із десантно-штурмової роти Костянтин Карагез, який пройшов військове навчання в Грузії, загинув унаслідок бойового зіткнення під час мінометного обстрілу в Херсонській області, біля Давидового Броду поряд із позицією «Орел», 19 жовтня 2022 року. Для нього, Дмитра Лисака і Сергія Биковського повномасштабна війна розпочалася у Вугледарі у Донецькій області.
Хтось не надає значення цивільному авто на задньому плані в кадрі фільму «Вона», коли оператор працював у 88 окремому батальйоні морської піхоти. А для військових відразу зрозуміло, що зйомка відбувалася не на передньому краї, а на другій лінії оборони.
«Наші хлопці емоції не показують. І достукатися до них дуже складно, – розповідає Сергій Биковський. – На дурні думки у морських піхотинців немає часу, бо постійно чимось зайняті: готують техніку до виходу, заправляють, тренуються на стрільбах, на денних і нічних заняттях. Бійці просто валяться з ніг після цього всього, коли випадає 4-5 годин поспати».
Пан Сергій – професійний військовий, у Збройних силах із 1988 року. Закінчив військове училище, військовий льотчик 3-го класу. Після розвалу Союзу написав рапорт і продовжив службу в Збройних силах України. Прослужив 14 років за цим фахом. За скороченням звільнився. Майже сім років працював журналістом. А у 2018-му пішов контрактником у морську піхоту.
Бійці 88 окремого батальйону морської піхоти утримували п’ять місяців Чорноморське узбережжя; виконували бойові завдання на острові Зміїний, біля Чонгару і в Кринках. Були в інших гарячих точках. Штатна чисельність батальйону – 500 осіб.
Кожному глядачеві документального фільму «Вона» запам’ятовується мудрість військового психолога, яку він передає щойно мобілізованим чоловікам: як треба поводитися зі зброєю і ставитися до ворога, який напав на нашу незалежну державу. «Я гадки не мав, що цей мій інструктаж увійде у фільм, – коментує Сергій Биковський. –
Із щойно мобілізованих чоловіків, які потрапили до нас від ТЦК, мені й іншим командирам треба було тоді, як і щоразу, швидко зробити бійців морської піхоти. У документальний фільм «Вона» ввійшли кадри, як ми з ними проводили дуже інтенсивний курс підготовки, де пояснюємо, чому варто не боятися ворога. Не всі все витримують; однак ті, що доходять до кінця, воюють як леви!».
ДОКУМЕНТУВАТИ ЖИТТЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ ТРЕБА ЩОДНЯ
Ніна Биковська за фахом учитель початкових класів, нині працює в дитячому садочку. Маючи чоловіка-військового, теж свого часу прослужила вісім з половиною років, тож старший сержант. «Тобто я знаю детально військову службу зсередини, тому мені ще важче, ніж дівчатам», – каже співрозмовниця.
Молодша донька Биковських, яка закінчила Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, уже 25 лютого 2022 року зробила перший пост у соцмережі про збір допомоги українським захисникам. «До нас приходили люди і приносили їжу, ліки, одяг. Трохи згодом до ініціативи приєдналася Оленка й Олечка. Мій Сергій поїхав в АТО ще 17 січня. Але про повномасштабну війну ми тоді ще не думали».
Ольга Атанасова – дружина морського піхотинця Олександра Атанасова на київський закритий показ приїхала із сином. Вони, які і всі рідні захисників і захисниць, понад усе мріють бачити їх удома в мирному житті.
Документувати події під час війни треба щодня, вважає режисерка документального фільму «Вона» Тетяна Станєва. «Ми вже багато пропустили, і гадки не маю, як наздоганяти. Та треба. Інакше нам не буде що розповісти дітям і світу, – каже вона. – Ми всі думали, що перемога буде близькою і відповідно історія закінчиться швидко. Але не так сталося, як гадалося».
За період від початку зйомок стрічки влітку 2022-го до її світової прем’єри в лютому 2026 року в героїнь – дружин українських захисників – відбулося багато змін. Багато що змінилося. Одна встигла виконати свою мрію, не дочекавшись Перемоги, – народити сина від коханого. Інша пережила переїзд, панічні атаки та зміну професії. Третя також зазнала життєвих змін, хоч її життя з боку видається відносно стабільним. Місто Болград наразі обʼєднує цих жінок спогадами, місцем дислокації військової частини, де служать їхні чоловіки, і фільмом «Вона».
Самченко Валентина, м. Київ
Фото Дениса Сивенка і Юліани Литвиненко надала команда фільму «Вона»
Події
В Одеській мерії відкрилася фотовиставка боротьби за незалежність Бориса Бухмана
Відомий одеський фотограф Борис Бухман відкрив персональну фотовиставку в холі будівлі Одеської міської ради. 35 кадрів присвячені 35 рокам боротьби українців за незалежність. Борис ретельно документує події в Одесі, де кожен день став викликом для мешканців в умовах повномасштабної війни. Тут є наслідки російських атак, незламність військових і цивільних, сила людського духу та щоденний спротив російським окупантам.
Фотографії Бориса Бухмана неодноразово здобували високі відзнаки на міжнародних професійних конкурсах. З початком повномасштабного вторгнення він поєднує документування подій війни з волонтерською діяльністю та активно представляє Україну й Одесу на міжнародному рівні.
