У 1939 році у Станіславі (тепер Івано-Франківськ) відомий український композитор, автор пісні «Гуцулка Ксеня» Ярослав Барнич створив ансамбль «Гуцулія». Перший виступ колективу відбувся в 1940 році. Тоді ж через війну «Гуцулія» призупинила свою діяльність.

Чи працює ансамбль під час російсько-української війни, які пісні досі не зникають з його репертуару та як оговтувались артисти після зухвалого побиття на Львівщині, кореспонденти Укрінформу розпитали в генерального директора – художнього керівника Івано-Франківського національного гуцульського академічного ансамблю пісні і танцю «Гуцулія» Василя Шеремети.

Ми зустрічаємося з ним на репетиції Різдвяної програми, яку «Гуцулія» уже не перший місяць возить Україною та іншими країнами Європи.

«Хоча сьогодні танцюють лише шість пар, динаміка має бути максимальною!» – наголошує Василь Шеремета, і танцюристи додають вогню у запальній «Гуцулці».

Далі виходить хор, і під музику оркестру усі співають «Небо і Земля, Небо і Земля нині торжествують…» Від краси звучання їхніх голосів, здається, зупиняється дихання.

ЗА КОРДОНОМ У НАС ЗАВЖДИ АНШЛАГИ

– Пане Василю, а важко готувати таку програму? Скільки часу вона триває на сцені?

– Різдвяну програму ми готували майже два місяці. Для цього з пів сотні пісень і танців відібрали близько двадцяти найкращих. Тепер завершуємо гастрольний тур. Я прихильник того, щоб концерт тривав не більше як 1 годину 40 хвилин. Але ось у Дрогобичі ми були на сцені майже дві години – люди нас не відпускали оплесками.

– А які ще міста і країни охопив цей гастрольний тур?

– Він розпочався ще в листопаді в Польщі. У Фінляндії ми дали 24 концерти. Далі знову гастролювали в Польщі та в Україні. Щойно повернулися з Німеччини, були в Мюнхені та Нюрнбергу, і нас вже чекають у Тернополі, Хмельницькому та Чорткові. У Київ плануємо приїхати з концертом 2 лютого.

– Аншлаги були?

– За кордоном у нас завжди аншлаги. У Німеччині навіть для організаторів стало несподіванкою, коли на концерт прийшло утричі більше людей, ніж очікували. Там до нас приходять не за квитками. Вхід вільний, але є збір коштів для ЗСУ. Ми на це йдемо із задоволенням, бо в такий спосіб можемо допомагати нашим хлопцям на фронті.

– У 1940 році через війну «Гуцулія» призупинила свою діяльність. Розумію, що під час війни з Росією ансамбль працює повною мірою. Так було від початку повномасштабної?

– Так. «Гуцулія» не зупиняла свою діяльність, але пережила непростий період. Карантин та війна створили чималі проблеми, і тоді склалася загрозлива ситуація для існування колективу. Мене призначили на посаду гендиректора в лютому 2024 року як кризового менеджера. Зізнаюся, тоді я не дуже завзято пішов на це, але тепер не шкодую. Ми знайшли спільні ідеї, точки дотику, і «Гуцулія» продовжує свою діяльність. Торік ми відзначили 85 років від дня заснування ансамблю.

– «Гуцулію» у 1939 році створив Ярослав Барнич, який написав відому пісню «Гуцулка Ксеня». Її зберегли в репертуарі ансамблю?

– Тут велике питання, чи ансамбль реально був створений у 1939 році. Думаю, цьому колективу набагато більше років. Чому? Бо його зібрали з виконавців, які раніше виступали в Космачі. У 1939 році совєти , які прийшли сюди, намагалися все прибрати до своїх рук, щоб контролювати. Зокрема, і театр, і ансамбль, а тому й окреслили цю дату. Упевнений, що традиції «Гуцулії» зароджені набагато раніше.

