Війна
як Росія викрадала українських дітей
Від окупації Криму в 2014 році Росія системно вивозить українських дітей, змінюючи їхні документи, громадянство та ідентичність
Більш як дванадцять років триває війна Росії проти України, чотири з половиною з них – повномасштабна. Однією з найбільш уразливих груп, які потерпають від війни, є діти. Станом на вересень 2026 року офіційно підтверджено депортацію або примусове переміщення понад 20 тисяч українських дітей. Однак точна кількість залишається невідомою і може бути значно більшою. За роки війни практика, яка спочатку подавалася як «евакуація» чи «усиновлення», перетворилася на системну політику розриву дітей із родиною, українським середовищем та ідентичністю.
Не нова практика
Злочини Росії проти українських дітей не мають історичних прецедентів у своїх масштабах, але сама практика викрадення дітей і насильницького стирання їхньої ідентичності не нова.
Нацистська Німеччина викрадала дітей з окупованих країн, яких вважали придатними до «онімечення»: їм змінювали імена, забороняли рідну мову та передавали в німецькі родини. У СРСР під час Великого терору дітей репресованих батьків також розлучали з родинами, відправляли до дитячих будинків, а найменших нерідко ув’язнювали разом із матерями.
Іншим прикладом стала Аргентина за військової диктатури 1976–1983 років, де дітей зниклих безвісти опозиціонерів незаконно привласнювали представники режиму. Їм фальсифікували документи й виховували в «правильній» ідеології під чужими іменами, приховуючи обставини народження та долю справжніх батьків. Процес ідентифікації «усиновлених» колись високопосадовцями і військовими дітей триває в Аргентині до сьогодні.
У всіх цих випадках ішлося не лише про позбавлення дітей родин, а й про спробу визначити, ким вони виростуть і до якої спільноти належатимуть.
З чого все починалося
Викрадення та незаконна депортація українських дітей Росією розпочалися відразу після анексії Криму. Після проведення незаконного «референдуму» в березні 2014 року окупаційна влада РФ заблокувала вивезення дітей на підконтрольну Україні територію та примусово надала їм російське громадянство. Лише невелика частина (близько 60 дітей) була евакуйована на материкову частину України в перші дні окупації.
Після встановлення на півострові окупаційної влади Росія поширила на Крим дію всеросійського проєкту «Поїзд надії», що діяв за підтримки громадських організацій і медіа, зокрема державної радіокомпанії «Радио России». У межах цієї програми громадян РФ організовано привозили до Криму, щоб вони могли обрати, всиновити та вивезти українських дітей-сиріт до різних регіонів Росії. 15 жовтня 2014 року місцеві кримські медіа повідомили про прибуття такого «поїзда» до Севастополя. Невдовзі підконтрольні Кремлю «органи влади» прозвітували про всиновлення і вивезення в РФ 12 українських сиріт. Але це лише одна акція, що мала публічний розголос.
За даними правозахисних організацій (зокрема КримSOS та Кримської правозахисної групи), на той час у Криму перебувало близько 5 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Частину з них згодом незаконно вивезли до Москви, Адигеї та інших регіонів РФ, де їм змінювали громадянство, документи та ідентичність. Багато з цих дітей і сьогодні залишаються поза межами доступу української держави, а їхня подальша доля невідома.
Україна відреагувала одразу: вже 16 жовтня 2014 року Міністерство закордонних справ направило Росії ноту протесту. Київ наголошував, що усиновлення українських дітей іноземними громадянами без згоди України порушує українське законодавство та міжнародні зобов’язання Росії.