Події
Netflix випустив трейлер біографічного трилера «Унабомбер» із Расселом Кроу
Стримінгова платформа Netflix презентувала трейлер біографічного трилера «Унабомбер» (Unabomber), у якому головну роль зіграв голлівудський актор Рассел Кроу.
Про це повідомляє Deadline, передає Укрінформ.
Ще одну головну роль у фільмі режисера Януса Метца виконав канадський актор Джейкоб Трембле.
До акторського складу також увійшли Шейлін Вудлі, Аннабелль Волліс, Александер Людвіг, Стівен Огг та Марк Менчака.
Сценарій написали Сем Чалсен та Нельсон Ґрівз.
Фільм розповідає історію Теда Качинського (грає Трембле), який пройшов шлях від 16-річного студента Гарвардського університету до одного з найвідоміших терористів США – Унабомбера. У молодості Качинський став учасником суперечливих психологічних експериментів професора Генрі Мюррея (Кроу). Через десятиліття його минуле нагадує про себе, коли агентка ФБР Джоанн Міллер (Вудлі) очолює пошуки Качинського та розкриває похмурі наслідки його амбіцій і соціальної ізоляції.
Прем’єра фільму на Netflix відбудеться 25 вересня.
Як повідомлялося, Теодор Джон Качинський, відомий як Унабомбер (назва походить від поєднання слів «університет» і «бомбардувальник») — американський математик, який протягом майже 20 років надсилав поштою вибухові пристрої. Унаслідок його атак загинули троє людей, ще 23 зазнали поранень.
Качинського заарештували у 1996 році і засудили до довічного ув’язнення у США. 10 червня 2023 року його знайшли мертвим у тюремній камері.
Фото: Philippe Bosse / Netflix
Події
В одеському музеї Блещунова триває виставка побуту одеситів 100 років тому
В Одеському муніципальному музеї особистих колекцій імені О.В. Блещунова (вул. Польська, 19) відкрився виставковий проєкт «Для Одеси з любов’ю» до 40-річчя заснування першого і єдиного в Україні Музею особистих колекцій. Серед експонатів справжні колекційні речі побуту, який існував більше 100 років тому.
Головним партнером проєкту став Олександр Соломонович Фрідман — справжня легенда Одеси, відомий краєзнавець, дослідник архітектури та засновник знаменитого домашнього «Музею епіграфіки старої Одеси». У гостинних залах музею Блещунова він вперше презентує частину свого унікального зібрання.
Учасники проєкту:
• Олександр Фрідман («Епіграфіка»): легендарний колекціонер, який присвятив роки порятунку автентичного вигляду рідного міста, що поступово зникає. Його локація на вулиці Новосельського, 58, є культовим місцем для шанувальників історії міста. Частина цієї унікальної хроніки одеського побуту — старовинні важелі, медичне приладдя, парфумерні флакони, посуд для страв за ідеальними рецептами та цегла з клеймами — буде експонуватися в гостинних залах музею Блещунова.
• ГО «Піксельовані Реальності»: сучасні технології на службі спадщини. Презентують проєкти з фотограмметрії, 3D-сканування та цифровізації архітектурних пам’яток задля збереження культурної спадщини Одеси.
• «Аптека Гаєвського»: найстаріша і найвідоміша діюча аптечна мережа міста (заснована у 1878 році). Представляє історію одеських фармацевтичних традицій, екстемпорального виробництва ліків за індивідуальними рецептами, а також розповідає про бренд, що став своєрідним теплим вітанням з Одеси і подорожує світом.
• «Смажимо каву в Одесі»: бізнес, що демонструє стійкість одеських традицій гостинності та культуру щоденних ритуалів у сучасних реаліях. Сьогодні це один з небагатьох брендів, що зберігає давню традицію презентації та популяризації рідного міста через власну назву.
«Ця виставка — не просто демонстрація рідкісних експонатів, а привід для кожного подумати, що ми можемо зробити для улюбленого міста тут і зараз» — зазначають організатори. Проєкт покликаний підкреслити спадкоємність поколінь та неперервну традицію одеського колекціонування, а також спрямований на дослідження історичних та сучасних міських ініціатив.
Одеський муніципальний музей особистих колекцій ім. О. В. Блещунова, вул. Польська, 19. Працює четвер-неділя, 11:00-17:00.
-
Усі новини1 тиждень agoХолоденко шукає чоловіка Синяку – психологиня знялася в шоу
-
Політика1 тиждень agoНАБУ опублікувало аудіозапис у справі, де фігурують нардепи і високопосадовці ОП
-
Усі новини1 тиждень agoОля Полякова в ДТП — аварію співачки порівняли з ДТП Кузьми, в якій він загинув
-
Усі новини1 тиждень agoЗагинув Анатолій Ткач – що відомо про музиканта
-
Усі новини1 тиждень agoчому не варто витрачати на них гроші (фото)
-
Усі новини1 тиждень agoНапади на українців у Польщі
-
Війна1 тиждень agoчому АКС-74 досі актуальний у війську
-
Політика1 тиждень agoМудра спростувала своє затримання і заявила, що готується до суду