Щодо репертуару, то ми зберігаємо усе надбання, і для мене це є найголовнішим завданням. А тому пісня «Гуцулка Ксеня» Ярослава Барнича з нашого репертуару не вийде ніколи. Те саме стосується і композицій відомого автора хорових творів Петра Дерев’янка, композитора і диригента Івана Легкого та інших діячів того часу.

Розумієте, люди тоді писали інакше. У них була мелодика слів, романтичні нотки, які створили неповторність їхніх композицій. Наш час дуже стрімкий, а тому й пісні стали наче більш гостріші.

Узагалі з історії ансамблю важко виокремити визначальний період, бо кожен етап його розвитку пов’язаний з яскравими особистостями, які формували творче обличчя колективу. Саме завдяки спільній і відданій праці багатьох митців ансамбль здобув широке визнання, високі державні відзнаки та став одним із символів збереження й розвитку гуцульської культурної традиції.

У НАЦІОНАЛЬНИХ КОЛЕКТИВАХ ДЛЯ АРТИСТІВ НЕОБХІДНІ ВІДСТРОЧКИ ВІД МОБІЛІЗАЦІЇ

– Розкажіть трішки більше про сучасну «Гуцулію». Який її склад? У чому особливість?

– Колектив «Гуцулії» – це понад сотня людей. У складі творчої групи майже 70 артистів, решта – адміністративна частина ансамблю. Відчуваю велику честь працювати з ними. Кожний із артистів ансамблю – фахівець найвищого рівня і може втерти носа навіть відомим зіркам. Це щиро. Часом із ними складно працювати, бо кожний артист, і ви це бачили сьогодні на репетиції, є творчим і яскравим, а тому непросто всіх об’єднати в цільний організм.

Самотужки керувати тут неможливо. Мені допомагають диригент ансамблю, композитор й аранжувальник Іван Слободян, заслужений артист України Василь Курцеба, який керує оркестром і теж пише багато творів для «Гуцулії», балетмейстер ансамблю, заслужена артистка України Наталія Розгоній, з якою ми творимо разом, а ще асистент балетмейстера Федір Костич та хормейстер Олена Поглод.

Тепер ми потрохи змінюємо подачу «Гуцулії», не ламаючи, а навпаки – доповнюючи традиції. Мета – залучити до народного мистецтва молодь, сфокусувати їхню увагу на традиції, неповторній мистецькій спадщині. Нині «Гуцулія» – це взірець найкращої хореографії, музики та хорового мистецтва. Знаєте, багато колективів сьогодні ставлять гуцульські танці, але того драйву, справжності і дриґу, які багато років демонструє «Гуцулія», немає більше ніде.

– У чому секрет?

– Думаю, це особливе відчуття. Я за фахом хореограф і розумію, що це – результат багаторічної школи і праці багатьох поколінь митців, які творили в «Гуцулії». Наші танці та пісні майже завжди на концертах просять на біс.

– Чи вистачає тепер в ансамблі чоловічих голосів?

– Ні. У нас є проблема з басами у хорі. Їх не вистачає. Така ж ситуація в хореографії. В ансамблі має бути 12 хлопців, а танцюють  вісім. Також у нас дефіцит музикантів.

Тепер можна бачити багато хейту щодо відстрочки артистів від мобілізації. Упевнений, у національних колективах ці броні необхідні. Адже своєю творчістю ми закладаємо код національної ідентичності, демонструємо мистецтво і традиції, які необхідно зберегти.

Артисти «Гуцулії» – це значно більше, ніж просто виконавці. Вони є носіями нематеріальної культурної спадщини, живими хранителями традицій, кодів та образів. Формування артиста такого рівня – це не роки, а десятиліття наполегливої праці: музичні школи, фахові училища, консерваторії чи університети, щоденні репетиції, фізичне й емоційне навантаження, відточування віртуозного володіння інструментом, голосом і власним тілом. Ці знання та навички неможливо швидко відтворити чи замінити, бо вони є результатом довгого процесу професійного й особистісного становлення.