Примусове вивезення з Донбасу
Влітку 2014 року підконтрольні Росії бойовики та окупаційні адміністрації на Донбасі почали незаконно вивозити групи дітей-сиріт та вихованців інтернатів до Росії. Дітей вивозили, зокрема, з Мар’їнки, Донецька, Луганська та Сніжного; частину з них, зокрема вихованців інтернату в Сніжному, вдалося повернути завдяки втручанню українських дипломатів і правозахисників. Напередодні повномасштабного вторгнення Росія вдалася до масштабних переміщень дітей під приводом «евакуації», і, за даними Комісії ООН, 80 відсотків документованих випадків таких «евакуацій» не завершилися поверненням дітей.
Після 24 лютого
Після повномасштабного вторгнення Росія перетворила депортацію українських дітей на масштабну й системну політику. Якщо в 2014 році акцент робили на їхньому «усиновленні», то після 24 лютого 2022 року дедалі більшого значення набули примусове «перевиховання», психологічна обробка та мілітаризація.
Дітей вивозили до російських регіонів, анексованого Криму та навіть до Північної Кореї, де вони опинялися в таборах на кшталт Сондовону (міжнародний дитячий табір у КНДР, – ред.) Такі поїздки організовували російські державні структури та підконтрольні їм організації, зокрема створений у 2022 році «Рух перших».
Перед вивезенням дітей до РФ батьків схиляли погодитися на поїздки нібито до «безпечного місця» для оздоровлення. Однак замість обіцяного місяця відпочинок міг затягнутися на невизначений термін.
Окупований Крим та інші захоплені території стали важливими пунктами переміщення українських дітей і їхньої подальшої інтеграції в російський інформаційний та мілітарний простір.
Пройти фільтрацію
Окремою проблемою стала доля дітей, які проходили так звану фільтрацію – перевірку, яку російські та підконтрольні їй сили проводили щодо цивільних, – разом із батьками. Міжнародні спостерігачі повідомляли, що батьків і дітей на фільтраційних пунктах нерідко розділяли: одного з батьків могли затримати через підозру у зв’язках з українськими військовими чи державними структурами, тоді як дитина залишалася без нього. Комісія ООН задокументувала випадок, коли після затримання батька на фільтраційному пункті трьох його дітей віком від семи до 12 років спочатку передали до дитячого будинку та лікарні на окупованій території, а згодом депортували до Росії. В іншому випадку, задокументованому Human Rights Watch, двох братів віком 13 і 18 років після затримання матері вивезли до іншого населеного пункту, де вони провели 25 днів без зв’язку з нею; зрештою батько забрав їх до Росії. Таким чином, шлях дитини до російської системи міг починатися не з її безпосереднього вивезення, а з розриву зв’язку з батьками.
Вихованці інтернатів
Особливо вразливою категорією стали вихованці інтернатів та діти з інвалідністю. Окупанти тиснули на педагогів, щоб ті погоджувалися на вивезення дітей, а їхнє місцеперебування часто приховували від родичів і законних опікунів. Дітей розміщували у сім’ях та установах щонайменше 57 регіонів РФ і на окупованих територіях, систематично надавали їм російське громадянство, а їхні дані вносили до баз усиновлення.
Відомий приклад, коли у жовтні 2022 року російські окупаційні сили вивезли 84 вихованців Олешківського дитячого будинку-інтернату до окупованого Криму та Краснодарського краю. Більшість із них були неповнолітніми, а переміщення відбулося без згоди родичів чи законних представників. За два з половиною роки вдалося повернути лише 11 вихованців.
Водночас Росія використовує депортованих дітей і як інструмент пропаганди: представляє їх як «врятованих», демонструючи таким чином нібито гуманність та «турботу» російської влади.
Що важливо розуміти
Forced transfer (примусове переміщення) та deportation (депортація) – два близькі міжнародні злочини, пов’язані з насильницьким переміщенням людей з місця їхнього законного проживання. Головна відмінність полягає в тому, чи перетинають вони міжнародний кордон. Якщо людей переміщують у межах однієї держави або окупованої території, йдеться про примусове переміщення; якщо в іншу державу – про депортацію. Наприклад, вивезення дітей з окупованого Сніжного до окупованого Криму є примусовим переміщенням, а з Криму до Росії – депортацією.
