27-річний Олег Митрополітанський має позивний «Шкіпер» і жартома називає себе «капітаном вінницького моря». Насправді ж обрав таке псевдо на честь героя мультфільму – пінгвіна Шкіпера, наділеного лідерськими та командирськими рисами.

Олег – командир навчального батальйону фахової підготовки 199 навчального центру Десантно-штурмових військ ЗСУ, до якого перейшов на службу після поранення.

Про себе каже, що неговіркий. Однак про свій підрозділ комбат розповідає охоче.

“РАНО ЧИ ПІЗНО З’ЯВИТЬСЯ ЗБРОЯ, ЩО ЗНИЩУВАТИМЕ РАДІОЕЛЕКТРОННУ СКЛАДОВУ”

– Наш батальйон має свій вайб. Приходять уже навчені люди після БЗВП, а дехто – безпосередньо з військових частин із бойовим досвідом. Мені подобається його багатофункціональність, – каже Митрополітанський.

У підрозділі зокрема готують кулеметників, гранатометників, водіїв, навідників бойових машин. Нещодавно розпочали підготовку й операторів засобів радіоелектронної боротьби ближньої дії.

Тривалість фахової підготовки відрізняється в залежності від спеціальності: від 14 до 21 навчального дня.

– Попри засилля на фронті FPV-дронів та БПЛА різного типу, які змінили характер війни, не варто нівелювати важливість кулеметників та гранатометників, – зауважує командир. – Ці посади залишаються важливою складовою, яка формує боєготовність підрозділу. Я вірю, що рано чи пізно з’явиться зброя, що зможе знищувати всю радіоелектронну складову. І через неможливість застосування дронів повернемося до тактики інтенсивних стрілецьких боїв.

Він додає, що у їхньому підрозділі також займаються підготовкою операторів автоматичних станкових гранатометів, протитанкових ракетних комплексів та станкових протитанкових гранатометів.

– Це теж серйозний напрямок озброєння. Особливо за поганої погоди, коли БПЛА мають обмежену видимість, починається рух ворожої піхоти і техніки. Саме ці спеціальності дають змогу протистояти спробам штурмових дій ворога. Автоматичний гранатомет може вражати піхоту уламковими боєприпасами на відстані до 2 км. А протитанковий ракетний комплекс – техніку на 8-10 км. Це потужна зброя, яку не варто недооцінювати, і рано чи пізно вона ще скаже своє слово на полі бою, – вважає “Шкіпер”.

Його батальйон готує військовослужбовців і в межах програми «Контракт 18-24». Командир ділиться, що інструкторсько-викладацькому складу легко працювати з молодими бійцями, адже ті вмотивовані та мають гарну фізичну форму. Вони здебільшого освоюють спеціальності кулеметників і гранатометників.

ПРО ВЕЛИКОКАЛІБЕРНІ КУЛЕМЕТИ Й БОЙОВІ МАШИНИ

У батальйоні фахової підготовки є багато зразків озброєння як українського, так і закордонного виробництва. До прикладу, кулеметники за запитом бригад поглиблено вивчають конкретний вид цієї зброї.

Олег Митрополітанський зауважує, що військовослужбовці ДШВ мають улюблені типи озброєння.

– Якщо говорити про навідника великокаліберних кулеметів, то поза конкуренцію – американський Browning M2. Це потужна зброя, що дозволяє боротися з легкоброньованою технікою противника і працювати по його укриттях. За відповідного програмного забезпечення ним можна стріляти навіть із закритих вогневих позицій. Коли йдеться про кулемети калібру 7,62, то ПКМ (кулемет Калашникова модернізований, – ред.) залишається максимально актуальним та є безвідмовною зброєю, – пояснює він.

Говорячи про бойові машини, співрозмовник зауважує, що свою результативність на полі бою неабияк проявив американський бронетранспортер Stryker. Він забезпечений надійним бронюванням, може пересуватися різними типами місцевості, здатен витримувати підриви на протитанкових мінах та озброєний кулеметом Browning M2.

Улюблена броньована машина піхоти серед десантників – німецький Marder, в якого на озброєнні – потужна 20-мм автоматична гармата.

– Stryker та Marder на дві-три голови вище за бронетранспортер і БМП-2 радянського зразка – у маневреності, прохідності, забезпеченні живучості екіпажу і десанту, вогневій міці та надійності озброєння. Підрозділи, які працюють на них, дають максимально позитивні оцінки. Тому ми продовжуємо готувати військовослужбовців для цих зразків техніки, – говорить командир.

Інструктори батальйону також постійно виїжджають у райони виконання завдань, навчаючи там військових, адже через інтенсивність бойових дій немає можливості відправити їх у навчальний центр. Водночас це сприяє обміну досвідом.