Через музику, танець, спів та пластику руху вони передають дух нації, її історичну пам’ять. Втрата або переривання цієї тяглості означала б удар не лише по мистецькому середовищу, а й по культурній ідентичності країни. Саме тому збереження таких колективів і захист їхніх артистів є питанням культурної безпеки держави. Бронювання артистів ансамблю «Гуцулія» – це інвестиція в майбутнє української культури, у збереження живого національного духу в часи надзвичайних викликів.

Ще на початку війни багато наших хлопців добровільно пішли на фронт. З-поміж них – соліст балету Юрко Якубів, який досі служить. Тепер наші дівчата з ним постійно на зв’язку, передають йому кілометрові захисні сітки, які плетуть у перервах між репетиціями. Хлопці для цього створили спеціальний верстат, і він постійно стоїть у філармонії.

– А є вже хлопці, які повернулися з фронту?

– Поки що немає, на жаль.

ПІСЛЯ ПОБИТТЯ АРТИСТОВІ БАЛЕТУ ЗРОБИЛИ ДРУГУ ОПЕРАЦІЮ НА РУЦІ

– Не можу не запитати про зухвале побиття артистів «Гуцулія» на Львівщині. Чи оговтався вже колектив? Чи усім артистам вдалося повернутись на сцену?

– На жаль, ні. Наш артист балету Юра Нанівський досі на лікарняному, у гіпсі. Шість днів тому йому зробили другу операцію на руці. Зізнаюся, коли все це сталося на Львівщині, я настільки був приголомшений, що написав пост у фейсбуці. Тоді не думав, що він матиме такий резонанс. Мені було дуже прикро за артистів, які втомлені поверталися з гастролей і потрапили в таку ситуацію. Після її розголосу справа опинилася на контролі в керівників МВС та Мінкультури України. Її вже передали до суду. Перше засідання нам довелося перенести через поїздку до Німеччини.

– Це вплинуло на графік роботи колективу?

– Так, звісно, дуже вплинуло. За кілька днів після гастролей у Фінляндії в нас був виїзд у Польщу. А ми не могли проводити репетиції через травми та дуже погане самопочуття артистів. У такому ж стані вони виїхали до Польщі. Але вони професіонали і відпрацювали на максимум. Я ними пишаюся.

Поведінка і стан нападників, які побили артистів під час війни і в період комендантської години, не піддається жодному поясненню. Наші хлопці тоді обрали тактику захисту. Вони не проявляли агресії, стримувались, але їх висмикували по одному й методично били троє-четверо молодиків.

– Після цього ви не обмежили час для поїздок колективу? Адже відомо, що все сталося вночі.

– Перетин наших кордонів узагалі неможливо прогнозувати. Одного разу його можна пройти за годину, а іншого – за шість. І було цілком зрозуміло, що після виснажливої дороги колектив завернув на АЗС, щоб заправити автобус та випити кави. Але виявилося, що наші артисти потрапили не в те місце і не в той час. Бо ці молодики були в такому стані, що їм було байдуже, кого гамселити.

ВАЖЛИВО, ЩОБ «ГУЦУЛІЯ» БУЛА ЯСКРАВИМ І ПРОФЕСІЙНИМ АМБАСАДОРОМ УКРАЇНИ

– Знаю, що попри всі складнощі «Гуцулії» усе ж вдається реалізувати благодійні проєкти. Скільки коштів ансамбль зібрав для ЗСУ?

– Ми не ведемо таких підрахунків. Утім, за останній рік ми жодного разу не виїжджали за кордон, щоб не збирати кошти на потреби військових та постраждалих від війни. Ансамбль не може самотужки цим займатись. Тому ми залучаємо до співпраці благодійні фонди. За кордоном нас постійно супроводжують їхні представники.