Це розмежування має важливе юридичне значення, оскільки прокурори повинні довести кожен елемент злочину, зокрема факт перетину державного кордону у випадку депортації. Обидва діяння є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права і можуть кваліфікуватися як воєнні злочини.
У випадку українських дітей це розрізнення особливо важливе, адже Росія переміщує їх як у межах окупованих територій, так і вивозить до РФ. При цьому дітям змінюють документи, громадянство та місце проживання, розривають зв’язки з родинами та українським середовищем.
У 2023 році Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт Володимира Путіна та уповноваженої при президентові РФ з прав дитини Марії Львової-Бєлової за підозрою у воєнному злочині незаконної депортації та переміщення українських дітей.
У березні 2026 року Комісія ООН з розслідування щодо України заявила, що депортація, примусове переміщення та насильницьке зникнення українських дітей становлять злочини проти людяності. Зібрані докази свідчать, що викрадення українських дітей країною-агресором не було сукупністю випадковостей – це була політика, розроблена та реалізована на найвищому рівні керівництва Росії.
Світлана Шевцова, Київ
Перше фото: zoda.gov.ua
Війна
Сили оборони за тиждень уразили вісім об’єктів нафтової інфраструктури росіян
Сили оборони України завдали серії ударів по нафтовій інфраструктурі, військовій логістиці, засобах протиповітряної оборони, пунктах управління та об’єктах забезпечення російської армії.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє Міністерство оборони України.
Як зауважили у міністерстві, цей період позначився не одним резонансним ураженням, а послідовним впливом на різні складові російської воєнної системи. Українські сили атакували об’єкти, від яких залежить виробництво й постачання пального, переміщення військових вантажів, управління безпілотниками, захист стратегічної інфраструктури та підтримання техніки в боєздатному стані.
Одним із ключових напрямків українських операцій стало послідовне ураження російської нафтової інфраструктури.
Сили оборони у ніч на 16 листопада атакували Ільський нафтопереробний завод у Краснодарському краї. Під удар потрапили установки первинної переробки нафти АТ-4, АТ-5 та АТ-6, а також комплекс виробництва автомобільного бензину.
Потужність підприємства становить близько 6,6 млн тонн нафти на рік. Його географічне розташування робить завод важливим для забезпечення російських військ на південному напрямку та в тимчасово окупованому Криму.
Безпілотники атакували Ростовську область Росії. У місті Азов виникли пожежі на чотирьох виробничих об’єктах
Того самого дня Сили оборони уразили три нафтобази в російському азові Ростовської області: “Флеш Енерджі”, “Транзит-Експрес” та “Азовську”.
Ці об’єкти виконують різні функції в паливному ланцюгу:
- “Флеш Енерджі” забезпечує зберігання та постачання нафтопродуктів;
- “Транзит-Експрес” працює як перевалочний термінал із можливістю перевантаження пального із залізничного транспорту на автомобільний;
- “Азовська” має значні потужності зберігання та перевалки.
Таким чином, під удар потрапили не лише потужності з виробництва пального, а й інфраструктура, яка дозволяє його накопичувати, розподіляти та доставляти споживачам.
Наступної ночі, 17 листопада, українські сили завдали удару по нафтохімічному комплексу “Газпром нафтохім Салават” у Башкортостані. Підприємство розташоване приблизно за 1 500 кілометрів від українського кордону та має потужність переробки близько 10 млн тонн нафти на рік.
Тут виробляють бензин, дизельне й авіаційне пальне, мастильні матеріали та нафтохімічну продукцію. Після влучання на території комплексу пролунали вибухи та виникла пожежа.
Також 17 листопада оператори 1-го окремого центру безпілотних систем повідомили про ураження нафтопереробного заводу “Башнефть-Уфанефтехим” в Уфі. Це підприємство входить до Уфимського нафтопереробного комплексу, загальна потужність якого становить близько 23,5 млн тонн нафти на рік. Водночас ступінь пошкодження заводу потребує окремого підтвердження.