У ЗСУ ПРИВЕЛО ЗАХОПЛЕННЯ “ДЕСАНТНОЮ РОМАНТИКОЮ”

Олег розповідає, що народився на Вінниччині. Каже, що його з дитинства захоплювала “десантна романтика” – тільники, блакитні берети (із 2017 року – марунові), стрибки з парашутом. Він був курсантом факультету високомобільних десантних військ військової академії м. Одеса, на вибір спеціальності вплинула АТО/ОСС.

– Я захоплювався військовими, які воювали – вони стали для мене моральним орієнтиром. Вирішив, як тільки буде можливість, теж зроблю внесок у захист нашої країни, – каже “Шкіпер”.

Після академії він за розподілом потрапив у 79 окрему десантно-штурмову Таврійську бригаду на посаду командира десантно-штурмового взводу, у 2020 році відбув на виконання завдань у Мар’їнку на Донеччині.

– Якраз був режим припинення вогню, але керівництво бригади націлювало нас, що маємо постійно готуватися, – згадує десантник. – Тож ми не втрачали часу, удосконалювали свої позиції і кожен із нас розумів, що рано чи пізно буде якщо не повномасштабна війна, то якесь загострення. Після відновлення у квітні 2021 року вибули на Херсонщину в район Олешківських пісків. Тоді було зрозуміло, що противник уже до чогось готувався, бо стягував техніку, проводив масштабні навчання.

ПІСЛЯ ПОРАНЕННЯ ПРОДОВЖИВ СЛУЖБУ В НАВЧАЛЬНОМУ ЦЕНТРІ

Повномасштабну війну «Шкіпер» зустрів на Луганщині. Розповідає, що активне загострення там розпочалося 17 лютого 2022 року, коли противник почав підтягувати свою техніку до лінії бойового зіткнення, збільшив інтенсивність артобстрілів позицій ЗСУ та нагнітав істерію через ЗМІ. Ворог уже тоді провокував українських військових, на що вони не реагували, перебуваючи в повній бойовій готовності.

24 лютого підрозділ Олега потрапив під сильний артобстріл, але минулося без втрат. Після того він вирушив на відбиття штурму в місто Щастя, де бійці його батальйону підбили кілька одиниць ворожої техніки та взяли в полон їхні екіпажі. Росіяни після того бою відступили.

У перші дні повномасштабної війни Митрополітанський отримав кульове поранення правої руки.

– Мене евакуювали з позиції, відвезли в цивільну лікарню. Із того часу я почав довгий шлях лікування та реабілітації, адже був пошкоджений нерв. Відчував прикрість, що так рано вибув зі строю. До того ж, була незручність на фізичному рівні, бо довелося перевчатися писати і стріляти лівою рукою. Поранена рука відновилася не повністю. Знову навчився нею працювати, хоча іноді руки не відчуваю, – розповідає військовий.

Каже, що після реабілітації хотів і далі продовжувати службу. Наприкінці 2022 року його перевели на посаду командира навчальної роти батальйону БЗВП у 199 навчальний центр ДШВ.

Згодом вирушив на виконання завдань у зону бойових дій. Згадує, що тоді, на жаль, не минулося без втрат серед військовослужбовців навчального центру. Після повернення його призначили на посаду начальника штабу навчального батальйону фахової підготовки, а з минулого року він став його командиром.

«ЧОЛОВІКАМ ВАРТО ЗРОБИТИ ВИБІР, ПОКИ ЙОГО НЕ ЗРОБИЛИ ЗА НИХ»

– Я хотів би звернутися до всіх чоловіків: робіть вибір, поки його не зробили за вас, – говорить «Шкіпер». – Зараз прекрасний час, коли можна пройти гідну підготовку та опанувати військово-облікову спеціальність. У 2022 році такої можливості не було. На жаль, поки немає тенденції завершення бойових дій. Ми не знаємо, скільки часу триватиме ця війна. Можливо, це взагалі буде варіант на кшталт Ізраїлю або формат періодичних загострень, як між Північною та Південною Кореями. Нам потрібно бути готовими.

Він захоплюється історією та акцентує, що втративши свою державність після Визвольних змагань 1917-1921 років, українці отримали 70 років полону, репресії, Голодомор і концтабори.

– Зараз ми перебуваємо на витку національної боротьби, коли потрібно брати себе в руки і боротися за свою країну. Незалежність і так легко нам дісталася в 1991 році, тож тепер ми платимо за неї ціну. Не треба чекати і виправдовувати себе, що я візьму зброю, коли на наступній вулиці буде противник. Ні, не візьмеш. Я бачив, коли противник був на вулицях міст і сіл, то цивільні зазвичай або виїжджали, або гинули від постійних артилерійських обстрілів, – наголошує командир.

Ірина Чириця, Житомир

Фото 199 навчального центру Десантно-штурмових військ ЗСУ