Водночас із великою прозою видавці Франції залишаються обережнішими, очікуючи на твори, які житимуть поза воєнним контекстом. Про це в інтерв’ю Укрінформу розповіла професорка та перекладачка української літератури Ірина Дмитришин.

«Україна змусила французів читати українську поезію. Саме поезія під час війни стала тим коротким, чуттєвим жанром, який дає змогу випустити емоції. Французи відкривають для себе поезію і починають згадувати, що у них теж поезія була важливою під час Першої світової», – зазначила Дмитришин.

За її словами, для багатьох французьких видавців публікація збірок української поезії стала також способом солідарності і підтримки України.

Натомість із великою прозою ситуація, на думку Дмитришин, складніша, оскільки переклад і підготовка роману тривають місяцями, а видавці не завжди впевнені, чи утримається інтерес публіки до моменту виходу книги.

«Французькі видавництва дуже дорожать своєю репутацією. Вони не хочуть бути видавцями “одноденки” і ризикувати своїм ім’ям. Вони хочуть те, що називають “вічною книжкою”, яка через десять років буде читатися поза контекстом війни», – пояснила вона.

Паралельно, за її словами, у Франції починає «пробиватися» перекладна українська дитяча література. Зокрема, кілька успішних проєктів на французькому ринку вже реалізувала творча майстерня «Аґрафка» у співпраці із «Видавництвом Старого Лева».

«І це книжки про сенси. Наприклад, «Майя, яка любить цифри», а ще чудовий проєкт «Війна, яка змінила Рондо». Бо важко говорити дітям про війну, але вони знайшли цей спосіб промовляти до дітей, які не живуть під бомбами, але чиї батьки хочуть донести, що означає війна. Отже, у дитячій літературі сьогодні є трохи успіху, і важливо його зафіксувати», – додала Дмитришин.

Як повідомляв Укрінформ, близько 300 міст та громад Франції на знак солідарності з Україною долучились до національної кампанїі з хештегом DesPagesJaunesEtBleues («Жовто-блакитні сторінки»).

Фото Укрінформу можна купити тут