У ніч на 18 листопада українські сили повторно уразили Ільський НПЗ, а також завдали удару по Афіпському нафтопереробному заводу в Краснодарському краї. За даними Генерального штабу Збройних сил України, на Ільському НПЗ уражений резервуарний парк, а на Афіпському – установка переробки нафти.
Згодом масштаби пошкоджень Ільського підприємства уточнили: один резервуар РВС-5000 знищений, ще вісім резервуарів різної місткості пошкоджені. Також зазнали пошкоджень ділянка нафтопроводу, технічні та складська будівлі.
Ще одним важливим епізодом стало ураження 19 листопада нафтоперекачувальної станції “Калейкіно” в районі Альметьєвська Республіки Татарстан.
Це один із ключових вузлів нафтової системи Росії, через який приймають і змішують нафту з різних регіонів, після чого спрямовують її до нафтопереробних заводів та в систему магістрального нафтопроводу “Дружба”.
За інформацією Генерального штабу ЗСУ, підтверджено ураження трьох резервуарів РВСПА-50 000 на території НПС “Калейкіно-1”. Один резервуар загорівся, ще два зазнали пошкоджень. Кожен із них розрахований на зберігання до 50 тисяч кубометрів нафти.
Ураження цього об’єкта має значення не лише для локальної інфраструктури. Йдеться про вузол, який забезпечує рух сировини між видобутком, переробкою та подальшим транспортуванням. Вплив на такі точки створює додаткові труднощі для функціонування всього нафтового ланцюга.
Окремим напрямком стали удари по транспортній інфраструктурі, яку російська армія використовує для забезпечення окупаційних угруповань.
У ніч на 16 листопада Сили оборони уразили Керченський міст, який з’єднує тимчасово окупований Крим із територією Росії. Унаслідок атаки рух мостом тимчасово зупинили, було зафіксовано пошкодження конструкцій і дорожнього полотна.
У ніч на 17 листопада атака на міст продовжилася. Повідомлялося про обвал автомобільної арки. Цей епізод продемонстрував, наскільки складно Росії гарантувати безпеку навіть об’єктам, які вона роками намагалася представити як захищені.
Наступне ураження Керченського мосту відбулося в ніч на 19 листопада. Цього разу Ракетні війська у взаємодії з іншими складовими Сил оборони застосували берегові ракетні комплекси ВМС ЗСУ “Нептун”. За повідомленням Генерального штабу, ціль була уражена, рух мостом перекрили, залізничне полотно зазнало пошкоджень.
Значення цих ударів визначається насамперед військовою роллю мосту. Це одна з головних транспортних артерій, якою Росія доставляє на окупований півострів і далі на південний напрямок пальне, боєприпаси, озброєння та військову техніку.
“Важливо й те, що Керченський міст не є єдиним маршрутом забезпечення російських військ. Однак порушення його роботи збільшує навантаження на альтернативні шляхи, ускладнює планування перевезень і створює додаткові логістичні обмеження”, – наголосили у Міноборони.
Ці дії доповнили попередні удари по переправах. Зокрема, 15 листопада було підтверджено пошкодження автомобільних мостів через Сіверський Донець поблизу Пришиба Луганської області та через річку Міус у районі Таганрога Ростовської області. Ще раніше, 14 листопада, було уражено міст через Міуський лиман біля Лакедемонівки.
У ніч на 18 листопада під удар потрапив автомобільний міст через Сіверський Донець поблизу Станиці Луганської. А в ніч на 21 листопада Генеральний штаб повідомив про ураження ще одного автомобільного мосту через цю річку в районі Луганська.
Фактично йдеться про послідовне створення перешкод на маршрутах, якими російська армія переміщує особовий склад, пальне, боєприпаси та техніку.