Нещодавно в нас була знакова поїздка в німецьке місто Ерфурт, де проживає українська громада Тюрингії. Ми були в захваті від того, наскільки вони дієві та згуртовані. Це українці, які проживають у Німеччині ще з 1980-х років. На кожному нашому концерті вони організовували благодійний збір для ЗСУ, запрошували високопосадовців та дипломатів Німеччини, щоб презентувати Україну. Після наших концертів багато критиків зізналися, що очікували аматорського виконання, а побачили справжній драйв, колоритне, витончене і оригінальне представлення Гуцульщини.

На одному з наших концертів навіть оголосили рішення про передачу від німецької громади пожежного автомобіля для Івано-Франківська. Очевидно, наші пісні й танці стали поштовхом для таких рішень. Також ми передали івано-франківській лікарні автомобіль для перевезення українських воїнів на колісних кріслах.

Тепер ансамбль отримав запрошення, і ми запланували на літо ще шість концертів у Німеччині. Для мене дуже важливо, щоб «Гуцулія» стала яскравим і професійним амбасадором України.

– Ви сьогодні проводили репетицію у стінах Університету Короля Данила. Чому не звично, у залі рідної Івано-Франківської обласної філармонії?

– Упродовж тривалого часу ансамбль стикався зі серйозною проблемою – фактичною відсутністю належного опалення в приміщеннях для роботи та репетицій. У холодний період року артисти були змушені працювати за низьких температур, що негативно впливало на їхній стан здоров’я та призводило до частих захворювань. Крім того, підвищена вологість у поєднанні з холодом спричинила появу грибка на стінах, що створювало небезпечні санітарні умови. Усе це також мало згубний вплив на сценічні костюми: тканини псувалися, втрачали вигляд і міцність, і це стало реальною загрозою для збереження костюмерного фонду та нормального функціонування колективу.

Я радий, що справу вдалося зрушити з мертвої точки, і сьогодні у приміщенні філармонії йдуть завершальні роботи для встановлення опалення.

– Костюми часто оновлюєте?

– «Гуцулія» – це ансамбль, який має унікальні костюми. Усі вони виконані вручну й мають багато років. Їхній стан підтримує і реставрує наша пані Галя, яку ми поміж собою називаємо «Золоті ручки». Навіть якщо на костюмі є пошкодження, то вишивки не змінюють і не знищують, а нашивають їх на інше полотно. Тож коли артисти «Гуцулії» співають і танцюють, то глядач бачить на сцені ще й експозицію автентичного одягу. Це наш своєрідний музей. Ми його дуже шануємо і бережемо, бо це справжня цінність ансамблю.

Чи замовляємо нові костюми? Так. Стараємось, щоб це теж була вишивка ручної роботи. Щоправда, у програмі «Нова колискова» ми собі дозволили костюми з машинною вишивкою. Але це дуже рідкісний виняток.

– Повернімося до Різдвяної програми. Новорічні свята закінчуються. Чим далі буде дивувати «Гуцулія»?

– За майже два роки ми повністю зробили нову Великодню програму і патріотичну, яку презентуємо на День Незалежності та День Соборності. У лютому плануємо вперше показати в Києві «Гуцулія-оrchestra» – програму, написану спеціально для нашого оркестру.

Я вже наголошував, що кожний наш артист є чудовим солістом, і тепер ми впроваджуємо їхні творчі вечори. У вересні провели творчий вечір народної артистки України Ірини Фуштей. На черзі – творчі вечори Наталії Шевченко, Оксани Романюк, Миколи Сисака.

Тепер ще беремося за мюзикл на основі весільного блоку. Ми вже маємо у програмі постановки «Гуцульського весілля» від постановника танців та народного артиста України Володимира Петрика і колишнього керівника «Гуцулії», народного артиста України Петра Князевича. Тепер наш композитор і головний диригент Іван Слободян написав багато речей, які пасуватимуть до весільної програми. Упевнений, що мюзикл або ж оперета «Гуцульське весілля» стане окрасою серед нових проєктів «Гуцулії».

Ірина Дружук, Івано-Франківськ

Фото: Юрій Рильчук / Укрінформ

Більше наших фото можна купити тут.