Не менш важливими стали операції проти засобів протиповітряної оборони, радіоелектронної боротьби та систем управління російськими військами.
Генеральний штаб 17 листопада повідомив про ураження десяти російських радарів і станцій радіоелектронної боротьби. Зокрема, дві станції РЕБ були уражені в районі яковенкового на тимчасово окупованій території Криму та поблизу приазовського в Краснодарському краї.
Такі об’єкти є важливими елементами російської системи виявлення, супроводження та протидії українським безпілотникам. Виведення їх з ладу може погіршувати здатність ворога своєчасно виявляти повітряні цілі та створювати перешкоди для їх проходження.
19 та в ніч на 20 листопада Сили оборони продовжили ураження військової інфраструктури ворога.
У Брянській області Сили оборони уразили зенітний ракетно-гарматний комплекс “Панцир-С2”. Цей комплекс призначений для прикриття військових та інфраструктурних об’єктів від повітряних загроз, зокрема безпілотників і ракет.
У районі Селидового Донецької області був уражений пункт управління безпілотниками російських військ. Саме такі центри забезпечують організацію роботи операторів, координацію польотів і застосування БПЛА проти українських позицій та населених пунктів.
Крім того, у районах Рубіжного та Лисичанська Луганської області Сили оборони уразили склади матеріально-технічних засобів російських підрозділів. У районі Бердянська Запорізької області – місце зосередження озброєння та військової техніки.
Ще один важливий результат було озвучено 20 листопада Президентом України Володимиром Зеленським: за одну ніч Сили оборони уразили три пускові установки російських ракетних комплексів, призначених для застосування балістичного озброєння. На момент повідомлення було підтверджено знищення однієї цілі, результати щодо двох інших уточнювалися.
“Це особливо важливо з огляду на те, що Росія продовжує використовувати балістичні ракети для ударів по українських містах, енергетичній та цивільній інфраструктурі. Виявлення й ураження пускових установок безпосередньо впливає на спроможність ворога готувати та здійснювати такі атаки”, – зауважили у міністерстві.
У ніч на 21 листопада Сили оборони також уразили склад боєприпасів російського підрозділу в районі Первомайського на тимчасово окупованій території Криму. Пункти управління російських підрозділів уражено в районах Пришиба Запорізької області та Українська Донецької області.
Ці цілі доповнюють загальну картину: українські сили впливають не лише на засоби ураження ворога, а й на його здатність управляти військами, накопичувати ресурси та організовувати бойову роботу.
У ніч на 18 листопада під Хомутовкою Курської області було уражено ремонтну базу російських військ. Такі об’єкти забезпечують відновлення пошкодженої бронетехніки, автомобілів та іншого військового майна.
Коли ворог втрачає ремонтні потужності, він втрачає не лише конкретну базу, а й можливість оперативно повертати пошкоджену техніку до строю. Це збільшує навантаження на інші ремонтні підрозділи та ускладнює забезпечення військ на передовій.
Також 18 листопада Генеральний штаб повідомив про результати ураження російського 123-го авіаремонтного заводу в Старій Руссі Новгородської області. Йшлося про удар, завданий ще 10 листопада, наслідки якого вдалося уточнити згодом.
За підтвердженою інформацією, пошкоджені три військово-транспортні літаки російських повітряно-космічних сил, серед них – важкий Іл-76.
Цей результат важливий з огляду на роль військово-транспортної авіації у перекиданні особового складу, техніки, вантажів та інших ресурсів на значні відстані. Пошкодження літаків і ремонтної інфраструктури обмежує можливості ворога відновлювати авіаційну техніку та підтримувати її в експлуатаційному стані.
Головна особливість українських операцій протягом цього періоду – комплексний характер впливу на російську воєнну машину.
Війна не обмежується безпосереднім зіткненням підрозділів на лінії фронту. Щоб продовжувати наступальні дії, російська армія повинна мати пальне, боєприпаси, справну техніку, захищені маршрути постачання, засоби зв’язку, розвідки та управління. Вона також потребує систем ППО, які прикривають військові об’єкти й тилову інфраструктуру.
Саме ці взаємопов’язані елементи опинилися під тиском українських ударів.
Перше – зменшення паливних і фінансових ресурсів ворога. Ураження НПЗ, нафтобаз і нафтоперекачувальних станцій створює проблеми на різних етапах паливного циклу. Від виробництва до зберігання та транспортування. Це може ускладнювати забезпечення російських військ і водночас впливати на економічні ресурси, з яких фінансується війна.
Друге – ускладнення військової логістики. Ураження Керченського мосту та інших переправ змушує ворога шукати альтернативні маршрути, змінювати схеми перевезень і витрачати більше часу на доставку вантажів. Для армії, яка веде бойові дії на великій території, навіть додаткові логістичні труднощі можуть мати відчутні наслідки.
Третє – послаблення протиповітряної оборони. Ураження комплексів ППО, радарів і станцій РЕБ створює прогалини в системі захисту російських об’єктів. Це має значення не лише для конкретного удару, а й для подальших операцій українських безпілотних і ракетних систем.
Четверте – зниження спроможностей ворога застосовувати безпілотники та управляти військами. Пункти управління БпЛА, склади, місця зосередження техніки й озброєння є важливими вузлами бойового забезпечення. Їхнє ураження може порушувати координацію, зменшувати доступні ресурси та ускладнювати підготовку наступальних дій.
П’яте – обмеження здатності відновлювати бойовий потенціал. Ураження ремонтних баз, авіаремонтних підприємств і військово-транспортної авіації впливає на те, наскільки швидко росія може компенсувати втрати, повертати техніку до експлуатації та переміщувати ресурси.
Важливо, що ці ефекти не існують окремо. Пошкодження паливної інфраструктури впливає на логістику. Порушення логістики ускладнює забезпечення підрозділів. Послаблення ППО відкриває додаткові можливості для наступних ударів. А знищення ремонтних і командних спроможностей ускладнює відновлення системи після завданих втрат.
Події 16–21 листопада демонструють, що Сили оборони України продовжують працювати не лише по безпосередніх військових цілях, а й по інфраструктурі, яка забезпечує здатність Росії вести війну.
Від нафтопереробних підприємств у Краснодарському краї та Башкортостані до нафтоперекачувальної станції в татарстані, від Керченського мосту до складів боєприпасів, пунктів управління, засобів ППО та ремонтних баз – українські удари охопили різні рівні російської воєнної системи.
Це не означає, що кожне ураження автоматично зупиняє роботу підприємства чи позбавляє російську армію можливості виконувати певне завдання. Масштаби пошкоджень і тривалість відновлення окремих об’єктів різняться. Проте сукупний ефект таких операцій полягає в тому, що противнику доводиться витрачати більше ресурсів на захист, відновлення, переналаштування логістики та компенсацію втрат.
Українська стратегія полягає не лише в тому, щоб знищувати російські засоби безпосередньо на полі бою, а й у тому, щоб послідовно позбавляти російську армію ресурсів, маршрутів і можливостей, завдяки яким вона продовжує воювати.
Як повідомляв Укрінформ, у ніч на 22 листопада безпілотники, ймовірно, уразили Головне управління Росгвардії у Краснодарському краї.
Війна
Памʼяті солдата-артилериста Тараса Цьоми (позивний «Цвях»)
Війна забрала в нього майбутнє – щасливі сімейні ранки та вечори, досягнення у роботі, неймовірні враження
Тарас прослужив на фронті лише кілька місяців. Та побратими встигли зрозуміти, що він із тих, на кого завжди можна покластися. Із перших днів служби він довів, чого вартий: сумлінний, відповідальний, той, хто не підведе. Мабуть, саме за цю надійність Тарас і отримав позивний “Цвях”. Адже це невелика, проте важлива деталь, що тримає міцно весь підрозділ: не гнеться під тиском, не випадає у найскладніший момент.
Тарас був уродженцем села Великі Бережці Кременецького району на Тернопільщині. Життєвий шлях юнака розпочався 29 жовтня 1999 року. Він виріс у багатодітній родині Степана та Олени разом із братом Іваном і сестрами Анастасією та Марією, закінчив місцеву школу, а у 2020 році – Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки.
Працював учителем фізики й астрономії Кременецької школи №5, був гравцем футбольної команди “ВелБер” (с. Великі Бережці), що бере участь у чемпіонаті з футболу Кременецького району.
Тарас був учителем не просто за професією — він любив те, що робив. Щодня приходив до класу, пояснював закони фізики, ділився знаннями, працював із дітьми. Надійний друг і товариш, чудова, порядна людина.

Але Тарас залишив школу, бо закохався і переїхав до Білої Церкви на Київщині. Саме тоді, коли мав розпочатися новий етап його особистої історії, прийшла повістка. Війна втрутилася в життя людини, яка просто хотіла бути поруч зі своєю другою половинкою. Вже під час служби, 7 травня 2026 року, Тарас одружився з коханою Дарʼєю.
Солдат Тарас Цьома служив у артилерійському дивізіоні 210-го окремого штурмового полку. Свій останній бій прийняв 22 жовтня, не доживши до 27-річчя тиждень…
Загинув, захищаючи територіальну цілісність та незалежність Батьківщини на одному з найгарячіших напрямків фронту. Серце воїна зупинилося під час виконання бойового завдання поблизу Олександрівки Краматорського району після прильоту ворожої авіабомби…


Із захисником попрощалися у Кременці.

Поховали Тараса Цьому у рідних Великих Бережцях. Символічно, що саме у день, коли захиснику мало би виповнитися 27 років — 29 жовтня 2026 року — в громаді оголосили день жалоби на знак глибокої пошани до його пам’яті.
Честь і вдячність Захисникові!
Євген Букет
Фото з сімейного архіву, Кременецька районна державна адміністрація
Підготовлено онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform спільно з Українським національним агентством Укрінформ та Українським інститутом національної памʼяті
Війна
На лівому березі Києва стабілізувалося водопостачання
На лівому березі Києва стабілізувався тиск у водопровідних мережах, водопостачання здійснюється у штатному режимі.
Як передає Укрінформ, про це комунальне підприємство «Київводоканал» повідомляє в Телеграмі.
«Наразі тиск у водопровідних мережах лівого берега столиці стабілізувався та відповідає нормативним показникам. Водопостачання лівобережної частини міста здійснюється у штатному режимі», – йдеться в повідомленні.
Фахівці «Київводоканалу» продовжують контролювати роботу водопровідної системи та працюють над відновленням стабільного водопостачання в інших районах столиці.
Як повідомляв Укрінформ, уранці 21 листлопада в Голосіївському, Святошинському, Солом’янському, Шевченківському Подільському районах та на лівобережній частині столиці спостерігаються зниження тиску у водопровідних мережах або тимчасова відсутність водопостачання.
-
Відбудова7 днів agoРозсилка: Відбудова України-2026
-
Відбудова1 тиждень agoУ Варшаві партнери закликали збільшувати інвестиції у відбудову України
-
Одеса1 тиждень agoВ Одесі призначили нового керівника управління узбережжя: хто він
-
Події1 тиждень agoЛавреатом премії імені Конрада став Мирослав Лаюк
-
Суспільство6 днів agoНовини на ранок
-
Одеса6 днів agoВ Одесі після атаки росіян горять автомобілі та склади
-
Суспільство5 днів agoУ Києві ЗСУ провели Сержантський форум
-
Відбудова1 тиждень agoУкраїна представила проєкти відбудови на міжнародній виставці в Польщі
